Міністерство культури України
Харківська державна академія культури
Факультет театрального мистецтва
Тема 9. Голодомор-геноцид 1932-1933рр.
Виконала: студентка 1 курсу,
Факультету театрального мистецтва, групи 1 ТА
Якименко Софія
Перевірив:
Доцент, доктор історичних наук Калініченко В.В
Харків, 2020
План
1.Причини голодомору в Україні.
2.Каральні заходи більшовиків з вилучення хліба.
3. Демографічні, політичні, економічні, епідеміологічні наслідки голодомору 1932–1933 рр
Вступ:
Автору дуже цікава дана тема. Бо історія на деякий час приховувала Голодомор та його причини, тому цікаво було б дізнатися скриті наміри влади і чому приховували Голодомор. Які були каральні заходи більшовиків та які наслідки має Голодомор 1932-1933 рр.
1.Причини голодомору в Україні.
Голодомор 1932-1933р.- штучний голодомор за сприянням влади, який знищив від 7 до 10 мільйонів українців.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. наслідок руйнування системи сільського господарства і сіл, спричинене примусовою колективізацією, що стала Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.
Втрати зерна з урожаю 1932р. виявилися величезними внаслідок безгосподарності партійного керівництва. Від червня до жовтня 1932р. із колгоспників та одноосібників вдалося витиснути 132 млн. пудів хліба, тобто менш ніж половину скороченого, порівнюючи з попереднім роком, плану. Тоді Сталін надіслав в Україну з надзвичайними повноваженнями хлібозаготівельну комісію на чолі з головою радянського уряду В. Молотовим.
Молотовська комісія викачала із села весь хліб для хлібозаготівель, але не виконала плану. Тоді задля покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи» м’ясом і картоплею. Одночасно було запроваджено систему «чорних дощок». Господарства, занесені на «чорних дощок», оточували збройні загони. З них вивозили всі продовольчі та насіннєві запаси, було заборонено торгівлю і постачання будь-яких товарів.
1 січня 1933р. керівники УСРР у Харкові одержали телеграму за підписом Й. Сталіна, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку хліба. У всіх регіонах України, крім прикордонних, з активною участю комнезамівців і відряджених на хлібозаготівлі робітників із міст(яким говорили, що їхні сім’ї голодують через куркульський саботаж хлібозаготівель) почали подвірні обшуки. Конфіскували запаси будь-якої їжі – сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктової суміші, цибулі тощо. Забирали все продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскацію продовольства тлумачили як справедливу кару за «куркульський саботаж». ЇЇ здійснювали відкрито, з висвітленням у районних газетах. До того ж існувало законодавство про «натуральні штрафи».
У березні 1933 року Генеральний секретаріат ЦК КП(б)У С. Косіор написав Сталіну доповідну записку з інформацією про підготовку до весняної сівби. У ній він ужив фразу, яка пояснює причину терору голодом: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-разуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучних районах.» Під «найбільш неблагополучними » малися на увазі райони з великою смертністю від Голодомору, який уже лютував в українському селі. Організаторам голоду треба було вдавати, що його не існує . Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У та протоколах політбюро ЦК слово «голод» не згадувався.
Висновок:
Отже причини Голодомору 1932-1933рр.
Новорічна телеграма (від 1 січня 1933р.) Й. Сталіна українському селянству з вимогою здати державі «прихований» хліб, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку цього хлібу командами активістів під наглядом і керівництвом чекістів. Під час обшуків конфіскували все наявне продовольство.
Великі обсяги експорту хлібц з метою одержати валюту, щоб оплатити замовлення за кордоном устаткування для новобудов важкої індустріалізації.
Нереальний план хлібозаготівль для України на 1932р.
Директива Й.Сталіна від 22 січня 1933р. про запобігання масовому виїзду селян, які потерпали від голоду.
Заборона на інформацію про голод у Радянському Союзі( діяла до грудня 1987р.)
Запровадження надзвичайною хлібозаготівельною комісією в Україні під керівництвом В. Молотова законодавства про натуральні штрафи щодо боржників.
Реалізація постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності. » від 7 серпня 1932р.
2.Каральні заходи більшовиків з вилучення хліба.
Як я вже казала в період 1932-1933 року було запроваджено систему «чорних дощок », за злісний саботаж хлібозаготівель. 6 грудня 1932 року Раднарком і ЦК КП(б)У прийняли рішення «занести на чорну дошку» кілька сіл — по два на Дніпропетровську, Харківську та Одеську області. На ділі це означало централізовану військову операцію проти цивільних людей, яка закінчувалася убивствами, мародерством, руйнуванням осель. Господарства, занесені на «чорних дощок», оточували збройні загони. З них вивозили всі продовольчі та насіннєві запаси, було заборонено торгівлю і постачання будь-яких товарів.
На кінець листопада - грудень 1932 року припав пик "чорнодощечних" заходів.Тоді на "чорну дошку" були занесені більше 80 % усіх населених пунктів, колгоспів, сільрад, районів, щодо яких відомо застосування таких репресій. У листі ЦК КП(б)У до ЦК ВКП(б) 8 грудня називалася цифра у 400 колгоспів, щодо яких вжили цей репресивний захід, але очевидно, що це - не остаточна цифра, адже тільки Дніпропетровська область на початок грудня 1932 р. давала більше половини загальної чисельності. Точні підрахунки провести неможливо, адже нині неможливо з'ясувати, скільки таких колгоспів було в кожному районі, сільраді, окремому селі. Доведений до широкого загалу перелік репресивних заходів, пов'язаних з перебуванням на "чорній дошці", постійно доповнювався.
Щоб примусити селян здавати продподаток із них брали заручників, яких, у разі нездачі продподатку у встановлений термін, мали судити із застосуванням вищої міри покарання — розстрілу. Натомість набиралася нова група заручників. Взагалі ціллю терору голодом 1932—1933 років було покарання, «умиротворення» непокірного українського селянства з його протестом проти примусової колективізації. Вона випливає з самої більшовицької доктрини у ставленні до селянства.
Також був введений «Закон про 5 колосків». Авторство постанови приписують особисто Сталіну. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшуючих обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт. Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом. У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в Росію. Загороджувальні загони на кордонах з Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів.
Йосип Сталін розпочав політику ліквідації куркульства як класу". В рамках колективізації розпочалися репресії проти заможних селян. На зміну виробництву найбільш рентабельних господарств, вводилися колгоспи.
Самих ж "куркулів" депортували, відправляли до концтаборів або ж просто розстрілювали.
Підхід партії щодо класового винищення з одного боку був абсурдним. Часто "розкуркулювали" людей, чиї прибутки були значно меншими, аніж прибутки пересічного сільського урядовця. А кошти, витрачені на депортації, перевищували цінність вилученого добра.
Та з іншого боку, в політику Сталіна червоною ниткою вплетена холодна логіка. Фактично, викорінюючи найбільш продуктивних виробників, НКВС винищувало еліту, яка могла організувати реальний опір політиці партії. З часом слово "куркуль" набуло значно ширшого значення.
Селяни активно боронили своє майно. Часто виникали сутички, люди здійснювали напади на партійних активістів. Однак, усі вияви спротиву жорстоко придушувалися владою. Криваву машину колективізації зупинити було неможливо. Сільське господарство невпинно перевдягалося в колгоспи. На зміну відносно благополучному виробництву прийшов голод.
Сталін вважав, що йому вдасться змусити селян добросовісно працювати в колективних господарствах під загрозою суворих кар. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли власноручно написаний ним закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». У руках Сталіна та його підручних комуністична партія разом зі створеними нею державними, профспілковими, комсомольськими та іншими структурами перетворювалася на залізні лещата, які охопили беззахисний багатомільйонний народ. Велетенська країна стала суцільною камерою для проведення щоденних катувань. Ініціативним началом державного терору була комуністична доктрина. Саме вона вимагала побудувати ззовні справедливе і гуманне суспільство, яке насправді суперечило природі людини.
У 1932–1933 рр. колгоспи могли забезпечити роботою 6–6,7 млн осіб, що становило третину «їхньої людності», а масова колективізація завершилася створенням 24 тис. колгоспів з населенням близько 20 млн осіб. Під час проведення примусової колективізації з території України було виселено 1,2 млн осіб.
9квітня 1933 р., коли українські селяни масово помирали від голоду, Раднарком УСРР та ЦК КП(б)У запровадили «Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах», які офіційно оформили кріпосне становище колгоспників. Останні не могли залишити бригаду без дозволу бригадира, а село без довідки сільської ради. Безпаспортний селянин був безправним кріпаком, приписаним до колгоспу і приреченим на зубожіння та голод.
Українське село було проти колективізації.
На часи 1932-1933 року села, разом с колгоспами віддавали владі більше ніж вирощували.
Висновок:
Більшовики знищували українське село заходами розстрілу
Через недотримання плану заготівель село, район, колгосп були занесені на «чорні дошки». А це вже вело до знищення
Ввели закон «про 5 колосків» який забороняв брати будь-що з колгоспу, навіть колоски які лежали вже під снігом. Це також каралося розстрілами, або 10 роками ув’язнення і забиралося все майно .
Розкуркулення сіл , та колективізація, проти якої було українське село.
На часи 1932-1933 року села, разом с колгоспами віддавали владі більше ніж вирощували.
3. Демографічні, політичні, економічні, епідеміологічні наслідки голодомору 1932–1933 рр
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. наслідок руйнування системи сільського господарства і сіл, спричинене примусовою колективізацією, що стала Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом “Вождя”. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору. Радянський режим заперечував факт існування голоду, тому кількість жертв Голодомору обчислити дуже важко: офіційний облік загиблих був заборонений.
У 1932 році почався голодомор який спричинив акт геноциду українського народу, це було організовано керівництвом ВКПБ та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, але в 1933 лік дійшов все за мільйон осіб. Приблизна кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території УСРР. Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й УСРР на чолі зі Сталіним, був розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Демографічне дослідження показало що водночас, дефіцит народжень дітей через голодомор сягнув майже 600 тис. немовлят. Якщо оцінювати смертність за статтю, то найбільше у роки голоду померло чоловіків, близько шістдесяти відсотків, а віковий розподіл показав, що чверть померлих, тобто близько 1 млн, - це діти віком до 10 років. Що стосується географії голодомору, то найбільших людських втрат зазнала Київська та Харківська області у межах тогочасного поділу. На кожну з них припадає понад 1 млн втрат. У підсумку за 1932-1934 роки від голоду померло тринадцять відсотків від загальної чисельності населення України. У містах втрати становлять чотири відсотка населення, у сільській місцевості – шістнадцяти відсотків, тобто серед селян кожен шостий був приречений на смерть від голоду. Загальні людські втрати через надсмертність у результаті голодомору 1932-1934 років в СРСР становлять 8,7 млн осіб. Україна серед усіх радянських республік посідає перше місце за обсягами втрат. Отже, голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу. Але дуже прикро що трагедію українського села Й. Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний наприкін. 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну".
Як політичні насілдки голод 1932-1933 р. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями: працелюбність, любов до землі, релігійність, шана й повага старших тощо. Замість нього з'явилось колгоспне село з мешканцями, які вже ніколи не повставали проти радянської влади. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку української національної еліти. Голод призупинив українізацію міст Сходу і Півдня України, після нього поповнення міського населення відбувалося переважно за рахунок імміграції з Росії. Кинув він і чорну тілнь на методи й досягнення радянської системи. Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. Колективізація приглушила почуття індивідуалізму, яке було основним для ідентичності українського селянина. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій. Після того, як голодом було виморено цвіт нації, носіїв культури, духовенство й селян - носіїв національного коду, історичні шанси на становлення українських еліт стали мінімальними. Відбулася «негативна селекція». До поголовного винищення українців голодом, знищення культури, мови, релігії додалося заселення України неукраїнцями, тривалий процес асиміляції та інтернаціоналізму. Саме на ґрунті, щедро засіяному жертвами Голодомору - геноциду, ретельно культивувалася «уніфікація», про яку наголошує славний українець Є. Сверстюк.
Епідеміологічні наслідки 1932–1933 в українському суспільстві вважають голодомор як геноцид просто жахливою сторінкою української історії, про яку не варто згадувати, інші, а серед них психіатри і психологи, б’ють на сполох, закликаючи осмислити його наслідки для сьогочасної людини й наступних поколінь. Напевно посттравматичний стресовий розлад, проявом якого є тривала зміна характерологічних особливостей людини. Можна виділити кілька базових підстав для виникнення посттравматичного стресового розладу, пов’язаного з Голодомором, а саме:
- наслідки хворобливого стану пригніченості, безвиході, відчаю;
- наслідки у сфері традицій, звичаїв, культури;
- наслідки для українського соціуму в цілому — для мешканців сіл та міст;
- наслідки у встановленні міжособистісних контактів.
Голодомор - геноцид великою мірою призвів до руйнування моральних засад людськості. Значних втрат зазнала мораль, совість, прив’язаність. Окремим фактором, що спричинив зміну особистості внаслідок пережитого стресу, були страждання тих, хто вижив, і переживання ними вини за безпорадність і неспроможність врятувати помираючих від голоду.
Втрачається самоповага і віра в інших людей, знижується самооцінка. Унаслідок цього люди стали залежними від чужої сили, малоініціативними, легше піддаються впливам, стають “робочою масою”, дають себе використати, люмпенізуються. Тому глибоке і всебічне усвідомлення самого Голодомору, його наслідків, сучасної особистішої і колективної психологічної табуйованої тематики й проблематики Голодомору 30-х років ХХ ст. є не просто даниною історії українського народу чи спробою пояснити проблеми нашої країни, воно може стати для етносу «дорожньою картою» в оздоровленні українського суспільства загалом, у поверненні до своїх традицій, мови, духовності, в самовизначенні української нації та побудові національної держави. Але, Із послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років відновлюється пам'ять про Голодомор. З 1993 року в Україні на державному рівні відбувається вшанування безневинних жертв Голодомору. У листопаді 2008-го в Києві було споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. Загалом в Україні встановлено понад 7.100 меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених жертвам Голодомору. Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом. У понад 40 містах 15 країн світу споруджені пам’ятники чи встановлені інші пам’ятні знаки на вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Висновок:
Голодомор - це страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму, вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління, бо це не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.
Був час коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність. Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Але за дуже короткий час Україна вкрилася суцільними могилами і все змінилось назавжди. Україна втрапила майже у полон, а її народ був примушений підкорятися більшовикам.. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. З 1932 року в історичній літературі голодомор, по суті, означає продовольчу диктатуру. Вчені й у сучасні часи продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв у роки голодомору.
ВИСНОВКИ:
1. Отже причини Голодомору 1932-1933рр.
Новорічна телеграма (від 1 січня 1933р.) Й. Сталіна українському селянству з вимогою здати державі «прихований» хліб, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку цього хлібу командами активістів під наглядом і керівництвом чекістів. Під час обшуків конфіскували все наявне продовольство.
Великі обсяги експорту хлібц з метою одержати валюту, щоб оплатити замовлення за кордоном устаткування для новобудов важкої індустріалізації.
Нереальний план хлібозаготівль для України на 1932р.
Директива Й.Сталіна від 22 січня 1933р. про запобігання масовому виїзду селян, які потерпали від голоду.
Заборона на інформацію про голод у Радянському Союзі( діяла до грудня 1987р.)
Запровадження надзвичайною хлібозаготівельною комісією в Україні під керівництвом В. Молотова законодавства про натуральні штрафи щодо боржників.
Реалізація постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності. » від 7 серпня 1932р.
2. Висновок, щодо каральних заходів більшовиків:
Більшовики знищували українське село заходами розстрілу
Через недотримання плану заготівель село, район, колгосп були занесені на «чорні дошки». А це вже вело до знищення
Ввели закон «про 5 колосків» який забороняв брати будь-що з колгоспу, навіть колоски які лежали вже під снігом. Це також каралося розстрілами, або 10 роками ув’язнення і забиралося все майно .
Розкуркулення сіл , та колективізація, проти якої було українське село.
На часи 1932-1933 року села, разом с колгоспами віддавали владі більше ніж вирощували.
Висновок:
Голодомор - це страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму, вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління, бо це не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.
Був час коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність. Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Але за дуже короткий час Україна вкрилася суцільними могилами і все змінилось назавжди. Україна втрапила майже у полон, а її народ був примушений підкорятися більшовикам.. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації. З 1932 року в історичній літературі голодомор, по суті, означає продовольчу диктатуру. Вчені й у сучасні часи продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв у роки голодомору.
Список використаної літератури
Історія України: комплексне видання Власов С.В., Кульчицький С.В., Панарін О.Є. – Київ: Література ЛТД, 2019.- 416с.
Історія України: універсальний ілюстративний довідник Губарев В.К. – Донецьк: ООО «ПКФ БАО», 2010.- 576с.