Ім'я файлу: Лк 6.doc
Розширення: doc
Розмір: 117кб.
Дата: 21.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лк 7.doc

Тема № 6 Особистісні зміни в процесі старіння.

1. Типи особистості в старості.

2. Старіння і спрямованість особистості.

3. Характер і темперамент в старості.

5. Емоційно-вольова сфера.

1. Типи особистості в старості.

Групу старих людей складають індивіди з різними ха­рактеристиками, адаптаційними механізмами, з різним стилем життя, звичками, станом здоров'я, побутовою і сімейною си­туацією. Старі люди не є монолітною групою, їх група різнорідна і складна, як і всі інші. Це треба приймати до уваги і пам'ятати про певну умовність будь-яких узагальнень, що стосуються старих людей.

Пропоновані різними авторами типології не прагнуть жорстко класифікувати людей старшого віку і їх проблеми. Це прийом, яким користуються для того, щоб краще зрозуміти специфічну поведінку, переживання, труднощі і радощі лю­дей в періоді життя, яке завершується. Багато авторів підкреслюють значення соціальних і психологічних чинників, а також фун­даментальну роль, яку вони відіграють в способі пристосування до старості і функціонування в цей період життя. Велика кількість і складна взаємодія факто­рів, що змінюються, приводить до того, що немає єдиного, універсального способу пристосування до старості. Необхідно пам'ятати, що існують відмінності в адаптації до старості у чоловіків і жінок. Це пов'язано з відмінностями в стилі життя обох половин, різною їх ідентифікацією. На спосіб пристосування людини до старості значний вплив роблять особистість, життєвий досвід, а також власний настрій і установки по відношенню до старо­сті. Багато авторів звертають увагу на те, що старість сама по собі не несе труднощів і позбавлень, і найбільшою проблемою стає процес входження у власну старість.

Чинники, які впливають на процес входження у власну старість:

  • ступінь інтеграції особистості;

  • емоційна рівновага;

  • відсутність невротичних симптомів;

  • психологічне ухвалення власної ста­рості.

Враховуючи якомога більше чинників, що впливають на адаптацію до старості, можна сконструювати певні моделі, які можуть стати зразками типових способів вирішення людиною проблеми «я стара людина».

Визначення «особистості» можуть включати індивідуальні характеристики і стиль поведінки, які в своїй організації або структурі пояснюють унікальну адаптацію людини до свого оточення. Я. Стюарт-Гамільтон вважає, що неможливо створити єдиний об'єктивний критерій «позитивної» особистості. Оптимальний шлях означає пошук якісної різниці між особистостями людей і порівняння поведінки різних особистісних типів в «реальному житті». Посилаючись на дослідження Б. Л. Нойгартена і інших авторів, які вивчали людей у віці 70 років, він пише, що в результаті досліджень були виявлені чотири основних типи особистості, вельми схожих на встановленні іншими авторами, такими як Д. Б. Бромлей і З. Рейчард.

Основні типи особистості:

1. Інтегрована особистість. Це є оптимальний тип. Люди цієї категорії були або реорганізаторами (коли одна діяльність ставала фізично неможливою, вони знаходили іншу), або сфокусовані (всі заняття були обмежені невеликим набором здійснимих і високовинагороджуваних дій), або вільними (прагнули до занять, що не покладають на них вантаж відповідальності).

2. Захисний тип. Люди цього типу або вважали, що можуть відстрочити старіння, підтримуючи високий рівень активності, або акцентувалися на тому, що вони втратили в результаті старіння. Особистості даного типу були менш задоволені життям, ніж ті, які володіли інтегрованою особистістю.

3. Пасивно-залежні особистості. Так само, як і залежний тип, вони покладались на допомогу інших (пошук допомоги) або відмовлялися від взаємодії з іншими людьми, наскільки це можливо (пасивність).

4. Деструктурована особистість. У представників цієї групи були серйозні проблеми, і їх не можна було кваліфікувати як таких, що діють нормативно.

Немолода особа виступає як продукт соціальних і еконо­мічних обставин, а також внутрішніх мотивуючих фак­торів. Деякі дослідники констатували відносну стабільність особистості протягом життя, інші стверджували, що вона змінюється. Розбіжності в думках могли бути викликані різницями в методах вимірювання і тим, що дослідники вимірювали різні сторони особистості. Наголошується, що при такому різноманітті оцінок надія виявити достовірні зміни особистості при старінні поки нездійсненна.

Ясно не існує типу особистості, який був би іде­альним для старості. Разом з тим деякі типи особистості дозволяють людям упоратися із старістю краще, ніж інші.

Типологія, яка саме частіше застосовується, належить Ф. Гизе, в ній виділено три типи людей похилого віку і старості:

1) старий-негативист, заперечує у себе які-небудь ознаки старості;

2) старий-екстраверт, що визнає настання старості дякуючи зовнішнім впливам і спостереженням за змінами в житті (виросли діти, багато в чому розходяться погляди з молодшими за віком, смерть близьких, зміна положення в сім'ї, в соціальному житті);

3) старий-інтроверт, для якого характерне гостре пережи­вання процесу старіння; така людина не виявляє цікавості до нового, занурюється в минуле, прагне до спокою.

І. С. Кон виділив наступні соціально-психологічні типи старості:

• активна творча старість, коли літні люди, вийшовши на пенсію, продовжують брати участь в суспільному і культурному житті, причетні до виховання молодого покоління, тобто живуть повнокровним життям, не відчуваючи будь-якої збитковості;

• займаються справами, на які раніше не було часу (са­моосвіта, відпочинок, хобі); даний тип відрізняється хорошою со­ціальною і психологічною пристосовністю, гнучкістю, але їх енергія направлена головним чином на себе;

• переважно жіночий тип, знаходить головне застосування своїх сил в сім'ї; домашня робота невичерпна, тому таким людям ніколи нудьгувати; відмічено, що задоволеність життям у цієї групи нижче, ніж у двох перших;

• тип людей, сенсом життя яких стає турбота про власне здоров'я; з цим пов'язані різноманітні форми актив­ності і моральне задоволення, разом з тим людям даного типу властиво перебільшувати свої хвороби, надмірно тривожитись.

Разом з благополучними типами старості існують і нега­тивні типи:

• агресивні буркотуни, не задоволені станом навколишнього світу, критикують всіх, окрім себе, повчальні і тероризують оточуючих нескінченними претензіями;

• розчаровані в собі і власному житті, самотні і сумні невдахи, що постійно звинувачують себе за дійсні і уявні упущені можливості, що тим самим роблять себе гли­боко нещасними.

Загальна класифікація типів пристосування особистості до старості (Д. Б.Бромлей):

1. Конструктивне відношення людини до старості відрізняється внутрішньою врівноваженістю, гарним настроєм, задоволенням емоційними контактами з навколишніми людь­ми. Люди цього типу в міру критичні до себе, повні гумору, цілком терпимі до інших, їх потребам. Не драматизують закінчення професійної діяльності, оптимістично відносяться до життя, старість приймають як факт, можливість смерті сприймають як природне явище, що не викликає печалі і страху. Їх минуле не відрізняється великими потрясіннями та багаточисельними травмами, вони не проявляють ні агресії, ні пригніченості, живо цікавляться миром і мають плани на майбутнє. Завдяки своєму позитивному життєвому балансу вони з упевненістю розраховують на допомогу оточуючих. Самооцінка такого типу людей досить висока.

2. Залежне відношення властиво типу людей, підлеглих ко­му-небудь з близького оточення. Вони не мають високих життєвих претензій і тому охоче йдуть на пенсію. Сімейне середовище забезпечує їм відчуття безпеки, допомагає підтримувати емоційну рівновагу. Внутрішня гармонія дозволяє не випробовувати ні ворожості, ні страху.

3. Оборонне відношення характеризується перебільшеною емоційною стриманістю, прямолінійністю у вчинках і звичках, прагненням до самодостатності і неохочому сприйняттю допомоги від інших людей. Цей тип людей уникає висловлювати власну думку, через силу ділиться своїми проблема­ми, думками, розділяє загальноприйняті погляди. Зовнішня сторона для них має більше значення, чим внутрішні переживання. Їх активність направлена зовні. Від страху смерті і безпорадності вони захищаються посиленою зовнішньою діяльністю.

4. Вороже відношення до оточуючих властиво тим людям, які мають багато претензій до свого оточення. Вони вразливі, дратівливі і агресивні. Такі особливості пове­дінки заважають їм спілкуватися з іншими людьми, що приводить до замкнутості і відсутності контактів. Вони не реалістичні в сприйнятті старості, їм важко змиритися з неминучими віковими обмеженнями. Все це з'єднується із заздрісним відношенням до молоді. Такі люди бояться смерті і бунтують проти неї.

5. Вороже відношення до самого собі властиве людям з негативним життєвим балансом, тому вони уникають згадувати про свої невдачі і труднощі. Такі люди пасивно приймають свою старість, незадоволена потреба в любові і співчутті приводить до жалості до себе, депресії. Їх відношення до власної старості достатньо реалістично, смерть, яка наближається розглядається як позбавлення від життєвих тягот і страждань.

Геронтолог і психіатр X. Зайончковський описав групи, які відповідають чотирьом різним типам старіння:

1. Літні і старі люди, які по своєму фізичному стану і інтелектуальному рівню добре збереглися і не вимагають догляду.

2. Найбільш численна група людей, здорових фізично і психічно, але проявляють ознаки зниження життєвої активності і рівня інтересів. Частина таких людей спокійна і тру­долюбива, відчувають свою соціальну корисність. Інша частина виключила себе з життя, не бачать для себе місця, вони зломлені і розчаровані, проявляють озлобленість, є тягарем для близьких людей.

3. Нечисленна група «великих стариків», які відрізняються високою активністю і різноманітністю інтересів, емоційною зрілістю і відчуттям своєї корисності. Як і раніше захоплені роботою, мають намічені цілі, володіють мудрістю, використовують життєвий досвід і можливості, які надає їм вік.

4. Група людей, що втратили здоров'я, частково і відчуття реальності та потребують постійного догляду.

Багато дослідників стверджують, що фундаментальні основи поведінки в основному не міняються з віком, як і тенденція співіснування процесів збереження і зміни «Я». Встановлено, що людина зберігає властиву йому індивідуальність, яка визначається унікальністю його буття, тобто співвідношення властивостей особистості в їх тимчасовій взаємодії. Але, не дивлячись на відмінності, люди можуть поводитися схоже залежно від умов життя. Зміни особистості в старості – це зміни в ієрархії власних тенденцій розвитку особистості. Є думка, що в старості у людини виявляється тенденція до утримання такого уявлення про себе, яке викристалізувалося в опти­мальний період життя. Має значення і індивідуальний стиль життя, який можна прослідкувати у всі періоди життя людини, що проявляє тенденцію до збереження в старості. У відомих межах, якщо не відбудуться якісь особливі фізіологічні зміни або різка зміна соціальній ситуації, модель старіння людини можна передбачити на основі його функціонування в зрілому віці.

Постійність і мінливість можуть спостерігатися у одного і то­го ж індивіда на одному і тому ж відрізку життя, що залежить від соціальної і індивідуальної долі.

Відповідно до різноманіття соціальних, біологічних і біографічних моментів і їх дії на процес старіння можна чекати надзвичайно широкого міжіндивідуального розкиду показників відносно вигляду і часу настання змін особистості. Загальні вислови про абстрактну літню людину і його особистість мають бути замінені більш конкретними.

У сучасних дослідженнях признається існування різних типів літніх людей, неоднаковим чином конструюючи своє життя і що удаються часом до протилежних стратегій подолання життєвих труднощів. Соціально-психо­логічні характеристики літніх людей варіюють від високого збереження внутрішньої структури особистості і її зв'язків з оточуючими до спотворення і руйнування внутрішніх особистісних струк­тур.
2. Старіння і спрямованість особистості.

Спрямованість особистості розглядається як сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність людини та яв­ляються відносно незалежними від наявних ситуацій.

Спрямованість характеризується: інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виражається світогляд особистості. Система ціннісних орієнтації утворює змістовну сторону спрямованості і виражає внутрішню основу стосунків особистості до дійсності.

Спрямованість особистості істотно впливає на позицію літньої людини, що формується, по відношенню до но­вої реальності її способу життя, перспектив самореалізації. Для благополучного старіння літня людина повинна з змістовного різноманіття навколишнього світу створити оптималь­ні умови своєї життєдіяльності та саморозвитку, виключивши виниклу ситуацію невизначеності.

Узагальнюючи результати досліджень, Л. В. Бороздіна і О. І. Мол­чанова стверджують, що сфера інтересів, захоплень, схильностей займає значне місце у літніх людей (Психологія ста­рости, 2004). Хоча деякі респонденти обмежувалися при відповідях констатацією наявності загального інтересу до світу (наприклад: «Я в своєму віці ще всім цікавлюся»), проте більшість опитуваних повідомляли про яке-небудь конкретне захоплення або заняття, диференціюючи таким чином різноманіття інтересів. В основному літні люди віддавали перевагу пасивним фор­мам проведення дозвілля: читання (назване частіше за інших); кіно, телебачення, радіо; відвідування різних лекцій тощо. Активні форми проведення вільного часу згадувалися значно рідше, тільки 26% жінок і 14% чоловіків повідомили про них. У якості активних форм жінки називали шиття, в'язання, розведення квітів, прогулянки, окремі види туризму; художня творчість (живопис, музика, поезія). Чоловіки віддають перевагу читанню лекцій, проведенню бесід, спорту. При цьому чітко є видимим вікова динаміка улюблених занять: від у минулому активних до пасивних. Серед літніх людей, які мають яке-небудь захоплення, значно вище частка осіб, задоволених життям в порівнянні з тими, у кого коханого заня­ття немає.

В процесі старіння посилюється орієнтація літньої людини на внутрішньо-сімейні стосунки. Н. Ф. Шахматов підкреслює, що така переорієнтація на проблеми близьких – закономірний етап психічного життя літньої і старої людини і мо­же розглядатися як сприятливий факт. Процес звуження кола інтересів до соціального простору сім'ї може висту­пати одним з соціально-психологічних механізмів адаптації до ситуації старіння.

Особливе значення в процесі старіння набуває тема здоров’я як особлива цінність. У дослідженнях показано, що для певної групи осіб літнього і старечого віку здоров'я стає надцінністю, яка породжує мотивацію і діяльність по його підтримці і збереженню.

Індивідуальність людини, з властивою їй системою особистісних і соціальних цінностей, не зазнає в процесі старіння яких-небудь істотних змін. Проте це не відноситься до випадків явно виражених органічних порушень, викликаних певними захворюваннями. З настанням старості людина втрачає фізичні сили, але не втрачає здатність подальшого прогресивного розвитку. При цьому успішність адаптації до процесу старіння залежить від того, наскільки людина виявилася підготовленою до нового способу життя, до нових завдань і ситуацій, тобто на які цінності направлена її активність, які її інтереси і схильності.

Як підкреслює Т. І. Безденежная (2004), одним з головних чинників, що забезпечують поступальний розвиток особистості в пізні роки, є змістовний, творчий характер спо­собу життя. Сюди ж відноситься і потреба особистості в експери­ментуванні з суспільними нормами, розпорядженнями, ролями.

Переймаючи на себе певну роль, людина починає поводитися відповідно до її вимог. Особистісна типологія Гутмана (див.: Безденежная, 2004) включає два типи високої активності і продуктивності життя:

1. «Прометеєвий» тип, до якого належать люди, що все життя безперервно б'ються і в старості продовжують боротьбу з новими труднощами, хворобами тощо.

2. «Продуктивно-автономний» тип, орієнтований на високі досягнення, успіх, що забезпечується різноманітними стратегіями. Це самостійні, такі, що критично відносяться до соціаль­них стереотипів і громадських думок літні люди.

На завершальному етапі життя людина все частіше починає замислюватись про сенс життя, підводячи підсумки пройденого шляху і оцінюючи зроблене. Л. І. Анциферова вказує, що Е. Еріксон ще в середині XX ст. звернув увагу на психологічний фено­мен, суть якої складається в активності людини по інтеграції пройдених ним стадій життєвого шляху. Успішно вирішуючи задачу інтеграції, особистість акумулює досягнення і енергети­чний потенціал пройдених етапів, створюючи собі можливість подальшого поступального розвитку.

Характеризуючи представників вікової групи 70-80-річних, Н. Ф. Шахматов вказує, що їй властива життєва орієнтація тільки на сьогодення (див.: Психологія старості, 2004). Саме у цих старих людей спостерігається прагнення переосмислити свій життєвий і професійний досвід з позиції сьогодення. Для них втрачають минулу привабливість:

  • минулі успіхи, досягнення, звання;

  • зникає відчуття стійкості внутрішньо-сімейних зв’язків;

  • позбавляються колишнього сенсу придбані матеріальні цінності.

Подібна переоцінка системи цінностей минулого життя знаходить вираз в спокійному, споглядальному і самодостатньому способі життя. До цього періоду часу може відноситься виникнення нових інтересів, основне місце серед яких займає звернення до природи, прагнення задовольнятися малим. Нерід­ко з'являється потреба опинитися корисним і потрібним слабкішим і хворим людям, кинутим тваринам. Досить часто виявляються інтереси, пов'язані із загальними проблемами філософії, релігії, мистецтва. Подібний феномен самі старі люди пояснюють тим, що саме старість дає їм можливість твор­чо переосмислити минулий життєвий і професійний досвід.
3. Характер і темперамент в старості.

Характер (від греч. Character – відмінна риса, ознака) в даний час розглядається як інтегральна характери­стика вираженості психічних властивостей особистості. У старості ха­рактер зазнає певні зміни, які, на думку більшості дослідників, в значній мірі визначається самою людиною, її життєвим статусом, направленістю його особистості, її індивідуальними особливостями.

Кажучи про ґенез особистості людини, X. Інженьерос, виділяє пе­ріоди її формування, удосконалення і регресивного розвитку. У загальному випадку регрес особистості у міру старіння йде тим же шляхом, що і прогрес, але у зворотному напрямі. Особистість дезорганізується у міру втрати придбаного досвіду. Спочатку втрачаються індивідуальні духовні властивості і риси. Потім наступає втрата соціальних рис, загальних для всієї групи, до якої належить особистість, а вже до самого кінця життя зникають і особливості біологічного вигляду.

Викладена точка зору розділяється не всіма ученими. Так, згідно Н. Ф. Шахматова, в цілому процес формування нового психосоціального статусу літньої людини достатньо складний і залежить від різних внутрішніх і зовнішніх причин.

Нормальними проявами старіння є ті випадки, коли в старості не відбувається будь-яких змін характеру і до кінця життя немолоді залишаються тими ж людьми, що були і раніше. Спираючись на власний досвід досліджень, автор приходить до висновку, що в старості не відбувається будь-якої зміни особистісних характеристик, ні етичні, ні соціальні якості особистості не втрачаються. Якщо ж зміни відбуваються, то вони зумовлені розвитком негативних вікових органічних процесів, що мають відношення до функціонування центральної нервової системи. Акцентуація рис вдачі, а також і вперше проявляються негативні зміни особистості в старості, є симптомами власне-вікових психозів пізнього віку. Поза цим все, що складає індивідуальність людини, її особистісну і соціальну цінність і значущість, не зазнає в ста­рості яких-небудь змін.

В наші дні ні у кого не викликає сумніву, що весь життєвий шлях людини впливає на те, яким змістом буде наповнена її старість. Дефіцит самостійності та ініціативи в минулому тепер утруднятиме процес адаптації в старості, підсилюючи залежність від підтримки, уваги і опіки навколишніх людей. Ті, хто часто переступав норми відповідної поведінки в минулі роки, зазвичай стають в старості агресивними, замкнутими, випробовуючими особливу потребу в психо­логічному захисті.

У старості взаємодія і переплетення біологічних і соціальних чинників ведуть до складної кількісної і структур­ної трансформації особистості (Авербух, 1969; Тібілова, 1991). Але тимчасове наростання віку відбувається малопомітно, і людина здебільшого сама майже не помічає особистісних змін, що відбуваються з нею.

У старих людей понижені: самопочуття, са­мовідчуття, самооцінка, посилюються і все яскравіше виступають незадоволеність собою, дратівливість, гнівливість, похмурість, емо­ційна нестійкість, коливання настрою. Особливо тяжкі стани «вікового емоційного дис­комфорту», у багатьох можна спостерігати «застрягання» емоцій, їх в'язкість, інертність.

У старінні людини дуже багато що визначається безнадійністю, втратою того, ради чого варто жити. Лейтмотив будь-яких пе­реживаний старості відображає термін «вік втрат», який знаменує втрату фізичного, психічного і соціального благопо­луччя. Люди похилого віку стають песимістами, здатність радіти знижується, у них переважають різні тривожні побоювання: самотності, безпорадності, зубожіння, смерті. Невпевненість в собі і завтрашньому дні робить людей похилого віку більш дріб'язковими, скупими, надобережними, педантичними, консервативними, малоініціативними тощо. Інтерес до зовнішнього світу, до нового падає, все їм не подобається, звідси – буркотіння, буркотливість. Але разом з цим з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, його переоцінки, підвищена увага до свого тіла, різних неприємних відчуттів, що часто спостерігаються в старості.

Інтровертованість і іпохондризація супроводжується ро­стом егоїстичних і егоцентричних рис особистості. У людей похилого віку вольові якості ослабляються, погіршується контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою, тому затрудняються взаємини з оточуючими, звичні схеми поведінки розхитуються і поступово втрачаються.

Такі риси ха­рактеру, як користолюбство, хитрість, брехливість, егоїзм, себелюбство, егоцентризм, користолюбство, грубість, хамство, зарозумілість, зловживання владою, наклеп, обман, байдужість, прагнення до збагачення, пригноблюючи діють на психіку. (Кутів, 2001). Психологічна капітуляція перед старістю, що насувається, тільки прискорює її настання, провокує загальне знесилення.

Симона де Бовуар вважає, що в старості не тільки не згасають, але навіть гіпертрофуються деякі риси характеру такі, наприклад, як честолюбство і владолюбство. Старі люди прагнуть здаватися значними, пристрасно бажаючи отримання нагород, титу­лів, звань тощо. Властолюбні схильності можуть виявлятися і на побутовому рівні, наприклад, як прагнення до тиранії, переслідуванням оточуючих або зовнішнє приниження своєї значущості і ролі в сім'ї з метою отримання спростування цього. Іноді такі схильності набувають патологічного характеру, супроводжуються агресивними або маніакальними проявами, переходячи в психічні захворювання. Але владолюбство має бути підкріплено реально існуючим впливом в сім'ї. Інакше старі люди самі стають третируваними, такими яких висміюють та переслідують. У сімейному колі з ними не радяться, ігнорують їх думки. Наслідком такого відношення може стати феномен, відомий як «стареча злочинність», яка виникає від усвідомлення своєї непотрібності, від прагнення звернути на себе увагу та виявляється в антисоціальній поведінці.

На думку Т. І. Безденежной (2004), в процесі старіння відбуваються наступні зміни характерологічних особливостей:

1. Змінюються образи часу: по-перше, з віком плин часу як би прискорюється, по-друге, час відчувається менш заповненим різними подіями. Люди, що беруть активну участь в житті, більше уваги приділяють плануванню майбутнього, а пас­ивні – спогадам про минуле.

2. Одноманітнішими стають інтереси людини, вони не пов'язані з необхідністю значних витрат часу і сил на розумову або м'язову роботу. Часто інтереси зосереджені на стані свого здоров'я, на своїх сьогохвилинних потребах і бажаннях.

3. Характерною межею багатьох літніх і старих людей стає образливість, реакції з нею зв'язані часто не адекватні причинам, що викликали їх. Деколи це пов'язано із старими, давно за­бутими образами, які виникають в пам'яті у відповідь на конкретний конфлікт (так звана масована затяжна реакція).

4. Стають більш вираженими такі риси характеру, як скупість, недовірливість, заздрісність, незлагідність. Проте далеко не у всіх літніх і старих людей виявляються дані характерологічні особливості. Неоднозначно і їх пояснення. Так, часто за скупістю ховається ощадливість як форма боротьби за матеріальну незалежність і свободу.

5. Менш вираженими стають такі якості, як често­любність, самолюбність, пихатість; знижується товариськість.

Відмічені інволюційні зміни виявляються у людей різною мірою, що залежить від збереження адаптивних механізмів організму і можливої «вікової перебудови». Так, у деяких характер з віком не тільки не псується, але навіть поліпшується. Все дріб'язкове, неважливе відпадає, йде концентрація на головному, на «вічному», наступає «просвітління духу», приходить мудрість.
Темперамент.

В процесі старіння змінюються основні компоненти темпераменту, а саме активність і емоційність. Активність поведінки характеризує ступінь енергійності, швидкості, стрімкості або навпаки, повільності, інертності. Емоційність виражається особливістю протікання емоцій, відчуттів, настроїв і їх якості (знак і модальність).

У немолодому і старечому віці, помічає Н.Ф.Шахматов, в поведінці людини знижуються або зовсім зникають прояви імпульсивності і неврівноваженості, які могли бути їй властиві в молодшому віці. Можна допустити, що старіючий організм все більш рівномірно і економно витрачає енергію, необхідну йому для життєдіяльності.

Разом в тим однією зі своєрідних недуг літніх людей Л. П.Грімак рахує так зване «хворобливе неробство», симптоми якого полягають в апатії, падінні ініціативності, втраті інтересів, небажанні будувати плани на майбутнє, нівелюванні особистісних особливостей. Розвиток такого симптомо-комплексу обумовлений як біологічними, так і соціально-пси­хологічними чинниками. Біологічні чинники пов'язані з процесом старіння, який супроводжується змінами на всіх рівнях функціонування організму, і у відомому сенсі є неминучими і необоротними. У свою чергу, психологічні чинники багато в чому визначаються самою людиною і залежать від її активності.

Румунський дослідник К. Пархон таким чином характеризує особливості темпераменту літніх людей:

1. Сильний, урівноважений, рухомий тип характеризується потребою в діяльності, інтересом до політики, мистецтва тощо; усвідомленням змін, викликаних старістю і протестом про­ти її; відчуттям самотності, але і прагненням створювати нові ефективні суспільні зв'язки.

2. Сильний, неврівноважений тип має потребу в праці, виявляє цікавість до зовнішніх подій, усвідомлює своє змінене положення, при цьому він відрізняється різким, нетерпимим відношенням до своєї старості, сварливістю, запальністю, що робить спілкування з ним вельми скрутним для оточуючих та обумовлює ще більшу самотність такої старої людини.

3. Слабкий тип характеризується значною стомлюваністю навіть при мінімальних зусиллях, що пов'язане з ослабленням як процесу збудження, так і гальмування; майже повною відсутністю потребі в діяльності при надзвичайній вузькості інте­ресів, направлених головним чином на задоволення елементарних потреб; недостатньою критичністю по відношенню до себе, безтурботністю і одночасно відсутністю самостійності і наявністю відчуття невмотивованого неспокою.
4. Емоційно-вольова сфера.

Поведінка людини в процесі старіння в істотній мірі визначається її поточним психічним станом, саме воно на­повнює його змістом.

Істотні чинники, що впливають на стан емоційної сфери людей літнього і старечого віку:

• втрату родичів і близьких друзів;

• незадовільне матеріальне положення;

• вихід з сім'ї дітей або погані стосунки з ними;

• страх перед захворюванням і неміччю;

• відчуття самотності, непотрібності, відчуженості від зовнішнього світу.

Найбільш характерні зміни психічної діяльності в процесі старіння пов'язані саме з порушеннями в емоційній сфері. У загальній популяції літніх людей значну частку складають особистості з явними ознаками порушень в емоційній сфері. При цьому частка таких людей стає більше в стар­ших вікових групах. У емоційній поведінці літньої людини нерідко присутні неконтрольовані афектні реакції, сильне нервове збудження. Але інтенсивні переживання в такому віці, втрата контролю за їх розвитком вже далеко небезпечні по своїх наслідках для загального стану здоров'я. І. І. Мечников звернув увагу на те, що стан сильного гніву може спричинити розриви кровоносних сосудів, цукрову хворобу, а в деяких випадках навіть розвиток катаракти. Сучасні дані зарубіжних досліджень говорять про те, що люди, схильні легко впадати в стан сильного гніву, в три рази частіше стають жертвами серцевих нападів і інфарктів.

Спеціальні дослідження показують, що в процесі нор­мального, фізіологічного старіння істотно змінюється емоційна сфера людини. Так, виявилось, що у 50% обстежуваних (практично здорові люди, середній вік складає 72 року) з'явилися раніше не властиві їм стани смутку, по­давленості, похмурі думки. У останніх наголошувалася яскравіша вираженість емоційних рис, характерних для них і раніше: тривожність, дратівливість, гнівливість. Окрім цього з віком повільніше зживаються, набуваючи затяжний харак­тер, негативні реакції. Емоції вищого порядку (відношення до мистецтва, літератури тощо) збереглися у більшості обстежуваних.

Зміни в емоційній сфері є наслідком поступового ослаблення контролюючої і гальмівної функцій кори головного мозку. Певні неадекватні емоційні ре­акції можуть бути пов'язані з віковими змінами, які розвивають в самій центральній нервовій системі, що стає веду­чим чинником старіння організму. Емоційна забарвленість поведінки, як відзначає В. В. Фролькис (1975), пов'язана з діяльністю підкіркових центрів, стан яких регулюється ім­пульсами, що йдуть від кори головного мозку. При старінні змінюються кірково-підкіркові взаємини, ослабляється гальмівний вплив кори головного мозку на діяльність підкіркових утворень. Все це може привести до тривалого і стійкого збудження підкіркових центрів, що, у свою чергу, може виявитися в нестійкості настрою, запальності, неадекватності поведінки.

З віком збільшуються емоційна нестійкість, невротична стомлюваність, невпевненість в собі, внутрішня на­пруга. Найбільш різкі зміни в емоційній сфері відбуваються до 60-річного віку. Наголошується, що люди, які прожили бурхливе, емоційно напружене життя, в старості стають спокійнішими, урівноваженими, такими, що знаходять радість у вузькому сімейному крузі.

Емоційний настрій людини через конкретні внутрішні механізми може надавати позитивний або негативний вплив на функціонування організму, на стан його органів і систем, на психічну сферу. Такі негативні емоції як смуток, печаль, туга, страх, ненависть, злість, заздрість, недоброзичливість пригноблюючий діють на психічний стан, на діяльність ЦНС, на весь організм в цілому. Наприклад, довгожителі – люди з оптимістичним настроєм, проте ті, хто уміє радіти і насолоджуватися життям в похилому віці, зустрічаються все ж таки достатньо рідко.

Найбільш типовими емоціональними розладами в процесі старіння є підозрілість, підвищена тривожність (тривога), недовір'я, страхи, депресії.

Тривога. Практично кожна людина коли-небудь відчувала відчуття тривоги у зв'язку з різними життєвими ситуаці­ями, в яких вона опинилася. При цьому рівень тривоги може бути різним. В тому випадку, якщо він значно перевищує звичайний неспокій і необхідна лікарська допомога, вводять по­няття «тривожний розлад» (Стюарт-Гамільтон, 2002). Цей термін означає тривалий стан тривоги, який характеризується такими симптомами, як крайній неспокій, безсоння і втома, включаючи нездужання і погіршення діяльності. Існують різні форми цього розладу, включаючи фобії (ірраціональний або недоцільний сильний страх об’єктів або подій); генералізовано тривожний розлад (постійне відчуття неспокою, що супроводжується вираженими ве­гетативними проявами); обсессивно- компульсивний розлад (стан, при якому людина повторює одну і ту ж дію, щоб позбавитися від відчуття тривоги); панічний розлад (напади, що повторюються, паніки, що характеризуються непереборним страхом, відчуттям втрати контролю тощо).

Дослідники указують на те, що тільки близько 10% літніх людей мають ті або інші форми патологічного стану трево­ги. В більшості випадків указується на наявність різних фо­бій, з яких за найбільш поширеною вважається агорафобія (боязнь відкритих просторів), пов'язана із страхом «покидати будинок». Інші часто згадувані джерела тривоги і неспокою – соціальні ситуації, боязнь стати жертвами злочинів, можливість падінь.

Нудьга. Розкриваючи феномен нудьги, Тардье говорить про зміст і форм його прояву, називаючи найбільш типові причини, що приводять до переживання цього відчуття. До них автор відносить:

• недолік в різноманітності життя;

• обмежені здібності;

• розумове і фізичне виснаження як наслідок прожитих років:

• сумнів в корисності своєї справи;

• втрату сенсу життя;

• проблеми із здоров'ям.

Само розуміння неминучості смерті також може стати причиною нудьги. Особливо вона оволодіває тими, хто зосереджується на жалості про минулі роки.

Психічний занепад. На думку Ю. Ф. Шахматова, стан психічного занепаду є однією з форм природного, безболісного старіння. Час їх появи, форми і тяжкість протікання носять достатньо виражений індивідуальний характер. При цьому переживання психічного занепаду зовсім не припускає прояву якихось стійких деформацій особистості, зміни характерологічних рис, порушення адекватності сприйняття і соціальної адаптації. Відмітними призна­ками цього стану є зниження психічної енергетики, ослаблення психічного і життєвого тонусу.

В стані сильного стомлення літня людина стає особливо дратівливою і образливою, погіршуються її сприйняття, ясність мислення, контроль за своїми діями.

Депресія – це афектний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних уявлень і загальною пасивністю поведінки. Суб'єктивно людина випробовує важкі, болісні емоції і переживання: пригніченість, тугу, відчай. Характер­но відчуття провини за події минулого, особиста відповідальність за тяжкі наслідки, що відбулися в життя людини, відчуття безперспективності. Понижена самооцінка, змінено сприйняття часу; для поведінки в цілому характерні сповільненість, безініціативність, швидка стомлюваність і, як наслідок, різке падіння продуктивності діяльності. У важких, тривалих станах можливі суїцидальні спроби.

На думку Американської асоціації психологів, на наявність депресії вказує присутність принаймні п'яти з пере­рахованих симптомів, що утримуються на протязі не менше двох тижнів (Безгрошева, 2004):

• пригнічений настрій протягом більшої частини дня;

• втрата інтересу до джерел задоволень і до всіх видів активності;

• ненавмисне зниження ваги більш ніж на 5% в місяць;

• істотне збільшення або зменшення апетиту;

• безсоння або пересипання майже щодня;

• психомоторна збудливість або явно виражена загальмованість;

• постійна стомлюваність або знесилення;

• відчуття власної даремності або необґрунтоване почуття провини;

• зниження розумових здібностей і концентрації уваги;

• постійні думки про смерть.

Депресія прискорює розвиток процесів старіння. Вона проявля­є себе як стан майже повного внутрішнього застою, нерідко пов'язаний з хронічними хворобами, передчасним старінням і ранньою смертю.

Причини, що можуть привести людину до депресії у пізньому віці:

  • погіршення фізичного самопочуття; загальне збільшення числа захворювань, що виникають у людини, і побічні ефекти їх лікування;

  • ослаблення пізнавальної активності, зокрема порушення у сфері слуху і зору; можливі конфліктні ситуації в сім'ї;

  • втрата колишніх позицій в суспільстві;

  • тривалі соціальні і фінансові проблеми;

  • смерть близьких людей і ін.

Як помічає Я. Стюарт-Гамільтон, стан депресії відчувають майже всі люди в легкій формі багато раз в житті. В більшості випадків відчуття меланхолії з'являється у відповідь на яку-небудь подію, але через декілька днів воно зникає. Депресія, що вимагає лікарської допомоги і що розглядається як психічне захворювання, тривала і достатня серйозна, перешкоджає нормальній життєдіяльності людини. До пригніченого настрою зазвичай додається різке зниження фізичної і інтелектуальної активності; з'являється нераціональне відчуття даремності або провини; можуть виникнути думки про суїцид. Необ­хідно відзначити, що депресія такого рівня і масштабу зустрічається в старості набагато рідше, ніж в інших вікових групах, але ізольовані симптоми захворювання з'являються значно частіше. Це зв'язано, ймовірно, з тим, що літні і старі люди стикаються з великою кількістю стресогенних чинників, та­ких як важкі втрати, тривалі болісні хвороби тощо. А згідно думки психіатрів і медичних психологів, людина в період старіння найчастіше реагує на ситуативні стресові дії саме депресією. Про це говорять і дані, отримані в спеціальних дослідженнях.

Депресивні стани можуть спостерігатися у людей літнього віку, що не мають особливих проблем з фізичним і психічним здоров'ям. Проте для них характерний стійко знижений настрій, хоча і без порушення звичних форм поведінки і контактів з оточуючими. У основі цього стану можуть лежати обтяжливі переживання порожнечі життя, що проживається, втрата інтересу до того, що відбувається навколо них, відсутність очікуваних радісних подій для себе в майбутньому.

Психогенна депресія найчастіше розвивається на фоні захворювань, властивих людям літнього і старечого віку. Її супроводжують гіпертонічний криз, непритомність, запаморочення, напади стенокардії, хоча відмічені соматичні порушення в основному носять скороминущий характер.

Чим старше людина, тим більшою мірою стають елементарними і одноманітними прояви психогенної депресії, що набувають схожості з різними станами, обумовлені судинною патологією. Переживання, пов'язані з втратою рідних і близьких, протікають менш гостро і більш інертно. Іноді депресії супроводять недовірливість, буркотливість, скепсис, опозиційне відношення до навколишньої дійсності.

Страх. Кожна людина в певний період життя, як вважає американський фізіотерапевт П. Брегг, є жертвою одного (або відразу декількох) з шести основних видів страху: бідності, хвороби, старості, втрати любові, людського суду і смерті. Для літнього і старечого віку більшість з названих страхів можуть бути вельми актуальними. Страх захоплює матеріальну і духовну сторони життя. Він знищує ініціативу, ентузіазм; підриває упевненість в собі, своїх силах; породжує жадність, підлоту, злість, ганебність. Згадані вище види страху Брегг коментує таким чином.

Страх бідності. Якщо людина хоче стати багатою, вона повинна відкинути все, що веде до бідності. При цьому само слово «багатий» трактується в найширшому сенсі: це не тільки фі­нансове положення, але і здоров'я, енергія, довге і повноцінне життя. З них здоров'я – найбільше багатство.

Страх хвороби. Людина створює хвороби своїми шкідливими звичками: неправильним харчуванням і недоліком фізичної активності; курінням і зловживанням алкоголем; емоціональними і фізичними стресами.

Страх старості. Людина дуже часто представляє себе старим і кволим; сліпим і глухим; тремтячим, потворним. Існує думка, що ніщо так швидко не старить людину, як постійно свердляча думка, що старієш.

Страх перед людським судом. Людині здається, що всі його засуджують і постійно говорять про неї; вона стає дуже чуттєвою. Проте ясно, якщо заздрять, означає людина може зробити і робить щось таке, чого інші не можуть. Мабуть, слід турбуватися, коли про людину ніколи і нічого не говорять.

Страх втратити любові. З різних причин виникає ком­плекс неповноцінності, втрачається упевненість в собі; людина починає боятися, що хто-небудь відніме у нього близьку і дорогу людину.

Страх смерті. Страх смерті розглядається як природжене відчуття, властиве багатьом живим істотам. Більшість людей випробовує обтяжливе переживання цього відчуття. Думки про невиліковні хвороби і смерть переслідують людину постійно, часом замінюючи собою все інше.

На думку І. І. Мечникова, люди не хочуть вмирати, оскільки старіють і вмирають передчасно, не доживши до природного кінця. Учений вважав, що коли наука доведе людей до того, що вони зможуть раціонально прожи­вати повний цикл, то інстинктивним страхом смерті поступиться місце інстинктивної потреби небуття.

На думку А. Кемпінськи (1975), залежно від ситуації, яка викликає відчуття страху, його можна розділити на чотири групи: біологічний, суспільний (соціальний), моральний і дезінтеграційний.

Біологічний страх, що викликається якою-небудь певною ситуацією, загрожує одному з двох основних біологічних за­конів: збереженню власного життя і життя виду.

Суспільний страх виникає з побоювань перед суспільним порядком при взаємодії з іншими людьми. Дійсно, протягом тривалого періоду свого розвитку людина стає повністю залежною від соціального середовища, яке надає їй все необхідне, формує її відповідно до норм даного суспільства. У результаті надалі людина ніколи не зможе звільнитися від суспільного впливу.

Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення дійсності в цьому випадку піддається інтеріоризації, тобто прийняттю в якості власних певних думок, форми поведінки, норми, пропоновані оточуючими (наприклад, батьками) і в початковому періоді що приймаються як чужі реакції.

І, нарешті, дезінтеграційний страх виникає при появі раптового і непередбаченого подразника (ситуації або події).

Існує думка, що страх і агресія легше народжують ана­логічні відчуття в оточенні даної людини, чим його позитивні емоції: любов, радість, добросердя.

Таким чином, в процесі старіння емоційна сфера людини зазнає значні зміни, пов'язані в основному з наростанням негативних переживань і відчуттів, що приймають затяжний характер.





скачати

© Усі права захищені
написати до нас