Технічний аспект інформаційної безпеки полягає у здатності і вмінні людини передбачати та попереджувати загрози інформації, яка циркулює в технічних системах, і загрози самим системам. Однак технічний аспект не є головним в структурі інформаційної безпеки. Необхідно забезпечити не лише безпеку інформації від знищення, перекручення, блокування, несанкціонованого витоку або порушення встановленого порядку їх маршрутизації, але й інформаційну безпеку суспільства, попередити негативний вплив на навколишнє середовище, який може мати місце як результат непередбачених видів обробки інформації. Саме суспільство є носієм такої глобальної загрози інформаційній безпеці людини, як інформаційна дискримінація, яка проявляється в розподілі людей на тих, які мають доступ до інформації, і тих, які його не мають. Саме висока інформаційна культура повинна стати перешкодою для розповсюдження інформаційної дискримінації. Проблеми захисту від інформації суттєво складніші за проблеми захисту інформації, оскільки загрози від інформації надзвичайно різноманітні, їх вплив не завжди очевидний, він здійснюється навмисно, витончено і підступно, а відвернення цих загроз і нейтралізація вимагають різноманітних неординарних дій.
На початку ХХІ ст. деякі країни опинились на межі виживання саме через турбулентний розвиток постбіполярної міжнародної системи. Відповідно збільшилось число країн, стан економіки і соціальної системи яких характеризується вкрай негативними показниками, що дало підставу називати їх "невдалими країнами" (failed countries). Зростання внутрішніх і зовнішніх загроз стабільності національного розвитку стало реальністю для багатьох країн світу.
Поняття "національна безпека" є надзвичайно вживаним, а його зміст тлумачиться залежно від пізнавальних традицій кожної окремої держави. Проте роль та організаційні форми національної безпеки детермінуються історичними й соціально-політичними умовами держави, в яких вона народжується, розвивається та функціонує. Важливим для з'ясування сутності національної безпеки є її зовнішній вимір, тобто стан і умови розвитку держави та суспільства в міжнародному середовищі.
Лише в XVII-XVIII ст. завдяки філософським концепціям Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж-Ж. Руссо і Б. Спінози вживання поняття і терміну "безпека" значно поширилось. В узагальненому значенні зміст цього поняття ототожнювався зі станом спокою, що виникає в результаті відсутності реальної небезпеки як фізичної, так і моральної.
Поняття "міжнародна безпека" є дещо складнішим у гносеологічному вимірі, а його ґенезу зумовлено бурхливим і суперечливим розвитком міждержавних політичних і економічних відносин у ХХ ст.
Майже до кінця 90-х рр. ХХ ст. стан безпеки у світі визначався формулою "міжнародна безпека доби закінчення холодної війни". Така гносеологічна "звуженість" щодо її формулювання відображає специфіку постбіполярного періоду, в якому процеси безпеки мають інші, тобто відмінні від попереднього. геополітичні масштаби та функціональні параметри розвитку. У цей період під впливом військово-політичних, економічних, соціокультурних, екологічних та інших чинників і відповідних проблем простір безпеки змінює свій формат з національного та міжнародного на глобальний.
Зміст національної безпеки подається через безпеку її складових. Проте такий спрощений, "інструментально-операційний" підхід щодо визначення змісту безпеки заважає його серйозному методологічному аналізу в контексті політологічних теорій і політичної практики.
Аналізуючи законодавчі акти України та різні адміністративно-політичні документи, в яких містяться формулювання національної безпеки, дослідники звернули увагу на їх неузгодженість як між собою, так і з системою чинних нормативно-правових актів у сфері управління національною безпекою. Така розбіжність у формулюваннях змісту безпеки та неадекватне відображення її у відповідних документах ускладнює реалізацію Концепції національної безпеки у конкретно визначені терміни. З огляду на це, деякі науковці запропонували власну методологію формалізації ідеологічних, концептуальних і доктринальних підходів щодо визначення змісту національної безпеки. Сутність її полягає у поєднанні трьох складових безпеки: "національні цінності-національні інтереси-національні цілі" в єдину функціональну систему.
У політологічному дискурсі, пов'язаному з міжнародними відносинами та зовнішньою політикою, категорія інтересу трактується з позицій методологічного плюралізму. Наприклад, в західній політичній науці існують три основні версії цієї категорії:
1) елітарістська;
2) реалістична;
3) ціннісна.
Перша ґрунтується на припущенні, що визначення національного інтересу покладається на тих урядовців вищого рівня (еліта), які офіційно відповідають за прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Друга побудована на припущенні щодо анархічної природи міжнародних відносин, яка змушує державу постійно дбати про безпеку шляхом раціонального використання сили. Третя виходить з припущення, що лише політичний процес, оснований на принципах демократичної процедури та відповідних нормативних цінностях, визначає зміст національного інтересу. Причому третій підхід є контрверсійним стосовно двох попередніх, оскільки наділяє державу ексклюзивним правом визначати зміст інтересу відповідно до ціннісних стандартів нації [9, с. 203-205].
Українські дослідники звертають увагу на домінантну роль міжнародних відносин серед інших сфер соціально-політичного буття у формуванні національного інтересу. Відзначається також ідеологічний компонент національного інтересу та його роль у забезпеченні функціонування владних і суспільних потреб. На думку О. Андрєєвої, у загальній архітектоніці безпекознавчої парадигми "національний інтерес - полягає у підтриманні рівня уявлень про національну безпеку в міжнародній сфері, контролі над ситуацією в цій сфері" [5, c. 39].
На цьому тлі більш-менш узгодженим у межах суспільних науках є усвідомлення про структуру національної безпеки в її гносеологічному сенсі. Серед змістових компонентів національної безпеки відзначаються такі: 1) політична безпека; 2) державна безпека; 3) військова безпека; 4) економічна безпека; 5) соціальна безпека; 6) гуманітарна безпека; 7) науково-технологічна безпека; 8) екологічна безпека; 9) інформаційна безпека.
Наразі за умов нестаціонарної системи міжнародних відносин, забезпечення безпеки в глобальному масштабі є одним із найважливіших завдань для світової спільноти. У сучасній інтерпретації міжнародна безпека - це стан міжнародних взаємовідносин, при якому гарантується зовнішня складова національної безпеки кожної країни і одночасно виключається загроза війн і військових конфліктів у процесі розв'язання гострих міжнародних протиріч на двосторонньому, багатосторонньому та регіональному рівнях. Зовнішня складова національної безпеки пов'язана з геополітичними факторами ( географічне розташування, розмір території, наявність природних ресурсів, транзитні можливості, чисельність і якість населення), а також зі стратегічними цілями, що їх планує досягнути держава у міжнародному середовищі.
У широкому сенсі міжнародна безпека себе складається з комплексу політичних, економічних, екологічних, інформаційних, гуманітарних та інших аспектів безпеки. Міжнародна безпека у вузькому розумінні складається тільки з її воєнно-політичних аспектів. Залежно від масштабів виміру розрізнюють національний, регіональний і глобальний рівні міжнародної безпеки. Така типологія пов'язана з найважливішими просторовими категоріями геополітичної теорії, до яких належать державна територія, геостратегічний регіон, геополітичний регіон і світовий геополітичний простір.
В умовах міжнародної безпеки кожна держава має кращі можливості для проведення політики, спрямованої на підвищення матеріального рівня життя людей та вільного розвитку особистості, забезпечення в повному обсязі прав і свобод людини й громадянина. Сучасна інтерпретація поняття "міжнародна безпека" ототожнюється з таким типом світового порядку, у якому створені зручні міжнародні умови для вільного розвитку держав та інших суб'єктів міжнародного права. Визначальним принципом міжнародної безпеки є принцип незастосування військової сили для врегулювання міждержавних конфліктів.
У цьому контексті зовсім не риторичним виглядає питання про те, чому в новій стратегії національної безпеки Російської Федерації Україна розглядається як "довготермінове джерело нестабільності в Європі безпосередньо біля кордонів Росії" і що є причиною збройного конфлікту на українсько-російському кордоні [13]. Відповідь очевидна - ставка керівництва Росії на силовий фактор є ідеологічною основою та рушійною силою її зовнішньої політики, яку вона спрямовує на реалізацію своїх геополітичних інтересів та на розв'язання складних проблем міжнародних відносин. Утім, використання принципів "політичного реалізму" та геополітики часів "холодної війни" цілковито доводить, що цей історичний анахронізм суперечить нормам міжнародного права та прагненню демократичних країн побудувати "вічний і постійний мир" на основі союзу миролюбних держав.
Список використаних джерел:
1. Цицерон М.Т. О государстве. О законах. О старости. О дружбе. Об обязанностях. Речи. Письма. / М.Т. Цицерон; предисл. Е.И. Темнова. - М.: Мысль, 1999. - 782 с.
2. Коломієць О.В. Концепт міжнародної безпеки в контексті глобалізації: монографія / О.В. Коломієць, - К.: Вид-во КиМУ, 2013. - 427 с.
3. Білорус О.Г. Глобальні трансформації і безпека розвитку політичних, економічних і соціальних систем // Глобалізація і безпека розвитку / Білорус О.Г. та інші. - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.
4. Нормативно-правова база у галузі безпеки і оборони України. Видання друге, доповнене. - Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння, Київ, 2012. - 820 с.
5. Андрєєва О.М. Національна безпека України в контексті національної ідентичності і взаємовідносин з Росією / О.М. Андрєєва. - К.: Парламентське вид-во, 2009. - 360 с.
6. Семенченко А.І. Методологія стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки України: монографія / А.І. Семенченко. - К.: Вид-во НАДУ, 2008. - 429 с.
7. Ситник Г.П. Національна безпека України: теорія і практика: навч. посібник / Г.П. Ситник. - К.: Вид-во "Кондор", 2007. - 616 с.
8. Хрусталев М.А. Анализ международных ситуаций и политическая экспертиза: очерки теории и методологии / М.А. Хрусталев. - М.: НОФМО, 2008. - 232 с.
9. Griffiths M. , O'Callaghan T. International Relations: The Key Concepts / M. Griffiths. - L. - N. Y: Routledge, 2003. - 399 p.
10. Бодрук О.С. Структура воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: монографія / О.С. Бодрук. - К.: НІПМБ, 2001. - 300 с.
11. Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки: навчальний посібник / Г.Ф. Костенко. - К.: ДЕМІД, 2002. - 144 с.
12. Кант И. К вечному миру / Иммануил Кант. Сочинение: в 6-ти т. / под общ. ред. В. Ф. Асмуса и др. - М.: Мысль, 1966. - Т. 6. - 743 с.
13. Указ Президента Российской Федерации от 31 декабря 2015 года № 683 "О Стратегии национальной безопасности Российской Федерации". - Електронний ресурс. - [Режим доступу]: http://www.rg.ru/2015/12/31/nac-bezopasnost-site-dok.html