ТЕМА 11. ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ
І НЕДЕРЖАВНІ ПЕНСІЙНІ ФОНДИ
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
Пенсія як соціально-політична категорія.
Види пенсій та критерії їх призначення.
Сучасний стан і проблеми пенсійної системи України.
Мета, напрями і завдання пенсійної реформи.
Етапи впровадження пенсійної реформи.
ОПОРНО-ЛОГІЧНИЙ КОНСПЕКТ ТЕМИ
1. Пенсія як соціально-політична категорія
Пенсійне забезпечення громадян — це одне з ключових завдань в соціальній політиці сучасної держави. З того, як воно організовано, і можна судити про рівень демократії, гуманізму, соціальної справедливості, соціально-економічного і політичного розвитку тієї чи іншої держави.
Пенсія — це державна виплата, яку надають із пенсійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку із їхньою минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, зіставних з минулим заробітком пенсіонера.
Пенсії — найбільш значущий як за кількістю забезпечуваних, так і за обсягом витрачених на це коштів вид соціального забезпечення.
Буквальний переклад з латинської «рensio» означає платіж. Такий платіж здійснює держава через спеціально призначені для цього органи, його провадять із визначеної частини фондів для непрацездатних — так званих пенсійних фондів.
Суб’єктом цього виду забезпечення є особа, визнана непрацездатною, а саме:
за віком;
за медичними показниками (інвалідність);
у зв’язку з виконанням інших, крім роботи, соціальних функцій (догляд за інвалідом І групи, дитиною-інвалідом, престарілими).
Іншою важливою рисою пенсії є її зв’язок з минулою суспільно корисною діяльністю самого пенсіонера чи годувальника (у випадку надання пенсій у разі втрати годувальника).
Ще однією ознакою пенсії є детальне регулювання на державному чи міжрегіональному рівнях усіх умов забезпечення цього виду виплат.
У цілому пенсійне забезпечення України регулюють понад два десятки законодавчих актів. Проте більшу частину пенсій призначають відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення». Це один із перших законів України, прийнятий в умовах незалежності і в який майже щорічно протягом 10 років вносились поправки. Останнє і сприяло появі низки проблем у системі пенсійного забезпечення.
2. Види пенсій та критерії їх призначення
Види пенсій, що їх отримують громадяни України в існуючій на сьогодні солідарній системі, визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пенсії, що виплачуються державою громадянам України відповідно до Закону, підрозділяються на трудові (за віком, за вислугу років або професійні, по інвалідності, в разі втрати годувальника або страхові) і соціальні (рис. 11.1).
Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров’я (табл. 11.1).
Пенсія за віком призначається за двох умов:
досягнення конкретного віку;
наявності на цей час необхідного стажу.
Право на таку пенсію мають:
чоловіки — за умов досягнення ними віку 60 років та наявності виробничого стажу не менше 25 років:
жінки — за умов досягнення ними віку 55 років та наявності виробничого стажу не менше 20 років;
Пенсійний вік не збігається з фактичним настанням старості і, як правило, пов’язаний не з фактичною непрацездатністю пенсіонера, а тільки з її можливим настанням.
Громадянам, чий трудовий стаж є достатнім для призначення повної пенсії, пенсії за віком призначають у розмірі, пропорційному фактичному стажу, але не менше соціальної пенсії (ст. 12, 20 Закону «Про пенсійне забезпечення»). Пенсії призначають відділення Пенсійного фонду за місцем проживання заявника.
Рис 11.1. Види державних пенсій, що можуть призначатися
громадянам України в солідарній пенсійній системі
Таблиця 11.1
ПОРЯДОК НАДАННЯ ПЕНСІЙ В УКРАЇНІ
Види пенсій | Отримувачі | Принципи нарахування |
| Пенсія за віком | Чоловіки у віці 60 років з нормальними умовами праці та у віці 50—55 років на роботі зі шкідливими та небезпечними умовами праці; жінки — на 5 років раніше (55, 45—50) в обох випадках | 55 % середньомісячного фактичного заробітку плюс 1 % за кожен рік роботи понад 25 років (чоловіки) та 20 років (жінки), але не більше 75 % середньомісячного заробітку (для пільговиків — 85 %); ст. 19 Для працівників певних категорій передбачені вищі рівні (шахтарі, громадяни, які постраждали від чорнобильської катастрофи) |
| Пенсія по інвалідності | Особи з частковою або повною непрацездатністю. Згідно зі ступенем втрати працездатності інваліди розподіляються на три групи | Інвалідам І групи — 70 % середньомісячного і фактичного заробітку, інвалідам II групи — 60 %, інвалідам III групи — 40 % заробітку Мінімальний і максимальний розміри пенсій установлюється на рівні соціальної по групах (див. тему 9) |
| Пенсії у разі втрати годувальника | Непрацездатні члени сім’ї у разі втрати годувальника | 30 % середньомісячного фактичного заробітку годувальника на непрацездатного члена сім’ї, але не менше, ніж розмір соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних. На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію, встановлюється одна пенсія, яка збільшується або зменшується залежно від кількості членів сім’ї, які на неї мають право (ст. 44—49) |
| Часткова пенсія | Особам, чий трудовий стаж недостатній для отримання повної пенсії | Пенсія призначається в розмірі, пропорційному наявному стажу. Розмір пенсії не має бути нижчим від розміру соціальної пенсії (ст. 20) |
| Соціальна пенсія | Особам, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин (інвалідам з дитинства І, ІІ, ІІІ груп, дітям у разі втрати годувальника) | У розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком (тим, хто не досяг пенсійного віку) У розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком (тим, хто досяг пенсійного віку) і інвалідам ІІІ групи Інвалідам ІІ групи 100 % мінімальної пенсії за віком Інвалідам І групи 200 % мінімальної пенсії за віком (ст. 94) |
Розмір пенсії за віком становить 55 % середньомісячного заробітку. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років — жінкам пенсію збільшують на 1 % середньомісячного заробітку, але не менше як на 1 % мінімального розміру пенсії. Обчислена за такою формулою пенсія не може перевищувати 75 % середньомісячного заробітку (ст. 19).
Середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії беруть (за вибором того, хто звернувся за пенсією): за 24 календарні місяці роботи поспіль перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи впродовж всієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних перерв у роботі.
Законодавством встановлено надбавки до пенсій за віком, зокрема особам, які отримують мінімальну та максимальну пенсії:
самотнім пенсіонерам, які потребують постійного стороннього догляду; вони мають право на надбавку в розмірі 50 % соціальної пенсії (ст. 21);
непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї (ст. 37, 38, 40, 41), призначають надбавку на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних;
пенсіонерам, які набули відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР право на надбавку до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку, призначають надбавку в розмірі 10 % основної пенсії за кожний повний рік роботи після призначення пенсії, але не більше 40 %.
Пенсії за віком є довічними пенсіями. Після досягнення пенсійного віку працівники можуть продовжувати трудову діяльність і при цьому отримувати пенсію. У випадку збільшення заробітку працюючого пенсіонера розмір пенсії можна перераховувати кожні два роки, виходячи з нового, вищого заробітку. На цих же умовах здійснюють перерахунок пенсії з урахуванням трудового стажу. Однак, якщо пенсія була призначена при неповному стажі роботи і, продовжуючи працювати, пенсіонер набув стажу, достатнього для призначення повної пенсії, перерахунок провадять незалежно від того, скільки часу минуло після призначення пенсії при неповному стажі (ст. 69, 70).
Пенсійне законодавство дозволяє деяким категоріям працівників виходити на пенсію раніше загальновстановленого пенсійного віку. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» пільгові пенсії призначають:
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, — за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць;
чоловікам — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінкам — після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше семи років шести місяців на зазначених роботах;
працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, — за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць. Чоловікам — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Жінкам — після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
трактористам-машиністам, безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, чоловікам після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше
25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Крім зазначених категорій осіб пільгове пенсійне забезпечення передбачено жінкам, зайнятим упродовж повного сезону вирощуванням, збиранням та післязбиральною обробкою тютюну, робітницям текстильного виробництва, водіям міського пасажирського транспорту, багатодітним матерям, матерям інвалідів з дитинства та іншим (ст. 13—18 Закону «Про пенсійне забезпечення»).
Пенсії по інвалідності призначаються у випадку настання інвалідності, внаслідок якої настала повна або часткова втрата працездатності з причин:
трудового каліцтва чи професійного захворювання;
загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою).
Такі пенсії призначаються на весь період інвалідності, а чоловікам у віці старше 60 років і жінкам старше 55 років — довічно. (Розміри і порядок нарахування було детально розглянуто в темі 9 посібника).
Пенсії в разі втрати годувальника — це така пенсія, яку встановлюють непрацездатнім членам сім’ї в разі смерті їхнього годувальника.
Такій пенсії властиві загальні риси, характерні для інших видів пенсій, однак вона має і свої особливості. Головна з них полягає в тому, що можливість пенсійного забезпечення непрацездатних членів сім’ї здебільшого залежить від того, чи мав сам годувальник право на пенсію з інвалідності, остання є похідною від права на пенсію в разі втрати годувальника.
Під терміном «втрата годувальника» розуміють смерть годувальника, його безвісну відсутність чи пропажу безвісти. Закон передбачає вимоги, характерні тільки для цього виду пенсії, а саме — кожен, хто претендує на пенсію повинен:
бути членом сім’ї годувальника;
бути непрацездатним;
бути утриманцем годувальника за його життя.
У більшості випадків необхідні всі перелічені умови, однак закон зазначає, коли відсутність тієї чи тієї умови не позбавляє члена сім’ї права на пенсійне забезпечення (ч. 1 і 2 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Пенсійному забезпеченню підлягають непрацездатні члени сім’ї, які втратили годувальника. Існують чотири підстави для визнання членів сім’ї непрацездатними:
інвалідність;
вік до 18 чи від 18 до 23 років;
вік старше 60 чи 55 років (відповідно для чоловіків і жінок);
догляд за дитиною, якій не виповнилося вісім років.
Утриманцем вважається член сім’ї, який перебував за життя померлого на його повному утриманні або одержував від годувальника допомогу, що була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.
Закон визначає коло членів сім’ї, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника:
а) особи, які перебувають у шлюбі (чоловік або жінка);
б) близькі родичі (батьки, діти, онуки, дід, бабуся, брати й сестри);
в) особи, прирівняні до близьких родичів (усиновителі, усиновлені);
г) дехто зі свояків (пасинки, падчерки, вітчим і мачуха).
Суб’єктами пенсійних правовідносин у разі втрати годувальника виступають сім’я в цілому та кожен член сім’ї зокрема.
Сім’ї годувальника, який помер унаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім’ї померлого пенсіонера пенсію призначають незалежно від стажу роботи годувальника.
Пенсію в разі втрати годувальника, який помер унаслідок загального захворювання чи каліцтва, не пов’язаного з роботою, призначають, якщо годувальник на день смерті мав стаж, який був би необхідний йому для призначення пенсії з інвалідності.
Пенсії в разі втрати годувальника призначають на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі 30 % заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.
На дітей, які втратили обох батьків (круглих сиріт), а також на дітей померлої одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної пенсії. Сім’ям, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків (круглі сироти), пенсію обчислюють із загальної суми заробітку обох батьків.
Членам сім’ї, яка втратила годувальника, котрий помер унаслідок загального захворювання і не мав стажу, достатнього для призначення повної пенсії з інвалідності, призначають пенсію при неповному стажі в розмірі, пропорційному наявному стажу роботи годувальника.
Пенсію в разі втрати годувальника встановлюють на весь період, упродовж якого члена сім’ї померлого вважають непрацездатним згідно зі ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а членам сім’ї, які досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років — довічно. Пенсія в разі втрати годувальника, призначена в результаті смерті одного з подружжя, зберігається і при новому одруженні пенсіонера (ст. 42).
На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію, призначають одну спільну пенсію, на вимогу члена сім’ї його частку пенсії виплачують окремо. Сім’я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком (ст. 46).
Пенсією за вислугу років прийнято називати таку пенсію, яку призначають довічно за наявності певного спеціального стажу (вислуги років), як правило, незалежно від віку і фактичного стану здоров’я.
Підставою пенсійного забезпечення за вислугу років є зайнятість окремих категорій громадян на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до праці раніше настання відповідного віку, що дає право на пенсію за віком (ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Мова йде про те, що особу, яка тривалий час приносила користь суспільству певною діяльністю, звільняють від обов’язку працювати.
За своїми ознаками і цілями такі пенсії схожі з пенсіями за віком: призначають довічно; передбачають наявність певного стажу, а в деяких випадках і віку.
На відміну від пенсій за віком, пенсії за вислугу років призначають обмеженій кількості громадян і виплачують тільки після припинення діяльності, яка дає право на таку пенсію.
Коло осіб, що мають право на пенсію за вислугу років, достатньо широке і виходить за рамки дії Закону України «Про пенсійне забезпечення». Ще кілька законів, окрім зазначеного, регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років, а саме:
«Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09.04.92 р.;
«Про державну службу» від 16.12.93 р.;
«Про статус народного депутата України» від 21.11.94 р.;
«Про статус суддів» від 15.12.92 р;
«Про прокуратуру» від 25.03.92 р.;
Митний кодекс України тощо.
Пенсії за вислугу років (окрім пенсій працівникам льотно-випробного складу авіації) призначають у розмірах, установлених ст. 19 і 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для пенсій за віком.
Пенсії обчислюють із середньомісячного заробітку, одержуваного перед припиненням роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, крім пенсій працівникам льотно-випробного складу.
Працівникам льотно-випробного складу пенсії обчислюють з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша ст. 64 та ст. 65, 66, 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення»), одержуваного перед її припиненням, і призначають у розмірах, передбачених частинами першою — третьою, шостою ст. 19 та ст. 21 вказаного Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 65 % заробітку.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 листопада 1995 р., дію ст. 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширено на працівників льотно-випробного складу, які вийшли на пенсію до прийняття цього Закону.
Пенсії за особливі заслуги перед Україною. З 1 січня 2001 р. набув чинності Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною». Він передбачає встановлення 50—80-відсоткових надбавок до пенсій, призначених відповідно до інших законів, що регулюють питання пенсійного забезпечення, таким категоріям осіб, як:
особи, відзначені почесними званнями «народний», «заслужений», державними нагородами України та колишнього Союзу РСР, лауреати державних премій України та колишнього Союзу РСР;
народні депутати України, депутати колишніх республік Союзу РСР, Союзу РСР; депутати обласних, Київської і Севастопольської міських рад трьох скликань та депутати районних, районних у містах Києві та Севастополі рад, міських рад чотирьох скликань, якщо вони не були державними службовцями і не займали виборних та керівних посад у цих радах;
Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої соціалістичної праці, особи, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової слави трьох ступенів, орденом «За службу Родине в вооруженных силах СССР» трьох ступенів, чотирма і більше орденами, чотирма і більше медалями «За відвагу», ветерани Великої Вітчизняної війни, нагороджені у період бойових дій медаллю «За відвагу»;
видатні спортсмени — переможці Олімпійських ігор, чемпіони і рекордсмени світу та Європи;
космонавти та члени льотно-випробних екіпажів літаків;
матері, які народили семеро і більше дітей та виховали їх не менш як до восьмирічного віку. При цьому враховують дітей, усиновлених в установленому законом порядку.
Цю надбавку виплачують у разі, коли пенсіонер не працює. На встановлення цієї пенсії можуть розраховувати непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, зазначені в ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», які були на його утриманні. Передбачено, що дітям пенсії призначають незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Не забуто також дітей, усиновлених у законодавчо встановленому порядку.
Соціальна пенсія — це пенсія, яку призначають громадянам у разі відсутності трудового стажу, тобто вона не пов’язана з трудовою діяльністю людини.
Соціальні пенсії призначають і виплачують непрацюючим громадянам, окрім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію.
Соціальні пенсії призначають у таких розмірах:
30 % мінімального розміру пенсії за віком особам, які досягли відповідного віку (чоловіки — 60 років, жінки — 55 років) і не набули права на трудову пенсію без поважних причин;
50 % мінімального розміру пенсії за віком особам, які досягли відповідного віку (чоловіки — 60 років, жінки — 55 років) і не набули права на трудову пенсію з поважних причин, а також інвалідам III групи;
100 % мінімального розміру пенсії за віком інвалідам II групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям (п. «а» ст. 37), а
також одній із осіб, зазначених у п. «в» ст. 37 у разі втрати году-
вальника;
200 % мінімального розміру пенсії за віком інвалідам І групи, матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня».
3. Сучасний стан і проблеми
пенсійної системи України
Сьогодні в Україні 14,5 млн пенсіонерів (понад 28 % населення країни), серед яких 2,3 млн інвалідів, близько 500 тисяч громадян похилого віку, які потребують стороннього догляду, 650 тисяч громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, майже 3 млн осіб, тобто кожен п’ятий, є «молодими» пенсіонерами, які вийшли на пенсію значно раніше 60 і 55 років.
Основу пенсійного забезпечення громадян складає створена державою (а точніше, отримана нею у спадщину від Української РСР) пенсійна система, що працює за принципом солідарності поколінь: «Сьогоднішнє покоління працюючих забезпечує пенсіями нинішні покоління пенсіонерів».
Принцип солідарності вимагає від працюючих відповідальності за фінансове забезпечення виплат тим, хто втратив працездатність і здобув право на отримання пенсії.
Види пенсій, що їх отримують громадяни України в солідарній системі, визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому передбачається, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом установлення розмірів пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також за рахунок регулярного перегляду (індексації) розмірів у зв’язку зі збільшенням розмірів мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки країни. Механізм функціонування діючої солідарної пенсійної системи показано на рис. 11.2.
Рис. 11.2. Загальна схема побудови і функціонування
солідарної пенсійної системи в Україні
Проте, як видно з рис. 11.2, побудована таким чином система не може бути ефективною, тому що вона є нефондованою. І причиною цьго є те, що в основі системи існує таке правило: загальна сума виплат пенсіонерам дорівнює сумі пенсійних внесків роботодавців і працівників.
Тобто кількість грошей, що залишаються в розпорядженні Пенсійного фонду, не дозволяє створити резерв (фонд) для наступних виплат. Гроші, що надійшли до Фонду, повинні бути негайно виплачені пенсіонерам, інакше виникне заборгованість перед ними. Якщо сума пенсійних внесків роботодавців і працівників виявиться меншою від загальної суми пенсійних зобов’язань Фонду, тоді також виникне заборгованість перед пенсіонерами як це було в 90-ті роки. Отже, солідарна система змушена практично всі кошти, що надходять в її розпорядження, одразу спрямовувати на виплати пенсій, щоб уникнути заборгованостей перед пенсіонерами.
Простіше кажучи, система цілком залежить від співвідношення кількості платників внесків і одержувачів пенсій, а головне — розмірів цих внесків.
Останнім часом кількість пенсіонерів неухильно зростає, в тому числі і через достроковий (пільговий) вихід на пенсію, а кількість платників внесків постійно знижується (падіння народжуваності, зростання смертності в працездатному віці, тінізація економіки тощо)1.
Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків, її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке, у свою чергу, залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо).
Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у більшості європейських країн. За таких тенденцій у середині XXI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.
Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн, а систематично сплачують внески лише 15,3 мільйона. В 2000 р. 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Не сплачують зовсім або сплачують не повністю пенсійні внески багато громадян, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд гривень.
Періодичне списання заборгованості перед Пенсійним фондом підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків. У 2000 р. списано близько 3 млрд грн, у попередні роки — понад 4 мільярди. Тобто ці великі кошти не потрапили до пенсіонерів.
Пенсійна система в Україні переживає глибоку кризу. Це характеризується низьким рівнем пенсій, звуженням диференціації розмірів пенсій, що зумовлює знецінення трудового вкладу, великою кількістю пільг та переваг як у зниженні пенсійного віку, так і в розмірах тощо. Разом з тим, видатки Пенсійного фонду, які у 2001 р. досягли вже 9 % ВВП, не забезпечують мінімальні потреби у розмірах виплат.
Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після підвищення з серпня 2001 р. середній розмір трудових пенсій становить близько 43 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення».
Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90 % колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40 % попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54 %. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів.
Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Через обмеження максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення», дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. З іншого боку, це породжує споживацькі настрої, незаінтересованість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.
Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються значно більше, ніж заробітки (рис. 11.3). На початку 2001 р. середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) — тільки в 7 разів. (Для порівняння: у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4—5 разів.)
Рис. 11.3. Середні розміри пенсій, призначених у 2000 р. за
різними нормативними актами, гривень на місяць:
1 — найменша пенсійна виплата; пенсії, призначені відповідно до законів України: 2 — «Про пенсійне забезпечення»; 3 — «Про пенсійне забезпечення» (список № 1); 4 — «Про державну службу»; 5 — «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 6 — «Про статус суддів»; 7 — «Про науку та науково-технічну діяльність»; 8 — «Про прокуратуру»; 9 — «Про статус народного депутата України».
Частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90 % колишньої зарплати.
Середня пенсія, призначена відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення», становить всього 10 % середньої пенсії, призначеної за Законом «Про статус народного депутата».
Підвищити нинішні пенсії всім пенсіонерам в умовах солідарної системи до рівня 50—60 % середньої зарплати стає можливим тільки шляхом збільшення нарахувань на фонд оплати праці до 60—70 %, що буде означати економічний крах для більшості підприємств України.
Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.
Зволікання з проведенням пенсійної реформи неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, уведення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напруженість.
4. Мета, напрями і завдання пенсійної реформи
Мета реформування пенсійної системи викладена в Посланні Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2001 року: забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.
Для України з урахуванням світового досвіду найбільш прийнятною є трирівнева пенсійна система (рис. 11.4). Відповідно до цього пенсійну реформу буде проведено за трьома напрямами:
реформування солідарної системи;
створення обов’язкової накопичувальної системи;
розвиток добровільної накопичувальної системи.
Таке поєднання забезпечить соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга — навпаки. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна — стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами.
Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи.
Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов’язкового пенсійного страхування, так і створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.
На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не братимуть участі в обов’язковій накопичувальній системі, здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.
Реформування солідарної системи полягає у забезпеченні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності у похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг та привілеїв. За таких умов солідарна система зможе забезпечити мінімальний достаток на старість усім, хто працював.
Обов’язковою умовою гарантованого й ефективного виконання солідарною системою своїх функцій є усунення об’єктивних і суб’єктивних чинників, нагромаджених за час її існування.
Запровадження обов’язкової накопичувальної системи вимагає запровадження накопичувальної її складової (другий рівень). Це означає, що всі працівники зобов’язані відкладати частину зароблених коштів на старість і вносити її в Накопичувальний пенсійний фонд. А отже, після досягнення пенсійного віку кожен буде одержувати додатково до виплат за солідарною системою пенсію з обов’язкової накопичувальної системи.
Запровадження добровільної (додаткової) накопичувальної системи передбачає:
формування законодавчої та нормативної бази для створення і функціонування недержавних пенсійних фондів;
залучення до створення пенсійних фондів банків та небанківських фінансових установ;
сприяння накопиченню добровільних пенсійних заощаджень громадян у банках та небанківських фінансових установах;
створення професійних та корпоративних пенсійних фондів, які акумулювали б кошти для виплати пільгових пенсій;
запровадження обов’язкової сплати додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах зі шкідливими умовами праці;
визначення пенсій залежно від накопиченої суми пенсійних внесків та інвестиційного доходу;
чітке визначення вимог та критеріїв, пов’язаних із заснуванням недержавних пенсійних фондів, управлінням ними та їх активами;
розмежування пенсійних коштів та інших активів банків і небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми;
заборону виконання однією юридичною особою функцій накопичення та зберігання пенсійних активів і управління ними;
забезпечення інформаційної відкритості для вкладників пенсійних коштів діяльності недержавних пенсійних фондів, банків та небанківських фінансових установ, які обслуговують пенсійні програми.
Рис. 11.4. Система пенсійного забезпечення
в Україні після реформи
5. Етапи впровадження пенсійної реформи
Упровадження нової пенсійної системи — це багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу.
Вона передбачає невідкладне прийняття Верховною Радою України законів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про іпотеку», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про акціонерні товариства», «Про державний борг», а також Податкового, Земельного і Житлового кодексів.
Передбачаються три етапи пенсійної реформи.
І етап — 2001—2002 рр.: створення організаційно-правових та економічних засад пенсійної реформи і реформування солідарної системи. Для цього Кабінет Міністрів України має підготувати зміни і доповнення до законодавства України щодо:
обчислення пенсій лише із заробітку, з якого були сплачені страхові внески до Пенсійного фонду;
передачі з 1 січня 2002 р. органам Пенсійного фонду в усіх регіонах функцій із призначення та виплати пенсій з урахуванням результатів експерименту;
заборони списання заборгованості з обов’язкових платежів до Пенсійного фонду;
звільнення з 2003 р. від оподаткування частини доходів фізичних та юридичних осіб, що спрямовується до пенсійних фондів, та оподаткування інвестиційних доходів, одержаних від вкладення пенсійних коштів, і введення у систему оподаткування податку з пенсійних виплат з урахуванням відповідних змін у Податковому кодексі;
скасування пільг у сплаті обов’язкових платежів із соціального страхування та створення рівних умов їх справляння незалежно від способів оподаткування;
виведення з 1 липня 2002 р. загальнообов’язкового державного пенсійного страхування із системи оподаткування та відновлення прав Пенсійного фонду як органу справляння зазначених платежів з урахуванням цих пропозицій при прийнятті Податкового кодексу;
економічного стимулювання більш пізнього виходу людей на пенсію;
створення та функціонування системи добровільного пенсійного забезпечення;
переходу з 1 липня 2002 р. до обчислення розмірів трудових пенсій на підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;
виділення з 1 січня 2002 р. з Державного і місцевих бюджетів коштів на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи;
залучення з 1 січня 2003 р. додаткових джерел фінансування для поетапного відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій сільським пенсіонерам;
збільшення надходжень до Пенсійного фонду для компенсування його втрат у зв’язку із запровадженням обов’язкової накопичувальної системи;
запровадження у 2003 р. сплати єдиного страхового внеску;
переведення соціальних пенсій у систему соціальної допомоги на основі Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»;
збільшення не менш як на 12 % пенсій та відновлення соціальної справедливості шляхом поступового зняття обмеження максимального розміру пенсій із солідарної системи;
підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для багаторівневої системи пенсійного забезпечення та визначення джерел її фінансування;
включення до навчальних програм у середніх та вищих навчальних закладах питань пенсійного забезпечення та пенсійної реформи;
формування системи державного регулювання і контролю у сфері пенсійного страхування та спеціального державного регулятивного органу;
створення механізму захисту майнових прав та інтересів інвесторів;
вирішення питань інформаційного та організаційного забезпечення здійснення пенсійної реформи;
зміцнення кадрового та матеріально-технічного потенціалу Пенсійного фонду.
II етап — 2003—2004 рр.: запровадження добровільної системи пенсійного забезпечення. З цією метою Кабінету Міністрів необхідно:
створити економічні передумови та інформаційно-технічну базу запровадження обов’язкової накопичувальної системи;
запровадити систему державного регулювання та контролю у сфері пенсійного забезпечення;
сформувати нормативно-правову базу для банківського сектору, фондового та страхового ринків з обігу пенсійних коштів;
запровадити обов’язковість державного пенсійного страхування для всіх без винятку громадян;
запровадити обов’язкове нарахування додаткових пенсійних внесків за рахунок коштів роботодавців на підприємствах зі шкідливими умовами праці;
завершити реформування системи оплати праці і забезпечити паритетність участі працівників та роботодавців у сплаті пенсійних внесків;
забезпечити функціонування єдиної централізованої бази даних про застрахованих осіб та видачу їм посвідчень загальнообов’язкового державного соціального страхування.
ІІІ етап — 2005—2009 рр.: запровадження обов’язкової накопичувальної системи. За цей період Кабінет Міністрів повинен забезпечити:
запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів та підвищення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій до рівня мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп населення;
відрахування внесків до обов’язкової накопичувальної системи та повноцінне її функціонування;
розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення з виключенням можливості фінансування будь-яких пенсійних пільг або привілейованих видів пенсій за рахунок загальних пенсійних внесків;
уніфікацію та кодифікацію законодавства з питань пенсійного забезпечення та гармонізацію його із законодавством Європейського Союзу.
Запитання для самоконтролю
Що таке солідарна пенсійна система?
Які види пенсій ви знаєте?
Які критерії призначення пенсій?
Які існують проблеми пенсійної системи в Україні?
Мета, напрями і завдання пенсійної реформи.
Що таке державне пенсійне страхування?
Що таке недержавні пенсійні фонди?
Навіщо створюють трирівневу систему пенсійного забезпечення?
Що таке обов’язкова накопичувальна система?
Етапи впровадження пенсійної реформи.
Тестові завдання
1. Яким буде розмір трудової пенсії, якщо пенсіонер має 45 років трудового стажу, а його середньомісячний заробіток за останні два роки становив 250 грн:
а) 100 грн; б) 167,5 грн; в) 225 грн; г) 187,5 грн.
2. Визначити розмір пенсії інваліду III групи (часткова втрата працездатності внаслідок професійного захворювання), який має 15 років трудового стажу, а його фактичний середньомісячний заробіток становив 190 грн:
а) 95 грн; б) 104,5 грн; в) 190 грн; г) 76 грн.
3. Солідарна пенсійна система може зазнавати певних невдач через притаманні їй ризики:
а) демографічні, бюджетно-податкові, політичні;
б) демографічні, економічні та фондового ринку;
в) політичні, демографічні та ринку праці;
г) інфляційні, демографічні, адміністративні.
4. Відповідно до чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення» існують такі види пенсій:
а) трудова, пільгова, за інвалідністю, соціальна, за вислугу років;
б) за віком, за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, соціальна;
в) трудова, за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, соціальна;
г) за віком, за інвалідністю, пільгова, у разі втрати годувальника, соціальна.
5. Яким буде розмір трудової пенсії, якщо жінка-пенсіонерка має 25 років трудового стажу, а її середньомісячний заробіток за останні два роки до виходу на пенсію становив 180 грн:
а) 90 грн; б) 99 грн; в) 108 грн; г) 180 грн.
6. У накопичувальній пенсійній системі (індивідуальні ощадні пенсійні рахунки) розмір майбутньої пенсії залежатиме від:
а) розміру заробітної плати протягом життєвого циклу; розміру страхових внесків; тривалості участі у програмі; очікуваної тривалості життя;
б) макроекономічної ситуації в країні; розміру заробітної плати протягом життєвого циклу;
в) тривалості участі у програмі; інвестиційного доходу;
г) накопиченої суми страхових внесків; інвестиційного доходу;
д) очікуваної тривалості життя при досягненні пенсійного віку;
є
1 За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 р. її одержували 7 % усіх пенсіонерів, то в 2001 р. — уже 16 %. У 2000 р. 28 % людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.