Ім'я файлу: Світові епідемії віспи Камінська О.Р. 51ФТЕ.pptx
Розширення: pptx
Розмір: 228кб.
Дата: 15.11.2021
скачати
Світові епідемії віспиРозширення: pptx
Розмір: 228кб.
Дата: 15.11.2021
скачати
Підготувала:
Студентка групи 51-ФТЕ
Камінська Орися
План:
- Вступ
- 1. Історичні відомості
- 2. Етіологія
- 3. Епідеміологія
- 4. Клініка
- 5. Лікування
- 6.Профілактика
- Висновок
- Використані джерела
- Натуральна віспа - гостре вірусне захворювання, що у типових випадках характеризується загальної інтоксикацією, лихоманкою, своєрідними висипаннями на шкірі й слизових оболонках, послідовно що проходять стадії плями, пляшечки, пустули, кірочки і рубця.
- За приблизними підрахунками з VI по XX століття хвороба призвела до смерті щонайменше 1 млрд людей. Є думка, що тільки в XX столітті від неї загинуло до 300 млн людей на планеті, що значно більше, ніж в усіх війнах людства.
- Згадування про натуральну віспу є у найдавніших письмових медичних джерелах в Єгипті, Китаї, Індії. Різні хвороби, у тому числі віспа, докладно описані вченими і письменниками Древньої Греції і Древнього Риму — Гіппократом, Галеном, Лукрецієм, Плутархом, Сенекою. Однак першим самостійним і достовірним дослідженням вважається робота арабського вченого Разеса (850–923 рр.) «Про віспу і кір». Разес вважав кір різновидом віспи. Диференціальний діагноз між віспою і кором уперше провів видатний лікар Сходу Авіценна (980–1037 рр.), який першим звернув увагу на розбіжність цих захворювань.
- Справжньою революцією в боротьбі з віспою з’явилося відкриття англійським лікарем Едуардом Дженнером у 1796 р. противіспової вакцини. 14 травня 1796 р. Е. Дженнер привселюдно прищепив 8-літньому здоровому хлопчику коров’ячу віспу, а потім через 1,5 міс — натуральну віспу. Хлопчик залишився живий і навіть після повторного щеплення не захворів. Так була відкрита вакцина проти натуральної віспи. Натуральна віспа належить до інфекцій, що були ліквідовані в усьому світі.
- 8 травня 1979 р. 155 держав — членів Всесвітньої організації охорони здоров’я на 33-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я одностайно схвалили висновки Глобальної комісії і засвідчили ліквідацію натуральної віспи, а саме: Ліквідація натуральної віспи завершена в усьому світі. Немає даних про те, що натуральна віспа може знов виникнути як епідемічне захворювання.
- Збудником віспи є Strongiloplasma variola majoris — досить великий вірус розмірами 210–260 нм. Вперше вірус віспи виявив Paschen у 1906 р. у вмісті пухирців і пустул. Однак ще у 1872 р. Gwarnieri у клітках шкіри і слизових оболонок виявив характерні для віспи утворення — скупчення вірусу, які згодом отримали назву тілець Гварнієрі.
- Вірус віспи стійкий при низьких температурах, тривалий час зберігається в замороженому стані. При кімнатній температурі зберігає життєдіяльність близько 2 років. Особливо добре він переносить висушування. У цьому стані набуває стійкості до дії різних несприятливих факторів, у тому числі і високих температур (витримує кип’ятіння протягом 5–10 хв). У 50% розчині гліцерину зберігається кілька років. Антибіотики на вірус віспи не діють. Для інактивації вірусу потрібен вплив 3% розчину хлораміну протягом 1 год.
- Джерелом зараження людини може бути тільки хвора віспою людина чи культура вірусу, занесена ззовні.
- Людина заразна із самого початку захворювання до повного відпадіння кірок, що утворюються після підсихання гнійників. Передбачається, що заразливість хворого починається ще в інкубаційний період, тобто до розвитку перших симптомів захворювання і різко зростає у період висипання. Елементи віспяного висипу є вогнищами розмноження вірусу в шкірі і слизових оболонках, він виділяється, як тільки прориваються пухирці і гнійники. Тому чим більше висипань, чим більш тяжкий перебіг захворювання, тим більшу небезпеку становить хворий для оточуючих.
- Вміст віспяних пухирців домішується до слини і мокротиння хворих, рясно виділяється під час розмови, кашлю, чхання.
- Дозрівання пухирців на слизових оболонках відбувається швидше, ніж на шкірі, тому виділення вірусу починається ще до появи висипу на шкірі. Вміст віспяних пухирців і гнійників може забруднювати білизну і речі хворих, а крапельки слини і слизу — переноситися у повітрі на великі відстані. Найбільше значення у поширенні віспи має повітряно-краплинний шлях, при якому вірус виділяється з крапельками слини і слизу через ріт і ніс. Слід підкреслити, що збудник віспи може розноситися повітрям на великі відстані і за межі приміщення, де знаходиться хворий.
- Залежно від характеру клінічних симптомів розрізняють такі форми віспи:
- Легкі: варіолоїд, віспа без лихоманки, віспа без висипки.
- Середньо-тяжка — роздільна.
- Тяжка — зливна.
- Дуже тяжка — геморагічна чи чорна віспа, віспяна пурпура чи червона віспа.
- Варіолоїд — своєрідний розвиток віспи у щеплених. Інкубаційний період триває близько 14 днів. Захворювання починається раптово з підвищення температури тіла до 38–39 °С. Хворий скаржиться на помірний головний біль, біль у попереку. Марення не буває. Лихоманка звичайно триває 3–5 днів. Висип з’являється на 3–4-й день хвороби. Елементів висипу мало, починаються з червоної цятки діаметром 2–3 мм, потім плями перетворюються у вузлики пурпурно-червоного кольору розміром з горошину, щільні на дотик. Через 1–2 дня вузлики перетворюються в пухирці. На цьому еволюція елементів висипу при варіолоїді закінчується. На слизових оболонках бувають поодинокі висипання. Варіолоїд ускладнень не викликає. Повне видужання настає через 2 тиж.
- Роздільна форма — найбільш типовий варіант розвитку віспи. Перші ознаки іноді характеризуються порушеннями загального самопочуття: хворий скаржиться на нездужання при нормальній чи субфебрильній температурі тіла, біль у потиличній ділянці, біль тягнучого характеру в попереку, нудоту, відчуття садніння у горлі, захриплість голосу.
- Зливна форма віспи належить до тяжких форм захворювання. Вона перебігає з високою лихоманкою (40–41 °С). Висип при ній рясний, місцями елементи висипу зливаються між собою, утворюючи величезні пухирі, наповнені гноєм, іноді величиною з долоню, з інтенсивним почервонінням, набряклістю та щільною основою. Переважно уражаються обличчя і кисті рук. На слизових оболонках утворюються виразки, що поширюються на всю поверхню м’якого чи твердого піднебіння. Хворі звичайно вмирають від сепсису, що розвивається при зливній формі віспи. Летальність досягає 30–40%. У людей, які видужали, залишаються рубці на шкірі, що спотворюють зовнішність, вивернуті повіки, можлива сліпота.
- При геморагічній формі віспи захворювання має дуже тяжкий перебіг з множинними крововиливами і кровотечами. У першу чергу з’являються крововиливи у віспяні пухирці і пустули. Крововиливи спостерігаються також у самій шкірі, виникають кровотечі легеневі, шлункові, із сечових шляхів. Внаслідок цього елементи висипу стають чорними, з’являються криваве мокротиння, у сечі — домішки крові, носові, маткові, кишкові кровотечі. Чорні кірки вкривають обличчя хворих, часто з-під них просочуються кров’янисті виділення з неприємним запахом. Перебіг цієї форми хвороби надзвичайно тяжкий, летальний кінець, як правило, настає на 8–10-й день хвороби.
- Усі хворі підлягали госпіталізації та суворій ізоляції. Для етіотропного лікування з невеликим успіхом використовували метисазон. Загалом проводилось патогенетичне лікування. Необхідне суворе дотримання гігієнічних вимог до натільної та постільної білизни. З моменту утворення пустул їх тушують 2 % розчином перманганату калію на ватному тампоні. Шкіру повік протирають 1 % розчином борної кислоти, в очі закрапують сульфацил-натрій (альбуцид), а у період гнійних висипань через день застосовують офіцинальну тетрациклінову очну мазь. Слизову оболонку ротової порожнини та язик протирають 3 % розчином боракс-гліцерину. Необхідні комплексна вітамінотерапія, анальгетики, снодійні. За відповідними показаннями застосовують серцево-судинні препарати, вливання сольових розчинів. При тяжкому перебігу віспи в ослаблених хворих для придушення вторинної бактеріальної інфекції застосовують антибіотик.
- Госпіталізація хворих, проведення карантинних заходів. Персонал, що наглядає за хворими, повинен носити марлеві пов'язки, подвійні халати, гумові хірургічні рукавички. При появі випадку захворювання у вогнищі встановлюється карантин на 17 днів, за людьми, що контактували з хворим, встановлюють медичне спостереження з розміщенням їх у обсерваторі.
- Особам, які були у безпосередньому контакті з хворими, слід обов’язково і терміново провести вакцинацію проти віспи, причому, чим більший інтервал між моментом зараження і вакцинацією, тим менше шансів уникнути захворювання. Найбільші шанси для захисту організму створюються тоді, коли вакцинацію проводять протягом 1-ї доби після контакту з хворим.
- Віспа— гостре контагіозне вірусне захворювання різних видів тварин і птиці, що характеризується розвитком на шкірі та слизових оболонках специфічного папульозно-пустульозного висипу, який послідовно проходить стадії формування від розеул до струпів і кірочок. При зараженні віспою рекомендується як найшвидше запобігти мір лікування хвороби для призупинення діяльності вірусів та швидшого вилікування. Завдяки неймовірним зусиллям медичних працівників упродовж останнього століття віспу людини ліквідовано на сьогодні майже в усьому світі.
- Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. Державне медичне видавництво УРСР, К. 1947. — 392 с. / С. 228—239
- Многотомное руководство по микробиологии, клинике и эпидемиологии инфекционных болезней. Том VIII. Вирусные болезни и риккетсиозы. Глава XIX. С. С. Маренникова. ОСПА. АЛЯСТРИМ. ВЕТРЯНАЯ ОСПА. ОСПА ЖИВОТНЫХ. Издательство «МЕДИЦИНА», 1966. — Стр. 443—497. (рос.)
- Вѣспа // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 156—158. ISBN 978-966-02-5048-2.