Реферат
на тему:
«Сучасна українська поезія»
Виконала: студентка 2 ДПМ
Волкова Ольга
м. Дніпро 2021
Про них майже ніхто не говорить в академічних колах, але вони існують – двітисячідесятники. Українські поети, вислови яких вже поступово розбираються на цитати та які пишуть про зміни у суспільстві – війну, розпад символів УРСР, економічний розпач та особистісні трагедії. До таких авторів сміливо можна віднести, Олену Герасим’юк, Михайла Жаржайла, Вікторію Дикобраз, Юрія Іздрика, Юрія Андруховича, . Дехто з них ще навіть не має поетичних книг, але попри те сучасна молода українська поезія, яку вони представляють, розквітає у нас на очах.
Герасим'юк Олена (нар. 3 вересня 1991, м. Київ, Україна) — українська поетеса, письменниця, громадська діячка,волонтерка. Парамедик добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Авторка книжок «Глухота», «Розстрільний Календар», «Тюремна Пісня».
Народилась 3 вересня 1991 року у місті Києві. Дідусь — поет, громадський діяч, дисидент Михайло Дацюк. Батько — поет Василь Герасим'юк.
Писати вірші почала у школі, публікувалась у періодичних виданнях «Соняшник», «Українська літературна газета», «Літературна Україна» та ін.
Навчалась в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на кафедрі теорії літератури, компаративістики та літературної творчості.
В дитинстві разом із батьками приходила підтримати учасників Помаранчевої Революції.
2014 р. — у видавництві «Смолоскип» вийшла перша збірка віршів «Глухота». Автором передмови до збірки виступив письменник Іван Андрусяк. На обкладинці — робота художниці Відани Білоус.
Я відчиняю вікно
і крізь нього вривається в дім вогонь
йду через площу крізь місто крізь нори кротові його
в кожнім зустрічнім – вогонь
кожен зустрічний - вогонь
заплющую очі – вогонь
Михайло Жаржайло(нар. 7 квітня 1988, Рівне) — український поет, перформер, організатор мистецьких акцій.
Михайло Жаржайло, родом з Рівного, мешкає та працює у Львові[1], Києві.
Ще в середній школі Михайло Жаржайло пробував писати фантастичні романи, а в старшій — вірші. Регулярно почав писати у 17-18 років, після переїзду з Рівного до Києва на навчання, і майже одразу — верлібри.
Двічі ставав лауреатом літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»: 2011 року отримав третю премію конкурсу номінації «Поезія» за збірку віршів «Фотографувати сни», у 2012 — другу премію за збірку «Міліція карми»[3]. 2014 року збірка «Міліція карми» вийшла друком у «Смолоскипі», в наступні роки відбулися презентації книги у Рівному[4], Івано-Франківську, Луцьку, Вінниці, Чернівцях[5], Києві та Львов
Друга поетична збірка, «Неприпустимі символи», вийшла у харківському видавництві kntxt.[7] «У цій збірці я часто ставлю навіть самого себе перед неможливим вибором трактування», — говорить автор. — «Можливо, для когось метафори та іносказання — це неправда і брехня. Але час такий, що якими простими словами не говорили б, скажімо, політики і так далі — ми не дізнаємося всієї картини. Потрібно весь час вдаватися самостійно, самостійно вивчати систему координат»
Вікторія Дикобраз — українська поетеса, культурна менеджерка, книжкова дизайнерка. Проживає у місті Харків.
Авторка поетичних збірок «Необхідне підкреслити» та «Семантика наших прикрас».
Вікторія Дикобраз народилася у 1994 році у місті Рівне. Навчалася у Волинському національному університеті імені Лесі Українки за напрямком «Видавнича справа та редагування» та Українській академії друкарства за напрямком «Поліграфія і видавнича справа». У 2012-2013 працювала як репортерка і ведуча на Радіо «Трек». З 2012 по 2019 рік як авторка та модераторка активно брала участь у літературних фестивалях та окремих подіях
У 2012 році разом з Марком Оплачком заснували громадську організацію «Література.РВ», діяльність якої була спрямована на популяризацію сучасної української літератури в місті Рівне шляхом проведення літературних презентацій, авторських читань та дискусій.
У 2015 році працювала в ГО «Форум видавців» на посаді в.о. виконавчої директорки під час 22-го «Форуму видавців у Львові» (тепер Book Forum Lviv).
У 2016 році була менеджеркою артсцени IV Мистецького фестивалю «Ї» в Тернополі.
З початку 2021 працює на посаді артменеджерки «Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» у команді ГО «Мистецьке об'єднання «Стендаль»
Ю́рій Рома́нович І́здрик (нар. 16 серпня 1962, місто Калуш, Івано-Франківська область, УРСР) — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проєкту «Четвер».
Й
ого перші вірші були надруковані у Польщі. В Україні перші творчі доробки Юрія Іздрика у вигляді поетичного циклу "Десять віршів про Батьківщину" були опубліковані у перших номерах журналу "Четвер".Поета та письменника Іздрика друзі часто називають людиною-оркестром, бо окрім літературної діяльності він ще й активно займається живописом та музикою.
Cекунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
Ю́рій І́горович Андрухо́вич (нар. 13 березня 1960, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Кандидат філологічних наук. Живе і працює в Івано-Франківську.
1985 року разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу «Бу-Ба-Бу», яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.
У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані 1997 року окремими книгами, есей «Центрально-Східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).
Свого часу він став засновником Асоціації українських письменників. А в 16 років, ще навіть не пробуючи скласти слова у вірші, вже відчував себе поетом. Саме ця людина стала першовідкривачем української літератури на Заході, і ці спроби виявились дуже вдалими. В Німеччині його нагородили медаллю Гете за відкриття української літератури німецькому читачу.
***
Сади будинків — цегляний едем,
де лагідно мовчать скульптурні звірі,
де ранні позивні тремтять в ефірі,—
ми їх на мову птаства покладем.
Поля дахів лежать, мов заповіт,
розліт вікна дорівнює вітрилу,
і тихо сяє з-під каміння й пилу
рослинний пломінь — давній горицвіт.
