Тема 5 Людина як об’єкт і суб’єкт політики

Ім'я файлу: Тема 5.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 04.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
olimpiada-10-klas (1).docx
Гендерна соціалізація дітей дошкільного віку. Никифорова.docx
Enzimologiya (1).doc
10 клас.docx
Л3_Максвелл.ppt
1.docx
2.docx
3.docx
5.docx
6.docx
7.docx
8.docx
Титулка. зміст.docx
15.doc
Макаренков Дмитро.docx
Вступ.docx
Приклад РЗ СТВСЛГВ 2022 (2).docx
32510-2021_kursova_r_1664639808.docx
Бікбасаров Микола ГРС-21 - Підготувати доповіді та презентації з
Задачі_на_майновий_податок_на_нерухомість.docx

Тема 5

Людина як об’єкт і суб’єкт політики.

Основним носієм політичних і владних відносин в суспільстві є людина. Її інтереси, цілі, устремління, інтегровані в різноманітні соціальні і економічні структури, визначають в кінцевому рахунку напрямки політичного розвитку суспільства.

Отже, яке місце людини в політичному житті, та в політиці загалом?

- Я можу сказати, що уже в стародавні часи появляються вчення, по-різному оцінюючі відношення особистості до політики і держави. Найбільш впливові серед них – вчення Конфуція, Платона і Аристотеля.

Конфуцій розробив патерналістську концепцію держави, згідно з якою держава зображувалась як одна велика патріархальна сім'я, в якій вся повнота влади належить правителю-батьку. В патерналістській концепції влади рядовій людині виділяється роль простого виконавця царської волі, тобто пасивного, безсвідомого учасника політики.

В політичній концепції Платона розроблена тоталітарна трактовка особистості. При такому розумінні особистості питання про її автономію і політичні ролі свідомо виключається і людина виступає лише об'єктом влади.

У вченні Аристотеля політичне життя суспільства розглядалося в співвідношенні з природою людини. Аристотель вважав індивіда істотою політичною за своєю природою в силу її приреченості жити в суспільстві, колективі. В цілому ж Аристотель, як і його попередники, не відокремлює особистість і суспільство від держави.

- Як ми можемо побачити, то людина була більше пасивним учасником політичних дій. Проте переважно розглядалась роль видатних політиків в співвідношенні з діяльністю народних мас, класів і навіть натовпу. В політичних вченнях мова йшла переважно про політичну роль видатних особистостей – державних діячів, керівників політичних рухів, ідеологів, вождів, тобто тих, хто здійснював помітний вплив на політику і маси. Тому політика часто персоніфікується, одержує ім'я того, хто її визначив або здійснив. При цьому менш за все виявилось розробленим питання про роль "рядової" або "масової" особистості. І тільки в другій половині ХХ ст. під впливом краху тоталітарних режимів і подальшої демократизації суспільного життя цьому напрямку в політичних вченнях стали приділяти достатньо серйозну увагу.

Чи стосується політика кожного?

- Так, безумовно я вважаю, що політика в любому прояві так чи інше відображається в житті звичайних людей. В цьому сенсі завжди можна сказати, що кінцевим об'єктом політики завжди виступає рядовий громадянин. Ця обставина обумовлює активну позицію рядового громадянина в політичному житті, тобто щоб він виступав в якості суб'єкта політики.

- Я вважаю, що також необхідною умовою забезпечення ефективних можливостей впливу особи на державу і її органи є політична культура людини, особливо такий фактор культури, як освіта. Неграмотна людина стоїть поза особисто усвідомленою політикою, є об'єктом політичних дій, а не їх суб'єктом. І навпаки, чим вищий рівень освіти людини, тим краще вона політично орієнтована і, головне, схильна до демократичних орієнтацій, установлень і вчинків.

Висновок:

Таким чином, політична діяльність особистості ґрунтується на сукупності певних передумов, які або сприяють розвитку політичної активності, розкриттю потенціальних якостей людини як суспільно-політичного діяча, формуванню особистості, як дійсного суб'єкта політичного життя суспільства, або суттєво утруднюють всі ці процеси і консервують політичну апатію і пасивність.
скачати