Сутність загальних І часткових законів документології

Ім'я файлу: Документ Microsoft Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 09.12.2022
скачати
Пов'язані файли:
Семінарське 2 ЄСПЛ.docx
Семінар 1 (1).pptx

СУТНІСТЬ ЗАГАЛЬНИХ І ЧАСТКОВИХ ЗАКОНІВ ДОКУМЕНТОЛОГІЇ

Провідна роль у формуванні законів документології належить Ю.М. Столярову, котрий першим порушив питання про існування певних закономірностей і тенденцій у становленні, розвитку й функціонуванні документів та їх сукупностей, які через сталу повторюваність і важливість набувають статусу законів.Основні закони документології, виявлені Столяровим;

1.Закон документного забезпечення соціальних комунікацій (стаття «Закон документного оснащення соц. коммуникаций»);

2.Генерації документів кожною соц. системою (стаття «Второй закон документологии» + посібник «Документний ресурс»).

У системі законів документології можна умовно виокремити загальні та часткові закони.

Закон документології – об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв'язок між документально-комунікаційним явищами або процесами, що випливає із їх внутрішньої природи і сутності.

СИСТЕМА ЗАКОНІВ ЗА КУШНАРЕНКО

Загальні закони:

1.закон документаційної підтримки всіх суспільних відносин (закон документного забезпечення соц.

комунікацій (Столяров), закон документальної підтримки всіх соц. відносин, закон документного оснащення соц. комунікацій, закон обов’язковою документаційного супроводження діяльності);

2.закон генерації документів соціальними системами (закон генерації документів кожної соц. системи);

3.закон документної сутності всіх соціальних інститутів суспільства;

4.закон відповідності змісту та типово-видового складу документів та їх системних утворень потребам суспільства;

5.закон самоорганізації документів у документні потоки, масиви, фонди, тобто док-ні ресурси (потоки – динамічна форма існування; масиви, фонди і ресурси – статичні);

6.закон формування документально-комунікаційної системи суспільства (генеративні системи – ті, що створюють наукові, навч. заклади, видавництва, редакції; транзитні – кур’єрські служби, провайдери, книжкові магазини; термінальні – архіви, музеї);

7.закон відповідності обсягу документної інформації пропускним можливостям документальної комунікації суспільства.

Часткові закони:

1.закон зростання обсягів документного потоку:

2.закон старіння та актуалізації документів у потоці;

3.закон розсіювання-концентрації документів у потоці;

4.закон утворення генетично споріднених фондів:

5.закон відповідності, пропорційності, обсягу та змісту документного потоку масштабам розвитку сфери діяльності.

Перший загальний закон документології – документальна підтримка всіх соціальних відносин.

Згідно з цим законом, будь-яке соціальне явище (подія, акт) потребує документного супроводу, засвідчення, підтвердження, базується на відповідних документах або їхній сукупності.

Другий загальний закон документології – генерація документів різними соціальними системами.

Кожна соціальна система здатна створювати і дотримуватися власної системи документації, специфічної саме для неї. Водночас генерування власних документів передбачає їх обов’язкове сприйняття іншими соціальними структурами. Про об'єктивність цього закону документології свідчить те, що специфічні види і різновиди документів та їхні сукупності створюються і функціонують практично в усіх сферах людської діяльності. Наприклад, у медичних установах – медична картка (книжка), кардіограма, медичний аналіз, направлення (талон) до лікаря., рецепт тощо. Міжнародне право має свої специфічні види документів: концепція, конкордат, меморандум та ін. Концентруючись у межах базової галузі, ці документи можуть використовуватись і в інших сферах для вирішення власних специф. завдань.

Третій загальний закон документології – усі соціальні інститути суспільства є, по суті, документними.

Одні з них – створюють документи: другі — виробляють (видають); треті – зберігають; четверті – розповсюджують; п’яті — використовують; шості – утилізують. Існують також інститути, які одночасно здійснюють усі процеси комплексно.

Четвертий загальний закон документології – закон відповідності змісту і типовидового складу документів та їх системних утворень потребам суспільства.

Типовидове розмаїття документів виникає не стихійно, воно об’єктивно зумовлене потребами суспільства, яке формує своєрідне «замовлення» системі документальних комунікацій. У відповідь на потребу суспільства змінюються зміст, форма і матеріальна основа документів: від наскельних і глиняних табличок до друкованих видань, від кінофотофонодокументів до електронних документів. Урізноманітнення типів і видів документів сприяє повному й оперативному задоволенню інформаційних потреб користувачів.

П’ятий загальний закон документології – закон самоорганізації документів.

Документована інформація здатна організовуватися в динамічні і статичні системи документів: документні потоки, документи і масиви, документи і фонди, документні ресурси. Рух документів у процесі їх виробництва, розповсюдження та використання в суспільстві створює документний потік – сукупність розподілених у часі за просторі документів, які рухаються по комунікаційних каналах від створювачів та виробників до користувачів. Проходячи через канали комунікації, документні потоки створюють тимчасові, мобільні, слабоструктуровані сукупності документів – документні масиви. Постійні, систематизовані, забезпечені довідково-пошуковим апаратом документні масиви трансформуються в документні фонди. Документні потоки, масиви та фонди утворюють документі ресурси – сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання в документно-комунікаційній системі суспільства.

Шостий загальний закон документології – формування документаційно-комунікаційної системи суспільства.

Ефективне функціонування документованої інформації в суспільстві потребує створення спеціалізованих документних систем, які забезпечують «життєвий цикл» документів, їх виробництва, транспортування, збирання, зберігання, розповсюдження та використання (Ю.М. Столяров). Такі системи поділяють на генеративні, транзитні і термінальні. Генеративні – створюють та виробляють документи (авторські колективи, наукові, навчальні заклади, видавництва, редакції, студії звукозапису га ін.); транзитні

– транспортують та розповсюджують документи (передплатні агентства, книжкові магазини, кур'єрські служби, провайдери комп'ютерних мереж та їй); термінальні – одержують, обробляють, зберігають та організують використання документів (інформаційні центри, бібліотеки, архіви, музеї, відеотеки, власники комп'ютерних серверів та ін.).

Сьомий загальний закон документології – закон відповідності обсягу документованої інформації, що циркулює в суспільстві, пропускним можливостям каналів документальної комунікації.

Виробництво документованої інформації обмежене технічними і технологічними можливостями суспільства. Розробка й упровадження нових способів документування розглядаються як інформаційна революція, якісний стрибок, котрий суттєво розширює канали комунікації, забезпечує передачу інформації в просторі та часі.

………………………………………………………………………………………………………..

Перший частковий закон документології – зростання обсягів документного потоку.

Безперервне збільшення кількості вперше створюваних документів. Цей закон першим виявив Д.Прайс. У 1956 р. учений запропонував модель експоненційного зростання кількості різних типів і видів документів у суспільстві, Г10ДВ0С ПНЯ КІЛЬКОСТІ публікацій кожні 10-15 років. Динаміка приросту документів визначається на основі збільшення з часом їх річного обсягу. Загальну тенденцію зростання обсяіів потоків документації відзначив К. Г. Мітяев. Існує концепція експоненційно-логістичного зростання потоку (В.В. Налімов, З.М. Мульченко), згідно з якою після періоду постійного зростання потоку неминуче настає стадія насичення і зменшення обсягів документів. Для характеристики темпів зростання потоку фахівці запропонували покійник, який визначні період подвоєння обсягів потоку (Г.Ф. Гордукалова) – час, протягом якого обсяг річного мікропотоку збільшується вдвічі. Згідно з цим, виділяють: мікропотоку прискореного темпу розвитку І з подвоєнням обсягу менше 10 років; середнього темпу розвитку І від 10-20 років; повільних темпів розвитку – понад 20 років; потоки, що зникають – обсяг яких не збільшується, а зменшується.

Другий частковий закон документології – старіння та актуалізації документів у потоці (Р. Бартон, Р. Кеблер, Д. Прайс)

В процесі функціонування в суспільстві документ підлягає старінню (втрата ціннісних властивостей інформаційної і/або матеріальної складової документа) та актуалізації (повернення документа минулих років до активного використання).

Третій частковий закон документології – розсіювання-концентрації документів у потоці (закон С.К. Бредфорда і Дж. Ципфа)

Документи з певної галузі знань (проблеми, теми) розсіюються в потоках непрофільних документів, одночасно більша їх частина концентрується в потоках документів профільної тематики. Найчіткіше цю закономірність сформулював С.К. Бредфорд у книзі «Документація» (1948р.), якщо наукові журнали розмістити в порядку зменшення в них кількості статей з певної галузі знань (проблеми, теми), то в такому спискові можна виділити ядро журналів, присвячених безпосередньо цій галузі (явище концентрації), та декілька груп чи зон, кожна з яких містить стільки ж статей, що і ядро (явище розсіювання). Явище «розсіювання-концентрації» інформації вивчалося багатьма дослідниками (А. Лотке, Дж. Цнпф, К. Брукс, Г.В.Гедримович, Д.Ю. Теплов, А.В. Соколов, В.М. Автократов та ін.), що дозволило уточнити специфіку проявів цього закону щодо документів певного змісту, типів і видів.

Четвертий частковий закон документології – утворення генетично споріднених фондів. Він означає, що на кожному етапі створення, розповсюдження, обробки, зберігання і використання документів формуються документні масиви установ, підприємств, редакцій, видавництв, книгарень, інф. центрів, бібліотек, архівів, музеїв, які мають єдину генетичну основу або походження.

П’ятий частковий закон документології – відповідності пропорційності обсягу та змісту документопотоку масштабам розвитку сфери діяльності. Цей закон містить два аспекти:

a)чим соліднішою є сфера професійної або громадської діяльності, тим значнішим є обсяг документних потоків, які вона створює;

b)чим масштабнішою є сфера діяльності, тим більше документних потоків і масивів вона

використовує.

Старіння та актуалізація документів у документних потоках і масивах – складний процес, який залежить від багатьох факторів, стосується як інформаційної, так і матеріальної складових документа.

Розсіювання документів – це функціонування документів однієї тематики не лише в тематично спеціалізованих документних потоках і масивах, але й у потоках і масивах непрофільних документів.

Концентрація документів – функціонування більшості документів певної тематики переважно лише в декількох однопрофільних документних потоках і масивах.

Закон – необхідне, суттєве, стале співвідношення між окремими явищами.

Можна виділити три групи законів:

1.загальні, універсальні, фундаментальні закони (закони діалектики),

2.особливі закони, притаманні всім або багатьом формам руху матерії, стосуються деякою мірою суміжних наукових галузей (закони математики, закони збереження, періодичності),

3.окремі, часткові закони, які притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, біології, хімії).

Закони діалектики:

1.закон переходу кількості в якість, і закон єдності та боротьби протилежностей,

2.закон заперечення заперечень.

З категорією «закон» має зв’язок категорія «закономірність». Це одно порядкові, але не тотожні поняття. Закономірність є ширшим ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства. Закон є результатом пошуку та усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків між суспільними явищами.

Ю.Столяров, Н.Кушнаренко, А.Соляник розрізняють загальні та часткові закони документології.

Закон документології — об’єктивно існуючий, постійний і необхідний взаємозв’язок між документально-комунікаційними явищами або процесами, що випливає з їх внутрішньої природи, сутності.

КЛАСИФІКАЦІЙНА СХЕМА ВИДАНЬ

А. За цільовим призначенням:

офіційне; наукове;

науково-популярне; науково-виробниче; виробничо-практичне для любителів; літературно-художнє; нормативно-виробниче; виробничо-практичне; навчальне; суспільно-політичне; довідкове; рекламне;

видання для дозвілля.

Б. За інформативними знаками:

текстове; нотне: картографічне; образотворче.

В. За ступенем аналітикосинтетичної переробки інформації:

інформаційне; бібліографічне; реферативне

оглядове; дайджест.

Г. За складом основного тексту:

моновидання; збірник

Д. За обсягом:

книга; брошура; листівка.

Е. За періодичністю:

неперіодичне; періодичне; серійне; продовжуване.

Є. За структурою:

серія; однотомник; багатотомник.

Ж. За матеріальною конструкцією:

книжкове; аркушеве; карткове; журнальне; газетне

СХЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Класифікація за інформаційною складовою			Класифікація за фізичною складовою
документа			документа
Блок-фасет 1. Вид документа за характером			Блок-фасет 8. Вид документа за матеріальним
знакових засобів:			носієм інформації:
	текстовий;	-		паперовий;
	іконографічний;	-		плівковий;
	ідеографічний;	-		пластмасовий.
	звуковий;	Блок-фасет 9. Вид документа за матеріальною
	матричний;	конструкцією:
	комплексний.	-		аркушевий;
Блок-фасет 2. Вид документа за ступенем запису			-		кодексний;
інформації:			-		картковий;
	одноступеневий;	-		стрічковий;
	двоступеневий;	-		дисковий;
	триступеневий.	-		комбінований.
Блок-фасет 3. Вид документа за призначенням для
сприйняття:			Класифікація документа за обставинами його
	прочитуваний людиною;	побутування у зовнішньому середовищі
	прочитуваний машиною.	Блок-фасет 10. Вид документа за регулярністю
Блок-фасет 4. Вид документа за способом			виходу у світ:
сприйняття:			-		періодичний;
	візуальний;	-		неперіодичний.
	тактильний;	Блок-фасет 11. Вид документа за часом виходу в
	аудіальний;	світ.
	аудіовізуальний.	-		оригінал;
Блок-фасет 5. Вид документа за ступенем його			-		копія.
розповсюдження:			Блок-фасет 12. Вид документа за місцем
	опублікований;	створення:
	неопублікований;	-		місцевий;
	непублікований.	-		регіональний;
Блок-фасет 6. Вид документа за способом			-		загальнодержавний
документування:			-		(національний);
	рукописний;	- закордонний (іноземний);
	друкований;	-		міжнародний.
	механічний;
	магнітний;
	фотографічний;
	оптичний;
	лазерний;
	електронний.
Блок-фасет 7. Вид документа за рівнем
узагальнення інформації:
-	первинний;
-	вторинний.

© Усі права захищені
написати до нас