Тема 12. Підприємництво у ринковій

1 2 3

Ім'я файлу: Тема 12 підпр..doc
Розширення: doc
Розмір: 201кб.
Дата: 12.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тактика допиту.docx
163.04.docx
Особливі порядки кримінальних проваджень і загальна характеристи
Загальні положення криміналістичної тактики.docx
ПСИХОЛОГІЧНІ ІДЕЇ О. М. ЛЕОНТЬЄВА.docx

Політична економія
Тема 12. ПІДПРИЄМНИЦТВО У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва.
Теорії та моделі підприємництва.
Організаційно-правові форми підприємництва.
Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності.
Капітал підприємства і його кругообіг.

У даній темі ми ретельно розглянемо економічну природу підприємництва, еволюцію теоретичних уявлень про зміст цього явища, тенденції розвитку форм і моделей підприємництва в сучасних умовах.

1. Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва

Підприємництво — явище досить широке, багатовимірне і різноаспектне.

Підприємництво – це самостійна ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється на власний ризик та під свою майнову відповідальність.

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється людиною. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- приватні особи – громадяни України та інших держав, організатори одноосібної та великої економічної діяльності;

- група юридичних або фізичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами;

- держава в особі відповідних органів.
Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

- військовослужбовцям;

- службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

- представникам органів державної влади та управління;

- громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Підприємницька діяльність — не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб'єктами діяльності :

- виробнича;

- фінансова;

- торговельна;

- інноваційна;

- посередницька;

- страхова.
Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва- це сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Принципи підприємницької діяльності:

орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;
прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються, в інноваційній сфері економіки, застосувати інноваційні розробки першим;
максимальне використання конкурентних переваг;
дотримання принципів ділової етики;
постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

самостійність;
новаторство;
ініціатива;
творчість;
ризиковість;
економічна та соціальна відповідальність;
масштабність мислення;
діловитість.

2. Теорії та моделі підприємництва

Теоретичне осмислення явища "підприємництво" пройшло довгий шлях. Вважають, що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян, лихварів, розбійників і злидарів.

Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом.

Французький економіст Ж.. Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином:

а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Й. Шумпетер, австро-американський економіст, першим зауважив, що підприємець — не обов'язково власник капіталу. Зміна думки про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша — залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності.

Типи підприємців у сучасній економіці

Підприємець –власник підприємства ( капіталу ) або співвласник

Підприємець –орендар, який купує на певний час право користування землею, приміщенням

Підприємець - менеджер, який володіє часткою власності, що стимулює його до ефективного управління капіталом

Розглянемо співвідношення понять "бізнес" та "підприємництво".

Термін "бізнес" ширше використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін "підприємництво".

Бізнесмен — людина, що має свою справу. Часто таких людей називають і підприємцями. Але в наукових виданнях дедалі частіше підкреслюють, що бізнесмен може виконувати просто відтворювальну функцію, тобто з року в рік виробляти одні й ті самі товари та надавати послуги. Підприємці ж є новаторами, яких вирізняє з-поміж інших людей творчий пошук, відкриття, бажання освоювати нові ринки збуту, запроваджувати нові форми організації виробництва та збуту, віднаходити нові ресурси та їхні комбінації, свідомий ризик тощо.

Із зміною технологічного способу виробництва економічна поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі
3. Організаційно – правові форми підприємництва

Підприємництво здійснюється у різних організаційно-правових формах, які підприємець обирає вільно, але не довільно. Останнє зумовлено такими об’єктивними обставинами:

- вимогою відповідності форми організації підприємництва чинному законодавству;

- змістом обраної підприємницької діяльності;

- наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури — підприємства.

Підприємство — це основна господарська ланка економіки, самостійно господарюючий суб’єкт, що створюється і функціонує на основі діючого законодавства, є юридичною особою, здійснює підприємницьку діяльність на комерційних принципах.

Юридична особа – це підприємство, що має власний статут, рахунок в банку і занесене в державний реєстр – ЄДРПОУ, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.
Риси підприємства:

- наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу, що відособлює його економічно;

- технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і працівники, аніж для виробництва швейних виробів);

- певний рівень у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція);

- певне місце в соціумі.

За формою організації підприємств розрізняють:

- індивідуальне (одноосібне володіння);

- товариство (партнерство);

- корпорація.

Індивідуальні підприємстває власністю однієї особи, яка бере на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Переваги індивідуальних підприємств:

- економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямів використання доходу тощо;

- оперативність;

- безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу;

- низькі організаційні витрати.
Недоліки індивідуальних підприємств:

- обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;

- обмежена можливість організації відпочинку тощо.
Товариства (партнерства)— форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки паю у статутному фонді та місця у структурі управління товариством.

Види господарських товариств:

- повні;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- змішані ( командитні).
Повне товариство - об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Змішане товариство (командитне) — об'єднання кількох фізичних або юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми внесками.

Переваги товариств над одноосібними підприємствами:

- зростання фінансових можливостей;

- більша довіра з боку кредитних установ;

- зниження ризику банкрутства;

- зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу функціональних обов'язків.

Недоліки товариств:

- загострення суперечностей між інтересами учасників товариства;

- розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;

- розбіжності у прийнятті управлінських рішень.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (AT). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) - випускають акції, які вільно купують та продають.

Переваги акціонерних товариств:

- значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;
- зменшення ризику банкрутства (за обмеженої відповідальності);

- порівняно більша стійкість;

- ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств:

- організація та ліквідація AT вимагає значних витрат;

- розбіжності в інтересах учасників AT утруднюють досягнення ефективного управління;

- складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль різних об'єднання підприємств - картель, трест, синдикат, концерн, конгломерат тощо.

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, яка несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату:

- відсутність галузевого ядра;

- зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

- незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

- провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату:

- наявність галузевого ядра;

- об'єднання суміжних галузей;

- впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів - товарів і послуг;

- допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — організаційна форма об'єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФП Г:

- акумуляція фінансових ресурсів;

- створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;

- належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;

- сприяння розвитку науково-дослідних розробок;

- міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Система участі

Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утворюють корпоративний капітал, від головної (материнської) компанії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), можуть набувати таких форм:

- відділення (якщо 95—100 % акцій його належить материнській компанії);

- дочірнє підприємство (частка участі материнської компанії становить 50-95 %);

- філії (частка материнської компанії становить 25—50 %);

- асоціації (участь материнської компанії в їхньому капіталі 10—25 %).

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об'єднань, існують і інші критерії класифікації. Зокрема, за формою власності підприємства поділяють на:

- приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

- колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи релігійної організації);

- державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об'єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

Риси кооперативу:

- юридична особа;

- членство на засадах пайових внесків;

- характеризується необмеженою відповідальністю;

- зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

- проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

- об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

- рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів кооперативу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності найчастіше поширені в галузях:

- що забезпечують національну безпеку;

- не привабливих для приватного підприємництва, але таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;

- природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.

Форми державних підприємств:

- із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

- контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

- з часткою державної власності у статутному капіталі, меншою ніж 50 %, де представники державних органів представляють інтереси держави.

4. Класифікація підприємств за розміром. Малий бізнес. Нові види підприємницької діяльності

За рівнем концентрації та централізації виробництва і капіталу підприємства поділяють на малі (дрібні), середні та великі (крупні).

Термін "концентрація" означає зосередження, нагромадження, насиченість, об'єднання.

Концентрація виробництва — процес дедалі більшого зосередження виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу — процес зростання капіталу за рахунок перетворення частини чистого доходу на капітал (капіталізації частини чистого доходу).

Централізація капіталу — процес добровільного об'єднання капіталів (акціонування) або поглинання одними капіталами інших, внаслідок чого відбувається процес укрупнення виробництва.

Показники рівня концентрації виробництва

чисельність зайнятих;
обсяги виробництва;
товарооборот;

оборот капіталу;
частка підприємства на товарному ринку;
відсутність чи наявність конкуренції;
наявність чи відсутність зовнішнього контролю.

Найпоширенішими критеріями визначення масштабів підприємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані:

обсяг капіталу;
чисельність зайнятих;
обсяг випуску продукції.

Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну визначеність підприємств до того чи іншого типу.

Разом з тим, не слід ототожнювати велике, середнє та дрібне виробництво з поділом підприємств на аналогічні типи. В основі поділу підприємств на зазначенні вище три типи лежать кількісні показники, в основі ж поділу підприємництва — якісні характеристики.

Вибір типу підприємства значною мірою залежить від галузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.

Масштаби підприємницької діяльності визначаються науково-технічною та виробничою спеціалізацією, кооперацією, інтенсивністю інтеграційних процесів.

Класифікація підприємств за визначеним вище критерієм має важливе значення для вибору організаційно-правової форми.

Головною організаційно-правовою формою для великого підприємства є акціонерне товариство (AT).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з малим:

технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;
економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;
порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління);

більші можливості використання кредиту;
переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом обходиться дешевше, витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції).

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. Їх значно менше, ніж малих, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сегментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або малими підприємствами, їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон'юнктурних коливань.

Двоїста роль середніх підприємств:

створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;
є проміжною сходинкою до монополізації;
максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;
середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує:

у промисловості та будівництві — 200 чол.;
в інших галузях виробничої сфери — 50 чол.;
у науці та науковому обслуговуванні — 100 чол.;
у галузях невиробничої сфери — 25 чол.;
у роздрібній торгівлі — 15 чол.

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та малому підприємництві становить 50-70 %, а частка у ВВП — 50-60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі.

В Україні, яка здійснила перехід від адміністративно-командної системи до ринкової, мале підприємництво зростає, але ще не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його в Україні потребує державного сприяння і підтримки.

Риси дрібних підприємств:

велика кількість;
гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);
нестійкість (у США щороку банкрутують три із п'яти заново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств:

оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;
коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо;
розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів;
забезпечують розвиток конкуренції;
сприяють послабленню монополізму;
створюють додаткові робочі місця;
насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

— швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

є основою для формування середнього класу;
активні щодо інноваційної діяльності.

Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку.

Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на одиницю продукції мінімізуються при досить великих обсягах виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання (природні монополії), а також металургія, автомобільна промисловість тощо.

Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.

Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недоцільне.

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми:

венчурне підприємництво (бізнес);
інжиніринг;
лізинг;
технопарки;
торговельну мережу;
франчайзинг .

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку.

За розміром венчурні компанії невеликі або середні.

За організаційно-правовою формою — партнерства (товариства).

Займаються вони цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій, комерційною апробацією науково-технічних розробок.

Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу.

Партнерами венчурної компанії є:

професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності;
інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди);

— приватні особи.

Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1 %), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип венчурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори — близько 80 %.

За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30 % — забезпечують досить скромний прибуток. Зате 30 % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у 30, а подекуди у 200 разів.

Інжиніринг — система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту при будівництві промислових та інших об'єктів .

Лізинг — форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об'єктів, що здаються в оренду.

Орендовані об'єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред'являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.

Технопарки — одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії ( Силіконова долина), який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190—200 тис. осіб.

Шляхи виникнення технопарків:

об'єднання співробітників університетських та науково-дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;
створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи мати свою власну справу. Як правило, корпорації не тільки не чинять опору, а й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху;
перехід існуючих фірм під егіду технопарку з метою отримання певних пільг (умов кредитування, оренди пpиміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).

Торговельна мережа — два чи більша кількість магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг — найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі збуту.

Суть франчайзингу полягає в тому, що головна велика компанія (франчайзор) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного права на продаж її товарів чи послуг під торговельною маркою компанії - франчайзора.

Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком.

Франчайзинговий пакет (франшиза) — повна система ведення бізнесу — дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею вперше.

Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером.

Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технології тощо.

Джерела фінансування системи франчайзингу:

передача в оренду головною компанією — франчайзером власного основного капіталу;
власний капітал франчайзі (фірми-оператора);

— запозичений фірмою-оператором капітал.
Угода між франчайзером та франчайзі визначає:

нормативи відрахувань від прибутку головної компанії;
нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора.

Франчайзинг як система організації підприємницької діяльності має певні переваги та обмеження для обох сторін .

Цяформа організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роздрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв "Кока-кола", станції технічного обслуговування "Вольво", "Мерседес-Бенц" та ін.

Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом з тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзора за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг — система форм та методів активізації торгівлі:

різні варіанти розміщення магазинів;
реклама на місці продажу;
освітлення;
інтер'єр;
фірмовий стиль;

навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного впливу на його бажання придбати товар саме у цьому закладі торгівлі тощо.

Підводячи підсумок, зазначимо, що підприємництво — явище багатоаспектне. Форми підприємницької діяльності породжуються потребами економічних суб'єктів і визначаються рівнем розвитку економіки.

Правовим основами функціонування підприємництва в Україні є Закони України "Про Власність" і "Про підприємництво", які сприяють створенню умов повноцінного функціонування ринку: плюралізму форм власності, свободи вибору підприємницької діяльності, конкурентного середовища. Закон України "Про банкрутство" регулює процедуру ліквідації підприємства. Підприємець повинен передбачати можливість отримання збитків і банкрутство, оцінювати ризики і знижувати їх небезпеку.

1 2 3

скачати