МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КОЛЕДЖ ІНЖЕНЕРІЇ ТА УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
РЕФЕРАТ
На тему: «Суспільний продукт і його форми»
Виконала студентка групи 201-ПТБ
Коломієць Олександра
Перевірив викладач
Іщак Олена Вікторівна
Київ 2020
ПЛАН
Вступ 3
1. Сукупний суспільний продукт 5
2. Система національних рахунків та їх характеристика 10
3. Валовий національний продукт та валовий внутрішній продукт 17
4. Методи розрахунку ВНП: за витратами та доходами 17
5. Суть і структура національного багатства 21
Висновки 24
Список використаних джерел
У рефераті розкривається поняття суспільного продукту.
Реферат полягає в тому, що виробництво в деякій ступені можна назвати основою економіки. Так, саме в процесі виробництва створюються необхідні товари, споживаються природні ресурси. За вироблену продукцію працівники отримують заробітну плату, що дає їм можливість реалізовувати свої життєві потреби. Виробництво є рушійною силою розвитку суспільства, воно стимулює створення інноваційних продуктів, що ще більшою мірою задовольняють потреби суспільства. Ступінь розвитку виробництва та його структура відображають ступінь розвитку держави на світовій арені.
Розвиток виробництва залежить від чинників, що використовуються в процесі виробництва. Основні з них - праця, земля, капітал, підприємництво. В останній час п'ятим і не менш важливим чинником називають час. Саме час, наприклад, час створення нового продукту, тривалість виробничого циклу, строк реагування виробника на потреби споживачів або дії конкурентів надають конкурентних переваг найбільш «швидким» виробникам. Для цього створюють цілі підрозділи, які допомагають оптимізувати процес виробництва.
Важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.
Багато підприємств сьогодні вважають одним з основних чинників виробництва - працю, а основним «капіталом» - працівників.
В останній час набуває особливого значення поняття «інтелектуального капіталу», що характеризує важливість збереження та розвитку персоналу підприємств.
Ринкова економіка стимулює найбільш рішучих людей створювати власні підприємства. Саме підприємці створюють нові продукти або надають нові або більш якісні послуги. Можна сказати, що підприємництво є стимулом науково-технічного прогресу, що в результаті призводить до освоєння менш матеріалоємних, енергоємних виробництв.
Капітал та природні ресурси приймають участь безпосередньо у процесі виробництва. Від їх вартості та якості залежить конкурентоздатність продукції , що виробляється.
Таким чином, ми бачимо, що виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей.
Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.
1. Сукупний суспільний продукт
Результатом суспільного відтворення, тобто продуктивного функціонування економки суспільства, його галузей і сфер є сукупний суспільний продукт . Сукупний суспільний продукт - найбільш загальний показник результату суспільного виробництва.
Сукупний суспільний продукт (ССП) - це сукупність усіх матеріальних благ і послуг, створених у суспільному виробництві за певний період часу, як правило - за рік.
Протягом кількох десятиліть домінувало марксистське уявлення про те, що сукупний суспільний продукт створюється тільки у сфері матеріального виробництва, що тільки праця зайнятих у цій сфері є продуктивною. Вважалось, що невиробнича сфера є непродуктивною, а її працівники тільки споживають сукупний суспільний продукт. Вважається, що таке трактування не є коректним відповідно реаліям сучасної економіки з розвинутою сферою послуг. Більшість сучасних економістів дотримуються точки зору, що будь-яка суспільно корисна праця є продуктивною, а сукупний суспільний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.
В умовах товарно-грошових відносин суспільний продукт виступає в натурально- речовій та вартісній формі.
За натурально-речовою ознакою сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання.
За вартістю сукупний суспільний продукт (W=c+v+m) складається з наступних частин:
- перенесеної вартості (тобто спожитої частини вартості засобів виробництва - с);
- вартості необхідного продукту (сукупної вартості робочої сили, або заробітної плати
-V);
- додаткового продукту (т).
За функціональною ознакою Сукупний суспільний продукт представляє фонд заміщення (Фз), фонд споживання (Фс) і фонд нагромадження.(Ф//)
Для обчислення обсягу сукупного суспільного продукту економічна наука використовує низку показників, серед яких: в аловий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий внутрішній продукт (ЧВП); національний дохід (НД). (Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт являються формами сукупного суспільного продукту.) Найліпшим вимірником внутрішнього стану економіки є річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг.
Є два способи вимірювання сумарного обсягу виробництва товарів і послуг в економіці: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт. Вони тісно пов’язані і відрізняються лише тим, як саме визначається економіка.
Валовий національний продукт (ВНП) - це сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених за рік в економіці даної країни незалежно від того, де розміщені ресурси виробництва, - у країні чи за кордоном.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це сукупна ринкова вартість обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, вироблених у межах країни незалежно від того, кому належать ресурси виробництва.
Вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі і прибутки, є частиною ВВП України, і навпаки, доходи, одержані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.
Більшість країн, включаючи Україну, використовують як показник обсягу національного виробництва саме ВВП.
Для визначення сукупного обсягу виробництва потрібно, щоб усі товари та послуги, вироблені у певному році, були враховані лише один раз. Тому при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними товарами.
Під кінцевими товарами розуміють товари та послуги, які купують для кінцевого використання, а не перепродажу або подальшої обробки (переробки). Наприклад, купівля хлібини або автомобіля чи фірмою верстата є кінцевим продажем.
Ділові операції, що містять проміжні товари, стосуються купівлі товарів і послуг для подальшої обробки, переробки або перепродажу. Наприклад, продаж пшениці пекарні, хліба ресторану або шин виробнику автомобілів. Урахування проміжних продуктів означало б подвійний рахунок і завищення обсягу ВВП.
Щоб уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, потрібно уважно стежити, щоб у ньому враховувалась тільки додана вартість. Фірма створює додаткову вартість, перетворюючи сировину та проміжні продукти в товари, які вона може продавати на ринку. Додана вартість фірми - це різниця між сумою продажу (оборотом) і витратами на сировину, проміжні товари та імпорт з-за кордону.
Якщо фірма виробляє проміжні товари, то її доходи від продажу виступатимуть як витрати для її клієнтів, і додана вартість, що створюється, буде врахована двічі. Коли кінцевий споживач одержує товар або послугу, тоді ціна включає в себе всю додану вартість, що створена на кожній стадії виробничого процесу
У процесі визначення ВВП з обсягу продаж виключають різні непродуктивні операції (угоди), що мають місце протягом року і не пов’язані з поточним виробництвом продукту Ці операції включають в себе суто фінансові угоди (державні та приватні трансфертні платежі, операції з цінними паперами), а також продаж вживаних речей або перепродаж нових.
Показник ВВП можна розрахувати наступними методами:
- виробничим;
- методом обчислення витрат;
- методом обчислення доходів.
Відповідно до виробничого методу ВВП дорівнює сумі валової додаткової вартості, виробленої в країні, або різниці між вартістю обсягу виробництва і вартістю всіх товарів і послуг, що використовують у виробництві. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.
Метод обчислення витрат. Використання даного методу полягає в додаванні витрат усіх економічних суб’єктів: держави, підприємств, домашніх господарств,іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:
ВВП = С +1 + G + NX, де:
С - кінцеве споживання державного і недержавного секторів;
- І - валовий обсяг інвестицій (інвестиції в основні фонди плюс зміни товарно- матеріальних запасів);
- G - державні витрати;
- X - чистий експорт (різниця між експортом(Х) та імпортом(М), тобто NX=X - М).
Метод обчислення доходів передбачає, що ВВП дорівнює сумі доходів, генерованих
виробниками-резидентами. До резидентів відносяться всі діючі на національній території підприємства, а також і ті підприємства, які частково або повністю є власністю іноземців. Відділення або філіали національних підприємств за кордоном не відносяться до резидентів тієї країни, в якій знаходиться їх материнська фірма.
У випадку фізичних осіб резидентами вважають осіб, які проживають та працюють на території країни протягом одного року і більше, незалежно від їх громадянства. Органи державного управління розглядають як резидента власної країни навіть у тому випадку,
коли вони здійснюють свою діяльність за кордоном. Посольства країни, розміщені за межами її території, а також громадяни цієї країни, направлені на роботу в них, вважаються резидентами країни, в якій знаходяться домашні господарства, членами яких є ці співробітники.
Таким чином, ВВП за доходами представлено:
- А - амортизаційні відрахування;
- W - загальна сума заробітної плати та інших винагород, що виплачують працівникам;
- Р - прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків);
- І - процент; що отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах;
- R - рентні доходи власників майна від передачі його в аренду;
- Т н - непрямі податки (на додану вартістьмито, акцизи), що входять у ціну товару.
Як вимірювачі валового річного обсягу виробництва показники ВВП і ВНП мають суттєвий недолік - вони завищують обсяг виробництва на вартість амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків.
Цього недоліку позбавлені показники чистого внутрішнього продукту (ЧВП) та національного доходу (НД).
Чистий внутрішній продукт дорівнює вартості ВВП, зменшеному на суму амортизаційних відрахувань.
ЧВП = ВВП - амортизаційні затрати виробництва
Чистий внутрішній продукт складає основу для розрахунку національного доходу країни, який являє собою весь дохід, зароблений власниками ресурсів, що належать до певної нації, незалежно від того, де ці ресурси розміщені - у власній країні чи за кордоном.
Національний дохід займає особливе місце в системі економічних показників. Це чиста продукція народного господарства, тобто продукція, що створена живою працею в усіх галузях. Національний дохід включає перенесену вартість, тобто вартість спожитих засобів виробництва. Це реальний дохід,який суспільство використовує для особистого споживання та розширеного відтворення. Отже, національний дохід - це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес:
НД = ВВП - амортизаційні витрати - непрямі податки на бізнес.
Про національний дохід докладніше буде йтися у наступному розділі.
Для характеристики рівня розвитку країни суттєве значення має показник національного багатства. Національне багатство країни - це сума матеріальних та духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Національне багатство нагромаджується протягом усього історичного періоду виробничої діяльності суспільства.
2. Система національних рахунків та їх характеристика
Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.
Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно з стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.
Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п’ять секторів:
– нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;
– фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії тощо);
– сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;
– сектор домашніх господарств, що об’єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;
– сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій).
У СНР відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).
Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного споживання, валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).
Випуск– це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць – резидентів у звітному періоді.
Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.
Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між випуском в основних цінах та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.
У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки в цілому результати вимірюються випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах, для секторів і видів економічної діяльності– випуском в основних цінах і валовою доданою вартістю.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) на стадії виробництва визначаєтьсят як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців чи сума валових доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.
Номінальний ВВП- це обсяг ВВП у поточних цінах
Реальний ВВП – це обсяг ВВП в цінах періоду, який прийнятий за базу порівняння
Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.
Субсидії на продукти – це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію, для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового становища шляхом поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат.
Стадія утворення доходу на рівні ВВП характеризується такими показниками: оплатою праці найманих працівників, податками та субсидіями на виробництво та імпорт (на рівні ВДВ – іншими податками та субсидіями, пов’язаними з виробництвом) та валовим (чистим) прибутком.
Оплата праці найманих працівників - являє собою винагороду в грошовій та натуральній формі (оцінену у грошовому вираженні), яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за роботу, виконану у звітному періоді резидентним підприємством, незалежно від того, є дані працівники резидентами чи нерезидентами. Оплата праці обчислюється на підставі нарахованих сум і містить фактичні та умовні внески на соціальне страхування.
Податки на виробництво та імпорт включають податки на продукти та інші податки, пов’язані з виробництвом, а субсидії на виробництво та імпорт – субсидії на продукти та інші субсидії, пов’язані з виробництвом.
Інші податки, пов’язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій до державного та місцевих бюджетів, державних цільових та позабюджетних фондів у зв’язку з використанням ресурсів та одержанням дозволів на специфічні види діяльності.
До інших субсидій, пов’язаних з виробництвом, належать ті, що надаються для здійснення певної економічної та соціальної політики щодо використання ресурсів.
Валовий (чистий) прибуток – показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва. Чистий прибуток визначається шляхом виключення з валового прибутку споживання основного капіталу.
На стадії використання ВВП розраховується як сума кінцевог споживання товарів і послуг, валового нагромадження, сальдо експорту-імпорту товарів і послуг.
Кінцеве споживання товарів і послуг складається з витрат домашніх господарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів для задоволення індивідуальних та колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.
Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та придбання за виключенням вибуття цінностей.
3. Валовий національний продукт та валовий внутрішній продукт
Основна мета цього розділу — з'ясування способів вимірювання і відображення в офіційних статистичних документах обсягів національного виробництва, національного доходу і цін у більшості країн світу. Велику увагу буде приділено визначенню основного показника національного виробництва — валовому внутрішньому продукту (ВВП), розкриттю суті ряду інших показників національного виробництва і доходу, аналізові способу вимірювання загального рівня цін" виявленню впливу інфляції і дефляції на цінові показники ВВП і необхідності їхнього коригування для визначення реального фізичного обсягу національного виробництва.
Валовий внутрішній продукт
Економічна наука вважає, що одним із найкращих і найдоступніших вимірників, які свідчать про здоров'я економіки будь-якої країни, є обсяг сукупного виробництва товарів і послуг за певний проміжок часу. Для вимірювання сукупного обсягу національного виробництва застосовують два показники: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт.
Валовий національний продукт (ВНП) — це сукупний обсяг продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та підприємницького хисту), що належать представникам певної країни, наприклад, українцям, незалежно від того, де розміщені ці фактори виробництва — в Україні чи за кордоном. Частка продукції (або доходів у вигляді заробітної плати, відсотка, дивідендів), що створена за кордоном з допомогою факторів виробництва, які належать українцям, ураховується у ВНП України. А та частка продукції, що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) характеризує вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці фактори належать, — резидентам чи іноземцям. Тобто, при вимірюванні ВВП враховується вартість товарів, вироблених підприємствами, організаціями, установами у межах країни, незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, і навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.
Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих факторних доходах.
Взаємозв'язок між ВВП та ВНП можна зобразити схематично:
Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами решті світу, то ВНП перевищує її ВВП, і навпаки, якщо ці надходження менші за платежі решті світу, то ВВП країни більший, ніж її ВНП.
У більшості країн світу, включаючи Україну, для визначення обсягу національного виробництва використовують показник ВВП. Тому у подальшому зосередимось на розгляді цього показника.
Особливості та принципи розрахунку ВВП.
В основу розрахунків макроекономічних показників закладений принцип рівності доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг є доходами виробників цієї продукції.
ВВП є вартісним або грошовим показником. Для його розрахунку використовують ринкову ціну товарів і послуг. Однак не всі блага, створені економікою країни за певний проміжок часу, продаються на ринку, а тому вони не мають ринкової ціни. Для оцінки таких благ застосовують умовно нараховану вартість. Так, наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату власнику будинку, яка входить у рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Однак значна кількість людей проживає у власних будинках і не сплачує орендної плати. У цьому випадку у ВВП вносять орендну плату, яку власник будинку нібито сплачує сам собі. Ця умовно нарахована рента входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.
Ще однією сферою застосування умовно нарахованої вартості є послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта, охорона здоров'я тощо, які фінансуються з державного бюджету). В складі ВВП вони враховуються відповідно до поточних витрат, пов'язаних з їх наданням.
Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені цього року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового врахування частин товарів, які продаються і перепродуються, при розрахунку ВВП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжних товарів. Під кінцевими товарами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не для перепродажу, подальшої обробки чи переробки. У ВВП включається продаж кінцевих товарів, але від нього віднімається продаж проміжних товарів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих товарів включає всі існуючі проміжні операції, що мали місце у виробництві цих кінцевих товарів
З метою реального вимірювання ВВП слід виключити не виробничі операції, до яких належать фінансові операції і продаж уживаних речей. Чисто фінансовими операціями вважаються державні трансфертні платежі, які включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні субсидії, які отримують студенти ВНЗ із дому, або разові дарунки від багатих родичів; операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій.
Продаж вживаних речей не входить у ВВП, оскільки він не відображає поточного виробництва, або включається у подвійний рахунок.
4.Методи розрахунку ВНП: за витратами та доходами
Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами.
1) За потоком витрат (метод кінцевого використання):
де У — валовий внутрішній продукт;
С — особисті споживчі видатки (витрати домашніх господарств на різноманітні товари і послуги: на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні послуги тощо);
І — валові приватні інвестиції (витрати підприємців на закупівлю машин, устаткування, будівництво, зміну запасів тощо);
О — державні видатки (усі витрати держави, пов'язані з безпосереднім виробництвом товарів та послуг). Трансфертні платежі (виплати безробітним, інвалідам, пенсіонерам) не включаються до складу ВВП;
Хп — чистий експорт, (витрати іноземців, різниця між експортом (товарами та послугами, які виробляються в одній країні і продаються в іншій) та імпортом (товарами і послугами, які купуються певною країною в інших країнах).
Наведене рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.
2) За сумою доходів
(розподільчий метод). За цим методом величина ВВП становить суму первинних (факторних) доходів економічних суб'єктів
де У — валовий внутрішній продукт;
w — заробітна плата (грошова винагорода за працю робітників, службовців, а також додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування тощо);
Ы — рентні платежі (доходи домашніх господарств від наданих в оренду землі, приміщень тощо);
і — процент (виплати з грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу);
Р — прибуток (доход некорпоративного підприємницького сектору і валовий прибуток корпорацій: дивіденди, податок на доходи корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій);
А — амортизаційні відрахування (Амортизація — це відрахування на придбання інвестиційних товарів, які було спожито в процесі виробництва товарів та послуг на протязі поточного року. Ця частина ВВП не витрачається на споживання, як інші види доходів. Вона використовується на заміну зношених на протязі року машин, устаткування та будівель для того, щоб не погіршити вже існуючи умови виробництва);
Тп — непрямі податки (податки на товари і послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника: податок на додану вартість, акцизний збір, мито).
Оскільки витрати одних економічних суб'єктів є водночас доходами інших, валовий внутрішній продукт, розрахований за сумою витрат, дорівнює валовому внутрішньому продукту, розрахованому за сумою доходів. Так, для підприємця зарплата персоналу — це витрати, а для домогосподарств — форма доходу.
3) Метод доданої вартості (виробничий метод. Визначає величину ВВП як загальну суму доданих вартостей. При цьому враховується тільки річний обсяг кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни. Для правильного обчислення ВВП необхідно враховувати всі продукти, створені в певному році, але без повторного (подвійного) рахунку. Власне тому вже в самому визначенні ВВП йдеться про кінцеві товари і послуги, які споживаються в межах домашніх господарств чи підприємств і не беруть участі у виробництві нових товарів і послуг, на відміну від проміжних товарів і послуг. Якщо у ВВП включити проміжні товари і послуги, то ми неминуче отримаємо не об'єктивно завищену оцінку ВВП.
Додана вартість(ДВ) включає складові, як вартість спожитого основного капіталу у вигляді річних амортизаційних відрахувань Ар, оплата праці до сплати податків і будь-яких внесків Оп, прибуток підприємств Пп, відсоток позичкового капіталу Впк, рента Р, непрямі податки на бізнес ПДн.
Загальна сума доданих вартостей, створених усіма підприємствами в країні, є ВВП, тобто ринковою оцінкою всіх вироблених товарів і послуг у суспільстві за рік. Отже, за виробничим методом, або методом доданої вартості, ВВП (ВНП) розраховують як суму ринкової вартості, доданої обробкою в господарських суб'єктах до вартості спожитих товарів і послуг.
ВВП як загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві зазвичай протягом року, ВВПдв включає такі складові компоненти, як вартість спожитого основного капіталу Ар, оплата праці робітників і заробітна плата службовців до сплати податків і внесків різних видів Оп, прибуток підприємств Пп, відсоток на позичковий капітал Впк, рента Р, непрямі податки ПДН:
Отже, ВВП, обчислений за виробничим методом, є валовою доданою вартістю на економічній території країни в цінах виробництва.
На основі показника ВВП розраховується ціла низка інших макроекономічних показників. Важливе місце серед них посідають:
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — валовий внутрішній продукт за вирахуванням амортизації.
Національний доход (НД) — сума факторних доходів, сукупність усіх доходів домогосподарств і підприємців на рівні національної економіки в цілому (НД = у + Я + і + Р).
Особистий доход — це отриманий доход, тобто частина національного доходу, до якої не включається ті зароблені доходи, які не надходять до домашнього господарства, а саме: відрахування до пенсійного фонду, на соціальне страхування, податок на прибуток корпорацій. З іншого боку, до особистого доходу входять трансферти, які за своєю сутністю не є заробленим доходом і не враховуються у національному доході.
Доход кінцевого використання, який визначається шляхом відрахування від особистого доходу індивідуальних податків. Доход кінцевого використання — це доход, що залишається в особистому розпорядженні громадян і використовується ними на споживання та заощадження.
Висновки:
• Найважливішим вимірником результатів національного виробництва є ВВП — сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні за рік.
• ВВП враховує лише кінцеві товари та послуги і не враховує проміжних товарів та послуг. Він також не враховує купівлю товарів, які вже були у вжитку, купівлю-продаж акцій та облігацій, трансфертні платежі.
• ВВП враховує лише додану вартість на кожній стадії виробництва і не враховує проміжний продукт.
• Існують три способи обчислення вартості ВВП:
• За сумою витрат на придбання товарів і послуг (метод кінцевого використання);
• За сумою доходів, отриманих власниками економічних ресурсів (розподільчий метод);
• За сумою доданих вартостей (виробничий метод).
• Розрізняють номінальний та реальний ВВП, причому останній є більш точним показником функціонування національної економіки.
• Реальний ВВП на душу населення є узагальнюючим показником досягнутого рівня життя населення країни.
5. Суть і структура національного багатства
Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни, яке охоплює людський, фізичний і природний капітал.
Світовий банк на експериментальній основі використовує нові методи оцінки національного багатства. Хоча ці методи не є досконалими, завдяки ним було отримано несподівані результати.
Головним компонентом багатства країни традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою, проведеною Світовим банком, у 1995 р. в 192 країнах частка фізичного капіталу в середньому дорівнювала лише 16 % загального обсягу національного багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, який у середньому становить 64 % (рис. 86, а).
У країнах із високим рівнем доходу, наприклад у ФРН, Японії і Швейцарії, його частка дорівнює 80 % загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розташованих на південь від Сахари, де людські ресурси обмежені, понад половину національного багатства, як і раніше, становлять природні ресурси.
Згідно з методикою обчислення національного багатства, що застосовується в нашій країні, до його складу входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди невиробничого призначення; 3) природні ресурси (рис. 86, б).
Порівнявши рис. 86, а і 86, б, легко помітити головну відмінність методик обчислення національного багатства у розвинених країнах світу та в Україні: вітчизняна методика не враховує нагромадженого досвіду, знань, кваліфікації працівників.
В умовах науково-технічної революції людський капітал є головним чинником, який впливає на обсяги ВВП і національного багатства країни.
Фонди виробничого призначення охоплюють:
1) основні виробничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо);
2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні запаси у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавершене виробництво і будівництво) і готову продукцію виробництва засобів виробництва на складах підприємств, комерційних установ, у дорозі;
3) суспільні резерви засобів виробництва (зокрема засоби і предмети праці та матеріали);
4) нагромаджені матеріальні і трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.
Фонди невиробничого призначення містять:
1) фонд особистого споживання населення;
2) фонд суспільного невиробничого споживання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не впливає на матеріальний добробут населення.
Фонд особистого споживання населення складається з таких елементів:
1) основні невиробничі фонди закладів охорони здоров'я, освіти, побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд;
2) готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в торгівлі та на підприємствах громадського харчування, в особистих підсобних господарствах, у дорозі);
3) особисте майно (предмети тривалого користування) населення;
4) суспільні резерви предметів споживання.
Фонд суспільного невиробничого споживання містить:
1) основні фонди наукових установ, установ державного управління, фінансової системи, політичних і громадських організацій, військових установ і організацій;
2) запаси матеріалів на зразок оборотних фондів у перелічених установах, запаси військового майна і резерви.
Під природним багатством розуміють не всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу суспільного виробництва і за певного рівня продуктивних сил є джерелом сировини для матеріального виробництва. Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання національного багатства.
Висновки
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
Виробництво - це процес дії людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ і послуг, необхідних для розвитку суспільства.
Процес виробництва одночасно припускає і процес споживання. Враховуючи зв'язок виробництва і споживання, можна сказати, що продукт є результатом динаміки і взаємопроникнення цих двох стадій.
В процесі виробництва складаються економічні, або виробничі, відносини. Продуктивні сили і виробничі відносини знаходяться в постійній динаміці, люди міняють свої продуктивні сили, ставлять собі на службу нові технології, нові матеріали і т.д.
Для виробництва кожного продукту існує свій набір чинників. Тому виникає потреба їх класифікувати, об'єднати у великі групи.
Виробництво можливе тільки при введенні у виробничий процес всіх чинників. Виробництво певної речі або послуги вимагає певного набору чинників, але головними з них є земля, праця, капітал і підприємництво. Вони діють взаємозв'язано і доповнюють один одного.
Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.
Вартісна структура суспільного продукту є найважливішою проблемою дослідження суспільного відтворення, бо остання виступає як проблема відшкодування всього суспільного продукту в натурально-речовинній формі і за вартістю.
В результаті суспільного виробництва створюється суспільний продукт. У своєму русі суспільний продукт проходить ряд взаємозв'язаних стадій: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів).