Ім'я файлу: МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 135кб.
Дата: 13.10.2020

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра інформатики та прикладної математики


Шкільний курс інформатики

Лабораторна робота

ТЕМА: Текстовий процесор: списки, таблиці, стилі

(Кривий Ріг – моє місто)

Виконав:Кобзев Б.О

Група I-20

Перевірив:I. С.

Кривий Ріг – 2020

СОДЕРЖАНИЕ

1.Вступ

2.Географія

3.Екологія

4.Історія

5.Символи міста

6.Адміністративно-територіальний устрій

7.Населення

8.Культура

9.Освіта та наука

10. Відомі мешканці міста

Вступ


Криви́й Ріг – місто в Дніпропетровській області; найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення близько 651 тис. мешканців. Великий індустріальний та культурний центр України; центр Криворізької агломерації (. У червні 2011 року Кривий Ріг посів 18-у позицію у списку 55-й найкращих для життя міст України за версією тижневика «Фокус»[3], а в липні 2010 – 28-у[4]. Відстань до облцентру становить 146 км (автошляхом Н11). Кривий Ріг – найдовше місто в Україні, проте за деякими даними його світовий рейтинг сягає третьої позначки, одразу за Пекіном та Сочі, які відповідно займають перше та друге місця. За офіційними даними Криворізької міської ради довжина міста становить 126 км.[5]. У той же час за емпіричними даними – 58 км не враховуючи колишнє місто Інгулець[6]; з Інгульцем 81,5 км[7] враховуючи 13,4 км Широковського шосе по території, що не належить місту; відстань між крайніми точками по прямій 66 км

Географія


Географічне розташування

Місто розташоване у степовій зоні України, на злитті річок Інгулець і Саксагань, які входять до басейну Дніпра. Територія околиць розчленована численними балками (Зелена, Березнеговата, Червона, Макортова, Галахова, Лозуватка, Грушевата, Петрикова, Красна, Роковата, Суха, Гливата, Дубова, Вовча, Суслова, Кобальска, Калетіна, Крутий Яр та інші).

В місцях виходу корінних порід схили річкових долин круті.

В період танення снігу і після дощів по днищах балок протікають тимчасові водостоки. Стік р. Інгулець зарегульований Карачунівським водосховищем, стік р. Саксагань – Кресівським водосховищем, а також Дзержинським і Макортовським водосховищами.

Абсолютні позначки поверхні водоймищ коливаються від 30 до 160 м. Переважні позначки поверхні становлять 50-100 м абс., мінімальні – характерні для заплавних ділянок річкових долин і становлять 30-45 м абс.

Клімат

Клімат – степовий, атлантично-континентальний, який характеризується спекотним посушливим літом і помірно м’якою з частими відлигами зимою.

Середня тривалість безморозного періоду становить 182 дня, найбільша – 224 дня.

Більша частина опадів випадає під час теплої половини року (квітень-жовтень) – 268 мм. Добовий максимум опадів (90 мм) спостерігався у червні 1913 року.

Кількість днів із сніжним покровом – 69. Стійкого снігового покрову майже не буває. Середня з найбільших за зиму висота снігу становить 10 см, максимальна – 30 см.

Переважні напрямки вітру: в теплий період року – північний (18,4% днів), в холодний період – східний (17,6% днів).

Максимальна швидкість вітру – 24 м/с щорічно, 28-29 м/с один раз на 5-10 років, 30-31 м/с один раз на 15-20 років.

Гідрографія

Долина Інгульця в межах міста переважно V-подібна, схили долин заввишки 25-35 м круті, місцями положисті, розсічені балками та ярами. Пойма ріки шириною 60-120 м. Русло Інгульця звивисте, але нерозгалужене, шириною 40-60 м, глибиною на перекатах 0,2-0,6 м, на плесах – до 5,0 м. Швидкість течії річки на плесах незначна, на перекатах 0,2-0,5 м/с.

Долина ріки Саксагані у межах міста переважно трапецеїдальна, заплава відкрита, лугова суха. Переважна ширина заплави 100–200 м. У період весняного повіддя заплава затоплюється на глибину 1,0-1,5 м. Русло ріки нерозгалужене, переважна ширина його (за винятком ділянок водоймищ) 20-40 м. Швидкість течії незначна. Природній режим ріки сильно змінено регулюючим впливом гребель, скиданням шахтних і промислових вод, а також забором води на технічні потреби. Найбільші витрати води Саксагані досягають 240 м3/с.

На ділянці «шахта «Саксагань» – Чорногорка» ріка переведена в підземний колектор.

До міста підведено два канала:

Канал Дніпро – Інгулець

Канал Дніпро – Кривий Ріг

Геологія

Місто Кривий Ріг розташоване в центральній частині Українського кристалічного масиву (піднята південно-західна частина фундаменту Східноєвропейської платформи). В геологічній побудові міста та його околиць беруть участь четвертинні суглинки (пухкі глинисті відклади), товщиною 3-25 м, що підстилаються неогеновими глинами (пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів: каолініт, гідрослюди тощо), пісками (осадова уламкова гірська порода і штучний матеріал, що складається із зерен гірських порід) або трещинуватими вапняками (осадова гірська порода, що складається головним чином з кальциту з домішками глинистого матеріалу, кремнезему, оксидів заліза та інших), товщиною 5-11 м.

Над неогеновими відкладеннями залягають докембрійські кристалічні породи – граніти (інтрузивна гірська порода кислого складу із зернистою (рівномірнозернистою чи нерівномірнозернистою) структурою), що виходять на поверхню в долинах річок.

В межах району виділяються два водоносних горизонти – відкладень четвертинного віку і кристалічних порід докембрію та продукти їхньої руйнації.

Ґрунти

Ґрунти міста і його околиць – чорноземи звичайні, лучно-чорноземні, чорноземи солонцюваті, лучно-солонцюваті і лучно-болотні.

Чорноземи звичайні – головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Вони забезпечені живильними речовинами, містять 4,5-4,9% гумусу і поширені на вододілах.

Лучно-чорноземні ґрунти характеризуються високими показниками запасів гумусу (5,9%) і поширені на заплавних терасах рік.

Лучно-солонцюваті ґрунти поширені на заплаві рік. Кількість солей в них 0,3-0,5%, глибина залягання – 10-60 см. Агрономічна цінність лугових солонцюватих ґрунтів дуже низька.

Ґрунти приміської зони за умови штучного поливу придатні для вирощування усіх видів зелених насаджень, характерних для степової зони України.


Екологія


У Кривому Розі нараховується близько 5 тисяч джерел забруднення атмосферного повітря.

Основні підприємства-забруднювачі атмосферного повітря:

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – 219,1;

ВАТ «Південний ГЗК» – 36,3;

ПАТ «Північний ГЗК» – 11,08;

ПАТ «Центральний ГЗК» – 2,2;

ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» – 1,5;

ПАТ «Інгулецький ГЗК» – 1,3.
Станом на 22 лютого 2011 р. ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» входив до десяти об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища в Україні.

Міжвідомча комісія по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ прийняла новий Регламент екологічного оздоровлення р. Інгулець з подовженням терміну промивки з середини травня до середини серпня.

Згідно з рейтингом журналу «Кореспондент», складеним 2010 р. на основі даних Держкомстату України по ступеню того, як багато небезпечних речовин викидають в атмосферу підприємства і транспорт міст України, Кривий Ріг визнаний найбруднішим містом України. На кожного жителя Кривого Рогу доводиться по 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. За цим показником Кривий Ріг випередив Маріуполь та Бурштин, які посіли відповідно друге і третє місця в рейтингу.

Історія

Давня історія

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з’явилися ще за кам’яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Родіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних П. I . Сочинським на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що відноситься до Трипілля.

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з’явилися на території Криворіжжя у першій половині ІІ тисячоліття до н. е. Вони займалися в основному скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з’являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров’я з’являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули у Північному Причорномор’ї, де з’явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.

У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торгівельних зв’язків між сарматами, що населяли в той час дану територію, і стародавніми греками, зокрема, з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор’я. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля смт. Христофорівка.

На початку н. е. Причорномор’я населяли землеробські племена – слов’яни (анти). Південні околиці східнослов’янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.

В IX–XII ст. на східнослов’янських землях існувала вже могутня держава – Київська Русь. В період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор’я, називалось Диким полем. В цей історичний період дана територія була майже не заселена.

Козацька доба

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. Починаючи з XVII ст. починається заселяння цих земель козаками. 1734 р. було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 р. у Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (в даний час не збереглися).

1774 р. академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.

Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв’язав м. Кременчук із Кінбурном і Очаківом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 р в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з’являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг.

Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п’ятеро підзвітних йому козаків.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей з Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 – село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків з Чернігівщини.

Новий час

1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816–1817 рр. були звернені у військові поселення».

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії. Станом на 1859 рік тут налічувалось 554 двори і 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) – 1 149 . В той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста – Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.

Наприкінці 50-х років XIX століття з’явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).

В другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Ф. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.

1865 року у Кривий Ріг прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 1866–1867 років займався вивченням корисних копалин басейну. А 1866 року О. М. Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди.

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд і інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди, 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці, яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров’я і Донбасу.

У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886 Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники – Олександрівський та Брянський – протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники засновані окремими підприємцями.

Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого О. М. Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод.

1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисяч жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч.

На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з’явились перші кінематографи.

Новітній час

Українська революція 1917–1921 років

В січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено міцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані.

В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене.

Австро-німецька окупація

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир з Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу у боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.

Радянська влада 1919 року

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт з 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

Денікінська окупація

9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920 Кривий Ріг декілька разів переходив з рук в руки.

Радянська Україна

17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

Міжвоєнний період

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

В кінці 20-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення, т. зв. «теорія затухання Криворізького залізорудного басейну». Вона полягала в тому, що регіон вичерпав всі свої можливості і немає потреби вкладати кошти для його подальшого розвитку. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи по вивченню Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тон. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. В той же час цієї постановою вжито ряд заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, в степу біля станції Червоне Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. В серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блумінг.

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року у Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внітрішньоміські райони – Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувались Криворізькій міськраді виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року – Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930 – педагогічний інститут.

У 1939 р. чисельність населення досягла 197 621 осіб, а в 1941 р. – 212878 осіб. У 1940 р. в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної і місцевої промисловості, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури и 17 клубів.

У 1939 р. було створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідуваньний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 р. у місті діяло 160 промислових підприємств.

Друга світова війна

За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941 р. по 22 лютого 1944 р.).

Перед окупацією майже все промислове обладнання з заводів та шахт міста було евакуйовано до м. Нижній Тагіл. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Вночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії І. Ф. Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об’єкти та обладнання що не встигли евакуювати – підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.

14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади – управу, жандармерію, поліцію.

Український національно-визвольний рух

Український національно-визвольний рух в Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула у місто 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.

В місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в’язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв’язки з українським підпіллям потрапило до німецьких концтаборів.

Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила з друку газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем’єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 прем’єр. На його виставах побувало 70000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання у середніх школах та педінституті. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах - Криворізька агрономічна школа.

У відносинах з німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року була заарештована також ціла низка його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».

Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрія Леміша.

Радянське підпілля

Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Всього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.

Повоєнна радянська доба

Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди і металургія. У 1961 р. було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату (ЦГЗК), створено трест «Криворіжстальконструкція», у 1962 р. здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, у 1964 р. відбувся пуск першої черги Північного ГЗК Вже у 1965 р. у місті діяло 573 підприємства. Протягом 1960–1985 рр. промисловий потенціал міста продовжував зростати. У 1968 р. відбувся пуск взуттєвої фабрики № 3, у 1969 р.- відкрито вагоноремонтне депо, у 1970 р. пуск унікального комплексу шахти «Артем-2» . З пуском ДП −8 доменний цех КМЗ став найбільшим в Європі, в 1974 р. відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9, а 1975 р. було створено завод «Ремміськмаш», у 1976 р. – пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне і енергетичне обладнання, отримали розвиток легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х рр. чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб.

Будівництво Криворізького швидкісного трамваю розпочалося ще в 1974 р., проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева», «Майдан Артема» і тимчасовою «Дзержинською» відбулося 26 грудня 1986 р. Всі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової «Дзержинської», були побудовані за стандартами метрополітену.

З середини 80-х років й до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух – так звані «біга».

Сучасність

4 березня 1992 Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а в 1994 він же переміг на виборах мера. Наступним градоначальником став Юрій Вілкул. У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи - герб, прапор і гімн. З 2009 року в місті проводиться День Європи, а в 2014 році жителі підхопили Євромайдан. У місті відбувалися міжетнічні зіткнення. Реконструюють лікарні, метрополітен і станцію «Роковата», театр, 44 квартал і проспект Карла Маркса. У 2005 Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним з центрів компаній Євраз і Метінвест.

Символи міста


Сучасний герб та прапор Кривого Рогу затверджені рішенням № 30 ІІІ сесії XXIII скликання від 20 травня 1998 р.

Герб

Герб Криво́го Ро́гу – офіційний геральдичний символ міста Кривого Рогу, районного центру Дніпропетровської області. Затверджений рішенням № 30 ІІІ сесії XXIII скликання від 20 травня 1998 р.

Опис

Щит розтятий зеленим та червоним. У щиті срібна козацька порохівниця, над нею золотий дубовий трилисник з двома жолудями.

Щ ит обрамований декоративним картушем і увінчаний міською короною.

Козацька порохівниця виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста, а також на славетне минуле краю (до 1775 р. – територія Запорізької Січі), легенду про засновника міста козака Кривого Рога, та іншу версію про походження назви міста – утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець і Саксагань.

Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості міста, спроможність до дії і розвитку: – «Є ще порох в порохівницях!», та нагадує про заклик «Тримай порох завжди сухим!». Золотий дубовий трилисник з двома жолудями – це передусім символ сили, міцності, багатства, глибокого коріння та духовного відродження.

Трилисник формою нагадує тризуб, що є символом триєдності сил, споконвічним знаком оберегом української землі.

Крім того, трилисник символізує минуле, сучасне і майбутнє та їх нерозривний зв'язок, а як жива природна форма – постійний розвиток і оновлення. Зелений колір означає достаток, волю, надію, радість. Червоний – хоробрість та лицарські чесноти, любов, мужність, великодушність. Золото – багатство, сила, вірність. Срібло – чистота помислів і діянь.

Герб радянської доби

Затверджений у 1972 р. Щит скошений справа лазуровим і червоним. У першій частині – срібний хімічний комбінат, в другій – срібна шахта з териконами. Червона глава обтяжена срібною назвою міста українською мовою.

Прапор

П рапор Кривого Рогу – один із символів міста Кривий Ріг, затверджений рішенням № 30 ІІІ сесії XXIII скликання від 20 травня 1998 року.

Опис

Квадратне полотнище розтяте на зелену і червону частини, в яких біла козацька порохівниця, над нею жовтий дубовий трилисник з двома жолудями.

Печатка

П ечатка затверджена рішенням 30 ІІІ сесії XXIII скликання від 20 травня 1998 р. В центрі печатки контур козацької порохівниці, над якою дубовий трилисник з двома жолудями. Напис по колу – «Печатка міста Кривого Рогу».

Автори герба, прапора та печатки:

  • Дабіжа М. К. – заступник голови міськвиконкому з питань освіти та культури;

  • Бакальцев В. М. – архітектор, головний художник міста, член Спілки архітекторів України;

  • Сєднєва С. А. – мисткиня, член Міської художньої ради, член Спілки художників України;

  • Токар В. І. – мистець, головний редактор художньої газети «Арт-Ательє», член Спілки художників України.

Гімн

автори: І. Шевченко та В. Удовенко
Рідний мій Кривий Ріг – моє місто невтомне,

В світі інших таких не зустрінеш ніде.

На просторих майданах, у шахтах і домнах

Все кипить, все міняється, стрімко росте!
Приспів:
Кривий Ріг – моє місто,

Це тобі моя пісня,

Хай летить вона в небо високе твоє.

Ти – перлина держави,

Її гордість і слава,

Я вклоняюся долі, що ти в мене є!
Не коривсь, Кривий Ріг, ворогам ти ніяким,

Скільки б землю твою не топтали вони.

Переможну весну принесли в сорок п’ятім

Твої віддані дочки і мужні сини!
Приспів
Де навічно злились Інгулець з Саксаганню,

Полонить ніжно душу святе почуття.

Кривий Ріг, ти моє незрадливе кохання,

Вірю я у щасливе твоє майбуття!
Приспів

Адміністративно-територіальний устрій


До складу Кривого Рогу входять:
7 районів:

  • Дзержинський район (пр. Миру, 42)

  • Довгинцівський район (Дніпропетровське шосе, 11)

  • Жовтневий район (вул. Шурупова, 2)

  • Інгулецький район (пл. 60-ліття СРСР, 1)

  • Саксаганський район (вул. Мелешкіна, 32)

  • Тернівський район (вул. Короленко, 1а)

  • Центрально-Міський район (вул. Леніна, 27)


1 місто:

  • Інгулець


4 селища:

  • Авангард

  • Гірницьке

  • Коломійцеве

  • Степне


2 села:

  • Новоіванівка

  • Тернуватий Кут


Населення


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року наявне населення в місті налічувало 712,5[16] тис. осіб (1989 року – 769,1 тис. осіб). З них міського населення – 709,0 тис. осіб (99,5%), сільського – 3,5 тис. осіб (0,5%). В порівнянні з 1989 роком частка міського населення зросла (99,2%). Статевий розподіл наступний: чоловіків – 326,7 тис. осіб, жінок – 385,8 тис. осіб, що становить відповідно 45,8% та 54,2%. 1989 року співвідношення становило 46,5% проти 53,5%.

Культура


У місті 22 серпня 2011 р. підприємством «Метінвест» був запущений найбільший у світі квітковий годинник. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів у м. Кривому Розі – витвір незвичайної архітектури та краси. Діаметр циферблата – 22 метра, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів 6-ти видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується.[17] Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея Криворізького міського історико-краєзнавчого музею, що є першою в Україні галереєю такого типу.[18]

Театри

Криворізький Театр драми та музичної комедії ім.Т.Г.Шевченка

Криворізький міський театр ляльок

Криворізький Театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху»

Театр-студія «Баобаб»

Музеї

Криворізький міський історико-краєзнавчий музей

філія в с. Веселі Терни

філія Меморіальний музей-квартира заслуженого художника України Г. І. Синиці

Пам’ятки

Пам’ятники Тарасові Шевченку перед будівлею Головпоштамту та в Інгулецькому районі.

Три пам’ятники Богданові Хмельницькому (всі встановлені у 1954 році): на вул. Ватутіна, 20 (Жовтневий район), на вул. Урицького, 45, встановлений у 1954 р. та в парку Богдана Хмельницького на проспекті Металургів (Дзержинський район).

19 грудня 1996 року відкритий пам’ятник О. М. Полю у старій частині Кривого Рогу на берегу річки Саксагань, на перетині вулиць К. Маркса та Жовтневої (колишні Поштова та Базарна). Автор – скульптор О. В. Васякін. Відлитий у фасонно-ливарному цеху металлургійного комбінату (Кривий Ріг) майстром Н. П. Репніковим. Напис на постаменті «Олександру Полю засновнику промислового виробництва Криворізьких залізних руд».

Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу Василя Михлика.


Освіта та наука


Наукові установи

Криворізький ботанічний сад НАНУ

НДІ гігієни праці і профзахворювань

Інститут безпеки праці та екології в гірничорудній промисловості

Державний науково-дослідний гірничорудний інститут

Вищі заклади освіти ІІІ та IV рівнів акредитації

Криворізький педагогічний інститут Криворізького національного університету

Криворізький економічний інститут Криворізького національного університету

Криворізький національний університет

Приватний навчальний заклад «Інститут ділового адміністрування»

Криворізький навчальний центр Національного університету «Одеська юридична академія»

Криворізький навчальний центр Донецького державного університету економіки торгівлі ім. М.Туган-Барановського

Криворізький факультет Запорізького національного університету у м. Кривому Розі

Навчально-консультаційний пункт Національного аерокосмічного університету «ХАІ»

Навчально-консультаційний центр Харківського національного університету радіоелектроніки

Навчально-консультаційний центр Харківського національного автомобільно-дорожнього університету

Навчально-консультаційний центр Національного транспортного університету

Криворізька філія Міжнародного університету фінансів

Криворізька філія Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій

Криворізький інститут ім. П.Калнишевського Міжрегіональної академії управління персоналом

Криворізький інститут приватного вищого навчального закладу Кременчуцький університет економіки, інформаційних технологій і управління

Криворізька філія приватного вищого навчального закладу «Європейський університет»
Вищі заклади освіти ІІ-го рівня акредитації

Криворізький медичний коледж № 1

Криворізький коледж Національного авіаційного університету «КРАУСС»

Криворізький коледж економіки та управління Київського національного економічного університету
Вищі заклади освіти І-го рівня акредитації

Музичне училище

Український політехнічний технікум

Криворізький технікум Національної металургійної академії України

Криворізький коксохімічний технікум Національної металургійної академії України

Інгулецький технікум Криворізького національного університету

Гірничий технікум Криворізького національного університету

Політехнічний коледж Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет»

Криворізький державний комерційно-економічний технікум

Гірничо-електромеханічний технікум Криворізького національного університету

Тернівський технікум Криворізького національного університету

Криворізький будівельний технікум

Криворізький автотранспортний технікум Криворізького національного університету

Криворізьке міське музичне училище

Відомі мешканці міста


Романченко Андрій Васильович

правнук відомого українского сатирика Остапа Вишні

Попко Сергій Олександрович

почесний мешканець Кривого Рогу

Олександр Поль

дослідник покладів залізної руди Кривбасу, ініціатор промислового розвитку регіону

Яків Вєснік

начальник будівництва і перший директор комбінату «Криворіжсталь»

Євген Вєснік

народний артист СРСР

Павло Глазовий

український гуморист

Володимир Маслаченко

футбольний воротар, спортивний телекоментатор

Валерій Маренич

один з учасників музичного колективу «Тріо Мареничів»

Геннадій Удовенко

екс-міністр закордонних справ України, Президент 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997-1998)

Гуржос Вадим Миколайович

український суспільний та державний діяч, підприємець.

Альона Бондаренко

українська тенісистка

Катерина Бондаренко

українська тенісистка

Володимир Зеленський

телеведучий, капітан команди КВК «95 квартал»

Ольга Горбачова

телеведуча, співачка

Лещенко Євген Олександрович

художник

Любоненко Юрій Вікторович

міський голова міста Кривий Ріг у 1992-2010 роках, член правління Асоціації міст України, почесний громадянин Кривого Рогу.

Литвиненко Юлія

телеведуча

Денис Ципленков

Чемпіон світу по армреслінгу

Воронова Тетяна Петрівна

історик, краєзнавець, журналіст, Почесний громадянин Кривого Рогу

Буряк Володимир Костянтинович

педагог, доктор педагогічних наук, ректор Криворізького державного педагогічного університету (2000-2011)

Бухтіяров Володимир Пилипович

журналіст, керівник проекту Енциклопедія Криворіжжя

Шишко Григорій Гордійович

маляр-реаліст

Коркошко Світлана Іванівна

акторка театру і кіно, народна артистка РРФСР та народна артистка Росії

Авраменко Іван Гаврилович

художник-оформлювач (графік, живописець)

Синиця Григорій Іванович

заслужений художник України

Шевченко Валентина Семенівна

український радянський політик та громадський діяч

Ярослав Малий

український та російський співак. Вокаліст гуртів «Мачете» та «TOKiO», автор пісень, композитор

скачати

© Усі права захищені
написати до нас