Ім'я файлу: Практична 4.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 54кб.
Дата: 08.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
ХОЗРАТКУЛОВ ФІЛОСОФІЯ СЕМІНАРИ З 1-7 ТЕМА.doc
Практ 3-4.docx
Практична робота №1 Швиденко А.В.pptx
Хотинська фортеця Пилипенко БЦІ-11.docx
джерела фінансування.pptx

Тема та ідея художнього твору

1. Поняття про ідейно-тематичну основу твору.
2. Пафос художнього твору.
3. Ідейний зміст. Основна ідея твору.
4. Зумовленість тем та ідей літературних творів.
5. Проблематика.

Тема 5. Тема та ідея художнього твору

Кожен літературний твір розповідає про життя, про людей, розкриває світ по-новому. Аналізуючи його, ми завжди співвідносимо зображене з реальним світом, з дійсністю. Ми можемо визначити позицію автора і зрозуміти, за що він виступає чи, навпаки, чого не приймає. Так ми підходимо до з'ясування ідейно-тематичної основи твору.

Оцінку зображених життєвих подій і явищ, яка постає в образах і картинах твору, називаємо ідеєю твору. Ідея - це основний принциповий смисл твору, що лежить в основі задуму автора і виступає через єдність усіх образів і подій твору. Ідею твору не можна звести до наукової ідеї, до публіцистичної декларації чи до формально-логічного судження.

Ідея (від гр. першообраз) — це основна думка про відтворені життєві явища й події. Вона органічно пов’язана з темою, адже ж несе в собі оцінки зображених у творі людей, стосунків між ними, щось схвалює, підносить, стверджує, а щось викриває, осуджує, заперечує. Власне, художня ідея як узагальнена, емоційна, образна думка лежить в основі змісту твору, взагалі об’єднує всі його компоненти.

Ідея немовби підводить підсумок усьому зображеному в художньому творі й виступає як умотивований усім його змістом тип духовного оціночного ставлення митця до дійсності, реалій життя, як думка, що виражає певну, сповідану автором концепцію світу й людини. Аналізуючи твір, ми умовно розуміємо під художньою ідеєю його головну, узагальнену думку, що акумулює його моральне, філософське, історичне і т.п. значення, тобто визначаємо її як певне логічне судження, що випливає зі змісту твору.

Зміст художнього твору багатозначний, кількість ідей, проблем, які в ньому порушуються, реалізуються, в принципі невичерпні: кожен читач може побачити у творі свою ідею. (Одноідейними бувають невеличкі, що містять одну думку чи переживання).

Від сили залежності ідеї художнього твору з його чуттєвою, образною основою, розрізняють дві основні форми вираження ідеї твору — об’єктивну і суб’єктивну (тенденційну).

Крім головної ідеї виділяють у творі ще й похідні від неї, які найчастіше пов’язуються з образами окремих персонажів або темами різних фабульних ліній творів.

Найчастіше тему твору визначають як коло основних життєвих ситуацій, проблем, питань на яких зосередив увагу автор. Темою твору може бути будь-яке явище дійсності. Іноді визначити тему твору буває важко. Тоді необхідно з’ясувати, що саме об’єднує головних героїв, це об’єднуюче начало і буде головною темою. Письменник не робить фотографії, він осмислює, оцінює явища життя, він ставить питання спрямовані на осмислення цих явищ. Тому тема твору - це не тільки зображення явищ життя, це і підняті в творі проблеми.

Отже, тема (з грецьк. те, що лежить в основі) — це ті сторони реального життя (життєвий матеріал), які знайшли своє художнє відбиття відповідно до поглядів письменника, У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений.

Значний за обсягом твір (повість, роман, драма та ін.) порушує не одну, а кілька проблем, відповідно в ньому реалізується не одна, а кілька тем. Звідси говорять про ідейно-тематичне навантаження твору.

Зовнішня тема — це те, що відображено вцілому, загальна вказівка на обраний митцем для художнього втілення той чи інший життєвий об’єкт (напр., людина і людина, людина і суспільство тощо).

Внутрішня тема (або проблематика) — це відібраний життєвий матеріал, де письменник ставить і пропонує до розв’язання гострі злободенні проблеми сучасного життя, звертає на них увагу читачів. Іноді проблема твору може бути покладена у самій назві твору або епіграфі (напр., роман П. Мирного і І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Тематичний аналіз твору будується на виокремленні головної теми, яка має провідне значення для розкриття творчого задуму автора, і ряду допоміжних тем, — тобто тем окремих фабульних ліній твору або навіть окремих сцен.

Отже, тема — головний предмет розповіді у творі, що завжди висвітлений на конкретному життєвому матеріалі; іншими словами - це те, про що письменник говорить.

Формулюючи тему твору, кажемо: «Письменник показує, зображує, моделює, відтворює і т.д.». Ідея - головна думка про зображене у творі, головний принциповий задум. Формулюючи її, кажемо: «Письменник утверджує, оспівує, возвеличує, засуджує, висміює і т.д». Паралельно з терміном «основна ідея» вживається термін «концепт». Для великих епічних і драматичних полотен характерна ідейна багатоплановість, а ліричні вірші, що містять одну думку-переживання бувають зазвичай одноідейними. Переважно у великих творах виділяють основну та другорядні теми, які підпорядковані основній. Так окреслюється питання тематики - сукупність основної і усіх залежних від неї тем одного твору, а також сукупність тем, розроблених автором у низці творів.

Коли йдеться про ліричний твір, тоді говоримо про мотив, а не про тему. Є ще й лейтмотив - головний мотив, пануючий настрій. Так, універсальним лейтмотивом українського романтизму є серце.

У літературному творі тема та ідея становлять неподільну єдність: тема поглиблює ідею, ідея розкриває тему. Ідея не може бути розкрита поза темою, а тема не може й виникнути без ідеї. Виходячи з розуміння змістовності теми і єдності її з ідеєю, ми говоримо, що художній твір має ідейно-тематичну основу, тобто показує певну сторону життя, ідейно усвідомлену і сповідувану митцем.

Тема та ідея становлять нерозривну, неподільну єдність. Без теми не реалізується ідея, а без ідеї нерозкритою лишиться тема. Ідейно-тематична основа твору переважно складна, бо складне саме життя. Вже обираючи тему твору, письменник виявляє своє ставлення до зображуваних ним фактів, явищ, подій. Автор ставить персонажів у певні ситуації вибору, а читачів змушує думати над тим, щоб вони вчинили в тих чи тих випадках. Письменник завжди у творі виписує декілька питань, проблем, що посилюють ідею. Він підводить нас, читачів, до вибору, а ми, роблячи його, обираємо ту чи іншу ідею. Так, наприклад, про хворобливу пристрасть деяких людей до збагачення заради збагачення писали Бальзак і Гоголь. Карпенко-Карий розробив образ головного героя, який втілює ідею твору на такому широкому тлі соціальних процесів, що його «Хазяїн» став символом доби становлення капіталізму на півдні України. І. Франко писав, що «...постать Терентія Гавриловича Пузиря представлена на фактичній основі українського мільйонера-мужика Харитоненка і його окружения». Отже, тема п’єси «Хазяїн» - це показ людської пристрасті до збагачення, «без жодної іншої мети». Стяжания для стяжания!» Ідея - висміювання такої пристрасної любові до матеріальних благ, до багатства. У комедії показано рух «хазяйського колеса», показані способи і прийоми наживи, розкрито економічні стосунки хазяїна з іншими героями. Це типові обставини, у яких розкриті типові характери. У центрі уваги драматурга стоять моральні, етичні, психологічні конфлікти, породжені цими стосунками. Звідси випливає низка проблем твору: перш за все, морально-етичні: честі і совісті, кохання, добра-зла; по-друге: батьків і дітей, освіти, культури, духовності. Сам драматург казав: «Хазяїн» - зла сатира на чоловічу любов до стяжания без жодної іншої мети».

Іноді буває і так, що письменник не може визначитися щодо одної ідеї свого твору, бо твір містить сонм еомоцій і оцінок життєвих явищ. Тоді твір є лише постановкою питання про ідею, а не вирішенням її. Гете так говорив про свого «Фауста»: «Ось вони підступають до мене і питають: яку ідею хотів я втілити у своєму «Фаустові»? Ніби я сам це знаю і можу це висловити. Справді, хороша це була б штука, коли б я спробував таке багате, строкате й у вищій мірі розмаїте життя, яке я вклав у мого «Фауста», нанизати на тонкий шнурок однієї єдиної для всього твору ідеї».

Емоційність - одна з визначальних ознак мистецтва. Зображаючи певне явище життя, яке схвилювало, зацікавило письменника, він втілює у творі не тільки думки, а й переживання. Тому ідея сприймається читачем насамперед через переживання, бо включає в себе емоційний елемент.

Проблематику (проблема з гр.

— утруднення, халепа, клопіт, або те, що кинуте вперед) окреслюють як низку запитань, які митець ставить перед собою, персонажами, читачем у художньому творі. Проблематика залежить від світогляду автора. Письменник у творі веде своєрідний діалог з читачем, обговорюється якась система цінностей, ставляться питання, знаходяться аргументи «за» чи «проти» тієї чи іншої життєвої позиції. Такі запитання можуть мати різний характер, бути національними, соціальними, психологічними, етичними, філософськими і т.д. Може статися і так, що проблема поставлена, але вирішувати її автор не став (причини цьому можуть бути й об’єктивні). Тут немає значення, що автор не бачить чи не може показати шляхів розв’язання проблеми, - читач вже задумається і сам шукатиме шляхів, і це стане кроком до вирішення самої проблеми. Проблематику можна ще визначити як ідейне осмислення автором характерів, які він показав у творі. Проблематика — своєрідний центр художнього змісту. У ній міститься те, заради чого ми читаємо твір - неповторний авторський погляд на світ. Твори можуть бути написані на одну й ту ж тему, але завжди будуть різнитися проблемами. Щоб уникнути примітиву на зразок «Автор прийшов, побачив, оспівав або викрив», необхідно після розгляду теми переходити до розгляду проблематики, а потім визначати ідею. Розглядаючи проблематику, ми з’ясовуємо своєрідність твору, його неповторність, унікальність.

Роздуми про проблематику творів можна знайти у Гегеля, Міллера та багатьох інших філософів та естетів XVIII-XIX століть. Російський вчений Єнін пропонує таку класифікацію проблематики: міфологічна - це «фантастико-генетичне осмислення тих чи інших явищ природи або культури». Так автор «Метаморфоз» Овідій, спираючись на легенду, пояснював назву квітки нарцис. Міфологічна проблематика розвинута на ранніх стадіях розвитку літератури, а також у фольклорі. Письменники не відмовились від використання міфологічних моделей ( переважно філософської проблематики) «Майстер і Маргарита» М.Булгакова, п’єси Ж.Ануя, В.Шевчук «Дім на горі», «Сповідь», «Місячний біль». Міфологічна проблематика властива і літературі «фентезі». Трилогія Йолкіна «Володар перснів» - приклад міфологічної проблематики. Національно-історична проблематика притаманна творам, що показують періоди історичного життя і становлення окремих народів: «Іліада» Гомера, «Слово про Ігорів похід», «Витязь у тигровій шкурі» Ш.Руставелі. Соціокультурна - акцентує сталі, повторювальні риси буття і свідомості людей, в ній панує статика життя, а не динаміка. В соціокультурній проблематиці осмислюються риси, які притаманні широкому колу людей, а не окремим індивідам. Плюшкін з «Мертвих душ» М.Гоголя, Пузир з комедії «Хазяїн» І.Карпенка-Карого. Романна - пов’язана з інтересом письменника до особистого життя людей. Показує зміни, які трапляються з людиною, акцент на динаміці. Ідейно- моральна позиція персонажа формується у активних зіткненнях з різними точками зору, з іншими правдами. Йде постійна перевірка філософських і моральних принципів героїв. Правда, до якої приходять герої не абстрактна, а жива (Синбад з «Тисяча і однієї ночі», Тіль Уліншпігель Шарля де Костера, «Дон Кіхот» Сервантеса, Бальзака, Флобера, Стендаля, Підмогильного, Домонтовича, герої Е. Гемінгвея, У.Фолкнера, В.Шевчука).

Філософська — ідейний інтерес письменника спрямований на осмислення загальних, універсальних законів буття ( Гете «Фауст», Т.Манн «Йосип та його брати», «Доктор Фаустус», Г.Гессе «Степовий вовк», «Сіддхартха»). Проблематика не завжди виступає в чистому вигляді, зазвичай у творі поєднується 2-3, а то й 4 типи проблематики. Визначити тип проблематики важливо для аналізу, потім легше конкретизувати і визначати проблеми.

Безпосередньо із змісту випливає смисл (сенс) художнього твору. Виявити та окреслити смисл допомагає внутрішня форма твору ( сюжет, конфлікт, групування персонажів, мова). Якщо до форми твору можемо поставити питання «як?», до змісту «що?», то до сенсу «заради чого?». Є різні види смислу: явний (експліцитний) і прихований (імпліцитний) сенс.

Зміст твору - категорія постійна, а смисл (сенс) твору може зазнавати суттєвих трансформацій зі зміною історико-культурного простору.

Пафос твору. Ідейна спрямованість твору визначається тим, як окреслює і оцінює письменник явища життя. Глибока і правдива ідейно-емоційна оцінка зображених характерів, породжена їх об’єктивним національним значенням є пафосом твору і творчої думки письменника. Зміст пафосу залежить від світогляду митця, від об’єктивних властивостей тих явищ життя (характери і обставини), які він пізнає, відтворює, а, отже, оцінює. Може бути пафос утвердження, а може - заперечення. Можемо говорити про героїчний, трагічний, драматичний, сентиментальний, романтичний, гумористичний, сатиричний і т. д .

У художньому творі залежно від проблематики може домінувати один чи кілька видів пафосу.

Героїчний пафос - утверджує велич подвигу окремої особи, колективу чи народу. Так, у «Слові про Ігорів похід» утверджується велич Всеволода і Ігоря, вони є достойними представниками княжого роду. Також у творі домінує і драматичний пафос. Він у осудженні нерозумного вчинку князя Ігоря, що призвів до поразки.

Трагічний пафос - полягає у протиріччі між об’єктивно необхідними вимогами життя і практичною неможливістю їх здійснити («Гамлет» У.Шекспіра).

Сатиричний пафос - зверхньо-насмішкувате заперечення окремих сторін життя або людських вад. (Аристофан «Вершники», «Сто тисяч» і «Хазяїн» І.Карпенка-Карого, «Уміркований та щирий» В.Винниченка, «Собаче серце» М.Булгакова).

Гумористичний пафос — це сміх над пустим, нерідко з жалістю до людей. Коли людина пуста й нікчемна, але претендує на значимість власної персони тоді вона комічна ( Діккенс «Посмертні записки Піквікського клубу», Джером К.Джером « Троє в одному човні», «Чукрен», «Чухраїнці» Остапа Вишні).

Сентиментальний пафос - це душевне зачудування, викликане моральними достоїнствами суспільно, соціально упосліджених людей. Письменники підносили моральну чистоту і благородство таких людей ( «Маруся» Г.Квітки-Основ’яненка).

Ліричний пафос - чуттєвий, підвищено емоційний, притаманний переважно творам поетичним.

Отже, Кожен художній твір має «зачепити людей за живе, щоб вони страждали, а значить - думали, бо по-справжньому думати людина починає тільки тоді, коли за щось переживає. У щасливого і всім задоволеного такої потреби - потреби думати - немає» (В.Герасимчук). Тому аналізуючи твір ми говоримо про тему, проблематику, пафос, ідею. Тема - основне коло життєвих подій, ситуацій і вражень, на яких зосередив увагу письменник. Проблематика - осмислення автором відображеної дійсності і залежить від авторського світогляду. Пафос - це пристрасть, що спонукає митця до написання твору, і водночас - загальна емоційно-смислова тональність твору. Ідея - основна думка , ядро авторського задуму. Для того
скачати

© Усі права захищені
написати до нас