Ім'я файлу: Реферат.DOCX
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 22.02.2021


Міністерство освіти і науки України

Херсонський політехнічний фаховий коледж

Одеського національного політехнічного університету

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:


СВІДОМІСТЬ, ЇЇ СУТЬ І ПОХОДЖЕНЯ

Виконав: студент 432 групи Корч І. Д.

Перевірив: Савенок Л. А.

Херсон – 2021

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ СУТЬ І ПОХОДЖЕННЯ…………………..…....4

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПРАЦІ, МОВИ І СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ В ФОРМУВАННІ СВІДОМОСТІ………………………………………….……………...10

РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ, ЇЇ РІВНІ..…………………..…..….18

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ…..………………..…..…19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….......27
ВСТУП
Людині притаманна чудова властивість: здатність не тільки сприймати різноманітні явища зовнішнього світу і власні переживання, але й осмислювати їх. У ході такого осмислення людина узагальнює свій практичний досвід, вивчає об’єктивні властивості предметів оточуючого світу і самої себе. На цій основі вона складає програму своїх дій, передбачає їх наслідки і, головне, відповідає на них. Це перші штрихи до характеристики прекрасного дару, притаманного тільки людині, який ми називаємо свідомістю.

Проблема свідомості багатогранна. Вона перебуває у центрі уваги багатьох наук. Свідому діяльність людини вивчають фізіологія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки. По-своєму осмислюють її мистецтво та релігія. Аналізом же свідомості в цілому, в контексті інших видів діяльності людини та суспільства займається філософія. Вона намагається відповісти на питання: що таке свідомість з точки зору філософії; як виникла свідомість людини; якими є її основні властивості, функції та структура.
РОЗДІЛ 1. СВІДОМІСТЬ, ЇЇ СУТЬ І ПОХОДЖЕННЯ
З філософським вченням про матерію безпосередньо пов'язане вчення про свідомість. Співвідношення матерії і свідомості становить суть основного питання філософії. Засвоєння змісту вчення про свідомість формує погляди людей на роль в історії суб'єктивного фактору, стимулює розвиток їх діяльності і спонукає займати активну життєву позицію під час вирішення складних суспільних проблем, у повсякденному житті. Глибоке усвідомлення цього вчення дає можливість всебічно і ґрунтовно осмислити основні завдання і мету формування розвиненої особистості людини, створення здорового морального клімату в суспільстві. У науці й філософії немає складнішої проблеми, ніж проблема свідомості. Свідомість досі залишається загадковим і навіть таємничим явищем, що і є підставою для виникнення нових і підтримки наявних релігійних, містичних і окультних уявлень про її сутність і походження. Жодна наукова проблема не є предметом таких далеких від науки і таких широких за змістом інтелектуальних спекуляцій, як проблема свідомості. Варте уваги те, що з кожним кроком уперед у дослідженнях психіки і свідомості людини кількість такого роду спекуляцій не зменшується. Більше того, на рівні повсякденної думки саме вони здаються привабливішими за відповідні наукові розробки. Однак, слід пам'ятати, що лише наукове осягнення природи свідомості може відкрити істину. Істина одна, а помилок може бути багато.

Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж з'явились думки про існування душі і було поставлено питання: "Що таке душа?", "Як вона співвідноситься з предметним світом?" При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.

У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є "іскрою Божою", яку Бог забирає, коли карає людину.

Об'єктивні ідеалісти (Платон, Г. Гегель та ін.) розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей; зовнішній світ, на їх думку, визначається світом ідей, абсолютним духом, світовим розумом або волею, які утворюють внутрішню сутність предметів, що чуттєво сприймаються.

Суб'єктивні ідеалісти (Д. Берклі, Е. Мах, Д. Юм та ін.) виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів.

Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Biн теж не зміг пояснити суть взаємозв'язку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.

Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Однак вирішити питання, як свідомість виникає в процесі розвитку матерії, їм не вдалося.

Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів, задіяних в осмисленні людиною об'єктивного світу і власного буття. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди, вона є властивістю матерії, яка виникла в процесі історичного розвитку та ускладнення її форм. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Для того щоб усвідомити сутність цієї властивості, необхідно мати на увазі, що універсальне за своїм поширенням відображення виявляється неоднаково на різних рівнях організації матеріального світу.

Під відображенням у філософії розуміється властивість матерії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати па нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів. Тому його характер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього стану об'єкта, що реагує на дію.

Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матеріальних систем супроводжується появою нових типів відображення. Сьогодні виокремлюють такі його типи: відображення в живій природі, відображення в неживій природі, відображення в суспільстві.

Нарівні неживої природи відображенню властивий пасивний, некерований характер. Прикладом є ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико — хімічні взаємодії.

На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе не усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно характерне для рослинного і тваринного світу. У живих істот на цьому рівні з'являється нервова система, органи чуття.

На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість — якісно нова форма відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні.

Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.

Взаємодія мозку з зовнішніми предметами, явищами і процесами, унаслідок якої дуже складним і ще не досить вивченим шляхом виникає свідомість людини.

При розгляді проблеми свідомості може постати питання: якщо свідомість невід'ємна від високоорганізованої матерії, якщо вона є її продуктом, точи не є вона різновидом матерії? Саме так розглядали її вульгарні матеріалісти. Вони вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями.

Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх відгук можна помітити в сучасній філософії так званого наукового матеріалізму (Г. Фейгл, Д. Смарт, Р. Рорті та ін.), яка психічне розглядає як підклас фізичного, а відчуття зводить до певного мозкового процесу.

Відповідно до даних природознавства, сучасна матеріалістична філософія цілком відкидає вульгарне трактування свідомості. Хоч свідомість, думка і невід'ємні від матерії, мозку, але їх не можна ототожнювати. Думка — це образ предметів і явищ світу, але не матеріальний, а ідеальний.

Наукова філософія доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини. У результаті з'являються подразнення, які нервовими каналами передаються до головного мозку, де виникають відповідні відчуття, сприйняття і уявлення. На їх основі потім утворюються більш складні форми свідомості: поняття, судження і умовиводи. Всі вони є образами, тобто відображенням, предметів і явищ, які об'єктивно існують.

Отже, визначальною особливістю головного мозку людини є його здатність відображати матеріальний світ в ідеальних образах.

Поряд з вульгарно-матеріалістичним трактуванням свідомості, наука і філософія заперечують також гілозоїзм (грец. матерія і життя). Представники цієї течії у філософії наділяли свідомістю всі рівні і форми розвитку матерії. Наприклад, Б. Спіноза вважав, що свідомість є такою ж всезагальною властивістю (атрибутом) природи, як протяжність, тілесність. Помилковість цієї думки в тому, що в ній недооцінюються якісні відмінності між неживою і живою матерією, передусім мислячою.

Отже, ідеальне і матеріальне не розділені непереборним бар'єром. Між ними є і відмінності, і зв'язок, і єдність. Тому неможливо абсолютизувати протилежність свідомості і матерії. Ця протилежність абсолютна тільки в межах вирішення основного питання філософії, тобто, питання про тс, що первинне — матерія чи свідомість. За межами цього питання дана протилежність відносна. Її відносність виявляється двояко. По-перше, у тому, що свідомість виникає і розвивається під впливом матеріальних чинників. По-друге, виникнувши, свідомість набуває певної самостійності. Завдяки свідомості людина активно впливає на розвиток матеріального світу, на природне і соціальне середовище, перетворює їх па засадах набутих знань.

У процесі еволюції структурної організації матерії ускладнювалися і самі організми, і зовнішні умови їх перебування. Це сприяло процесу перетворення подразливості на чутливість.

Ускладнення психічної діяльності у вищих тварин зумовило виникнення, за словами видатного російського фізіолога І.П. Павлова (1849— 1936), "елементарного, конкретного мислення", яке стало природною передумовою зародження людської свідомості. Це — наочно-дійове мислення. Його особливість у тому, що труднощі, які виникають у процесі існування тварин, долаються не шляхом дії умовних і безумовних рефлексів, а через різні самостійні маніпуляції з предметами і фізичну зміну конкретної ситуації в процесі розгортання послідовної низки спроб та помилок. Причому все це відбувається на рівні сприйняття і уявлення і, звичайно, за умови повної відсутності свідомої постановки мети і планування дії.

Такого роду психічний процес може бути названий елементарним "мисленням", тому що в ньому виявляються найпростіші операції порівняння, узагальнення, аналізу і синтезу, які дають тваринам можливість виокремлювати суттєві і несуттєві для них ознаки предметів. Наочно-дійове "мислення" тварин безпосередньо зумовлюється необхідністю задоволення біологічних потреб і розгортається в їх психіці доти, доки вони оперують з предметами. Зупинивши дії" вони відразу перестають на них реагувати. Наочно-дійовим "мисленням" володіють не тільки мавпи, а й дельфіни, собаки, птахи, кішки тощо.

У вищих мавп зафіксований більш високий рівень предметно-конкретного "мислення" — початкова фаза наочно-образного "мислення", що виявляється в здатності до фіксації в пам'яті зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків і їх використання в новій ситуації для вирішення певного завдання. В основі цього "мислення" — поя яткове оперування образами, а не предметами. Це можливо лите за умови виникнення у мавп зачатків такого психічного феномену, як уява. Наочно-дійове і наочно-образне "мислення" притаманне і людям. Однак у пас воно має незрівнянно досконаліший характер, ніж у вищих тварин.

Так у процесі еволюції живих організмів відбувається розвиток психіки. Але тільки на її вищих ступенях жива матерія набуває здатності мислити. Цією здатністю володіє лише людина.

Відображення — загальна властивість усієї матерії. Свідомість виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона — вища форма відображення дійсності, властивість високоорганізованої матерії, тобто головного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з матеріальним середовищем, що оточує людину, і без його впливу функціонувати не може.

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна від матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування; гносеологічний аспект — у тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктивного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідомість є властивістю особливо організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний аспект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації людини, прогресу людини і суспільства.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПРАЦІ, МОВИ І СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ В ФОРМУВАННІ СВІДОМОСТІ
Роль праці, мови і суспільного характеру життя у формуванні та розвитку свідомості

Вирішальними чинниками у виникненні людини, становленні та розвитку її свідомості є праця, членороздільна мова і спілкування.

Розробка трудової теорії формування людини належить Ф. Енгельсу, її основні положення викладені в його творі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину".

Історія становлення людини та формування її свідомості нараховує сотні тисяч років. Вона розпочалася з виготовлення і використання первісною людиною найпростіших знарядь праці та постійно розвивалася в процесі ускладнення праці та спілкування людей. Людина взаємодіяла З предметами природи, пізнавала їх властивості, порівнювала, виокремлювала загальне, суттєве, необхідне. Це сприяло розвиткові мозку як органу свідомості. Він почав удосконалюватися слідом за розвитком руки як органу праці. Саме рука як "сприймальний" орган, що безпосередньо торкається речей, давала повчальні уроки не тільки мозку, а й іншим органам чуття, наприклад, зорові. Рука, що активно діяла, навчала голову думати, перш ніж стала знаряддям виконання волі голови, яка наперед планує практичні дії.

У процесі розвитку трудової діяльності, насамперед, удосконалення руки, збагачувались дотикові відчуття, формувався слух, здатний сприймати нюанси звуків людської мови. Логіка практичних дій фіксувалася в голові і перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. І перш ніж розпочинати справу, вона вже могла уявити і її результат, і спосіб здійснення, і засоби досягнення цього результату.

Отже, ключ до розгадки походження свідомості полягає в праці. Спочатку була справа. Оббиваючи лезо своєї кам'яної сокири, людина водночас відточувала "лезо" своїх розумових здатностей.

Праця завжди була і залишається суспільною. Первісні люди мусили спільно добувати засоби існування, захищатися від ворогів, боротися зі стихійними силами природи. Ці обставини зумовили потребу в спілкуванні, її реалізація спричинила виникнення членороздільної мови.

Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама могла не відчути. Мова внесла новий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним посієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамер — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом переробки знань, і тому незамінним і унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення думок у слова людина отримує реальну можливість виконувати з ними різного роду логічні операції. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція неможливі без використання мови. Остання є безпосередньою матеріальною базою і своєрідним полем розгортання усіх розумових процесів, способом існування свідомості та спілкування людини.

Абстрактно-поняттєве мислення як певний психологічний процес набуло автономії лише в процесі зародження та використання системи мовних знаків. Мова стала головним детермінуючим фактором переходу від форм чуттєвого відображення до способів раціонального осягнення явищ реального світу.

Отже, мова виконує чотири основних функції: інформаційну, комунікаційну, акумуляційну і перетворювальну. Всі вони взаємопов'язані, взаємодіють і відіграють однаково важливу роль.

Мова — це система знаків. Знаком є будь-який матеріальний об'єкт, що у своєму бутті представляє інші предмети реального світу і у зв'язку з цим може бути використаний у процесі пізнання і спілкування для набуття, збереження, перетворення і передання інформації. Вивчає різного роду знакові системи семіотика.

Мова, що виникає в процесі історичного розвитку того чи іншого суспільства і є засобом спілкування людей, — природна. Вона удосконалюється і змінюється в процесі розвитку всього суспільного життя, а також на основі своїх внутрішніх законів. Разом з тим у різних конкретних сферах практичної та пізнавальної діяльності людей розробляються і впроваджуються спеціальні системи знакових позначень (мова математики і програмування, азбука Морзе і т. ін.) — штучні мови. Відповідно до практичних потреб, їх можна замінювати на більш зручні.

Мова і свідомість суттєво відрізняються. Якщо перша є системою матеріальних знаків, то друга — сукупністю ідеальних образів. Слова — матеріальна оболонка для фіксування уявлень і абстракцій, які утворюють ідеальний зміст, тобто значення слів. Відмінність між мовою і свідомістю — це відмінність між матеріальним та ідеальним. Г. Гегель писав: "Мова є нібито тілом мислення".

Разом з тим, як за своїм джерелом походження, так і в процесі свого функціонування мова і свідомість неподільні. Думка без словесного втілення неможлива. За допомогою мови образи свідомості актуалізуються і стають дійсністю як для інших людей, так і для самої людини. У свою чергу, слова, що втратили зв'язок з духовним процесом, перестають бути мовними знаками, тому що втрачають статус засобів мислення і спілкування людей. У розвитку практичного і духовного життя суспільства і окремої людини мова і свідомість органічно взаємопов'язані: збагачення свідомості зумовлює розвиток мови; поява нових слів закріплює і поширює предметний зміст свідомості. Рівень розвитку суспільної та індивідуальної свідомості прямо залежить від рівня розвитку мови, і навпаки.

Отже, поява і розвиток свідомості органічно пов'язані не тільки з доцільною трудовою діяльністю, а й з виникненням і удосконаленням мови. Саме мова була могутньою силою, яка сприяла виокремленню людини з тваринного царства, розвиткові її мислення, організації матеріального виробництва.

Свідомість — це функція мозку людини, який сформувався в людському оточенні, у певному колективі, людському суспільстві, і постійно зазнавав і зазнає їх суттєвого впливу. Але тільки спілкування з людьми, оволодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Іншого шляху розвитку свідомості не існує.

Свідомість представлена двома рівнями: індивідуальним і суспільним. Окрема людина оволодіває як змістом суспільної свідомості, так і конкретними формами, в яких виявляє себе. Це означає, що індивід засвоює політичну, правову, моральну, релігійну та інші форми свідомості та їх зміст.

Суспільна свідомість існує незалежно від свідомості індивіда. Однак справедливо й інше: суспільна свідомість існує лише тому, що існує індивідуальна свідомість людей — окремих її носіїв. При цьому суспільна свідомість не є простою арифметичною сумою індивідуальних свідомостей. Недооцінка чи, навпаки, переоцінка відмінності суспільної та індивідуальної свідомості призводить до серйозних помилок у розумінні цієї проблеми.

Сучасна філософія, як і загальна психологія, виокремлюють у структурі індивідуальної свідомості чотири основних елементи: знання, самосвідомість, волю і переживання. Центральне місце займає знання. Воно є інформацією про реальну дійсність, яку людина отримує завдяки органам чуття і мисленню, і фіксує її в мові. Знання — це результат пізнання у формі чуттєвих та інтелектуальних образів, уявлень, суджень, логічних категорій. Воно має різний ступінь достовірності і поділяється на повсякденне та наукове. Знання може бути виражене не тільки природною та штучною мовами, а й мовою жестів (пантоміма), образів та комп'ютерних систем.

Знання, як і мова, є способом існування свідомості. Воно служить не тільки пристосуванню та орієнтації людини в зовнішньому світі, a ft перш за все активному перетворенню нею реальної дійсності та утвердженню свободи і прогресу суспільства. Знання — наймогутніша сила людини.

Оскільки предметом свідомості є не лише зовнішній світ, а й сам суб'єкт, носій свідомості, остільки суттєвим моментом свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своєї сутності, думок, почуттів, інтересів, потреб. Розвинутою формою самосвідомості є теоретична рефлексія (спрямованість мислення на себе, на свої витоки, передумови, форми), завдяки якій через систему понять розкривається соціальна природа суб'єкта. Є і особистісна рефлексія — вияв глибоких роздумів людини про смисл власного буття, його моральну насиченість. Самосвідомість сприяє розвиткові суб'єкта, його раціонально-моральному вдосконаленню.

Практична реалізація ідеї, задумки, мети передбачає наявність волі. Воля — найважливіший компонент свідомості: свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї поведінки і діяльності за умови подолання внутрішніх та зовнішніх перешкод. Оскільки в основі регулювання людської діяльності є необхідність досягнення відповідності між ідеальними за природою прагненнями людини і зовнішнім світом, остільки у волі реалізується спрямованість свідомості до забезпечення єдності суб'єкта і об'єкта. У цьому плані воля е своєрідною посередницькою ланкою, що існує в самій свідомості і є внутрішньою передумовою переходу зі світу ідей у світ речей.

Атрибутами вольової дії е спрямованість на досягнення поставленої мети і подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод. При цьому воля регулює діяльність не тільки в плані її спонукання і активізації, а й у плані стримування її розгортання за умов необхідності вибору мети і наявності серйозних зовнішніх і внутрішніх перешкод.

Безпосередня реалізація волі як акту свідомості включає визначення мети, боротьбу мотивів при виборі напрямів діяльності, прийняття рішення та його виконання. Останнє є суттю вольової дії. Тільки той, хто вміє доводити свої рішення до реалізації, може вважатися вольовою людиною. Такій особистості притаманні цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, незалежність, витримка, рішучість, наполегливість та здатність до самоконтролю.

Ще одним елементом свідомості, що перебуває в органічній єдності з розглянутими вище, є переживання. У них, на відміну від знання, відображаються не явища зовнішнього світу самі по собі, а різноманітне практичне і духовне ставлення людини до цих явищ у формі численних емоцій, афектів, почуттів, пристрастей, настроїв, стресів, фрустрації, які зовнішньо виявляються в мимовільних м'язових рухах, міміці, пантомімі, жестах, позах, виразних подихах, у зміні інтонації, виразі очей і рота тощо.

Відсутність переживань викликає "емоційний голод", у зв'язку з чим життя людей стає нестерпним. При цьому для забезпечення нормального емоційного стану потрібні як позитивні, так і негативні переживання.

Джерело емоцій і почуттів міститься в матеріальних та духовних потребах людей, в усвідомленні міри ймовірності їх задоволення. Так, позитивні почуття виникають у ситуаціях, коли ймовірність задоволення нагальних потреб уявляється суб'єкту цілком достатньою і безсумнівною. Негативні почуття з'являються за умов, коли можливість задоволення потреб мінімальна чи її немає.

Оскільки емоції і почуття зумовлюються потребами, вони одвічно мають суто особистісний характер, тому що в них виражається значущість предметів та явищ для окремо взятого індивіда в тій чи іншій конкретній ситуації його життя. У переживаннях людей усвідомлюється життєвий сенс предметів навколишнього природного і соціального середовища. За їх допомогою індивід оцінює речі і людей, з якими має справу.

Як могутні чинники мотивації і регуляції поведінки та діяльності людини емоції і почуття відіграють цю роль по-різному. Емоції (гнів, страх, жах, лють, тривога, радість) є тимчасовими і безпосередніми переживаннями, які мають рефлекторно-ситуативний характер. Почуттям притаманна більша стабільність, і в процесі становлення людської свідомості вони з'являються пізніше емоцій, тому що формуються в процесі засвоєння культури, мови та виховного впливу соціального середовища.

Справжні людські почуття історично і соціально зумовлені, і тому завжди змінюються разом з розвитком суспільства. Це добре виявляється перш за все у процесі виникнення і функціонування таких вищих почуттів, як моральні (почуття сорому, обов'язку, милосердя, гуманності, любові, дружби), інтелектуальні (здивування, допитливості, сумніву) і естетичні (почуття гумору, прекрасного, піднесеного, трагічного).

Переживания можуть як повністю усвідомлюватися особистістю, так і не усвідомлюватися. В останньому випадку людина нерідко стає рабом своїх пристрастей і настроїв. Як правило, переживання ототожнюють з душевним станом особистості. У науковій літературі поняття душі іноді використовується для позначення усієї психіки людини, до якої включаються не тільки знання, самосвідомість, воля, переживання, а й підсвідоме і несвідоме.

Несвідоме часто (наприклад, у фрейдизмі) принципово протиставляється свідомому, йому навіть відводиться вирішальна роль у житті людини. Ллє є й інше трактування, вихідне з пріоритету свідомого. Несвідоме можна розглядати як продукт свідомої діяльності. Те, що раніше було у змісті свідомості, переходить у несвідоме. У свою чергу, несвідоме, що існує в глибинах психіки людини, здатне знову перетворитися на форми свідомості. Без урахування такого їх впливу неможливо зрозуміти механізм функціонування як свідомості, так і несвідомого.

Ядром усіх елементів свідомості людини є її світогляд. Від рівня його розвитку значною мірою залежать якість і ефективність виконання людиною своїх обов'язків. Цим спричиняється необхідність постановки та реалізації проблеми формування наукового світогляду в громадян країни.

Отже, свідомість — це функція (або властивість) людського мозку, яка полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні та конструктивно-творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролі поведінки людини. За природою свідомість є продуктом життєдіяльності людського суспільства, результатом його суспільно-історичного розвитку. Свідомість формується і розвивається через залучення людини до культури, її виховання і навчання, суспільно корисну діяльність. Головними умовами виникнення свідомості були праця, виробничий колектив, членороздільна мова.

Вчення про філософські проблеми свідомості є світоглядним і методологічним фундаментом діяльності сучасних фахівців будь-якого профілю.

РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ, ЇЇ РІВНІ
Суспільна свідомість - сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, які відображають суспільне буття. Виділяють буденну і теоретичну свідомості. В основу цього членування покладено відношення свідомості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв'язку з практичними основами життя.

Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість.

Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією, бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуальному сприйнятті; відображає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного індивіда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, їі призначенням є обслуговування постійних життєвих потреб, життєвих ситуацій, вироблення практичних рецептів для здійснення в конкретних умовах.

Теоретичний рівень суспільної свідомості є найвищий рівень узагальнення дійсності й найрозвинутіша форма організації знання. До теоретичного рівня свідомості належить особлива форма наукового знання - теорія. Теоретична суспільна свідомість узагальнює практику в широких історичних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов'язана з існуванням категорій.

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
♦ Матеріальні економічні відносини, соціальні умови існування людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджуваний досвід відображаються в людській психіці у. вигляді почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають суспільною психологією. Суспільна психологія виникає безпосередньо під впливом певних умов соціального буття людей, їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої системи поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях. Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають теоретичного виявлення, вони мають емпіричний характер, інтелектуальні моменти переплітаються з емоційними. Суспільна психологія є частиною буденної свідомості. На формування суспільної свідомості впливають психічні риси нації, своєрідність побуту і звичаї їх окремих верств.

♦ Якщо суспільна психологія створюється безпосередньо в процесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взаємного спілкування, то ідеологія виступає як більш-менш струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філософських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грунтується на широкому (узагальненому) соціальному досвіді -історичному і сучасному.

Якщо суспільна психологія створюється сама по собі, стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, то ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяльності, що потребує спеціальних зусиль ідеологів. Отже, ідеологія - це система поглядів та ідей, яка прямо чи опосередковано відображає економічні й соціальні особливості суспільства, виявляє становище, інтереси й думи певного суспільного класу і спрямована на збереження або зміну існуючого суспільного устрою.

Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, яка грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть при спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в окремих осіб в індивідуальній своєрідності.

Суспільна свідомість керується соціальними законами, її історія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбуватимуться зміни - еволюційні чи революційні, оцінка свідомості визначається в кінцевому підсумку відповідно до змін у суспільному бутті.

Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з народженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості об'єктивне середовище, під впливом якого вона формується, виступає як результат взаємодії макросередовища - суспільного буття, мікросередовища (умов життя соціальної групи), умов особистого життя.

Індивідуальна свідомість перебуває під впливом і таких факторів, як рівень розвитку даного індивіда, особистий характер.

У соціальній філософії розрізняють форми суспільної свідомості - типи відображення суспільного буття в людській свідомості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політику, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію.

♦ Політика - сфера суспільного буття, діяльність класів і партій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні установи, інститути, політичні відносини є найважливішою складовою частиною надбудови відповідно до економічного базису.

Залежно від об'єкта політика поділяється на соціальну, економічну, технічну, демографічну тощо. Відносини між націями, групами людей певної країни становлять сферу внутрішньої політики, відносини між державами - зовнішньої політики.

Основу політики становить проблема завоювання, утримання й використання державної влади. Політична ідеологія являє собою систематизоване теоретичне відбиття поглядів певного класу на політичну організацію суспільства, на форми держави, на відносини між різними класами, соціальними групами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями.

Питання про співвідношення політики та економіки є одним з головних. Політика має самостійність щодо економіки, оскільки без політичної влади жоден клас не досягне або не утримає свого економічного панування. Політика є концентрований вираз, узагальнення і завершення економіки.

Велике значення в розвитку суспільних відносин відіграє політична культура - рівень і характер політичних поглядів, знань, переконань громадян, уміння застосовувати їх у процесі громадсько-політичної діяльності, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні відносини.

♦ З політикою тісно пов'язане право - сукупність встановлених та санкціонованих державою загальних обов'язкових правил (норм) поведінки, дотримання яких забезпечується її цілеспрямованою діяльністю. Право завжди виявляє державну волю класу або класів, які тримають у руках державну владу.

Отже, правова ідеологія є систематизованим теоретичним вираженням правосвідомості класу, тобто його поглядів на природу й призначення правових відносин, норм і установ на питання законодавства, суду, прокуратури тощо, її мета - захист або утвердження правового порядку, що відповідає інтересам цього класу.

Право виникає лише на певному ступені розвитку, коли розклад первіснообщинного ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості увічнити і зміцнити своє панування. Право виникає з появою держави, від її імені загальнообов'язковими проголошуються норми та звичаї, які відповідають його класовим інтересам. Держава забезпечує і реалізує правові норми, застосовує для цього в разі необхідності державне примушення.

♦ Мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей. Вона виконує пізнавальну, оцінювальну, виховну функції. Складовими частинами моралі є моральна діяльність (вчинки, поведінка людини), моральні відносини, моральна свідомість.

Норми і принципи моралі, моральні ідеали, почуття становлять систему моралі, яка визначає життєву позицію певної соціальної спільності (соціальної групи), індивіда, орієнтує їх у світі цінностей. Специфікою моралі є те, що вона, на відміну від таких форм суспільного регулювання як економічне право, адміністративне тощо, які спираються на спеціальні установи спеціального державного примушення (право), грунтується на силі переконання, громадської думки, традицій, моральних авторитетів.

Мораль - історичне явище: змінюються уявлення про добро і зло, обов'язок, щастя, справедливість. Можна говорити про загальнолюдську мораль, основні правила людського співжиття (співчуття, дружелюбність, ввічливість), деякі загальні морально-психологічні почуття (сором, вдячність та ін.). Важливим є співвідношення класового і загальнолюдського. У наш час здійснюється повернення до загальнолюдських цінностей, відмова від зведення в абсолют класових норм моралі.

Зачатки моралі виникли ще в первісному суспільстві. З ускладненням сфери морального життя суспільства з'являються своєрідні моральні кодекси (основні норми, правила, заповіді), частково пов'язані з релігією. Моральна свідомість включається в загальний світогляд людини, становить його частину, пов'язана з питанням про сутність людини, уявленням про сенс життя, моральний ідеал, моральні цінності. Мораль поширюється на такі відносини між людьми, що не регулюються державними установами або громадськими організаціями (дружба, кохання). Мораль звернена насамперед до внутрішнього світу і поведінки людини. Вона регулює взаємовідносини між людьми в праці, в побуті, в повсякденному спілкуванні.

Отже, мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що стосуються регулювання поведінки індивідів, погодження вчинків окремих осіб з інтересами інших людей або певної спільності способів виховання людей, створення і зміцнення певних моральних якостей і відносин. Людина вихована в дусі певної моралі, сама усвідомлює свій моральний обов'язок, тобто свої особисті обов'язки щодо інших людей і певної спільності, сама оцінює свої вчинки, морально засуджує себе за неправильний вибір вчинків, за порушення своїх обов'язків. Ця самооцінка поведінки, почуття особистої відповідальності за поведінку, за вибір вчинків має назву совісті.

♦ Найбільш віддаленою від економічного базису формою суспільної свідомості виступає релігія. Ранніми формами релігії в історії суспільства були анімізм, тотемізм, магія.

Основна ознака релігії - віра в надприродне - Бога. Релігійний культ складається з певних обрядових дій, початок яких має вихідним пунктом первісну магію. Через певні обрядові дії та забобони, встановлювані сучасними релігіями, віруючі звертаються до Бога за втіхою, допомогою. Можна виділити три елементи релігії:

♦ релігійні уявлення;

♦ релігійні почуття;

♦ релігійний культ.

Релігія являє собою найбільш консервативну форму, що спирається на "вічні і незмінні" догмати релігійного віровчення.

До світових релігій належать:

♦ буддизм;

♦ християнство;

♦ іслам.

Релігія виконує в суспільстві певні функції: втішально-компен-саційну, регулятивну, світоглядну, комунікативну, інтеграційну.

♦ Однією з найдавніших форм суспільної свідомості є естетична свідомість, тобто мистецтво, виникнення якого належить до докласового суспільства. Мистецтво - естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості -особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Дослідження первісної культури свідчать про те, що люди поступово навчились не тільки більш цілеспрямовано виготовляти необхідні їм знаряддя, а й створювати перші художні твори (наскельні малюнки в печерах, різьблення на кістках, ритуальні танці тощо).

Потреба, яку задовольняло мистецтво, була потребою в красі, створенні речей, які давали б радість людині. Художня діяльність потребувала особливих естетичних здібностей, формувала естетичні почуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, що були специфічною формою відображення світу людиною.

Поступово в суспільстві мистецтво стало переважною справою небагатьох обраних - поетів, художників, скульпторів, музикантів. Воно стало предметом теоретичного аналізу. З'явилась естетика як філософська наука про сутність і закони освоєння світу за законами краси. Поза професійною сферою мистецтво розвивалось у формі народної творчості (фольклор). Одним з корінних питань естетики, мистецтвознавства стало питання про відносини естетичної свідомості (уявлення про прекрасне, потворне та ін.) і мистецтва до дійсності.

Пізнавальне (а також політичне, моральне, педагогічне) значення мистецтва необхідно розглядати лише у зв'язку з його ідейно-теоретичною функцією. Відтворюючи дійсність у художніх образах, художник робить ідейно-естетичну оцінку дійсності, тобто виявляє своє ставлення до неї відповідно до свого естетичного ідеалу, своїх уявлень про прекрасне. Художній твір до чогось закликає, щось засуджує, викликає певні почуття, прагнення. Мистецтво задовольняє незліченні людські запити, виконує численні суспільні функції: комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну та ін.

Усі розглянуті вище форми суспільної свідомості, а також різні галузі природознавства беруть участь у формуванні світогляду людей. Суспільна й індивідуальна свідомості постійно взаємодіють між собою, взаємно збагачують одна одну. Кожний індивід протягом свого життя через відносини з іншими людьми, шляхом навчання, виховання відчуває вплив суспільної свідомості. Думка, яка походить від індивіда, його переконання можуть стати і стають суспільним надбанням, набувають значення соціальної сили, коли вони виходять за межі особистого існування, входять у загальну свідомість, стають переконаннями, нормами поведінки інших людей.
ВИСНОВКИ
Взаємодія мозку з зовнішніми предметами, явищами і процесами, унаслідок якої дуже складним і ще не досить вивченим шляхом виникає свідомість людини.

Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна від матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування.

Ключ до розгадки походження свідомості полягає в праці. Спочатку була справа. Оббиваючи лезо своєї кам'яної сокири, людина водночас відточувала "лезо" своїх розумових здатностей. Мова була могутньою силою, яка сприяла виокремленню людини з тваринного царства, розвиткові її мислення, організації матеріального виробництва. Свідомість формується і розвивається через залучення людини до культури, її виховання і навчання, суспільно корисну діяльність.

Суспільна свідомість - сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, які відображають суспільне буття.

Усі розглянуті вище форми суспільної свідомості, а також різні галузі природознавства беруть участь у формуванні світогляду людей. Суспільна й індивідуальна свідомості постійно взаємодіють між собою, взаємно збагачують одна одну. Кожний індивід протягом свого життя через відносини з іншими людьми, шляхом навчання, виховання відчуває вплив суспільної свідомості. Думка, яка походить від індивіда, його переконання можуть стати і стають суспільним надбанням, набувають значення соціальної сили, коли вони виходять за межі особистого існування, входять у загальну свідомість, стають переконаннями, нормами поведінки інших людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/4%20KURS/4/1/06H2R6.htm (дата звернення 04.02.21)

  2. https://pidru4niki.com/12920522/filosofiya/rol_pratsi_movi_suspilnogo_harakteru_zhittya_formuvanni_rozvitku_svidomosti (дата звернення 04.02.20)

  3. https://pidru4niki.com/12851113/filosofiya/formi_suspilnoyi_svidomosti_tipi_vidobrazhennya_sotsialnogo_buttya (дата звернення 04.02.20)

скачати

© Усі права захищені
написати до нас