Ім'я файлу: ET-L- 3.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 23.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
11131110_gigiyena.doc
Кондратюк, МикроЕконом. КР.docx

Економічна система суспільства та відносини власності


  1. Економічна система: сутність, типи.

  2. Економічний зміст та система форм власності.

  3. Трансформація відносин власності.


1. Економічна система: сутність, типи.
Економічна система - сукупність економічних одиниць і зв'язків між ними, що характеризується цілісністю і цілеспрямованістю функціонування.

Економічна одиниця - неподільне господарське утворення, грає самостійну роль в економічних процесах і має відповідні інтереси, цілі і функції (держава, підприємства, фізичні і юридичні особи та ін.).

В основу найбільш поширеної класифікації економічних систем покладено основні два критерії: домінуюча форма власності на засоби виробництва і спосіб координації господарської діяльності. Відповідно до них виділяють такі типи економічних систем:

1) традиційна: переважно характерна для країн, які з позиції технократичної цивілізації визначаються як нерозвинені (хоча і розвиненим країнам можуть бути притаманні елементи традиційної економіки); ґрунтується на звичаях, традиціях, національних, культурних коренях; використовуються різні форми і види власності (общинна - в нерозвинених країнах);

2) командно-адміністративна: монополія державної власності, одержавлення майже всіх матеріальних ресурсів; економічна влада централізована на основі директив і планів; управління здійснюється зверху-вниз; встановлення цін, основних народногосподарських пропорцій, централізоване регулювання виготовленого національного продукту; загальний інтерес домінує над особистим;

3) ринкова (чистий капіталізм): переважає приватна власність, існує свобода вибору і підприємництва, конкуренція; особистий інтерес переважає над загальним; ціноутворення на основі взаємодії попиту і пропозиції; роль держави в економіці обмежена, переважно використовуються непрямі методи регулювання;

4) змішана: характерна для більшості розвинених країн, являє собою симбіоз декількох економічних систем, найчастіше командно-адміністративної і ринкової, заснована на співіснуванні різних форм власності. У змішаній економіці відбувається нейтралізація недоліків однієї економічної системи перевагами іншої;

5) перехідна: перехід від однієї економічної системи до іншої; її відмінні риси - боротьба елементів економік, що відмирає і що зароджується; нестійкість, підвищена роль держави.

Кожна економічна система історична, вона переживає час свого зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду і загибелі.

Економічна система має три основні підсистеми:

  1. продуктивні сили суспільства,

  2. виробничі економічні відносини,

  3. механізм господарювання.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва (знаряддя праці та предмети праці) і робочої сили.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які приводять в дію засоби виробництва. Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу.

Виробничі відносини – сукупність зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Суть і основу економічних відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають у чиїх інтересах ведеться виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Важливим структурним елементом економічної системи є механізм господарювання, який узгоджує функціонування і розвиток ланцюгів економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і виробничі відносини.

Механізм господарювання – це сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією
2. Економічний зміст та система форм власності.
Власність - система об'єктивних економічних відносин з приводу привласнення матеріальних та інших благ і послуг.

Суб'єктами власності можуть бути фізичні, юридичні особи, держава.

Об'єктами власності можуть виступати нерухомість, підприємства, ресурси, товари, технології та інше.

Структуру відносин власності складають відносини користування, розпорядження, володіння, відчуження та привласнення.

У відносинах власності виділяють два аспекти:

1) економічний - розкривається в самому визначенні власності;

2) юридичний, згідно з яким власність представляє собою юридично закріплені права на користування, розпорядження і володіння.

Власність нерозривно пов'язана з управлінням і економічною владою. Існує кілька варіантів співвідношення суб'єкта власності і суб'єкта управління:

– повний їх збіг;

– часткове делегування частини повноважень власником керуючому;

– повне відділення суб'єкта власності і суб'єкта управління.

Розрізняють такі форми власності:

1) приватна: передбачає невеликі розміри підприємства, незначну величину прибутку, одноосібне присвоєння результатів праці, покладання ризику діяльності на самого власника, який несе відповідальність перед кредиторами всім своїм майном. Приватна власність зосереджена в наступних сферах: надання індивідуальних послуг, виробництво невеликих партій виробів, інтелектуальна діяльність і ін. Основні види приватної власності - індивідуально-трудова і приватна власність з найманою працею;

2) державна: зосереджена в галузях, де невиправданим і малоприбутковим є використання індивідуального капіталу, а також вимагають великого початкового капіталу; в сферах з пролонгованим ефектом -фундаментальні науки, технологія; в забезпеченні відтворення робочої сили - охорона здоров'я, культура, освіта;

3) похідні форми: колективна, акціонерна, змішана тощо.
3. Трансформація відносин власності.
Відносини власності зазнають змін на різних етапах розвитку суспільства. Для країн, які здійснювали перехід від командно-адміністративної до ринкової системи, були характерні процеси роздержавлення і приватизації.

Роздержавлення в широкому сенсі - розширення самостійності підприємств і організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками; зміна форм і методів господарювання.

Роздержавлення у вузькому сенсі - перетворення державної власності в інші форми, що супроводжується обов'язковою зміною власника.

Приватизація - форма роздержавлення, перетворення державної власності в приватну.

Цілі роздержавлення:

  • підвищення ефективності роботи підприємств;

  • посилення конкуренції;

  • демонополізація економіки;

  • створення класу ефективних власників;

  • поповнення державного і місцевих бюджетів.

Форми роздержавлення:

  • оренда;

  • акціонування;

  • реприватизація;

  • стихійна приватизація;

  • активна приватизація;

  • безкоштовна передача неефективних підприємств;

  • безкоштовна масова приватизація.

Проблеми, що виникли в ході роздержавлення в Україні:

- стислий термін;

- масштабність процесу;

- слабке методологічне і методичне забезпечення;

- відбувалось в умовах негативної господарської кон’юнктури (падіння обсягів виробництва, зростання інфляції, безробіття).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас