Світличний Іван Олексійович
Іва́н Олексі́йович Світли́чний— український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970-их років —шістдесятництва, репресований. Лавреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1994), лавреат премії імені Василя Стуса (1989). Народився на Луганщині. Навчався в Харківському університеті. У 1951 — 1952 pp. працював учителем у школі. У 1955 р. очолював відділ критики журналу «Дніпро». У 1957-1963 pp. обіймав посаду співробітника відділу теорії літератури Інституту літератури. У нього зберігалися неопубліковані твори В. Стуса, В. Симоненка, Л. Костенко та ін. Виступав проти політики русифікації та захищав молодих літераторів від навішування політичних ярликів. Неодноразово заарештовувався за сфабрикованими звинуваченнями. Порятунком і самоствердженням у в'язниці стали «Ґратовані сонети» — своєрідний тюремний щоденник. Із заслання повернувся інвалідом, назавжди втративши працездатність. У 1960-х роках Іван Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді. Його помешкання було своєрідним центром формування національної свідомості наукової молоді, дискусійним клубом, у якому кристалізувалися погляди і формувався особистий вибір більшості шістдесятників.
