1   2   3
Ім'я файлу: 1 Лекція.docx
Розширення: docx
Розмір: 75кб.
Дата: 02.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота.docx


ТЕМА № 1. Поняття, предмет, метод та джерела господарського права. Історія господарського права

План лекції (навчальні питання):


  1. Історія розвитку господарського права та господарської діяльності.

  2. Поняття господарського права, його предмет, метод.

  3. Принципи господарського права.

  4. Поняття і види господарських правовідносин.


Література до теми:

Нормативно-правові акти:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.

  2. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України, - 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – ст.144.

  3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року //Відомості Верховної Ради України. - 2003.- №№40-44. - ст.356 ;

  4. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 6. - ст.56 ;

  5. Податковий Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2010.- № 6.- ст.56.

  6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 25-26. - ст.131.

  7. Кодекс України про адміністративні право­порушення // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984. - додаток до № 51. - ст.1122.

  8. Митний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. - 2002, N 38-39. - ст.288.

  9. Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 1 грудня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради. - 2006, № 7. - ст. 84.

  10. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 1991, № 49. - ст.682.

  11. Закон України «Про акціонерні товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 2008, № 50-51. - ст.384.

  12. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 46. - ст.456.

  13. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 34. - ст.291.

  14. Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» // Відомості Верховної Ради. - 1995, № 10. - ст.60.

  15. Закон України «Про місцеве самоврядування» // Відомості Верховної Ради України. - 1997, № 24. - ст.170.

  16. Закон України «Про місцеві державні адміністрації // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 21-22. - ст.190.

  17. Закон України «Про Національний банк України» // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 29. - ст.238.

  18. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 12. - ст.64.

  19. Закон України «Про банки і банківську діяльність» //  Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 5-6. - ст.30.

  20. Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 18. - ст. 78.

  21. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України. - 1991, № 41. - ст.546.

  22. Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 31. - ст.268.

  23. Закон України «Про здійснення державних закупівель» // Відомості Верховної Ради України. - 2014 р., № 24, ст. 883.

  24. Закон України «Про стандартизацію» // Відомості Верховної Ради. - 2014, № 31. - ст. 1058.

  25. Закон України «Про підтвердження відповідності» // Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 32. - ст. 169.

  26. Закон України «Про ціни і ціноутворення» // Відомості Верховної України. – 2013 р., № 19-20, ст. 190.

  27. Закон України «Про захист економічної конкуренції» //  Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 12. - ст.64.

  28. Закон України «Про природні монополії» // Відомості Верховної Ради України. - 2000, № 30. - ст.238.

  29. Закон України «Про зайнятість населення» // Голос України. - 2012, № 153-154. - ст.170.

  30. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Відомості Верховної Ради. - 2000, № 22. - ст.171.

  31. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» // Відомості Верховної Ради України. - 1993, № 50. - ст.472.

  32. Закон України «Про захист від недобросовіс­ної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 1996, № 36. - ст.164.

  33. Закон України «Про основи містобудування» //Відомості Верховної Ради України. - 1992, № 52. - ст.683.

  34. Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» // Відомості Верховної Ради. - 1994, № 46. - ст.411.

  35. Закон України «Про архітектурну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1999, № 31. - ст.246.

  36. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991, № 29. - ст. 377.

  37. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. - 2005, № 48. - ст.483.

  38. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. - 2007, № 44. - ст.171.

  39. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури» // від 5 грудня 2007 р. № 1396.

  40. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль» від 25 березня 1993 р.

  41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержав­ного значення» від 10 серпня 1992 р. № 459.

  42. Постанова Кабінету Міністрів України «Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» від 29 листопада 2000 р. № 1755.

  43. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 р. № 1698

  44. Постанова Пленуму ВСУ від 25.04.2003р. №3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності».

  45. Указ Президента «Про Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів» від 13 квітня 2011 року № 465/201.


Література:

  1. Анохіна І.О. Правове регулювання діяльності суб’єктів природних монополій: Автореф. дис. … канд.. юрид. Наук. – Донецьк, 2005. – 18 с.

  2. Бенкендорф, Егор М. Про колекторні компанії / Е.Бенкендорф // Закон і бізнес. - 2010. - № 52(936). - с.7

  3. Бєлова О. Деякі проблемні питання, що виникають в адміністративному судочинстві при визначенні кола фізичних осіб-підприємців, які звільняються від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування / О. Бєлова // Право України. – 2014. - № 3. – С. 118-124.

  4. Борисова В. Інститут юридичної особи у праві України / В. Борисова // Право України. – 2010. - № 12. – С. 25-33.

  5. Борисова В. Релігійна організація – функціональний вид непідприємницьких організацій / В. Борисова // Право України. – 2014. - № 2. – С. 123-130.

  6. Булатов Є.В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Донецьк, 2005. – 20 с.

  7. Валитов С.С. Правовое регулирование конкуренции в Украине: монография.- Донецк: ООО «Юго-восток, ЛТД», 2009. – 307 с.

  8. Веретнов В. Теоретичні аспекти ухилення від сплати податків та механізм їх уникнення // [Електронний ресурс] // Режим доступу / http: // www.klubok.net/aetikle1889.html.

  9. Вінник О. Господарське право: навчальний посібник. - К.: Правова Єдність, 2009.- 766 с.

  10. Віхров О. Оперативно-господарські та адміністративно – господарські санкції як засоби забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань // Право України. – 2009. - №8. - С. 99-105.

  11. Вознюк Н. Класифікація видів альтернативних способів вирішення господарсько-правових спорів / Н. Вознюк // Право України. – 2014. - № 6. – С. 222-229.

  12. Вознюк Н. Принципи альтернативних способів вирішення господарсько-правових спорів / Н. Вознюк // Право України. – 2013. - № 11. – С. 373-379.

  13. Головань І.В. Правова робота і захист прав підприємців: монографія. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2003. – 168 с.

  14. Господарське право : підручник / Д.В. Задихайло, В.М. Пашков, Р.П. Бойчук та ін. ; за заг. ред. Д.В. Задихайла, В.М. Пашкова. – Х. : Право, 2012. – 696 с.

  15. Господарське право: підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; за ред. О.П. Подцерковного. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Х. : Одіссей, 2012. – 640 с.

  16. Господарський кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. В.М. Коссака. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – 672 с.

  17. Джуринський О.О. Актуальні питання судового захисту від недобросовісної конкуренції // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №4. - С. 171-177.

  18. Добровольська В. Сутність та перспективи подальшого розвитку господарського судочинства // Право України. – 2009. - №2. - С. 176-183.

  19. Жук Л.А. Господарське право. – К. : Атіка, 2003. – 456 с.

  20. Заярний О.А. Деякі особливості господарсько-правової відповідальності за порушення організаційно-господарських зобов’язань, що виникають з договорів // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №3. - С. 171-178.

  21. Іорданов В.П. Колізії у законодавстві про банкрутство або різне застосування норми права судами України? // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №5. - С. 143-154.

  22. Караваєв А. Боротьба з несумлінною конкуренцією // Право України. – 2001. - № 7. – С. 46-54.

  23. Коваль В. Здійснення права публічної власності на майно, закріплене за підприємствами / В.М. Коваль // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 357-364.

  24. Коваль В.М. Колізії між нормами господарського права та нормами цивільного права // Вісник господарського судочинства. – 2010. - №1. - С. 103-111.

  25. Контроль і перевірки підприємницької діяльності. – Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - №8. – 400с.

  26. Коростей В.І. Організація господарсько-правової роботи на підприємстві: короткий курс лекцій. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2008. – с. 18.

  27. Коссак В., Бачун О. Практика вирішення спорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики Господарського суду м. Києва) // Право України. – 2003. - №12. - С. 54-57.

  28. Кравець Н. Державна політика регулювання малого та середнього підприємництва в Україні / Н. Кравець // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 378-384.

  29. Кравцов С. МКАС та державні суди: проблеми взаємодії / С. Кравцов // Право України. – 2011. - № 5. – С. 292-300.

  30. Кузьменко О., Безрутченко С. Аналіз проблем правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства // Право України. – 2009. - №3.- С.109-113.

  31. Ліцензування господарської діяльності в Україні: коментар законодавства, суд. практика / Ю.М. Крупка. - К. : Юрінком Інтер, 2010. – 304 с.

  32. Махінчук В. Підприємство як об’єкт приватноправового регулювання / В. МАхінчук // Право України. – 2013. - № 8. – С. 220-226.

  33. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов./За заг.ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; кол. авт. О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербини та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2008. - 720с.

  34. Науково-практичний коментар Закону України «Про акціонерні товариства» / О.М. Вінник.- К. : Юрінком Інтер, 2009. – 312 с.

  35. Організація правової роботи на підприємствах, установах, організаціях [Текст] : навч. посіб. / Р.П. Бойчук, Д.В. Задихайло, В.М. Пашков. – Х. : ФІНН, 2010. – С. 164-179.

  36. Переверзєв О.М. Господарсько-правове забезпечення корпоративного контролю в акціонерних товариствах: автореф. дис. … канд.. юрид. наук. – Донецьк, 2004. – 20 с.

  37. Перкун К.І. Основні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності в Україні // Вісник господарського судочинства. – 2009. - № 4. – С. 55.

  38. Піцикевич В. Критерії впровадження ліцензування / В. Піцикевич // Право України. – 2012. - № 11-12. – С. 385-390.

  39. Правові основи підприємницької діяльності : навч. посіб. / Ю.М. Крупка. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 480 с.

  40. Повар П.О. Ліквідація неплатоспроможних підприємств: актуальні проблеми правового регулювання // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №1. - С. 143-152.

  41. Смітюх А. Рейдерство: зловживання правами щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів і внесення пропозицій до порядку денного // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - № 3. – С. 111-114.

  42. Смітюх А.В. Система захисту акціонерного товариства від недружнього поглинання // Юридичний журнал. – 2007. - № 5. – С. 110-114.

  43. Спасибо-Фатєєва І. Юридичні особи за Цивільним кодексом України / І. Спасибо-Фатєєва // Право України. – 2014. - № 2. – С. 70-79.

  44. Стахєєва Г. Контроль за концентраціями підприємств згідно з законодавством України на шляху до «європеїзації»: основні вади та рекомендації щодо вдосконалення / Г.О. Стахєєва // Право України. – 2013. - № 6. – С. 104-113.

  45. Стахеєва Г.О. Правове регулювання економічної концентрації в ЄС в світлі останніх законодавчих змін // Вісник господарського судочинства – 2010. - №2. - С. 128-138.

  46. Твердохліб Ю. Правова природа арбітражного управління підприємством у процедурі банкрутства / Ю. Твердохліб // Право України. – 2013. - № 1-2. – С. 418-426.

  47. Токарев В. Від суб’єкта права до правового суб’єкта / В. Токарев // Право України. – 2014. - № 1. – С. 182-186.

  48. Труш І. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»: проблеми його запровадження // Право України. – 2006. - № 12. – С. 75.

  49. Чучкова Н. Правове регулювання участі іноземних осіб у цивільному, господарському та адміністративному процесах України: порівняльна характеристика / Н. Чучкова // Право України. – 2014. - № 1. – С. 310-316.

  50. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Юрінком Інтер, 2012. – 480 с.

  51. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права : монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с.

  52. Яблонська А. Господарське товариство з однією особою: особливості правового регулювання // Юридичний журнал. – 2009. - № 12. – С. 34-39.




  1. Історія розвитку господарського права та господарської діяльності.

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не лише інди­відуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів. Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти немож­ливо без регулювання відносин між її членами.

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, в т. ч. пов'язані з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій, члени яких підпорядковувались певним правилам поведінки у формі звичаїв, рішень, прийнятих громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто, мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті гро­мади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то відбувалося це у відносинах з різними племенами/родами і за­звичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації люд­ство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до того чи іншого роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задовольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також індивідуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпечення їх життєдіяльнос­ті. При цьому інтереси громади зазвичай переважали над індивіду­альними або груповими інтересами.

Поділ праці (відокремлення землеробства від скотарства, а зго­дом — виділення ремесел і торгівлі) послаблював родоплеменні зв'язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвів до занепаду цієї форми організації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові, були різноманітними за рівнем (держава, територіальні гро­мади сіл, селищ, міст, районів міста, навіть вулиці, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім'я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об'єднання кіль­кох осіб. Своєю чергою, серед згаданих соціальних систем можна умовно виділити такі категорії: а) універсальні, що створюються для реалізації/забезпечення та захисту комплексу інтересів учас­ників/членів (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести учасників/членів державу та територіальні громади, хоча їм притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втру­чання у сферу приватних інтересів); б) спеціалізовані, що ство­рювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських зокрема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду господарської та/або пов'язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди — і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їх майна).

Зазначені обставини зумовили виникнення нових об'єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для досягнення певної мети, в т. ч. господарської. Так, ще в стародавні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них трапляються у древніх асирійців, фіні­кіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме такі форми об'єднань і стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських організацій сучасного типу - торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдава­ла істотної шкоди загальному благу та не справляла руйнівного впливу на державу. З давніх часів відомим є регулювання діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійснювали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження на користь держави (різноманітні податки, збори), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідальність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) з метою застосування спеціаль­ної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним на­родів, а також греків-колоністів, які асимілювалися з місцевим на­селенням і, відповідно, принесли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об'єднання, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи,-, а та­кож товариство публікантів.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відо­кремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Тому, в таких відомих зведеннях стародавніх законів, ж Дигести Юстиніана, Руська Правда,

Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідально­сті боржників перед кредиторами, банкрутства, та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов'язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулю­вання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв та суддівських рі­шень (як, наприклад, «Збірник морського права Ганзи»), а згодом - до прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII ст., часів правління Людові-ка XIV, пов'язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором кодифікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім'я якого отримали два ордонанси - Ордонанс про торгівлію 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Коль-бера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 р., на території Франції було уніфіковане правове регулюван­ня торговельних операцій.

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймала Торгові (Комерційні) кодекси або статути (в т. ч. Російська імперія, до складу якої входила більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилися від так званого дуалізму приват­ного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів - Цивільного і Торгового/Комерційного), проте збе­рігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів - про господарські товари­ства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеженою відповідальніс­тю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конку­ренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регу­лювання господарської сфери в 20-ті роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений в законодавчий орган проект Торговельного Зведен­ня, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», властивої для того періоду: введені у зв'язку із непом при­ватно-правові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення циві­льного і торгового права. Відмова від непу і монополізація держа­вою господарської сфери країни послужили своєрідним привідом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового ре­гулювання господарської сфери, в якій противники господарсь­кого права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.

У 30-ті роки Л. Я. Гінзбург та Є. Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єдиного господарського права - обґрунтовують необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського ко­дексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, проте включають в коло суб'єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-ті роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права го­ловного тодішнього теоретика в галузі правознавства А. Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагіч­них наслідків для засновників цієї школи.

В останній третині XX ст. у Радянському Союзі знову поши­рюється ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концеп­ції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіт­кала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господар­ський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») був прийнятий 16 січня 2003р., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься у на­ступних темах).

Господарське договірне право як складова господарського права є одним з результатів процесу спеціалізації в праві, який пов'язується із диференціацією відносин в економіці та формуванням галузі господарського права. Слід сказати, що досить часто існування господарського (комерційного, торгового) права розглядають в контексті питання дуалізму приватного права, хоча проведення паралелей між сучасною проблемою співвідношення господарського та цивільного права та дуалізмом приватного права якщо і можливе, то з великою долею умовності. Як відомо, на Заході утворення та виокремлення торгового права розпочинається в середньовіччі. Як зазначав П. П. Цитович, римлянам не була відома відокремленість торгового права, зокрема завдяки особливостям преторської юрисдикції та рухливості. Розподілу праці як головній передумові розвиненої торгівлі також перешкоджало рабство.

Місцем «народження» торгового права вважаються італійські міста, де спочатку розвивається морське торгове право (вірогідно, на основі звичаїв та переказів морської практики Середземноморського узбережжя, які збереглися від античності), вексельне право, пізніше — сухопутне торгове право. Середньовічне торгове право є правом міського стану, особисто-становим. Його відособленості сприяла низка обставин, насамперед невідповідність підтримуваних державою та церквою принципів римського та канонічного права, що поширювалися на торгові відносини, новим економічним умовам та новим відносинам, які почали складатися у середні віки. Важливе значення мав також розвиток корпорацій (гільдій), які створювали для регулювання різноманітних відносин своїх членів особливі норми матеріального та процесуального характеру (останні стосувалися заснування та діяльності особливих торгових судів, найбільш зручних для торгівлі). Зовсім іншим шляхом відбувався розвиток торгового права в Російській імперії, на що в своїх дослідженнях звертали увагу практично всі відомі дореволюційні комерціалісти. В Росії не існувало історичних передумов відособлення торгового права, насамперед, через відсутність розподілу суспільства на стани, ідеї якого проникають на територію імперії із великим запізненням лише на межі XVII—XVIII сторіч зусиллями верховної влади (реформи Петра І), але водночас і перешкоджала виникненню звичаєвого торгового права, яке могло б скласти підґрунтя для відособлення спеціального торгового законодавства. Як зазначає В. Бєлов, російські торгівці віддавали перевагу данині, поклону та службі публічній владі в обмін на її покровительство, а не створенню особливого торгового стану та власного станового права. Публічна ж влада, в свою чергу, розглядала допущення торгівлі як вимушений захід, спрямований на збільшення державних доходів за рахунок обкладання торговців митом та податками.

Торговельне законодавство в Російській імперії розглядалося до середини XIX ст. як частина адміністративного (поліцейського) законодавства, і становище почало змінюватися лише із проведенням реформ 1860-х років, коли можливість займатися торгівлею із милості, привілею, який дарувався владою, перетворюється в елемент загальної цивільної правосуб'єктності. Висновок про відсутність історичних передумов відособлення торгового права в Росії був покладений пізніше Редакційною Комісією по розробці проекту Цивільного уложення в основу рішення про включення до цього акта положень торгового права.

Методологічною основою концепції господарського договірного права в цілому, його місця в системі права України, засад формування та розвитку виступає системність права та правова спеціалізація як прояв цієї системності. Спеціалізація в праві є об'єктивним процесом, що відбиває специфіку та багатогранність суспільних відносин. Внутрішнім процесом спеціалізації, спрямованим на відособлення, відгалуження юридичних норм для ефективнішого регулювання окремих ділянок видових суспільних відносин, виступає диференціація правового регулювання. Причому процес диференціації відбувається як у галузях матеріального права, так і в системі процесуального права, в якій поряд із цивільним та кримінальним процесуальним правом виділилося господарське процесуальне право, конституційний процес, адміністративне процесуальне право.

Системність визначається сутнісною властивістю права як органічної системи, тобто такої цілісності, що перебуває у саморозвитку і проходить послідовні етапи ускладнення та диференціації.

У правових дослідженнях, в яких застосовано системний метод пізнання, зверталася увага на те, що невід'ємною якістю системи є її відносність, яка полягає в тому, що система може розглядатися як елемент іншої, більш широкої системи — системи більш високого порядку. Система права є соціальною системою, складний характер якої визначається не кількістю елементів — галузей права (адже кількісний фактор в соціальних системах не відіграє визначальної ролі, оскільки складність — поняття структурне), а тим, що кожна галузь права виступає як система другого порядку, об'єднуючи правові інститути — системи третього порядку і т. д. У такому аспекті господарське право як галузь (система норм другого порядку), що регулює відносини, що виникають у процесі організації і здійснення господарської діяльності, є елементом системи першого порядку, тобто системи права України. Господарське договірне право виступає складовою господарського права (його інститутом), і одночасно як система нижчого рівня в системі права в цілому.

Таким чином, з позицій системного підходу специфіка господарського права як правового інституту (структурованої і упорядкованої сукупності норм) не вичерпується особливостями елементів, що складають його, а полягає, насамперед, в характері зв'язків та відносин між цими елементами. Без урахування таких зв'язків визначення сутності та місця договірного права, напрямків удосконалення законодавства та практики його застосування буде обмежуватися аналізом окремих норм чинного законодавства, що методологічно уявляється недостатнім.

Особливість норм господарського права як комплексної галузі права, в тому числі норм господарського договірного права, визначається професійною господарською діяльністю, в процесі здійснення якої виникають і майнові (товарно-грошові) відносини, і організаційні, пов'язані як із самоорганізацією, координацією та субординацією (зовнішньою організацією, в тому числі державною).

Розглядаючи господарську діяльність як предмет регулювання господарського права, слід звернути увагу на те, що вона є граничним поняттям, в рамках якого окремі її сфери (види) потребують поглибленого регулювання та слугують або принаймні здатні слугувати системоутворюючим критерієм для окремих комплексних галузей та/або підгалузей права (інвестиційного, транспортного, інформаційного).


  1.   1   2   3

    скачати

© Усі права захищені
написати до нас