Ім'я файлу: Практичне заняття із зарубіжної літератури Ф Кафка Замок.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 01.02.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 01.02.2021
скачати
Практичне заняття 1
Тема 1: Роман Франца Кафки „Замок”
План:
1. Історія створення і місце роману "Замок" у творчому доробку письменника:
• ідея,
• герой,
• сюжетика,
• стиль,
• жанр творув контексті романістики Ф.Кафки.
Роман "Замок" був написаний в 1922 році. Це була третя спроба Кафки написати справді епічний твір, яку він вважав невдалою, як і дві попередні ("Зниклий безвісти" та "Процес"), тому в заповіті попросив найближчого друга Макса Брода знищити рукописи (чого той не виконав). Роботі над романом передувала тривала пауза в писанні, тому настрій Кафки під час написання "Замку" був надзвичайно схвильований - він коливався між екстазом і повною зневірою (спершу Кафка навіть приховував від друзів написане). "Замок" був останнім твором Кафки, тому в ньому зібрано всі теми і конфлікти, які непокоїли його протягом життя.
Ідея роману - на думку більшості дослідників творчості Кафки, в одному зі своїх найзагадковіших романів автор зачіпає проблему шляху людини до Бога. «Замок» - твір швидше метафоричний і алегоричний, ніж фантастичний.
Жанрові особливості роману «Замок»
- сатиричний роман
- філософський роман (глобальна проблема індивідуума і суспільства, людини і світу).
-антиутопія
- роман-притча (гранично узагальнити героя, спрощення світобудови)
- елементарна чарівна казка - узагальнення образів, господиня готелю біля мосту - Баба-Яга, 13 випробувань на шляху героя, Кощій Безсмертний.
Головний герой К. — землемір, «чоловік років тридцяти».
Більшість жителів тягнуть своє жалюгідне існування серед сірих буднів і вічної зими. Єдине, що рятує їх від погіршення становища, це здатність плисти за течією. Головний герой К. такою здатністю не володіє. В результаті, К. постійно доводиться потрапляти в конфліктні ситуації. Можливо, під ініціалом головного героя ховається сам автор (К. - Кафка). Автор відчуває себе не на своєму місці, у ворожому йому світі, стіни якого в будь-який момент можуть обвалитися на голову.
К. виявляє, що, не дивлячись на те, що потрапити в Замок - це мрія для кожного з жителів Села, ті, кому все ж вдалося дістатися до кращого життя, не відчувають себе щасливими. Навіть Фріда, якій вдалося пристосуватися і зайняти вигідне місце, визнає, що незадоволена. Фріда змогла стати коханкою, але не законною дружиною Кламма. А це означає, що в будь-який момент її може замінити більш молода і красива суперниця. Колишня буфетниця пропонує своєму нареченому виїхати.
2. Автобіографічне й універсальне в сюжеті і проблематиці "Замку":
• психологічний,
• соціальний,
• релігійно-філософський виміри.
Сюжетні образи з твору Ф. Кафки "Замок" часто пов'язують із біографією самого автора. Самотність, від якої він страждає і якої одночасно боїться позбутися - це і відчуття землеміра, який хоче одружитися з Фрідою, але не може покинути задля неї своїх таємничих і незрозумілих їй занять у Селі, тому залишає її саму в школі виконувати важку роботу, а сам вештається по Селу в безрезультатних намаганнях побачити недосяжного чиновника Кламма, проте не може сформулювати, навіщо це йому потрібно. І навіть небезпека втратити Фріду не зупиняє його від цих безглуздих, на її думку, походеньок. Саме цей психологічний конфлікт між побутом і далеким від реальності життям у власному внутрішньому світі переживав Кафка кожного разу, коли збирався одружитися. Це описано, зокрема, в листуванні із Феліцією Бауер, однією із наречених письменника, її ж вважають частково прототипом Фріди із Замку. Зовнішність Феліції Кафка описує в щоденнику більш ніж промовисто: "Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу" (Фріда також не раз описана в романі як дівчина обмежена, неприваблива, неохайна та ще й деспотична). Заняття Кафки літературою були для Феліції чимось настільки ж незрозумілим і непотрібним, як походи К. в Село для дівчини Фріди. Все життя Кафка страждав від власної невизначеності поміж страхом втратити таку необхідну йому для писання самотність і страхом залишитися без сім'ї: "Щастя молодих і літніх одружених чоловіків, що працюють у нашій конторі. Мені воно недоступне, а якби й було доступне, то стало б нестерпним, і все ж це - єдине, чим я був би схильний насититись". Або навіть так: "Без предків, без подружнього життя, без нащадків, сповнений шаленої жаги предків, подружнього життя, нащадків".
Соціальний конфлік простежуємо у тому, що К. відчуває себе чужим у Селі, звичаїв і законів якого він не знає. Чужим відчуває себе і Кафка, адже він німець, який живе у Празі, однаково далекий як від німецької, так і від чеської культури, до того ж єврей, хоча і від єврейської культури та релігії він достатньо далекий. Він ненавидить свою роботу в конторі, але не здатен позбутися її. І не лише із фінансових міркувань, а й від страху стати невільником свого письменства, залежати від гонорарів і бути змушеним публікувати написане. Робота заважає його писанню, а писання роботі. До цього додаються проблеми з жінками та здоров'ям. Цей заплутаний клубок реальних і надуманих проблем виснажує Кафку не менше, ніж його героя.
Релігійно-філософський вимір.
Замок, до якого К. не має доступу і до якого він з незрозумілих причин навіть не може наблизитися, є саме тим, що теологи називають Божою ласкою, опікою Бога над людськими долями (у Селі), продуманість випадковостей, таємничі рішення, дари і покарання, незаслужене і присвоєне, так зване "Non liquet" у житті кожного. Тому у "Процесі" і в "Замку" зображені обидві форми божественного (у розумінні Кабали) – правосуддя і Божа ласка". Саме цей важкий шлях землеміра К. до Божої благодаті, на думку Брода та інших дослідників, описаний у "Замку"
Кафка "експресіоніст" по світовідчуванню. Його мета - вираження власного внутрішнього стану, трагічного і роздвоєного, потім ця внутрішня картина проектується на зовнішній світ - результат проза Кафки.
Кафка як "юдейський пророк"(М.Брод): травестія юдейського міфу в романі "Замок".
Творчість Ф. Кафки, що був увічнений М. Бродом як “юдейський пророк”, збагнути поза біблійним виміром неможливо. У власній духовній біографії письменник відтворив сакральний вимір історії єврейського народу, що від часів Завіту з Авраамом (Бут., 15) обраний виконувати Закон Божий (613 заповідей) і будь-яке відступництво вважає гіршим за смерть.
Дорога до Замку землеміра К. (з роману Ф. Кафки “Замок”), дедалі більше вкорочується, а простір звужується (в горизонтальній і вертикальній площині): спершу він не може вийти за межі будинку, потім обмежується кімнатою, згодом через батьків тягар у спині втрачає здатність піднятися і зрештою застигає на підлозі. В такий спосіб у новелі “перевтілюється” історія виходу євреїв з єгипетського рабства (Вих.). Етимологія топоніму (“давньоєвропейський “Єгипет”) – “межа”, “обмеження”, – вказує на сакральний зміст старозавітної події як звільнення душі від усього, що обмежує і применшує її сутність. Землемір К., що не досягає Замку, уособлює шлях обраного народу, що забув про свою обраність, і чиї сини не наслідують Обіцяну Землю (Бут., 15: 18–21). В долі Моїсея, що мусив за відступ народу “міряти Землю” (і в цьому сенсі став прообразом землеміра К.), Кафка вбачав передусім трагічну недосяжність Святої Землі: “Моїсей не дійшов до Ханаана не тому, що його життя було занадто коротким, а тому, що воно людське життя”. Своє єврейство і загалом духовне покликання людини Кафка сприймав як вирок, винесений Богом, якого неможливо уникнути. Він почувався нездатним справдити духовні обітниці, успадковані від батьків, але й іншої долі він не мав, бо іншого шляху до Бога просто не існує. “Є ціль, але не має шляху, – писав Кафка, – те, що ми називаємо шляхом – це зволікання” Творчість Ф. Кафки, що, за визначенням С. С. Аверинцева, є “травестією юдейського міфу”, акумулювала весь духовний досвід “обраного народу”: відчуття Божої присутності і водночас незбагненність Бога; дотримання Закону Божого і розуміння неможливості його виконати; прийняття страждань народу як покарання за відступ від Завіту й усвідомлення їх святенності як утілення Волі Творця. Упродовж тисячоліть людство покладається на Святе Письмо у пошуках єднання з Богом. Наше сьогодення – у тих пріоритетах, які ми обираємо, певною мірою є гірким відлунням епохи декадансу, коли одночасно похитнулися віра в Бога і віра в людину, та упродовж усього ХХ ст. людство намагалося вийти з цього кризового стану. Наразі, сповідуючи “гуманізм” як свободу самовизначення особистості, ми ризикуємо остаточно втратити його духовні засади.
4. Художні особливості роману і проблема творчого методу Кафки:
• матеріалізація метафори;
• співвідношення реального і умовного;
• "сновидча техніка";
• символіка;
• своєрідність оповіді (авторська присутність і прийом "оптичної перспективи");
• Ф.Кафка і модернізм.
Творчість Франца Кафки вражала синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність тісно взаємодіяли. Найнеймовірніше та найабсурдніше відбувалося у буденній обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжувалося якимись романтичними казковими ефектами. Більше того, воно ні у кого не викликало подиву, сприймалося, як щось природне. Затонський Д. зазначив, що диво зовсім і не вторгалося у художній світ Кафки, "воно завжди знаходилося тут, складало одне з неодмінних ознак цього світу... Якщо уявно розчленувати романи і новели прозаїка на їх первісні елементи, так би мовити "будівельні цеглини", то ми отримали переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з'явилася лише тоді, коли Кафка почав ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного - вона полягала в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притягуванні"
Своєрідність стилю Франца Кафки полягає також у тому, що він моделює дійсність крізь свідомість персонажа, без будь-якого авторського коментарю. Свідомість героя використовується як єдина можливість споглядання за тим, що відбувається. Така суб´єктивна перспектива зору героя допомагає передати атмосферу невизначеності й багатозначності. Особливістю художнього мислення Кафки є і його фрагментарність.
Своєрідність художнього бачення Ф. Кафки
шокуюче поєднання у жахливої фантасмагорії із тверезою буденністю;
песимістичний характер творчості, в основі якої лежала фантастична подія, що носила реальний характер;
показ безнадійності людського існування, відчуження особистості у сучасному світі;
віддзеркалення процесу неминучої бюрократизації державної влади;
соціальний і водночас глибоко особистісний характер конфліктів у творах;
неможливість і небажання заглянути в душу учасників дивних подій - головне у творі;
самотність і страждання героїв.
Новаторство митця:
Фантастика і реальність у Кафки тісно взаємодіють і взаємодоповнюються. Найнеймовірніше й найабсурдніше відбувається у найбуденнішій обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжується якимсь романтичними казковими ефектами. Більш того, воно ні у кого не викликає подиву, сприймається як щось природне. Втім, як зазначає Д. Затонський диво зовсім і не вторгається у художній світ Кафки, «воно завжди знаходиться тут, складає одне з неодмінних ознак цього світу /... Якщо уявно розчленувати романи і новели Кафки на більш первісні елементи, так би мовити «будівельні цеглини», то ми отримаємо переважно зримо реальні, нічим не прикметні речі, предмети, явища. Фантастика з'являється лише тоді, коли Кафка починає ставити їх у певну залежність від елементів нереальних або навіть просто один від одного – вона полягає в ситуаціях, в розташуванні предметів, їх взаємному відштовхуванні чи притяганні». А. Хаузер писав, що модерністське мистецтво робить наголос «не стільки на самому сполученні предметів, скільки на фантастичності цього сполучення»…
Чимало дослідників творчості письменника звертали увагу на притаманну його стилю рису – невідповідність між реалістичним способом зображення і абсолютно неправдоподібними подіями. Цю манеру Кафки один з перших його дослідників В. Рем назвав «магічним реалізмом». Він зазначав, що на відміну від інших письменників-містиків, які вміщують дивовижне «по той бік повсякденності», Кафка «розташовує диво ще більш магічно в самий центр буденного».
Для підкреслення абсурдної реальності Кафка використовує гротеск. Гротеск (від франц. «химерний», «незвичайний») – це принцип художньої типізації, для якого є характерним незвичайне поєднання несумісних речей – фантастичного і реального, трагічного і комічного, раціонального та ірраціонального, високого й низького, що виявляє глибинну сутність явища
У Кафки гротеск організовує всю структуру творів. За допомогою гротеску автор створює нереальний, дивний, аномальний світ, де органічно поєднане реальне і фантастичне. Гротескний світ – це світ «на виворіт». У творах Кафки присутнє постійне балансування між природним і фантастичним, трагічним і повсякдневним, абсурдом і логікою. Образи головних героїв Кафки є гротеском. Фантастика у Кафки не відчувається, абстрагуючись від об’єктивної реальності, вона створює нову, суб’єктивну реальність, яка маскується під фантастику.
Кафка виходить з фантастичних ситуацій, тa розвиває їх строго-логічно, реалістично і мотивовано. «Психологічна зумовленість» страхітливих подій оголює і загострює «нормальні» взаємозалежності буденності. Кафка створює міф, але «міф зовсім не виходить зі сфери речей, і навіть, навпаки, – обертаючись в особистісній стихії, він з особливою силою спирається на речі, на кожну здійсненність, хоча і розуміє її глибше, ніж звичайні фізичні речі». Для Кафки цей жахливий світ – абсолютна реальність, реальність більша за ту, що є насправді. Для його розуміння світу справедливими будуть думки, висловлені Ф. М. Достоєвським у листі до А. М. Майкова 6 серпня 1867 p. : «У мене свій особливий погляд на дійсність (в мистецтві), і те, що більшість називає майже фантастичним і винятковим, те для мене іноді складає саму сутність дійсності».