Тектонічна структура Північної Америки

Ім'я файлу: Тектонічна-структурасучасні-форми-рельєфу-Північної-Америки.docx
Розширення: docx
Розмір: 18кб.
Дата: 10.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Волейбол. Загальні положення.doc
Максимець 4 медП.doc
Твір.rtf
Документ Microsoft Word (2).docx

Тектонічна структура Північної Америки.

В процесі геологічного розвитку сформувались найбільші тектонічні структури материка –

давня Північноамериканська платформа і складчасті структури, що утворились в

геосинклінальних поясах, які оточували платформу у нижньому і верхньому палеозої, мезозої і

кайнозої. Фундамент Північноамериканської платформи складений давніми докембрійськими

кристалічними породами. Поверх цього жорсткого кристалічного фундаменту залягають

осадові породи.

Докембрійський кристалічний фундамент залягає на різній глибині. В одних місцях він

виходить на поверхню або лежить поблизу неї, утворюючи щити і антеклізи, в інших –

опущений на тисячі метрів, створюючи синеклізи. Щити і плити, антеклізи і синеклізи є

другими по значенню тектонічними структурами після платформ і геосинклінальних поясів.

Щит – це найбільш стійка частина платформи, у яких відсутній або майже відсутній

осадовий чохол і складчастий фундамент виходить на земну поверхню. В межах

Північноамериканської платформи виділяють один, але дуже великий за площею Канадський

кристалічний щит. Антекліза – це велике пологе підняття земної кори в межах плити

платформи. В межах плити Північноамериканської платформи виділяють декілька крупних

антекліз. Синекліза – це велике плоске зниження земної кори в межах плити платформи. Найбільш крупними із синекліз Північноамериканської платформи є Внутришньоматерикова

синекліза і Передаппалачський прогин.

Крім давньої платформи в межах Північної Америки виділяють і молоді епіпалеозойські

платформи, тобто таки, що сформувались на фундаменті палеозойської складчастості. Вони

займають західну частину острова Елсмір і декілька островів, що розташовані на захід від

нього, вузьку смугу північно-західного узбережжя материка, Берегові рівнини

(Примексиканська і Приатлантична) і півострів Юкатан. Треба мати на увазі, що іноді ці

тектонічні структури називають крайовими прогинами або крайовими синеклізами давніх

платформ.

Сучасні форми рельєфу

Сучасні форми поверхні Північної Америки — це прояв і наслідок тісної взаємодії ендогенних й екзогенних процесів. У результаті цього в межах Північної Америки сформувалися такі оротектонічні області: Лаврентійське плоскогір’я, Кордільєри, Аппалачі, Центральні рівнини, Великі рівнини та Берегові низовини. Майже всю північ материка займає Лаврентійське плоскогір’я, яке відповідає материковій частині Канадського щита. Його площа становить понад 7 млн. кв. км. На більшій частині цієї рівнини безпосередньо на поверхню виходять архейсько-протерозойські кристалічні породи (граніти, гнейси та ін.). Лише на південь від Гудзонової затоки кристалічні породи вкриті осадочними породами кембрію і силуру. Лаврентійське плоскогір’я має чашоподібну форму. В його внутрішніх частинах абсолютні позначки варіюють у межах 180—200 м, а по периферії — 300—500 м. На сході цієї області в межах Лабрадору в неогеновий час відбулось підняття території, тепер тут чітко вирізняється горстовий хребет Торнгат, висота якого понад 1500 м. Нові підняття окремих частин відбувалися і в інших районах, завдяки чому рельєф зазнав омоложення. Острівна частина Лаврентійського плоскогір’я характеризується великою розчленованістю. Підняття, які мали місце тут у неогеновий час, супроводились інтенсивною вулканічною діяльністю. Зокрема, на сході узбережжя Гренландії кристалічні породи вкриті товщею базальтів, які утворюють ланцюг високих гір і нунатаків. Форми поверхні арктичних островів пов’язані переважно із зледенінням. Найбільші льодовики зосереджені в Гренландії, а менші — на островах Баффінова Земля, Девон, Елсмір, Аксель-Хейберг, Мелвілл. На півдні Лаврентійське плоскогір’я переходить в область Центральних рівнин. На великих просторах цієї території докембрійські породи вкриті осадочними відкладами різного геологічного віку. Стійкість осадочних товщ неоднакова, що створює умови для розвитку по всій периферії рівнини куестових форм рельєфу. Так, на південь від Великих озер і між ними поверхня складена породами нижнього палеозою, і в рельєфі найчіткіше виявляються куести, що утворились у щільних силурійських вапняках (наприклад, уступ Ніагарського водоспаду). Антропогенове зледеніння також наклало свій відбиток на рельєф куестової області. Корінні породи цієї області поховані під мореною і водно-льодовиковими пісками. Досить поширені кінцевоморенний і горбастий рельєфи донної морени. Часто висота кінцевоморенних пасом досягає 20—50 м відносної висоти, в окремих місцях їх вінчають високі частини куест. Поверхня вододільних територій південної частини Центральних рівнин плоска, але прирічкові ділянки розчленовані густою сіткою ярів, особливо на крайньому півдні. Крім ерозійних, тут добре розвинуті карстові форми рельєфу. На захід від Центральних рівнин розташована смуга Великих рівнин, або плато Прерій. Великі рівнини являють собою систему східчастих плато, що знижуються від Кордільєр на схід. Висота їх від 500 м на сході до 1600—1700 м на заході, протяжність з півночі на південь понад 4000 км. Поверхня Великих рівнин складена переважно осадочними породами мезозойського і кайнозойського віку, які вкриті алювіальним, еоловим, а в північній частині — льодовиковим матеріалом. Річки, що стікають з Кордільєр, розчленували плато глибокими долинами на столові височини. Найхарактернішою особливістю рельєфу Великих рівнин є поєднання різноманітних ерозійних форм. Особливо пересічена поверхня прирічкових ділянок. Схили сусідніх ярів, перетинаючись тут, утворюють численні сплетіння гострих гребенів. Це — бедленд — зовсім непридатні для господарського використання землі.

скачати