Ім'я файлу: 2.3. Закономерности РР засоби форми.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 24.04.2021
Пов'язані файли:
44.03.03_з_ЗСДО-14_ВКР_Муртазаева Л. .docx
44.03.03_з_ЗСДО-14_ВКР_Круглая К..docx
44.03.03_з_ЗСДО-14_ВКР_ КРЮКОВА .docx
Окружающая действ..docx
!!!!ДИПЛОМ_Фесенко_ЗСДО-14-2.docx
речеязыковая компетен.docx
Практика КОТОВА_Качнства знаний по природе.docx




Тема 3 : Закономірності, принципи, засоби, форми, методи та прийоми формування мовленнєвої компетенції дошкільника.

Педагогічні засади формування мовленнєвої компетенції дошкільника.

Закономірність засвоєння мови, за Л. Федоренко, - це об'єктивно існуюча залежність результату засвоєння мови від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища. Автор описує шість закономірностей засвоєння дитиною рідної мовиі.

Перша закономірність - мова засвоюється, якщо дитина навчиться керувати м'язами мовленнєвого апарату (артикулювати звуки), коор­динувати мовленнєво-рухові (промовлення звуків, слів) та слухові (сприймання на слух, розуміння мовлення) відчуття. Дитина має навчи­тися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, правильно вимовляти, артикулювати кожний звук. Для цього потрібна активна мовленнєва практика, під час якої відбувається постійне тренування органів мовлення (язика, губів, зубів) наслідуванням мовлення дорос­лих.

Друга закономірність - розуміння сутності мови - залежить від засвоєння дитиною лексичних і граматичних значень різного ступеня узагальнення.

Спочатку дитина чує звуки мовлення, але не розуміє значення слів з цими звуками. Розуміння мовлення дорослих починається в другій половині першого року життя. Дитина розуміє мовлення, безпосередньо звернене до неї, пов'язане із задоволенням її потреб, поступово розуміє зміст слів, що означають предмети, явища, їх ознаки в довкіллі, у навко­лишньому світі, тобто починає засвоювати лексичне значення. Напри­клад, слово м'яч означає тільки той м'яч, яким дитина грається. Потім формується узагальнений образ м'яча: це круглий, гумовий предмет, ним граються, його можна кидати, підкидати тощо. М'яч - це іграшка.

Засвоєння лексичного значення слів відбувається від прямого по­одинокого конкретного основного до узагальненого та переносного зна­чення (золота монета, золоті руки). Крім лексичного значення дити­на засвоює й граматичне, відношення між словами в реченні (на столі, під столом). Засвоєння граматичного значення пов'язане з розвитком логічного мислення.

Третя закономірністьзасвоєння виразності мовлення - зале­жить від розвитку в дитини чутливості до засобів виразності мовлення, лексики, граматики, тобто вміння відчувати виразність чужого мовлен­ня, його внутрішній світ. Уже в ранньому віці діти добре розуміють і відчувають різні інтонаційні відтінки мовлення (оклик, запитання, на­каз, радість, сум, гнів, незадоволення), що позначаються на їхній по­ведінці та реакціях. Діти вчаться розуміти синоніми, епітети, метафори, які вживають у рідній мові. Користуючись ранньою сприйнятливістю дітей до емоційної виразності мовлення, педагог має організовувати на спеціальних заняттях навчання дітей виразності мовлення.

Четверта закономірність - засвоєння норми літературної мови -залежить від розвитку в дитини чуття мови. Мова - упорядкована систе­ма мовних одиниць, функціонує в людському суспільстві як засіб комуніка­ції (спілкування) у вигляді мовлення. Мовна система, що склалася тради­ційно, називається нормою і будь-яке відхилення від неї вважається мовлен­нєвою помилкою.

Традиційною граматичною нормою української мови є клична фор­ма іменників мамо, бабуню, брате, Ірино, Тарасе, яку також потрібно запам'ятати і правильно вживати у мовленнєвому спілкуванні.

Маленька дитина не знає правил, мовних законів, вона практично засвоює норму рідної мови. Допомагає їй у цьому так зване мовне чуття. «Мимоволі дивуєшся чуттю, - писав К. Ушинський, - з яким вона підмітила надзвичайно тонку різницю між двома словами... Дити­на, почувши нове для неї слово, починає здебільшого відмінювати його І сполучати з іншими словами цілком правильно: чи могло б це бути, якби вона, засвоюючи рідну мову, не засвоювала частини тієї творчої сили, яка дала народові можливість створити мову?».

О. Гвоздєв, аналізуючи засвоєння дітьми граматичної будови рідної мови, відзначає наявність у них «тонкого чуття мови». Спостереження за процесом оволодіння дитиною рідною мовою показують, що «чуття мови» виникає досить рано (вже у два роки) і з роками набуває чіткішої диференціації. Діти починають самостійно створювати нові слова, з'яв­ляється чуття словотворення. «У дворічних та трирічних дітей таке сильне чуття мови, - пише К. Чуковський, - що створені ними слова зовсім не здаються каліками чи виродками мови, а, навпаки, досить влуч­ними, витонченими, природними»і.

Отже, чуття мови - це вміння користуватися мовними засобами відпо­відно до мовленнєвої ситуації (норм мови) без звернення до знань про мову. Фізіологічною основою його є склад­на система нервових зв'язків, утворення граматичного стереотипу в ре­зультаті аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку. Ступінь оволодіння нормами рідної мови у дитячому віці багато в чому зале­жить від того, наскільки правильно засвоїть її дитина на чуттєвому рівні.

П'ята закономірність - засвоєння писемного мовлення - залежить від розвитку координації між усним і писемним мовленням. Усне мов­лення випереджає розвиток писемного. Дитина не може оволодіти пи­семним мовленням, якщо не засвоїть усного. Письмо - це код усного мовлення. У дошкільному віді діти оволодівають лише усною формою мовлення, в школі їх навчають писати.

Шоста закономірність - темпи збагачення мовлення - залежить від ступеня досконалості структури мовленнєвих навичок. Чим краще розвинене мовлення у дитини, тим краще вона складає розповіді, запа­м'ятовує нові слова, звороти, вірші, казки, передає зміст побаченого й почутого.

 

Із закономірностей засвоєння мови випливають принципи навчання рідної мови.

Принципи навчанняце вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими, вихователь добирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

Принцип розуміння мовних значеньполягає в тому, що мова як пред­мет навчання є знаковою системою, що кодує позамовну дійсність. У процесі навчання діти мають засвоїти мовні знаки, зрозуміти їх, тобто навчитися співвідносити слово олівець з конкретним реальним предме­том (дерев'яна довга паличка, всередині якої грифель; олівцем пишуть, малюють; олівці бувають різнокольорові). Діти мають навчитися розу­міти лексичні значення, тобто предметний ряд об'єктів: предмет, число, дію, ознаки предмета, ознаки дії {зірка, дерево, високий, сміятись, гра­ти), а також граматичні значення - логічний ряд об'єктів (для гри, у грі, на дивані, під диваном, з мамою, для мами). Дитина має навчитися розуміти такі граматичні значення, як: а) відношення предмета й озна­ки: просторові, кількісні, причинно-наслідкові, суб'єктивно-об'єктивні та інші (сидіти за столом, сміятися від задоволення, четверо хлоп­чиків); б) відношення об'єктивного змісту висловлювання до дійсності: особа, час, спосіб (Мені приємно. Дівчинка сидить. Це парк); в) відно­шення суб'єктивної модальності: інтонація, порядок слів, вставні слова, частки. Діти дошкільного віку засвоюють лексичні й граматичні зна­чення практично (інтуїтивно), не вивчаючи правил і законів, під час спілкування з дорослими.

Принцип оцінювання виразності мовлення - це розуміння внутріш­нього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції і почуття. Цей принцип реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення (виховання звукової культури мовлення). Дітей дошкільного віку вчать емоційно сприймати зміст художніх творів, відчувати їх характер (ра­дісний, урочистий, сумний, серйозний, суворий, веселий, жартівливий), помічати особливості літературної мови (епітети, повтори, образні вира­зи), передавати своє ставлення до змісту, персонажів твору, вчать ви­разно декламувати вірші, використовуючи емоційно виразні засоби інто­нації.

Принцип розвитку мовного чуттяНаприкінці дошкільного віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфо­епічних вимог), навчитися вільно спілкуватися. Для цього вона повин­на чути правильну літературну мову дорослих, наслідувати їх. Тому зразок мовлення вихователя є основним прийомом навчання дітей рідної мови у дошкільному закладі. Спеціальні мовленнєві заняття, дидак­тичні ігри та вправи сприятимуть розвитку чуття мови, своєчасному засвоєнню її літературних норм.

Принцип випереджального розвитку усного мовленнянад писемним. Протягом дошкільного віку вихователь працює над розвитком усного мовлення дитини, розвиває всі його складові: словник, граматичну і звукову правильність, діалогічне й монологічне мовлення. У старшо­му дошкільному віці дітей вчать робити звуковий аналіз слів, знайом­лять зі звуками (голосними, приголосними, твердими і м'якими приго­лосними), готують руку дитини до письма. Писемним мовленням діти оволодівають у школі. При цьому їх навчають координувати рухи мов-еннєвого апарату, слуху, очей та рук; усвідомлювати подібність і ідмінність звуків і літер, інтонації (усного мовлення) й розділових знаків на письмі.

Принцип прискорення темпів навчанняполягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання мови від групи до групи. Спочатку дітей навчають відповідати на запитання за змістом :артини, художнього твору, потім складати описові, сюжетні розповіді за зразком вихователя, переказувати художні тексти. У старшому дошкільному віці діти вже самостійно складають творчі розповіді. Ускладнення темнів навчання рідної мови можна простежити і на ме­тодичних прийомах: запитання, зразок розповіді, план розповіді, вказів­ка до самостійної розповіді.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В. Скал-кіним та Е. Коротковою. До них належать: комунікативна спрямо­ваність навчання; навчання мови як діяльності; принцип забезпечення активної мовленнєвої практики; організація спостережень над мовним матеріалом; комплексний підхід до розвитку всіх аспектів мови; збага­чення мотивації мовленнєвої діяльності; забезпечення впливу худож­ньої літератури на мовленнєвий розвиток дітей; принцип сенсорно-ліпгвістичного розвитку дітей; взаємозв'язок мови, мислення і мовлен­ня; національна спрямованість розвитку мовлення і навчання мови. Розгляньмо їх.

Комунікативна спрямованість навчанняозначає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування. Вони повинні не лише відповідати на запитання дорослих під час занять, а й вільно користуватися рідною мовою в усіх життєвих ситуаціях: легко всту­пати в невимушену розмову, підтримувати бесіду, бути ініціатором роз­мови.

Принцип навчання мови передбачає включення мови до різних видів діяльності: пізнавальної, мовленнєвої, навчально-мовленнєвої. Мета пізнавальної діяльності - створити підґрунтя для оволодіння мовою на чуттєвому рівні (спостереження у навколишньому, екскурсії-огляди, екс­курсії, практична діяльність, ознайомлення з картинами тощо). У про­цесі пізнавальної діяльності діти знайомляться з лексичним значенням слова (наприклад, під час спостережень за листопадом, снігопадом уво­дять слова листопад, снігопад; занурюючи руку в прозору холодну воду, засвоюють значення слів прозора, холодна).

Навчально-мовленнєва діяльність у дошкільному закладі здійснюєть­ся на заняттях ознайомлення дітей з явищами природи, на заняттях із розвитку мовлення, художньої літератури, а також під час ігор, у нести-мульованих мовленнєвих ситуаціях та планових мовних заходах у по­всякденному житті.

Принцип забезпечення активної мовленнєвої практики дітейреа­лізується як на організованих заняттях, так і під час режимних моментів. Чим більше на занятті дитина говорить і відповідає на запитан­ня вихователя, тим ефективнішим є заняття.

Принцип організації спостережень над мовним матеріаломіпо­лягає в тому, що дітям дошкільного віку, як зазначають О. Гвоздєв, Д. Ельконін, С. Карпова, доступне усвідомлення звукових і складових виявів мовлення. Діти легко виділяють звуки, склади у словах, помі­чають подібність і відмінність слів. Свою спостережливість над мов­ленням дитина висловлює запитаннями, констатацією та виправленням помилок. У зв'язку з цим у старшому дошкільному віці дітей слід вчити свідомо аналізувати слова, помічати й виправляти мовленнєві помилки.

Принцип комплексного підході/ до розвитку мовленняполягає в одночасній роботі педагога над засвоєнням дитиною звукової, грама­тичної правильності мовлення, збагаченням словника і розвитком діа­логічного та монологічного мовлення. Тому заняття з розвитку мов­лення носять комплексний характер.

Принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності, - на думку О. Леонтьєва, - це діяльність, яка «без мотиву не буває; «немотивована діяльність» - це діяльність ... із суб'єктивно та об'єктивно прихованим мотивом»2. Усе, що говоримо, ми говоримо для когось або чогось, чо­мусь, тобто керуємося певною метою і мотивом. Унаслідок цього будь-яка мовленнєва задача чи вправа, що пропонується дитині, має бути вмотивована, із чітко визначеним мотивом говоріння.

Оскільки головним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, то збагачення мотивів мовленнєвих висловлювань має відбуватися на основі поєднання навчання мови з ігровою діяльністю дітей. Напри­клад, у гості до дітей прийшов ведмедик і діти розповідатимуть йому казку, а ляльку Оксану навчатимуть правильно і красиво описувати іграшки. Дітям старшого дошкільного віку пропонується скласти роз­повідь про свою майбутню гру з улюбленою іграшкою або скласти сце­нарій за іграшками для показу в ляльковому театрі.

Принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовлен­нєвий розвиток дітейє одним із провідних методичних принципів у роботі з дошкільниками. Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення й активізація словника дітей; вірші, забавлянки, чистомовки, скоромовки закріплюють правильну звуковимову, сприя­ють розвитку виразності мовлення. Оповідання, казки, що пропонують­ся для переказу, сприяють розвитку зв'язного мовлення. Крім того, художня література розвиває поетичний слух, прищеплює любов до художнього слова.

Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку дитинипередбачає таку організацію її навчально-мовленнєвої діяльності, в процесі якої вона має засвоювати нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів (зорового, слухового, смакового, дотико­вого тощо). Дитина має спочатку побачити предмет (явище, річ), відчу­ти всі його властивості (гладенький, м'який, холодний, солодкий та ін.) та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв'язку його якостей, власти­востей, ознак. У дитини має сформуватись уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюєть­ся на поняття.

Цей принцип передбачає словникову роботу, спрямовану на введення нової лексики на заняттях з усіх розділів програми виховання і на­вчання дітей в дошкільному закладі: ознайомлення з довкіллям, приро­дою, образотворчою діяльністю, художньою літературою, музикою, ма­тематикою, фізичним вихованням. Дітям слід пояснити специфічні тер­міни і поняття, якими вони користуються впродовж цих занять (що таке лічба, малювання, аплікація, шикування тощо).

Принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовленняпередбачає прак­тичне ознайомлення дітей дошкільного віку з граматичними формами (рід, число, відмінкові закінчення, клична форма, невідмінювані слова), артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, ком­позицією тексту. Ознайомлення це відбувається у процесі мовленнєвої діяльності дітей (ігрові вправи, мовленнєві ситуації, розповіді, дидак­тичні ігри і т. ін.), спрямованої на активізацію їхнього мовлення і роз­виток мислення (вправи на класифікацію предметів, узагальнення, абстрагування тощо).

Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання дітей рідної мовиСпілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя має відбуватися на кращих зразках українського фольклору: забавлянки, утішки, пісні, ігри-забави, жарти. Впродовж дошкільного віку дітей знайомлять із національним посудом, одягом, іграшками, симво­лами та оберегами, поповнюють словник дітей традиційно українською лексикою (свищики, вишиванка, горнятко, куманець, барильце тощо), приказками та фразеологічними зворотами (як мед, так і ложкою', світ за очі; аби день до вечора}, образними виразами (зайчик-побігайчик, мишка-шкряботушка, червона калина, золотий місяць). Дитина бере участь у святкуванні українських національних свят, вивчає обрядові вірші, пісні. Дитяче мовлення набуває національного колориту.

Крім загальних і часткових принципів виокремлюють ще спеціальні принципи, які стосуються конкретної мовної галузі (лексики, фонетики, граматики, зв'язного мовлення). Наприклад, спеціальні принципи ро­боти зі словниками: а) введення слів на основі чуттєвого досвіду та активної пізнавальної діяльності; б) розв'язання усіх завдань словни­кової роботи в єдності; в) зв'язок змісту словникової роботи з розви-вальними можливостями дитини у пізнанні навколишнього світу.

Принципами формування граматичної правильності мовленняє такі; а) принцип однієї трудності (на занятті працювати лише над одним новим граматичним явищем); 6) автоматизація граматичних навичок; в) презентація (пред'явлення) граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання. Спеціальні принципи докладніше розглядатимуться під час висвітлення матеріалу кожного розділу.

Виховання звукової культури мовлення підпорядковується таким спеціальним принципам, як: розвиток фонематичного слуху; оцінюван­ня виразності мовлення; урахування різниці між літерою і звуком; заміна діалектної вимови літературною тощо.

У галузі зв'язного мовлення це: принцип навчання зв'язного мовлення за зразком вихователя; принцип самостійної побудови тексту та ін.

Отже, навчання дітей рідної мови з урахуванням загальнодидактич-них та методичних (загальних, часткових, спеціальних) принципів спри­ятиме оптимальному навчанню дітей, підвищенню його ефективності.

 

2. Засоби розвитку мовлення

Основними засобами з розвитку мовлення дітей є:

• організація їхнього спілкування у різних напрямах діяльності - гра, праця, сприймання різних видів образотворчого мистецтва;

• довкілля, природа, ознайомлен­ня дітей з художньою літературою, використання технічних засобів;

• мовлення вихователя як засіб впливу на мовлення дітей.

 

Спілкування має відбуватися за потреби, що не завжди усвідомлюється мовцями. Якщо вихователь прагне, щоб діти спілкувалися, він має потурбуватися про виникнення потреб, які стимулювали б мов­леннєві контакти, і зробити так, щоб ці контакти були мотивованими. Організація будь-якої діяльності, в процесі якої діти спілкуються, є дидактичним засобом розвитку мовлення дітей.

Так, рольові ігри сприяють самостійним висловлюванням дітей, активі­зують певну групу слів, пов'язаних зі змістом гри: «професійний» слов­ник вихователя, помічника вихователя, лікаря, моряка та ін. Будівельні ігри збагачують дітей словами, що означають якості, величину: просто­рове розміщення предметів (важкий, довгий, згори, всередині); професійні терміни (перекриття, арка, фанера тощо). Рухливі ігри з текстом, ігри-драматизації сприяють формуванню правильного темпу, мовленнєвого дихання, дикції, виразності дитячого мовлення. Дидактичні ігри закрі­плюють і активізують словниковий запас дитини, сприяють формуван­ню її мовленнєвих умінь і навичок (побудувати речення, описати, при­гадати вірш, відгадати загадку та ін.). Завдання вихователя - допомог­ти, за потреби створити умови для гри, навчити та пояснити дітям пра­вила незнайомої гри, сприяти встановленню мовленнєвих контактів з однолітками.

 

Побутова діяльність має свою специфіку і педагогічне цінна тим, що розвиток мовлення відбувається у природній, невимушеній обстановці: під час одягання, приймання їжі, прогулянки, гімнастики, підготовки до сну збагачується й активізується словниковий запас дітей, формуються навички розмов­ного мовлення, відбувається засвоєння норм і правил мовленнєвого ети­кету, широко використовується художнє слово, фольклор.

 

Засобами розвитку мовлення дітей виступають також довкілля і природа як сенсорне підґрунтя для збагачення словникового запасу дітей.

Художня література активізує й уточнює словник, сприяє розвитку образного мовлення, збагачує мовлення дітей емоційно-експресивною лексикою.

Діти, наслідуючи мовлення дорослих, переймають усі тонкощі вимо­ви, слововживання, побудови фраз. На жаль, у мовленні вихователів нерідко трапляються помилки, най-типовішими з яких є такі:

• порушення орфоепічних норм вимовляння звуків за їх позначен­ням, хоча написання не завжди передає літературну вимову слова (тітці - тіцці, учишся - учисся, смієшся - смієсся)',

• порушення наголосу у словах (читання, завдання, була, та ін.);

• помилки у вимові голосних і приголосних звуків: [й] замість [о] (карова хадила), [і] замість [й] (згма), [х], [хв] замість [ф] (Хведір, хутбол). Пом'якшення шиплячого [ч] (чяс, щястя);

• вживання незрозумілих дітям слів: спеціальних термінів (декора­тивне малювання, властивості предметів), слів іншомовного по­ходження;

неточне вживання слів (Що ти бажаєш сказати?, добротна каз­ка, симпатична кімната, поставте руки на стіл); вживання слів-паразитів (значить, от);

синтаксичні та граматичні помилки (Сьогодні у групі відсутні троє дівчаток по хворобі);

надмірна пестливість, швидкий темп і багатослів'я, надмірна ла­конічність, грубість.

Форма навчання - це спеціально організована діяльність вихователя і дітей, що відбувається в установленому порядку та в певному режимі і залежить від кількості тих, кого навчають (індивідуальна, групова, колективна, фронтальна), часу (коли навчають), місця й порядку його здійснення.

Розвиток мовлення дітей у дошкільному закладі здійснюється за двома формами - на організованих заняттях і в повсякденному житті.

Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є різні види занять (ігри-заняття): індивідуальні, на яких об'єднують дітей одного рівня мовленнєвого розвитку (1-4 особи); інди­відуально-групові (4-8 осіб) та групові (до 15 осіб). Якщо у групі за списком 25 і більше дітей, їх розподіляють на дві чи більше підгруп.

Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвитку мовлення відбувається на комплексних і тематичних мовленнєвих за­няттях, на яких присутні до і5 дітей (Ф. Сохін, О. Ушакова).

 

1. На комплексному мовленнєвому занятті об'єднують три цілком само­стійних і водночас мовленнєвих (і тільки мовленнєвих) завдання. Це можуть бути, наприклад, словникова робота, діалог, граматика (контексто­ве мовлення, звукова культура, побудова речень). Загальну тему таких занять не визначають.

Комплексні заняття проводять один раз на тиждень упродовж перших трьох тижнівкожного місяця. Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком самостійних частин:

зв'язне мовлення (планується на кожному комплекс­ному занятті),

словник (або граматика),

звукова культура мовлення (або словник).

Зважаючи на рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, з якої частини розпочинати заняття - зв'язного мовлення, словника чи граматики. Розділ звукової культури переважно є тре­тьою частиною заняття.

2. Тематичне заняття проводять на четвер­тому тижні кожного місяця у молодшій, середній і старшій групах за розділами «Словникова робота», «Виховання звукової культури мов­лення» та «Формування граматичної правильності мовлення».

 

Крім означених занять у дошкільному закладі проводять також інтегровані й комбіновані заняття для закріплення набутих дітьми мов­леннєвих умінь і навичок.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас