Ім'я файлу: ET-L- 3.docx Розширення: docx Розмір: 28кб. Дата: 23.11.2020 скачати Пов'язані файли: 11131110_gigiyena.doc Кондратюк, МикроЕконом. КР.docx Економічна система суспільства та відносини власності Економічна система: сутність, типи. Економічний зміст та система форм власності. Трансформація відносин власності. 1. Економічна система: сутність, типи. Економічна система - сукупність економічних одиниць і зв'язків між ними, що характеризується цілісністю і цілеспрямованістю функціонування. Економічна одиниця - неподільне господарське утворення, грає самостійну роль в економічних процесах і має відповідні інтереси, цілі і функції (держава, підприємства, фізичні і юридичні особи та ін.). В основу найбільш поширеної класифікації економічних систем покладено основні два критерії: домінуюча форма власності на засоби виробництва і спосіб координації господарської діяльності. Відповідно до них виділяють такі типи економічних систем: 1) традиційна: переважно характерна для країн, які з позиції технократичної цивілізації визначаються як нерозвинені (хоча і розвиненим країнам можуть бути притаманні елементи традиційної економіки); ґрунтується на звичаях, традиціях, національних, культурних коренях; використовуються різні форми і види власності (общинна - в нерозвинених країнах); 2) командно-адміністративна: монополія державної власності, одержавлення майже всіх матеріальних ресурсів; економічна влада централізована на основі директив і планів; управління здійснюється зверху-вниз; встановлення цін, основних народногосподарських пропорцій, централізоване регулювання виготовленого національного продукту; загальний інтерес домінує над особистим; 3) ринкова (чистий капіталізм): переважає приватна власність, існує свобода вибору і підприємництва, конкуренція; особистий інтерес переважає над загальним; ціноутворення на основі взаємодії попиту і пропозиції; роль держави в економіці обмежена, переважно використовуються непрямі методи регулювання; 4) змішана: характерна для більшості розвинених країн, являє собою симбіоз декількох економічних систем, найчастіше командно-адміністративної і ринкової, заснована на співіснуванні різних форм власності. У змішаній економіці відбувається нейтралізація недоліків однієї економічної системи перевагами іншої; 5) перехідна: перехід від однієї економічної системи до іншої; її відмінні риси - боротьба елементів економік, що відмирає і що зароджується; нестійкість, підвищена роль держави. Кожна економічна система історична, вона переживає час свого зародження, становлення, розвитку, розквіту, занепаду і загибелі. Економічна система має три основні підсистеми: продуктивні сили суспільства, виробничі економічні відносини, механізм господарювання. Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва (знаряддя праці та предмети праці) і робочої сили. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які приводять в дію засоби виробництва. Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Виробничі відносини – сукупність зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Суть і основу економічних відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають у чиїх інтересах ведеться виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Важливим структурним елементом економічної системи є механізм господарювання, який узгоджує функціонування і розвиток ланцюгів економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і виробничі відносини. Механізм господарювання – це сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією 2. Економічний зміст та система форм власності. Власність - система об'єктивних економічних відносин з приводу привласнення матеріальних та інших благ і послуг. Суб'єктами власності можуть бути фізичні, юридичні особи, держава. Об'єктами власності можуть виступати нерухомість, підприємства, ресурси, товари, технології та інше. Структуру відносин власності складають відносини користування, розпорядження, володіння, відчуження та привласнення. У відносинах власності виділяють два аспекти: 1) економічний - розкривається в самому визначенні власності; 2) юридичний, згідно з яким власність представляє собою юридично закріплені права на користування, розпорядження і володіння. Власність нерозривно пов'язана з управлінням і економічною владою. Існує кілька варіантів співвідношення суб'єкта власності і суб'єкта управління: – повний їх збіг; – часткове делегування частини повноважень власником керуючому; – повне відділення суб'єкта власності і суб'єкта управління. Розрізняють такі форми власності: 1) приватна: передбачає невеликі розміри підприємства, незначну величину прибутку, одноосібне присвоєння результатів праці, покладання ризику діяльності на самого власника, який несе відповідальність перед кредиторами всім своїм майном. Приватна власність зосереджена в наступних сферах: надання індивідуальних послуг, виробництво невеликих партій виробів, інтелектуальна діяльність і ін. Основні види приватної власності - індивідуально-трудова і приватна власність з найманою працею; 2) державна: зосереджена в галузях, де невиправданим і малоприбутковим є використання індивідуального капіталу, а також вимагають великого початкового капіталу; в сферах з пролонгованим ефектом -фундаментальні науки, технологія; в забезпеченні відтворення робочої сили - охорона здоров'я, культура, освіта; 3) похідні форми: колективна, акціонерна, змішана тощо. 3. Трансформація відносин власності. Відносини власності зазнають змін на різних етапах розвитку суспільства. Для країн, які здійснювали перехід від командно-адміністративної до ринкової системи, були характерні процеси роздержавлення і приватизації. Роздержавлення в широкому сенсі - розширення самостійності підприємств і організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками; зміна форм і методів господарювання. Роздержавлення у вузькому сенсі - перетворення державної власності в інші форми, що супроводжується обов'язковою зміною власника. Приватизація - форма роздержавлення, перетворення державної власності в приватну. Цілі роздержавлення: підвищення ефективності роботи підприємств; посилення конкуренції; демонополізація економіки; створення класу ефективних власників; поповнення державного і місцевих бюджетів. Форми роздержавлення: оренда; акціонування; реприватизація; стихійна приватизація; активна приватизація; безкоштовна передача неефективних підприємств; безкоштовна масова приватизація. Проблеми, що виникли в ході роздержавлення в Україні: - стислий термін; - масштабність процесу; - слабке методологічне і методичне забезпечення; - відбувалось в умовах негативної господарської кон’юнктури (падіння обсягів виробництва, зростання інфляції, безробіття). |