Нікітчук Катерина л-32
Практичне заняття № 1
Тема: «Суть, зміст та загальні закономірності процесу виховання дітей з вадами мовлення»
План:
1.Характеристика процесу виховання.
Процес виховання – це динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.
«Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів». Автори ряду навчальних посібників (наприклад, «Педагогіка: теорія та історія», «Педагогіка», «Теорія і методика виховання») уникають використання педагогічного поняття «процес виховання» і, відповідно, не дають його характеристики або використовують побіжно і без обґрунтування. Також немає чіткості стосовно педагогічних термінів «процес виховання» і «виховні заходи». «Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості»; процес виховання не можна звести до самих лише виховних заходів. Система виховних заходів – це конкретна методика виховної роботи, а не виховний процес. Сучасну характеристику виховного процесу дає І. Підласий: «Процес виховання – це процес формування, розвитку особистості, який включає як цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості»
Специфічним для процесу виховання є:
– цілеспрямованість;
– двосторонність;
– неперервність і тривалість;
– багатогранність завдань і різноманітність змісту;
– залежність від специфіки професійних завдань і необхідності формування громадянина України;
– багатство форм, методів і засобів виховного впливу;
– поступове виявлення результатів виховних впливів;
– самокерованість.
2. Характеристика понять: «виховання», «вихованість».
Виховання – процес формування, розвитку особистості, який включає у себе як цілеспрямований вплив ззовні, так і самовиховання.
Вихованість - вміння вести себе в суспільстві, вихованість. Під вихованістю, як правило, розуміють чемне, ввічливе поводження людини, що відрізняється хорошими манерами, правильною мовою, умінням спілкуватися з оточуючими його людьми в різних ситуаціях і т.д. Вихована людина характеризується знанням правил культури поведінки, етикету. У широкому сенсі вихованість означає не тільки дотримання правил поведінки і спілкування, прийнятих у даному суспільстві, а й внутрішню культуру людини, відтворену в його світогляді. У цьому сенсі вихованість є невід'ємною якістю інтелігентності.
3. Рушійні сили процесу виховання.
Рушійні сили виховання – це сукупність суперечностей, вирішен-ня яких сприяє досягненню цілей виховання. Суперечності процесу виховання поділяються на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні – це суперечності між зростаючими завданнями, які належить розв’язати вихованцю і тими можливостями, які обмежу-ють його дії у розв’язанні цих завдань, рівнем його розвитку як особистості.
Зовнішні суперечності.
Невідповідність виховних впливів навчального закладу і сім’ї, коли сім’я, не вникаючи в суть вимог закладу, прямо чи опосеред-ковано протидіє їм.
Суперечність між виховними впливами навчального закладу і сім’ї та стихійними виховними впливами вулиці.
Невідповідність виховних вимог у різних викладачів (або бать-ків у сім’ї).
Отримання вихованцем негативного досвіду, в силу якого він постійно вступає в конфлікт з іншими.
4. Принципи виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку.
Рішення корекційних завдань неможливо без урахування вихідних положень дошкільної педагогіки. До них відносяться:
Принцип взаємозв'язку сенсорного, розумового і мовного розвитку дітей; він базується на розумінні мови як речемислітельной діяльності, розвиток якої пов'язано з пізнанням навколишнього світу;
Формування мовлення здійснюється в певній послідовності - від конкретних значень до більш абстрактним-шляхом вирішення мовленнєво завдань. Репродуктивні форми навчання застосовуються в певних межах на початкових етапах корекції; для розвитку приватних механізмів мови: наприклад, нормалізація моторики артикуляційного апарату; засвоєння навичок складової структури та ін .
Принцип комунікативно-діяльнісного підходу до розвитку мовлення. Враховуються психолингвистические положення про послідовне ускладнення мовних операцій - від мовного досвіду до мовного вмінню і мовним висловлювань, підлеглим завданням спілкування;
Принцип формування елементарного усвідомлення мовних явищ. В основі засвоєння мови дитиною лежить неусвідомлене узагальнення явищ мови. У дітей з мовними порушеннями цей процес відбувається своєрідно і дисгармонійно внаслідок первинного недорозвинення мовної здібності. Необхідно на ранніх стадіях корекції формувати не тільки довільність мови, а й її усвідомленість. Найбільшою мірою цей принцип продуктивний при навчанні і вихованні дітей із загальним недорозвиненням мови (алалія, дизартрія, ринолалія) і при підготовці до навчання і попередження порушень письмової форми мови;
Принцип забезпечення активної мовної практики. Він полягає у вживанні і сприйнятті дітьми різних форм мови в мінливих умовах спілкування. Для кожної форми мовного порушення використовуються найбільш адекватні приватні прийоми, що забезпечують мовну активність дітей в різних видах діяльності.
5. Завдання виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку.
Найбільш повно представлені системи корекційного виховання і навчання в варіативних програмах дошкільних освітніх установ (Т. Б. Филичева, Г. В. Чиркін, Г. А. Каші, Н. А. Чевелева, С. А. Миронова та ін.). У загальному вигляді в програмах реалізуються такі завдання промови:
структурні - здійснюється формування різних структурних рівнів системи мови: фонетичного, лексичного, граматичного;
функціональні - формуються навички володіння промовою вспілкуванні (обмін інформацією і переживаннями);
когнітивні - формується усвідомлення мови і мовлення, послідовне ускладнення інтелектуально-мовних дій на основі ускладнення мотивації і співвіднесення мотиву і результату.
Ці завдання визначають загальну стратегію корекції мовлення дитини, але обов'язково поділяються на ряд більш конкретних завдань, що визначаються типом ведучого (первинного) дефекту в структурі мовного порушення. Характер корекційного впливу і вибір методичних прийомів залежать від того, які ланки мовної системи потребують першочергової корекції і формуванні.
По відношенню до дітей, які мають переважні порушення мовних засобів, на перший план висувається систематичне формування лексико-граматичної системи і зв'язного мовлення; по відношенню до заикающимся - формування різних сторін мовної поведінки і подолання властивостей, що негативно впливають на плавну течію зв'язного мовлення як довільної діяльності.
Завдання самостійної роботи
1.Проаналізуйте категорії виховних цілей у когнітивній галузі діяльності (формування свідомості особистості) (за С.Г. Карпенчук).
2.Проаналізуйте опорну схему «Сутність процесу виховання» (Таблиця 1).
3. Проаналізуйте особливості дітей з ПМР, що ускладнюють процес виховання.
Діти з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, втомлюються. Їм притаманні дратівливість, збудливість, емоційна нестійкість. У них спостерігається нестійкість уваги і пам’яті, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку.
4. Поясніть процес інтеріоризації особистістю загальнолюдських цінностей у процесі виховання.
Інтеріоризація особистістю загальнолюдських цінностей у процесі здійснення учням оціночної діяльності допомагає йому спроектувати нову діяльність у відповідності з суспільними еталонами і тими завданнями, які постають перед ним у процесі самоосвіти і самовиховання, і реалізувати її на практиці.
Сприйняття і інтеріоризація особистістю, переклад у "внутрішній план" загальнолюдських цінностей і вироблення власних ціннісних орієнтації неможливі лише на рівні усвідомлення (когнітивному). У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Емоційна природа процесу інтеріоризації підтверджується численними дослідженнями. У них показано, що соціальні цінності сприймаються не тільки свідомістю, раціональним мисленням, а й почуттями. Навіть розуміння суспільного значення не просто "супроводжується", а "забарвлюється" почуттями. Участь почуттів визначає реальність прийняття цього значення особистістю, а не просто його розуміння. Таким чином, інтеріоризації загальнолюдських цінностей вимагає врахування діалектичної єдності когнітивного і чуттєвого, раціонального і практичного (готовність до діяльності), соціального та індивідуального в особистості.
Практичне заняття № 2
Тема: «Форми і методи виховання дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку»
План:
1.Класифікація форм виховання.
Розрізняють класифікації форм виховання: 1) фронтальні чи масові; 2) гурткові чи групові; 3) індивідуальні.
Індивідуальна форма – це робота з одним вихованцем; групова – від 5-7 вихованців до 25-40; масова – кількість вихованців необмежена. Практика показує: ефективність виховного процесу залежить від форми його організації. На перший погляд може здатися, що чим більша кількість вихованців бере участь у заході, тим нижче якість такої виховної роботи. Разом з тим, не слід забувати, що виховання учнів здійснюється у колективі та через колектив. Ця закономірність й робить достатньо ефективними групові форми виховної роботи.
2.Класифікація методів виховання.
Метод - це шлях, спосіб досягнення запланованої, прогнозованої мети. Методи виховання - шляхи і способи спільної, взаємозв'язаної діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад. В основу цієї групи методів покладено слово педагога — найпопулярніший інструмент у педагогічній діяльності. «В руках педагога слово — такий самий могутній засіб, як і музичний інструмент у руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля — живопису, без мармуру й різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність» (В. Сухомлинський).
2. Методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, ситуативні методи, метод проективний). Логічний зв’язок між цими групами методів: від слова — до конкретної справи. Адже саме в процесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуються вміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньоколективних стосунків, укорінення елементів морального етикету. Логічний зв’язок між цими групами методів: від слова — до конкретної справи. Адже саме в процесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуються вміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньоколективних стосунків, укорінення елементів морального етикету.
3. Методи стимулювання діяльності й поведінки. Класифікацію методів цієї групи здійснено з урахуванням емоційного аспекту засобів стимулювання. Виходячи з того, що ця група є допоміжною, оскільки кожен із методів використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному використанню методів двох попередніх груп, методи третьої групи можна поділити на дві підгрупи: 1. Засоби емоційного стимулювання, що використовуються в процесі розвитку свідомості особистості (влучний добір питань; аналіз проблемних питань, конфліктних ситуацій; створення уявних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду школярів; аналіз міркувань ровесників, протилежних висловлювань; розбір етичного змісту прислів’їв і приказок, афоризмів, життєвих девізів; ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, гра). 2. Засоби стимулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитивної суспільної поведінки (гра, змагання, романтика, заохочення, покарання).
4. Методи самовиховання (самопізнання, самоставлення, саморегуляція). Виокремлення такої групи методів мотивується потребою передбачення завершального (ш кільного) етапу формування особистості — забезпечення учнів практичними вміннями і навичками самовиховання як найвищої форми виховання, щоб наступні етапи їх життєдіяльності реалізувалися на основі самовдосконалення та особистішого самопроектування. Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.
3. Ефективні методи виховання, що використовуються в закладах спеціальної освіти.
Вержиховська О. М. зазначає, що у спеціальній та інклюзивній школі використовують ті самі методи виховання, що і в загальноосвітній школі. При цьому ми враховуємо особливості дітей з тяжкими порушеннями мовлення. Існують різні класифікації методів виховання, проте нас цікавить така класифікація: 1) вправи; 2) переконування; 3) стимулювання; 4) приклад (самовиховання).
Вправи. До вправ відноситься група методів, спрямованих на формування в учнів навичок і звичок моральної поведінки шляхом багаторазового повторення вчинків, дій і регулювання поведінки.
У молодших класах спеціальної та інклюзивної школи у дітей спостерігається затримка у розвитку вмінь самостійно організовувати свою поведінку, тому вправа займає провідне місце в системі виховних методів. Дітям з тяжкими порушеннями мовлення виконують свої дії за словесною інструкцією, тому вправи включають в спеціально організовану практичну діяльність (повчальну, ігрову, трудову, суспільно корисну і пізнавальну, яка стимулює їх діяти за словесною інструкцією).
Форми вправ: 1) безпосереднє поточне виправлення побачених відхилень від правил поведінки; 2) доручення і завдання; 3) включення дітей в колективні форми життя і трудовий процес. Методика вправ базується на принципі постійного ускладнення завдань, або їх адаптації.
Переконування. Головний засіб впливу на дитину є слово. У дітей з тяжкими порушеннями мовлення низький рівень розвитку внутрішнього мовлення, вони базують свою поведінку за наслідуванням, під впливом зовнішнього мовлення.
Переконування включає два ступеня: 1) пояснення (роз'яснення); 2) навіювання (навіяння).
Пояснення в спеціальній та інклюзивній школі спрямоване на формування в учнів знання того, яка поведінка від них потребується, як і чому вони повинні поводити себе так, а не інакше. Для цього проводять пояснювальну роботу, читають оповідання тощо.
Навіювання - це емоційна переробка педагогічних ідей, задумів в особистісний план учня, особистісне «прийняття» учнем не стільки того, що сказано, або зроблено, а як сказано чи зроблено (погляд, емоція, жест, схвальні не схвальні рухи, міміка вчителя). Включення емоції - це психічна якість і внутрішній механізм навіювання.
Навіювання забезпечується шляхом таких словесних впливів, як: а) зауваження - це коротка форма відображення незадоволеності вчинком і вказівка на необхідність його виправлення; б) порада - це те саме, але вона дає можливість учню самостійно обрати форму поведінки, що рекомендується вихователем; в) прохання (просьба) - тут дитина має свободу вибору; г) етична бесіда (індивідуальна і групова).
Стимулювання - це: а) заохочення - це такий вплив на учнів , котрий дає позитивну оцінку їх вчинків, що спонукає до діяльності, морального самовдосконалення; б) покарання - це навички осуду, розвінчане негативних характеристик вчинків.
Заохочення застосовується у вигляді похвали; нагороди; схвалення.
Покарання застосовується у вигляді догани, докору; осуду; попередження; обговорення вчинків під час класної виховної години; зниження оцінки за поведінку.
Приклад - спосіб для наслідування, який включає наступні етапи: 1) сприйняття конкретної дії (виникнення бажання писати так само); 2) ланка між прикладом для наслідування і наслідувальними діями; 3) синтез наслідування і самостійних дій (виховна функція).
У спеціальній та інклюзивній школі практикують: 1) поєднання рекомендацій брати приклад з тих чи інших вчинків з глибоким поясненням їхньої суспільної цінності і прихильності; 2) постійна фіксація уваги учнів на поведінці інших школярів, їх сестер і братів, батьків, близьких, які є прикладом для наслідування; 3) широке використання прикладів героїчних вчинків дітей і дорослих, героїв літературних творів і кіно, життя яких є справжнім прикладом для наслідування.
Результативність (наявний рівень вихованості) - завершений етап системи виховання (це рівень досягнення мети виховання, прогнозування цілей, завдань, ефект якого визначається на основі вивченого результату). Ефективність реалізації будь-якої системи виховання, забезпечують технологічні підходи (технологія - конструювання процесу виховання). Це проект способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, моделювання процесу та результату, способів його досягнень, який включає діагностику ціле утворення і об'єктивний контроль за результатами.
Завдання самостійної роботи
1. Наведіть приклади застосування в ЗСО наступних методів: вправи, переконування, стимулювання, самовиховання.
2.Проаналізуйте форми організації виховного процесу залежно від методики виховного впливу: словесні (інформація, збори, зустрічі тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості, вітрини нових книжок та ін.).
3.Підготовка до модульного контролю № 1.