ПРАВОЗНАВСТВО
Тема 1: Система права та місце держави в ній
ПЛАН
1. Поняття, ознаки, принципи і функції права, як складової суспільних норм.
2. Співвідношення норм права з нормами моралі та іншими соціальними нормами.
3. Поняття, ознаки, структура і види правових норм.
4. Поняття та види джерел права і системи права та її елементів.
5. Поняття, ознаки, види та структура правовідносин.
6. Поняття та зміст правомірної поведінки і правопорушень.
Лекція 1.2: Поняття, ознаки і система права та правовідносини і правова поведінка
Список рекомендованої літератури
- Правознавство: Підручник для студентів ВНЗ / Волошкевич Г.А., Джолос С.В., Дробот Ж.А., та ін. Черкаси: Черкас. нац. ун-т. ім. Богдана Хмельницького, 2019. – 686 с.
- Основи правознавства: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І. Крегула. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2018. - 528 с.
- Правознавство: термінологічний словник: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І. Крегула. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2018. – 268 с.
- Герц А.А., Кравчук С.Й. Правознавство: навч. посіб. Хмельницкий: Хмельн. ун-т управ. та права, 2017 – 283 с.
Поняття, ознаки, принципи і функції права, як складової суспільних норм
Відносини суспільного життя регулюють різноманітні суспільні норми:
1) норми моралі – це правила поведінки людей що виникли історично протягом існування і розвитку суспільства. Вони містяться у свідомості людей, передаються із покоління в покоління;
2) звичаї – це правила поведінки людей, що виникли в результаті багаторазового повторення в певних життєвих ситуаціях. Ці правила виконуються автоматично;
3) традиції – це правила поведінки, що передаються із покоління в покоління, зберігаються певними суспільствами, соціальними групами протягом тривалого часу;
5) корпоративні норми – це правила поведінки встановлені об'єднаннями людей, що містяться в статутних документах об'єднань (політичних партій, громадських організацій, формувань, в тому числі вікових, професійних, спортивних тощо);6) норми культури – це правила, які визначають певні зразки поведінки людини, що характеризують визначений рівень розвитку суспільства, його рівень виховання;
7) правові норми – займають особливе місце серед соціальних норм, тому що вони єдині норми, що нерозривно пов'язані з державою. Вони виникають з появою держави, нею створюються і забезпечуються примусовою силою державного апарату.ОЗНАКИ ПРАВА:
1) встановлюється чи санкціонується державою;
2) є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;
3) є формально визначеним (з формальної сторони кожна правова норма є тільки письмовою, а з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення);4) характеризується нормативністю – воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно-правових актів (конституції, законів, підзаконних нормативно-правових актів);
6) виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин;
7) має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, господарські, кримінальні тощо);
8) діє у часі, просторі та по колу осіб (правові норми набувають чинності одночасно із нормативно-правовим актом, змістом якого вони є; воно здійснює свій вплив на території держави; воно регулює відносини всіх осіб, що перебувають в межах території держави); 9) є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи – галузі, підгалузі права та правові інститути;10) характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час є динамічним;
11) забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.
Принципи права – об'єктивно властиві праву початкові начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин з метою гармонійного поєднання індивідуальних, групових і суспільних інтересів.
У принципах права втілюються загальнолюдські цінності:
1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи – політичної, економічної, ідеологічної.
2. Принцип справедливості означає, що право виступає як морально-правова відповідність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення.
3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, однакові прав та обов'язки, незалежно від походження чи стану, рівну відповідальність перед законом, однаковий захист у суді.
4. Принцип гуманізму розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права – його домінування у формуванні та функціонуванні системи природних невідчужуваних прав людини.
5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, формуються через безпосередню чи представницьку демократію.
6. Принцип законності виражається у вимогах якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному; суворому додержанні та виконанні норм права усіма учасниками правовідносин; невідворотності відповідальності за правопорушення.
Функції права – основні напрямки правового впливу на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.
ФУНКЦІЇ ПРАВА:
Загальносоціальні:
- Інформаційна – інформування осіб, тобто доведення до їх відома про напрямки правового регулювання суспільних відносин – про їхні права, обов'язки та відповідальність;
- Орієнтаційна – орієнтування осіб на позитивні правові настанови, які пропагують право та спонукають діяти відповідно до його норм;
- Виховна – загальноправовий вплив на духовну сферу людини, виховання в ній поваги до права.
- Регулятивна – упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки осіб, наділення їх певними правами та обов'язками;
- Охоронна – встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядку їх накладання та виконання, яка має на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних.
Спеціально-соціальні (юридичні):
Співвідношення норм права з нормами моралі та іншими соціальними нормами
Мораль – система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (колективом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступали категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті.
Мораль охоплює практично всі сфери життя – політику, економіку, право тощо.
За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.
- діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;
- переслідують спільну мету – встановлення і підтримання порядку в суспільстві;
- мають однакове функціональне призначення – впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати стандарти поведінки;
- адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;
- мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень – справедливість.
- норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем;
- норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі;
- норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує у суспільстві.
Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:
- норми права оцінюються особою, що їх реалізує, із погляду моралі;
- норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві;
- правозастосовний процес, включаючи його останню стадію – прийняття правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі.
- норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень;
- норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм;
- норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі.
Вплив норм права на норми моралі:
Поняття, ознаки, структура і види правових норм
НОРМА ПРАВА – це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.ОЗНАКИ НОРМИ ПРАВА:
- встановлюється чи санкціонується державою;
- є загальнообов'язковою;
- є формально визначеною;
- регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;
- визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;
- діє в часі, просторі та по певному колу осіб;
- має свою структуру, тобто внутрішню побудову;
- розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;
- забезпечується державним примусом.
1) Гіпотеза – частина правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.
2) Диспозиція – частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин, що регулюється нормою права.3) Санкція – частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до учасника правовідносин, який порушив диспозицію забороняючого змісту.
За своєю структурою правові норми можуть складатися із:
- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);
- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);
- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);
- усіх елементів норми права (ст. 111 Конституції України).
2) залежно від методу правового регулювання:
- імперативні норми (категоричні), що мають чітко визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше;
- диспозитивні норми (варіативні), в яких визначені межі правила поведінки але учасникам правовідносин надається можливість вибору щодо реалізації цього права;
3) залежно від функціонального призначення:
- матеріальні норми, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин;
- процесуальні норми, які визначають певну послідовність (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми;
4) залежно від дії у часі: постійні; тимчасові;
5) залежно від дії у просторі: міжнародні; національні; локальні.
Поняття та види джерел права і системи права та її елементів
Загальносоціальні чинники виникнення, становлення та розвитку суспільства і держави – економічні, соціальні, політичні, моральні, культурні та інші – породжують або об'єктивно зумовлюють виникнення норм права.У свою чергу, джерела права (правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, правовий договір) виступають як офіційні форми вираження і закріплення норм права.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА – це форми в яких існують норми права, тобто способи його вираження і закріплення.
ВИДИ ДЖЕРЕЛ ПРАВА:
ВИДИ ДЖЕРЕЛ ПРАВА:
1) правовий звичай – це правило поведінки, що виникло історично, стало обов'язковим в результаті багаторазового повторення і отримало офіційне затвердження державою в нормативно-правовому акті; 2) адміністративний прецедент чи судовий прецедент – це певний випадок, що мав місце в минулому і який слугував прикладом для всіх наступних випадків подібного роду, тобто з точки зору «джерела права» – це рішення будь-якого уповноваженого державного органу чи суду, прийняте по конкретній справі, що є обов'язковим при вирішенні аналогічних справ у майбутньому, так як йому надана нормативна сила; 3) нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ держави, прийнятий чи санкціонований її правотворчим органом у спеціально визначеному процесуальному порядку, змістом якого є норми права; 4) нормативний договір – це домовленість, правочин (угода) двох або більше суб'єктів права, яка оформлена в належній юридичній формі, змістом якої є обов'язкові для цих суб'єктів правила поведінки, тобто взаємні зобов'язання. Як правило, нормативний договір є основним джерелом в міждержавних відносинах, що відіграє велику роль у правовій регламентації міжнародного співробітництва.Галузь права – це система правових норм, об'єднаних на підставі спільного предмета і методів правового регулювання, що регулює певну сферу суспільних відносин.
Предметом правового регулювання галузі права є суспільні відносини, що регламентовані нормами цієї галузі.
Методом правового регулювання галузі права є прийоми і способи, за допомогою яких, норми цієї галузі впливають на суспільні відносини у певній сфері, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання. Для різних галузей права характерні різні методи (диспозитивний(варіативні) – цивільне право, імперативний(категоричні) – кримінальне право). Цивільне право складається з підгалузей права, які легко визначити за назвою книг Цивільного кодексу України: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадкове право тощо.Інститут права – це група правових норм, що є складовою частиною галузі чи підгалузі права, що регулюють однорідні суспільні відносини, які тісно пов'язані між собою.
Трудове право складається з інститутів права, які легко визначити за назвою глав Кодексу законів про працю України: колективний договір; трудовий договір (контракт); робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці тощо.Поняття, ознаки, види та структура правовідносин
ПРАВОВІДНОСИНИ – це частина суспільних відносин, врегульованих державою за допомогою правових норм, учасники – суб'єкти яких є конкретними носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН:
- становлять різновид суспільних відносин, представляють собою соціальний зв'язок;
- є ідеологічними відносинами – результатом свідомої діяльності (поведінки) людей;
- є вольовими відносинами, які проявляються з одного боку у втіленні в них волі (інтересу) держави, а з іншого боку – у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин, які зацікавлені у досягненні його результату;
- виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів;
- мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки і відповідальність, які закріплені в правових нормах;
- охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу.
ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН:
1) за суб'єктами: між фізичними особами, між фізичною особою та юридичною особою, між юридичними особами, між особою та державою тощо;
2) за кількістю суб'єктів: прості – не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами), складні – містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами); 3) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами: односторонні – кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики), двосторонні – кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу);5) за строком дії: короткочасні, довгочасні.
Правовідносини складаються з:
1) суб'єктів правовідносин, якими можуть бути фізичні і юридичні особи (держави, спільноти, підприємства, громадяни тощо);
2) об'єктів правовідносин – це матеріальні, духовні та інші блага заради яких суб'єкти вступають у правові відносини;
3) змісту правовідносин – це суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, які знаходяться в єдності;
4) юридичних фактів – це умови, конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, з настанням яких виникають правові відносини.
Поняття та зміст правомірної поведінки і правопорушень
ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА – це усвідомлена поведінка суб’єктів права, яка відповідає правовим приписам, є суспільно-корисною і гарантується державою.
Ця поведінка формується із урахуванням правової культури в суспільстві та на її основі, шляхом належного забезпечення правового статусу особи, забезпечується високим рівнем знань чинних нормативно-правових актів.Правомірна поведінка може бути:
- звичаєвою (привитою старшими поколіннями шляхом багаторазової демонстрації);
- маргінальною (заснованою на мотивах страху перед відповідальністю);
- конформістською (пристосованою до обставин буття);
- соціально-активною, яка у свою чергу поділяється на об’єктивно-необхідну (виконання трудових обов’язків, дотримання правил дорожнього руху), соціально-бажану (участь у виборах, одруження), соціально-допустиму (страйк, розлучення).
1) залежно від суб’єктів: може бути діяльністю фізичних осіб, юридичних осіб, соціальних спільнот тощо;
2) за сферою суспільних відносин: економічна, політична, соціальна тощо;
3) за формою виявлення: діяльна, бездіяльна;
4) за фіксованістю у законодавстві: врегульована правом і не врегульована правом;
5) за ставленням держави до неї: заохочувальна, схвалювана, допустима.
ПРАВОПОРУШЕННЯ – це будь-яке протиправне суспільно небезпечне, каране, винне діяння (дія або бездіяльність) суб’єкта права, що завдає шкоди людині, суспільству, державі і тягне за собою юридичну відповідальність.ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ:
ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ:
1) протиправність, що проявляється в порушенні вимог правової норми. Якщо правовими нормами певне діяння не забороняється, то правопорушення бути не може;
2) суспільна шкідливість чи суспільна небезпека діяння, що проявляється у настанні суспільно шкідливих чи суспільно небезпечних наслідків (загрозі їх настання). Ця ознака розмежовує такі протиправні діяння як проступки і злочини:- для проступків (адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних тощо) характерним є настання суспільної шкоди;
- для злочинів характерним є настання суспільної небезпеки; 3) вина особи, тобто її психічне ставлення до свого протиправного діяння та його наслідків, що виражається у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (самовпевненості чи недбалості); 4) юридична караність, тобто визначенням у правових нормах негативних наслідків у вигляді позбавлення винної особи певних належних їй благ, що можуть бути до неї застосовані компетентними органами (посадовими особами) держави.
ВИДИ ПРАВОПОРУШЕНЬ:
- конституційне правопорушення;
- адміністративне правопорушення;
- дисциплінарне правопорушення;
- цивільно-правове правопорушення;
- кримінальне правопорушення.
СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ:
1) об'єкт правопорушення це суспільні відносини, які охороняються правовими нормами і яким завдається (чи може бути завдана) суспільна шкода чи суспільна небезпека.
3) суб'єкт правопорушення це фізична особа або юридична особа.
Фізична особа (людина) визнається суб'єктом правопорушення якщо вона досягла віку, з якого настає юридична відповідальність (16 років - за адміністративні та кримінальні правопорушення, а за вчинення окремих злочинів - з 14 років) та наявності осудності, тобто здатності під час вчинення протиправного діяння усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними.Юридичні особи (підприємства, установи, організації) можуть бути суб'єктами окремих конституційних, адміністративних та цивільно-правових правопорушень.
4) суб'єктивна сторона правопорушення це внутрішня сторона протиправного діяння, тобто психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого чи суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони) є єдиною фактичною підставою для юридичної відповідальності особи. Якщо в діянні особи відсутній хоча б один із елементів складу правопорушення, то ніякої відповідальності бути не може.Ознаки юридичної відповідальності:
- встановлюється тільки державою в санкціях правових норм;
- призначається компетентними органами держави, іншими уповноваженими органами (роботодавцями) в межах наданих їм повноважень;
- має чітко визначені межі щодо виду покарання та його розміру;
- призначається у визначеному законом процесуальному порядку;
- має індивідуальний характер, тобто покладається на винну особу, яка скоїла протиправне діяння (крім випадків субсидіарної відповідальності тощо);
- фактичною підставою для притягнення винної особи до юридичної відповідальності є наявність в її діянні складу правопорушення;
- ця відповідальність пов'язана із позбавленням правопорушника певних належних йому благ майнового, організаційного чи особистого характеру;
- забезпечується примусовою силою державного апарату;
- тягне за собою певні обмеження суб'єктивних прав покараної особи і після відбуття покарання: - судимість при кримінальній відповідальності (ст. 88-91 КК); - заборона заохочувати працівника протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП) тощо.
Кримінальна відповідальність - це найсуворіший вид юридичної відповідальності, що накладається тільки судом на особу, яка винна у скоєні злочину.
Міжнародно-правова відповідальність є одним із принципів міжнародного права. Вона може мати місце у разі:
1) наявності дії або бездіяльності, що порушує будь-яке міжнародне зобов'язання;
2) спричинення шкоди (збитків) іншій державі;
3) заподіяння шкоди міжнародному співтовариству в цілому (при здійсненні політики апартеїду, веденні агресивної війни тощо).
Практичне заняття 1.2*
Тема: Поняття, ознаки і система права та правовідносини і правова поведінка
Питання до заняття
1. Поняття та загальна характеристика ознак права.
2. Поняття, ознаки, структура і види правових норм.
3. Поняття, види та характеристика джерел (форм) права.
4. Поняття та загальна характеристика системи права і систематизації
законодавства.
5. Поняття суб’єктів, об’єктів і змісту правовідносин та юридичних фактів.
6. Поняття, ознаки, склад і види правомірної поведінки.
7. Поняття, ознаки, склад і види правопорушень.
8. Поняття, ознаки та види юридичної відповідальності
Самостійна робота студента:
Підготувати мультимедійну презентацію на тему:
- Поняття, особливості та зміст галузей, підгалузей права та правових інститутів»
- «Поняття, ознаки, підстави і цілі юридичної відповідальності»
- «Поняття і ознаки правомірної та протиправної поведінки»