Тема: № 1. Економічна теорія: предмет і методи пізнання.
План:
1.Предмет економічної теорії, етапи її становлення і розвитку.
2. Функції економічної теорії та структура.
3. Методи пізнання економічних процесів.
Економічні категорії і закони.
Сучасні економічні теорії.
1. Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є
виробництво, оскільки саме воно створює для цього необхідні умови.
Економічна теорія- наука, що вивчає виробничі відносини в суспільстві (між людьми) в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів і послуг.
Економічна теорія - це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Етапи розвитку економічної науки:
1. Зародження економічної теорії друге-третє ст. до н.е. (Аристотель, Сократ, Ксенофонт) ойкос - будівля, номос - вчення. Аристотель об'єднав - ойкономос - вчення про будівлю, господарство.
Економічна наука, як система знань про сутність економічних процесів та явищ, почала складатися лише в XVI-XVII ст.., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.
Меркантилізм (17 століття, Західна Європа, Антуан де Монкрет"єн, Т.Манн, Д.Юм) -"Трактат о политэкономике", започаткована течія - меркантилізм, стверджувалась важливість торгівлі, введено нове поняття - політ економіка, як господарювання у державі. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства нації вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей.
Фізіократи (17-18, Ф.Кене, В.Мірабо, Д.Норе) - влада природи. Джерелом багатства нації вони вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві.
4.Класична політекономіка - (18ст., А.Сміт, Д.Рікардо) - виникла з розвитком капіталізму. Ринкова економіка є самодостатньою і саморегульованою системою економічних відносин, яка сама поступово подолає свої недоліки. В основі багатства будь-якої держави лежить виробництво, розкрили економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції; розвинули теорію додаткової вартості. Проте ігнорували принцип історизму, недооцінювали роль держави.
Марксистська політична економіка - (К.Маркс, Ф.Енгельс) - розвинули діалектичний метод пізнання, вчення про економічні формації, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз.
Маржиналізм - (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс) - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища. Виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ.
2. Функції економічної теорії: практична, пізнавальна, методологічна, прогностична, виховна.
Пізнавальна - реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ, тим самим примножуючи інтелектуальний потенціал суспільства.
Методологічна полягає у тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, закони, категорії і принципи.
Практична функція зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування методів раціонального господарювання.
Прогностична функція виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому.
Виховна - полягає у формуванні у громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення.
Структура загальної економічної теорії:
Мікроекономіка - вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми (ціна, витрати, попит, пропозиція, прибуток, заробітна плата).
Макроекономіка - вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є ВНП, НД, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція, грошовий обіг, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.
Мезоекономіка - вивчає окремі галузі і системи національної економіки.
Мегаекономіка - вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому.
3. Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета.
Метод економічної теорії - шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил. Використовуються: філософські та загальнонаукові принципи, закони діалектики, категорії філософії.
метод абстракції - відмова від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих зв'язків;
метод аналізу (розчленування предмета-явища на складові), синтезу (поєднання розрізнених раніше частин;
метод індукції та дедукції - сходження від абстрактного до конкретного, перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатих за змістом;
історичний і логічний методи використовуються для дослідження економічних процесів у єдності;
економічне моделювання - це формалізований опис економічних процесів і явищ, структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя;
економічний експеримент - штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.
4. Економічні категорії- це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, ринок, попит, робоча сила та ін.).
Економічний закон - є внутрішньо необхідні, сталі, такі, що постійно повторюються сутнісні зв'язки між різними економічними явищами та процесами. Ці закони не вічні, більшість з них тимчасові, мають об'єктивний характер, але все ж залежать від свідомої діяльності людей.
Поділяються на: І.Всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон відповідності виробництва рівню розвитку продуктивних сил), загальні - функціонують у кількох економічних система (закон вартості, попиту, пропозиції у ринковій економіці); специфічні - функціонують в межах лише однієї економічної системи; стадійні, закони окремих підсистем.
2. Закони різних сфер суспільного відтворення: сфери виробництва, сфери розподілу, обміну та споживання.
Економічні принципи - теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи.
5.Сучасні напрямки економічної теорії:
інституціоналізм (Т.Веблен, У.Мітчелл, Г.Мюрдаль) - основне значення приділяють аналізу ролі інститутів у прийняті економічних рішень. Об'єкти вивчення: держава, корпорація, профспілки, морально-етичні норми, звичаї, інститути, інстинкти.
неокейнсіанство (Дж. М.Кейнс) - відстоюють активний вплив держави в економічне життя країни, необхідність стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
неокласицизм ( А.Маршалл, Ф.Хаєк, М.Фрідмен) - прибічники обмеженого втручання держави у ринкову економіку, яка, на їх погляд, є само регульованою системою.
монетаризм - всебічний аналіз механізму дії грошей на ринок товарів, визначальна роль грошової маси у формуванні економічної коньюктури.
неокласичний синтез ( Д.Хікс, П.Самуельсон) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, необхідність руху до змішаної економіки.
Тема №2. Загальні проблеми економічного розвитку.
План:
1. Суспільне виробництво та його структура, історичні форми
2. Основні фактори виробництва, їх взаємодія та розвиток.
3.Закон зростання витрат і закон спадної віддачі.
4. Соціальна і економічна ефективність.
1.Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ. Процес відтворення: виробництво - розподіл - обмін - споживанням - - виробництво. Скільки існує людство - існує і відтворення, бо діє закон зростання потреб. Відтворення є просте (у кожному наступному циклі виробляється така ж кількість товару), розширене (виробляється більше товарів, або вищої якості).
В Україні з 1991 по 1996 рік була економічна криза - ніякого відтворення (рівень 1945 року). З 1998 - 2000 року - просте відтворення. Починаючи з 2000-2002 років - розширене відтворення.
Суспільне виробництво поділяється на дві сфери: матеріальне - сукупність галузей і сфер, що виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги: промисловість, с/г., будівництво, комунальне господарство, транспорт, торгівля тощо; нематеріальне - сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей: охорона здоров'я, освіта, інформатика, спорт, туризм, духовне виробництво.
Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги», яка має ряд характерних ознак:
- сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності;
- процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера тощо);
- послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися.
Між двома сферами існує тісний зв'язок і взаємодія. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країнах зайнято понад 55% населення й виробляється від 60-75% валового національного продукту. Матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва. Нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурі, забезпечуючи умови для нормального відтворення працівників і сфери матеріального виробництва.
В Україні ці показники значно нижчі. Тому найважливіше стратегічне завдання для нашої економіки повинно бути прискорення розвитку галузей, що задовольняють духовні й соціальні потреби людей.
Форма суспільного виробництва - певний спосіб організації господарської діяльності, історично перша форма суспільного виробництва.
натуральне господарство - тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Характерні риси:
замкнутість економічної діяльності, самодостатність;
ручна праця, примітивні засоби виробництва, просте відтворення;
відсутність обміну, продукція розподіляється між учасниками господарства;
панівна форма суспільного виробництва усіх докапіталістичних формацій;
Товарне виробництво - форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну ,продажу. Основні риси:
відкрита економічна форма господарства;
між виробниками зв'язок через обмін;
виробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів. Причини виникнення товарного виробництва:
суспільний поділ праці (спеціалізація виробників);
економічна відокремленість виробників (приватна власність).
Типи товарного виробництва: просте дрібне товарне виробництво (ремісники, селяни працюють на ринок) - докапіталістичне; розвинуте - приватна власність, наймана праця, машинна індустрія.
У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва: подальше поглиблення суспільного розподілу праці (виникнення нових галузей); розширення товарних відносин у нематеріальному виробництві; зростає чисельність населення, розширюється ринок найманої праці; товарне виробництво набуває всесвітнього характеру.
2. Фактори виробництва - всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. По Марксу:
предмети праці - всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту;
засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці;
робоча сила - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці, це здатність до праці.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить:
праця - фізична, інтелектуальна діяльність людини, спрямована на виробництво економічних благ і надання послуг;
капітал - економічний ресурс, сукупність усіх технічних, матеріальних, грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів і послуг;
земля - земля, лісові, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо;
наука - специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство;
інформація - система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності.
екологічний фактор - система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, його відтворення;
підприємницькі здібності - фактор, який відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
3. Закон зростаючих витрат - закон, відповідно до якого в міру того як економіка робить усе більше даної продукції, альтернативні витрати виробленої додаткової одиниці, виражені в можливостях виробництва іншої продукції, зростають.
Закон спадної віддачі - передбачає, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими.
Закон спадної граничної корисності - із збільшенням обсягу споживання товару або послуги корисність кожної наступної споживаної одиниці продукції менша за корисність попередньої.
Закон спадаючої граничної продуктивності - закон, що демонструє залежність обсягів виробництва від приросту одного ресурсу при фіксованості інших.
Закон переважаючого зростання виробництва засобів виробництва - об'єктивний економічний закон капіталістичного розширеного відтворення, згідно з яким найшвидше зростає виробництво засобів виробництва для в-ва засобів в-ва, потім в-во засобів в-ва для в-ва предметів споживання і відносно повільніше - в-во предметів споживання. Розрив між виробництвом засобів в-ва і виробництвом предметів народного споживання повинен бути оптимальним, науково обґрунтованим, з урахуванням постійного зростання матеріального і культурного рівня народу.
4. Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країни двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.
Економічне зростання - це розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту, валового національного продукту та національного доходу.
Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто, свідчить про якість економічного зростання. Формула ефективності виробництва - результати співвідносимо з витратами. Види ефективності: економічна (зниження сукупних витрат на одиницю продукції); соціальна (сукупність відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, людини.)
Показники економічної ефективності: продуктивність праці (обсяг продукції /ділимо/ кількість працівників; трудомісткість ( вартість затрат живої праці вартість одиниці продукції); матеріаловіддача вартість продукції вартість матеріалів); фондовіддача (вартість виробленої продукції У/вартість основних фондів), капіталомісткість, фондомісткість.
Щоб визначити ефективність у цілому застосовується формула:
П Р+М+Ф
Де, П - обсяг виробленої продукції, Р - затрати робочої сили, М - витрати матеріалів, Ф - витрати основних фондів.
Показники соціальної ефективності:
розмір ВНП та НД на душу населення;
рівень та якість життя населення;
освітній та культурний рівень населення;
рівень охорони здоров'я;
тривалість робочого тижня;
середня тривалість життя;
стан екології місцевості.
Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний зв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.
Рівень життя - рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього нормального існування.
Споживчий кошик - вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретно-історичний період.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10