Ім'я файлу: Новий Microsoft Word Document (18).docx
Розширення: docx
Розмір: 245кб.
Дата: 18.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Еволюція Маркетингу.docx
Розширення: docx
Розмір: 245кб.
Дата: 18.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Еволюція Маркетингу.docx
ТЕМА 12 ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ
12.1. Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб’єкт фінансових відносин
12.2. Теоретичні основи фінансів домогосподарств
12.3. Формування доходів домогосподарств
12.4. Видатки домогосподарств та напрями їх здійснення
Література [18; 19; 20;31; 40; 44]
12.1. Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб’єкт фінансових відносин
Домогосподарство як соціально-економічне утворення в якому сконцентровані різноманітні аспекти людського буття, є основою життєдіяльності будь-якого суспільства. Саме домогосподарствам належить провідна й надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин, що зумовлено низкою причин:
по-перше домогосподарства беруть активну участь в економічному кругообігу ресурсів, як самостійні та незалежні суб’єкти господарювання, що мають власні потреби та інтереси. Володіючи основними факторами виробництва (працею, капіталом, землею, підприємницьким хистом), вони передають їх у користування суб’єктам господарювання, котрі здійснюють подальше ефективне використання цих ресурсів;
по-друге, попит домогосподарств на товари та послуги є одним із головних складових сукупного попиту на споживчі блага;
по-третє, частина доходу, що не використовується членами домогосподарства упродовж поточного періоду, трансформується у заощадження і за сприятливих умов стає потужним джерелом економічного зростання країни.
Донедавна домогосподарство залишалося однією з найменш досліджених економічних структур. Проте зміни в економічному житті нашої держави не оминули стороною й основу життєдіяльності будьякого суспільства і національної економіки – домашнє господарство, людей та сім’ї, що входять до його складу.
Вперше поняття «домогосподарство» було розкрите у трактаті Ксенофонта (435–354 рр. до н.е.) „Домоустрій”, у якому домашнє господарство розглядалось як сукупність традиційних домашніх робіт і ведення натурального господарства. Слід зауважити, що і в наші дні це поняття у вузькому розумінні означає обслуговування членів сім’ї, ведення підсобного господарства, натуральне виробництво.
Домашні господарства стали об’єктом детального дослідження численних представників економічної та фінансової науки: Ф. Кене, Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, К. Бюхера, П. Самуельсона. Вагомий внесок у розвиток теорії домогосподарств та сімейної (родинної) економіки зробили Г. Беккер, Дж. М. Кейнс, К. Ланкастер, А. Маслоу, Дж. Мінсер, Ф. Модільяні, І. Фішер, М. Фрідман, Т. Шульц.
Сучасна економічна література надає різноманітні тлумачення і сутності поняття „домогосподарство”, проте найбільш вживаним є визначення, згідно з яким домогосподарством вважають сукупність фізичних одиниць – резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, побут і джерела фінансування.
Програмою Першого Всеукраїнського перепису населення [67] вперше в історії переписів на території України передбачалось отримання інформації щодо чисельності та складу домогосподарств. У попередні переписи населення замість поняття “домогосподарство” використовувалося поняття „сім’я”.
Подібне визначення зустрічається і в статистичних дослідженнях хоча при цьому виділяються такі категорії як:
індивідуальне домогосподарство – домогосподарство, що складається із однієї особи, яка проживає в окремому житловому приміщенні або його частині, забезпечує себе усім необхідним для життя і не об’єднує кошти для ведення спільного господарства ні з ким з числа осіб, які проживають у житловому приміщенні;
колективне домогосподарство, що складається із двох і більше осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть бути спорідненими, а можуть і не перебувати в цих стосунках.
Вітчизняний науковець Т. О. Кізима дає таке визначення домогосподарства – це невелика група осіб (або одна особа, що має власне джерело доходу), які спільно проживають в одному житловому приміщенні, ділять спільний побут, постачають на відповідні ринки різноманітні ресурси (працю, капітал, підприємницький хист), що перебувають у їхній власності, і спільно приймають економічні рішення стосовно формування своїх доходів та здійснення основних витрат з метою відтворення людського капіталу та задоволення матеріальних і духовних потреб.
Таким чином, домогосподарство – це одна або кілька осіб, які проживають окремо в одному приміщенні, спільно введуть побут та спільно споживають продукти власного виробництва, приймають оптимальні на їх думку рішення для ведення домашнього господарства.
Сутність домогосподарств як первинної ланки економічної системи розкривається через її функції (див. рис. 12.1). Варто відмітити, що в економічній літературі до цього часу відсутній єдиний підхід стосовно кількості та характеристик виконуваних домогосподарствами функцій.
Рис. 12.1. Функції домогосподарства
Проаналізуємо дані функції:
Ресурсна функція при якій домогосподарство виступає як постачальник ресурсів. В ринковій економіці домогосподарства є власниками чотирьох ресурсів – землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, які постачають на відповідні ринки. Реформування системи економічних відносин та перехід до ринкової економіки дозволяє переоцінити дані ресурси. Так, від ефективності їх використання залежатиме добробут кожного члена сім’ї та відповідно підвищується матеріальний рівень забезпечення домогосподарства.
Виробнича функція, коли домогосподарство розглядають як виробника товарів та послуг. Домогосподарства можуть займатися будьяким видом господарської діяльності шляхом:
здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (фізичні особи – підприємці);
надання своєї праці іншим підприємствам як наймані працівники.
Споживча функція коли домогосподарство виступає як споживач товарів та послуг. Переважну частину коштів отриманих від продажу ресурсів (землі, капіталу, праці та підприємницького хисту), домогосподарства витрачають на споживання. У країнах з розвинутою економікою на споживчі витрати домогосподарств припадає близько двох третин валового внутрішнього продукту.
Заощаджувальна функція при якій домогосподарство характеризується як заощадник доходів. Невитрачені кошти споживання домогосподарств ідуть на заощадження. Заощадження – це частина використовуваного доходу домогосподарства, яка не витрачається на поточне споживання у конкретному періоді. Заощадження домогосподарств відіграють важливу роль в економічних процесах, тому що вони саме є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки. Зростання заощаджень домогосподарств для України є важливим як з економічного так і соціального погляду, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня населення та його соціальної захищеності, зміцненню середнього класу й посиленню його фінансової незалежності.
Нагромаджувальна функція при якій домогосподарство виступає основним нагромаджувачем капіталу в економіці оскільки частина доходу домогосподарства, яка не використовується впродовж поточного періоду на споживання, за певних обставин може стати джерелом фінансування розвитку економіки.
Функціонуванню сучасного домогосподарства як інституту ринкової економіки притаманні такі ознаки:
особливістю домашнього господарства є наявність як формальних, так і неформальних відносин;
діяльність домашнього господарства, характеризується певною консервативністю, яка пов’язана з психологічною схильністю людини до створення навколо себе стабільного середовища, що покликане протистояти стресам, які виникають в результаті економічної та політичної нестабільностей. Саме консервативність домогосподарств забезпечує передбачуваність їхньої поведінки в будь-якій економічній системі. Консервативність домогосподарства зумовлює інерційність їх пристосування до комплексу інституційних реформ, що супроводжують процеси ринкових перетворень;
важливою ознакою діяльності домогосподарства в умовах ринку є орієнтація на максимальну диверсифікацію джерел доходів. За нерегулярного отримання доходів особа прагне одночасно охопити всі можливі сфери і варіанти;
У сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак (див. рис. 12.2).
Рис. 12.2 Класифікація домогосподарств
Відповідно до участі в економічному обміні домогосподарства поділяють на активні, стандартні та пасивні. До активних належать: домогосподарства, які отримують доходи від того, що їх члени здійснюють підприємницьку діяльність (фермерське господарство, сімейний бізнес, перевезення пасажирів тощо); домогосподарства, котрі складаються з однієї особи, яка отримує дохід від індивідуальної підприємницької діяльності або самозайнятості; домогосподарства, в яких частина членів отримують доходи у вигляді винагороди за результатами праці, а решта – здійснюють підприємницьку діяльність та є самозайнятими.
До стандартних домогосподарств зараховують домогосподарства, основним видом доходів яких є винагорода за результатами праці їх членів. До пасивних належать домогосподарства, основним видом доходів яких є пенсії, допомоги та інші соціальні трансферти, а також сім’ї, що ведуть натуральне господарство.
Важливим чинником диференціації домашніх господарств є їхній розмір. Домогосподарство, членами якого є одна шлюбна пара (чи один із батьків) з неодруженими дітьми (або без них), вважають простим домогосподарством. До складного сімейного господарства входять декілька кровноспоріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів. Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або далеких родичів. Такий тип господарства необхідний переважно для виконання значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім’ї не під силу здійснювати певні господарські роботи.
Іншим вагомим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, селище міського типу, село). За цим принципом домогосподарства поділяють на сільські та міські.
Залежно від виду діяльності сільські домогосподарства поділяють на селянські фермерські господарства, деякі типи ремісничих.
Таким чином, становище домогосподарств, їхня роль у системі економічних відносин постійно змінюється, адже їх розвиток безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у певній історичній системі економічних відносин домогосподарства займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності та інтереси.
12.2. Теоретичні основи фінансів домогосподарств
Домашнє господарство як первинна економічна одиниця в умовах демократичних та ринкових трансформацій економіки України відіграє активну роль у всіх соціально-економічних процесах, що відбуваються у суспільстві, і ця роль надалі буде зростати, адже сучасне домогосподарство є підґрунтям економічного добробуту кожної держави.
У зарубіжній та вітчизняній науковій літературі для характеристики фінансів домогосподарств використовують терміни „фінанси домогосподарств”, „фінанси домашніх господарств”, „фінанси населення”, „фінанси громадян”, „фінанси фізичних осіб”, і „сімейні (родинні) фінанси”, „особисті фінанси”.
Варто відмітити, що у вітчизняній та зарубіжній літературі існують протиріччя стосовно тлумачення сутності фінансів домогосподарств. Тому доцільно виділити теоретичний і прикладний підходи до визначення їх сутності.
Сутність теоретичного підходу полягає в тому, що економічні і суб’єкти, вступаючи у фінансові відносини, формують відповідні грошові фонди, необхідні для досягнення власних економічних цілей, або беруть участь у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів, створюваних державою з метою забезпечення суспільних потреб. Таким чином, у рамках теоретичного підходу фінанси домашнього господарства можна трактувати як сукупність економічних відносин з приводу формування, розподілу та використання фондів грошових коштів, у які вступають домогосподарства та їх окремі учасники у процесі економічної діяльності.
Основою для трактування сутності фінансів домашніх господарств з позицій прикладного (прагматичного) підходу стало визначення поняття „фінанси” дане В. В. Ковальовим, згідно з яким фінанси – це узагальнений термін, який характеризує сукупність фінансових об’єктів і способів управління ними у процесі функціонування економіки. Під фінансовими об’єктами автор має на увазі фінансові активи і зобов’язання, а управління ними передбачає систему організації їх ефективного функціонування. Структурно вона виражається у створенні в країні певної фінансової системи як сукупності державних фінансових органів і установ, фінансових інститутів і ринків, а функціонує вона шляхом застосування до фінансових об’єктів різноманітних фінансових методів та інструментів. Основними дійовими особами у фінансових відносинах є економічні суб’єкти, до яких належать фірми, держава, домашні господарства.
Основним принципом формування фінансів домашнього господарства є їх спрямованість на задоволення потреб як усього домогосподарства загалом, так і особистих потреб кожного члена зокрема (причому забезпечення задоволення потреб усіх членів сім’ї, як правило, домінує над індивідуальними потребами кожного).
Головним завданням фінансів домогосподарства є підтримання добробуту сім’ї на сталому рівні або його зростання, що передбачає не лише збереження або підвищення наявного рівня доходів і „самострахування” майнової забезпеченості, а й формування якісних характеристик споживання.
За сутністю фінанси домогосподарств є сукупністю економічних відносин, у які вступають домогосподарства та їх окремі учасники з приводу формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. У процесі економічної діяльності домогосподарство формує відповідні грошові фонди, необхідні для досягнення певних цілей, або бере участь у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів держави, створюваних нею з метою забезпечення суспільних потреб.
Фінанси домогосподарств як явище відображають внутрішні і зовнішні грошові потоки (тобто рух грошових коштів) домашніх господарств. Грошовий потік характеризує ступінь фінансової стійкості домогосподарства та його фінансовий потенціал. Внутрішніми грошовими потоками домогосподарства є потоки, які виникають між його учасниками з приводу формування сімейних грошових фондів, що мають різне цільове призначення (підтримання рівня поточного споживання; інвестування в матеріальні активи; заощадження грошових коштів для оплати послуг закладів освіти, охорони здоров’я, культури; інвестування у фінансові активи: цінні папери, банківські вклади, валюту, золото). Система зовнішніх грошових потоків домогосподарства включає рух грошових коштів між домогосподарством та іншими домашніми господарствами з приводу формування і використання спільних грошових фондів; між домогосподарством і підприємствами, які є роботодавцями стосовно учасників домашніх господарств, з приводу розподілу частини виробленого валового внутрішнього продукту в його вартісній формі; між домогосподарством і комерційними банками з приводу залучення домашніми господарствами різноманітних кредитів, їх погашення, а також розміщення тимчасово вільних грошових коштів домогосподарств на банківських рахунках; між домогосподарством і страховими організаціями з приводу формування і використання різного роду страхових фондів; між домогосподарством і державою з приводу формування та використання бюджетних і позабюджетних фондів. Важливою умовою успішного господарювання домашніх господарств у сучасних умовах є синхронізація, тобто узгодженість у часі вхідних і вихідних грошових потоків, що забезпечує належне виконання зобов’язань кожного суб’єкта розподільних відносин та його загальну платоспроможність.
За змістом фінанси домогосподарств відображають кінцеву мету розподільних і перерозподільних процесів, до яких залучені домашні господарства, а саме формування і використання фондів грошових коштів. Отже, грошові фонди (у найзагальнішому вигляді це фонди споживання та заощадження), які створюються і використовуються членами домашніх господарств у процесі їхньої соціально-економічної діяльності, є матеріальним змістом фінансів домогосподарств. Саме ці фонди є тією специфічною ознакою, яка відрізняє фінанси від інших економічних категорій.
Фінанси домогосподарств за формою – основні елементи, які характеризують рух грошових фондів домашніх господарств. У найзагальнішому вигляді – це доходи і витрати як матеріальне вираження фінансових відносин, у які вступають домашні господарства у процесі економічної діяльності.
Таким чином фінанси домогосподарств – це сукупність економічних відносин, матеріалізованих у грошових потоках, у які вступають домашні господарства з приводу формування, розподілу і використання фондів грошових коштів з метою відтворення та розвитку людського капіталу та задоволення потреб своїх членів.
12.3. Формування доходів домогосподарств
В умовах формування ринкової економіки дослідження рівня доходів та видатків домогосподарств відіграють важливу роль. Розширення сфери фінансових відносин і залучення до неї домогосподарств як повноправних і самостійних учасників, зокрема через отримання грошових доходів, зумовлює нові погляди щодо формування доходів останніх та їх використання.
Загалом економічна наука виокремлює два основних підходи стосовно дослідження доходів громадян: макроекономічний, або загальнотеоретичний, що визначає роль населення як важливого суб’єкта економічної системи, і мікроекономічний (більш коняретизований), що досліджує процеси формування, розподілу, перерозподілу і використання доходів домогосподарств.
З позиції макроекономічного підходудоходи домашніх господарств відображають сукупність економічних відносин, за допомогою яких заново створена у суспільстві вартість розподіляється між власниками факторів виробництва, а також здійснюється перерозподіл первинних доходів з метою оптимізації кінцевого споживання благ і послуг у межах суспільства.
З позиції мікроекономічного підходудоходи домогосподарствє сукупністю надходжень упродовж певного періоду часу з усіх можливих джерел як у грошовій, так і негрошовій формах, збільшують активи домашнього господарства і можуть бути спожиті ним без зменшення реальної вартості його майна.
Економічною наукою розроблено низку класифікацій доходів домогосподарств за різними ознаками.
Таблиця 12.1
Класифікація домогосподарств
№ Класифікаційна Види доходів
з/п ознака
Заматеріально- – грошові (сукупність грошових коштів, отриманих і речовою членами домашніх господарств у вигляді заробітної плати, формоюдоходу від індивідуальної трудової та підприємницької діяльності, соціальних трансфертів, доходів від власності, коштів від продажу продукції особистого підсобного господарства, грошової допомоги від родичів та інших грошових надходжень);
– негрошові, або натуральні (надходження продукції від особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель, пільги та субсидії безготівкові, вартість безкоштовних послуг від установ соціальної сфери а також надходження натурою від підприємств, держави, громадських організацій, інших домогосподарств).
Заекономічним – доходи, зароблені власною працею; походженням – доходи від реалізації активів, що перебувають у джерел власності;
доходи від фінансових активів;
трансфертні платежі з державного бюджету та позабюджетних фондів; – інші доходи.
Залежно від– регулярні доходи (оплата праці, орендна плата тощо), рівномірності – періодичні доходи (авторські гонорари, доходи від надходжень цінних паперів тощо),
– випадкові, або разові доходи (подарунки, доходи від реалізації майна).
Закінчення таблиці 12.1
| 4 | Заможливістю розпорядження | мобільні (якими населення розпоряджається без жодних обмежень), іммобільні (як правило, негрошові надходження у вигляді послуг установ соціальної сфери: охорони здоров’я, культури тощо, які мають цільове спрямування, тому населення не може вільно ними розпоряджатися). |
| 5 | Залежно від стадії розподілу: на стадії первинного розподілу на стадії вторинного розподілу | трудові або зароблені (оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості) – нетрудові або отримані (доходи від власності). доходи у вигляді поточних трансфертів (державних соціальних допомог та інших поточних трансфертів: переказів, компенсацій, чистих страхових відшкодувань тощо). |
| 6 | Закритерієм суспільного визнання | легальні (отримані від діяльності в легальному секторі економіки), тіньові (неоподатковувані доходи, джерелом яких є законодавчо дозволені в країні види діяльності), кримінальні доходи (джерелом яких є кримінальна діяльність, законодавчо заборонена в країні: наркобізнес, торгівля людьми, зброєю тощо). |
Таким чином, до джерел формування доходів домогосподарств належать:
заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах
(у складі собівартості продукції і послуг);
пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань);
доходи від підсобного господарства;
доходи від надання послуг населенню;
доходи від володіння цінними паперами;
інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).
Обсяг доходів домашніх господарств і їх структура за джерелами надходжень залежать від впливу низки чинників, основним з яких є рівень розвитку економіки країни. За допомогою цього чинника визначають частку національного доходу, що спрямовується на споживання у вигляді як оплати праці, так і соціального захисту з боку держави непрацездатних членів суспільства. Важливим чинником є також розвиненість ринкових відносин, від якої залежить ступінь економічної активності працездатного населення, що дає змогу підвищити доходи від самостійної діяльності в межах домогосподарства.
Збільшення доходів населення безпосередньо пов’язане з підвищенням продуктивності праці, що дає змогу підприємствам збільшити фонд оплати праці без втрати конкурентоспроможності продукції.
12.4. Видатки домогосподарств та напрями їх здійснення
Доходи, отримані членами домашнього господарства в процесі їхньої діяльності, спрямовуються на задоволення різноманітних потреб. Саме задоволення особистих потребє основним завданням господарської діяльності людини.
З позиції окремого домогосподарства напрями використання його доходів узагальнено можна звести до таких:
задоволення поточних споживчих потреб; задоволення потреб неспоживчого характеру; формування заощаджень.
Використання наявних у домогосподарств ресурсів на певні цілі можливе двома способами: по-перше, шляхом використання наявних грошових доходів; по-друге, через натуральне самозабезпечення за рахунок особистої трудової діяльності. Томувитрати домашнього господарства можна охарактеризувати як фактичні затрати грошових і матеріальних ресурсів, які спрямовуються на задоволення поточних потреб домогосподарства та є необхідними для забезпечення його життєдіяльності і розвитку.
Важливо зазначити, що на загальну величину витрат домашніх господарств впливає низка факторів, які з погляду сфери виникнення можна поділити на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх факторів належать: величина сукупних грошових доході домогосподарства; ступінь забезпечення його потреб за рахунок ведення натурального господарства; рівень організації та ведений бюджету домашнього господарства; рівень матеріальних і духовних потреб членів домогосподарства тощо. Серед зовнішніх чинників виокремимо: рівень роздрібних цін на товари і послуги, які споживають члени домашнього господарства; обсяги державних дотацій, що спрямовуються на фінансування охорони здоров’я, освіти, житлово-комунального господарства, транспорту та зв’язку; суми сплачених домогосподарством податків та інших обов’язкових платежів; рівень розвитку споживчого кредитування в національній економіці. Крім того, у різних країнах світу на величину, структуру і динаміку витрат домашніх господарств суттєво впливають історичні, кліматичні умови, а також умови проживання та стереотипи поведінки населення (рис. 12.3).
Чинники, що впливають на величину витрат домогосподарств
Внутрішні Зовнішні
величина сукупних – рівень роздрібних цін на грошових доходів домо- товари і послуги, які спожигосподарства; вають члени домашнього госпо-
ступінь забезпечення дарства; його потреб за рахунок – обсяги державних дотацій, що ведення натурального спрямовуються на фінансування господарства; охорони здоров’я, освіти, житло– рівень організації та ве- во-комунального господарства, дення бюджету до- транспорту та зв’язку; машнього господарства; – суми сплачених домогоспо– рівень матеріальних і дарством податків та інших духовних потреб членів обов’язкових платежів;
домогосподарства. – рівень розвитку споживчого кредитування в національній економіці.
Рис. 12.3. Чинники, що впливають на величину витрат домогосподарств
За основу під час класифікації витрат домогосподарств можна брати цілу низку ознак: ступінь регулярності здійснення витрат; періодичність здійснення витрат; ступінь необхідності здійснення витрат (див. рис. 12.4).
Згідно визначення, яке подане Державною службою статистики у «Статистичному щорічнику України», витрати та заощадження населення включають:
витрати на придбання товарів та послуг;
сплачені доходи від власності;
поточні податки на доходи, майно, та інші сплачені поточні трансферти;
нагромадження основного капіталу та матеріальних оборотних коштів;
приріст фінансових активів у вигляді заощаджень.
Рис. 12.4. Класифікація витрат домогосподарства за основними ознаками
Для характеристики сукупних витрат домогосподарств за основу береться показник сукупних доходів та використовується класифікація, яка дасть можливість певним чином об’єднати зазначені вище критерії. Тобто витрати домогосподарств за цільовим призначенням поділяються на три основні групи:
обов’язкові платежі, які передбачають сплату податків, внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових платежів за добровільним страхуванням, відсотків за користування кредитом тощо;
споживчі витрати, які включають витрати на харчування, придбання непродовольчих товарів, оплату житлово-комунальних послуг, послуг освіти, охорони здоров’я, транспорту та зв’язку, на відпочинок тощо;
неспоживчі витрати, до складу яких входять інвестиційні витрати (купівля цінних паперів, валюти, вклади до банківських установ тощо) та інші витрати (допомога родичам, капітальний ремонт і будівництво житла, придбання худоби та реманенту для ведення особистого підсобного господарства тощо).
Проаналізуємо їх детальніше.
Обов’язкові платежі. Ця група витрат передбачає витрати домогосподарств на сплату податків та обов’язкових зборів, внесків на соціальне страхування, страхових внесків за умови особистого або майнового страхування, виплати за раніше отриманими кредитами і скорочує реальні доходи домогосподарств у конкретним у часовому періоді, зменшуючи тим самим обсяги їх поточного споживання і заощадження.
Застосовуючи оподаткування фізичних осіб, держава ставить, кілька цілей: по-перше, забезпечує надходження необхідних ресурсів до бюджетів усіх рівнів; по-друге, перерозподіляє частину доходів на користь найменш захищених верств населення. На перший погляд може видатися, що сплата податків та обов’язковим зборів не відповідає економічним інтересам домогосподарств. Однак це не зовсім правильно, адже частину бюджетних ресурсів держава спрямовує на задоволення суспільних потреб (освіту, охорону здоров’я, науку, культуру, оборону, судочинство та правоті рядок, благоустрій), тобто на забезпечення належних умов жити діяльності домогосподарств, а кошти, які у формі соціальних трансфертів надходять до окремих домашніх господарств, підвищують рівень їхнього добробуту.
Оскільки члени домашнього господарства отримують різноманітні доходи, у тому числі від підприємницької діяльності, то платниками податків у такому випадку є фізичні особи та індивідуальні підприємці без утворення юридичної особи.
Рис. 12.5. Основні елементи системи оподаткування домогосподарств в Україні
Нині в Україні структура споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок доходів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особистості. Фінансова політика держави має сформувати структуру видатків, наближену до розвинених країн, але це можливо тільки в разі збільшення загального обсягу доходів населення.
Соціальний захист населення з боку держави становлять кошти, що надходять в домогосподарства у вигляді безпосередніх виплат та надання послуг з боку сфери охорони здоров’я, освіти та культури, що сплачуються за рахунок фінансових ресурсів бюджетної системи і державних цільових фондів. Сума коштів необхідного соціального захисту населення залежить переважно від середнього рівня життя населення: що нижчі доходи населення з фонду оплати праці, то більша питома вага видатків бюджету у структурі доходів домогосподарств.
Соціальний захист населення полягає в забезпеченні мінімального рівня споживання населення. Такий захист передбачає надання кожній людині державою певних гарантій споживання, що закріплені законодавчо.
Соціально-економічні гарантії держави населенню надаються в трьох напрямках.
Держава встановлює для повноцінного працівника нормальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці, індексацію оплати праці відповідно до рівня інфляції, помірні податки та свободу підприємництва.
Держава шляхом бюджетного фінансування в мінімальному розмірі задовольняє пріоритетні потреби суспільства, тобто такі потреби з відтворення населення, які неможливо перекласти на окремих громадян без ризику втрати в майбутньому якості робочої сили. Держава піклується про відтворення населення, оскільки до таких пріоритетних потреб суспільства належать загальна освіта, виховання дітей, охорона здоров’я, культурно-пізнавальна робота.
Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, які з об’єктивних причин не можуть задовольнити свої споживчі потреби власною працею: за станом здоров’я, внаслідок втрати роботи, за умов загальної кризи в економіці. Таким групам населення надається допомога у вигляді прямих виплат (пенсії, допомога, стипендії) і податкових пільг, що збільшують реальні доходи. Економічна сутність державних гарантій полягає в перерозподілі національного доходу. Через фінансову систему у населення вилучається частина доданого продукту і перерозподіляється за окремими групами населення. Цей перерозподіл обмежується реальними можливостями державного бюджету, тобто розміром податкових надходжень. Таким чином, щоб при досягнутому рівні податкових надходжень збільшити питому вагу витрат на соціальний захист населення у фонді споживання, необхідно збільшити податкове навантаження на все населення, що, у свою чергу, призведе до спаду виробництва і зменшення податкової бази. Розв’язати цю проблему можна як створенням умов для розширення виробництва, так і зниженням тиску соціальної сфери на бюджет шляхом збільшення заробітної плати. Підвищення заробітної плати сприятиме зниженню загальної потреби населення в соціальному захисті через бюджетні кошти.
Соціально-економічні гарантії населенню надаються державою у вигляді:
реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;
гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;
індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції; надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення; виплати всіх видів пенсійного забезпечення.
До основних принципів соціального захисту населення як джерела поповнення доходів населення належать:
адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;
залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів.
Споживчі витрати складаються з грошових витрат, а також – вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, туристичних послуг, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (у тому числі стоматологічних послуг, проведення обстеження та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).
Неспоживчі витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам, витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на купівлю великої рогатої худоби, коней та багаторічних насаджень для особистого підсобного господарства, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, податків (крім прибуткового), зборів, внесків та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.
Зважаючи на те, що грошові доходи домогосподарств формуються з трьох основних джерел (заробітна плата; доходи від підприємницької діяльності і фінансово-кредитних операцій; соціальні трансферти), а витрати домогосподарств поділяють на споживчі, податки і добровільні платежі та заощадження, під час аналізу функціонування домогосподарств потрібно враховувати не лише обсяги фінансових ресурсів, а і їхній розподіл у часі, тобто існування у певних співвідношеннях „коротких грошей” і „довгих грошей” у бюджеті сім’ї.
Так, „короткі гроші” у бюджеті сім’ї – це заробітна плата, разові премії та інші кошти, що витрачаються переважно на поточне споживання. В свою чергу, „довгі гроші” у бюджеті сім’ї використовуються на фінансування народження дітей, довгострокових інвестицій, створення фонду самострахування, створення багатства та ін.
Важливо також зазначити, що рівень доходів і структура витрат домогосподарств тісно взаємопов’язані. Вперше це дослідив Е. Енгель, який стверджував, що зі зростанням доходу частка витрат на харчування зменшується; витрати на одяг, житло, опалення й освітлення змінюються порівняно менше, несуттєво; а частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб помітно збільшуєтеся. Потреби споживачів задовольняються від простіших до вищих і залежно від доходів. Сім’ї з низькими доходами витрачають більшу їх частину на харчування, одяг, житло. Ця закономірність, яка отримала назву „закон Енгеля”, визначає еластичність попиту щодо доходу.
На сьогодні у розрізі національної економіки досить нагальним є перетворення ресурсів домогосподарств у потужний інвестиційний капітал. Домогосподарства заощаджують доходу у двох формах: 1) неорганізовані заощадження (готівка); 2) організовані (інші форми заощадження – банківські депозити, покупка акцій тощо). Структура організованих форм заощаджень домогосподарств у розрізі інвестиційних інструментів представлена на рис. 12.6.
Рис. 12.6. Структура організованих форм заощаджень
домогосподарств
Сьогодні найбільш зручною формою для заощаджень, створених для цілей забезпечення непередбачуваних витрат і для трансакційних цілей, є грошова готівка, що не є інвестиційним ресурсом для економіки. Для домогосподарств в умовах ринкової трансформації України першочергове значення мають параметри ліквідності та надійності. Сучасний фінансовий ринок України не має інвестиційних ресурсів, які б були більш-менш ліквідними та надійними. Отже, на сьогодні фінансовий ринок України не спроможний зробити організовані форми заощадження більш привабливими для домогосподарств із середнім рівнем поточного доходу і доходом нижче середнього.
Тому перед державою стоїть нагальне завдання створювати сприятливі умови для розвитку фінансового ринку, а саме для розробки нових фінансових інструментів залучення заощаджень домогосподарств.
Контрольні питання
Дайте визначення домогосподарства.
Які функції виконують домогосподарства?
В чому полягає роль домогосподарства в сучасних умовах функціонування економіки?
В чому полягає сутність фінансів домогосподарств?
Яка структура доходів домогосподарств?
Розкрийте сутність та види видатків домогосподарств.
Які чинники впливають на інвестиційну активність домогосподарств?