Студентки групи солз-12ст Небола Адріани Який специфічний шляхпроведеннязбудження?

Ім'я файлу: Студентки групи СОЛз-12ст Небола А.В..docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 25.05.2021
скачати

Студентки групи СОЛз-12ст

Небола Адріани
Який специфічний шляхпроведеннязбудження?

Структура і діяльність сенсорних систем досить складна. Подразники викликають збудження відповідного рецептора, яке передається в вищі відділи ЦНС декількома шляхами. Це специфічний та неспецифічний шляхи проведення збудження.

Специфічний шлях проведення збудження включає:

1. рецептор

2. перший чутливий нейрон (поза ЦНС, спінальні, яремні, спіральні та інші ганглії черепно-мозкових нервів)

3. другий нейрон ( спинний, довгастий або середній мозок)

4. третій нейрон – в зорових горбах (проміжний мозок)

5. четвертий нейрон – проекційна зона даної сенсорної системи кори великих півкуль.

Крім цього, в середньому, спинному і довгастому мозку проходить

переключення на шляхи, що ведуть в інші відділи головного мозку, зокрема, в мозочок, ретикулярну формацію та інші. А з ретикулярної формації збудження по неспецифічних шляхах прямує у всі відділи кори великих півкуль.

Аналіз подразнень проходить у всіх ланках сенсорної системи. Сигнали, що поступають в ЦНС через сенсорні системи, використовуються для регуляції функцій в організмі, в одних випадках, викликаючи нові відповіді, в других – корегуючи протікання діяльності, яка здійснюється в даний момент.

Всі сенсорні системи складаються з периферичних рецепторів,провідних шляхів і перемикальних ядер, первинних проекційних областейкори і вторинної сенсорної кори.

Периферичні відділи аналізаторів - високорозвинені утворення, що мають складну будову, сприймають певні види фізичної енергії зовнішнього середовища й трансформують їх у специфічні нервові збудження.

Вони називаються органами відчуття. До них належать: око, вухо, органи смаку, нюху, дотику.

Крім рецепторів, що реагують на подразнення зовнішньогосередовища, є рецептори, що реагують на зміни діяльностівнутрішніх органів.

Провідниковий відділ, як свідчить сама назва, проводить нервове збудження від рецепторного апарата до центрів головного мозку.

Центральний (мозковий) відділ - вищий відділ аналізатора, що здійснює складні функції аналізу.

Фактично, рецептори – складові периферичного відділу – є «вікнами» нервової системи.Вони являютьсобоюспеціалізовані клітини або вільні нервові закінчення, розташовані на відкритих зонах шкіри, слизової оболонки і реагують в першу чергу на адекватніподразнення.

Проте мозок повинен знати не тільки про зміни в навколишньомусередовищі, але і про те, що відбувається всередині організму. Тому рецепторизнаходяться в кожному внутрішньому органі і навіть в самому мозку (гіпоталамус,довгастий мозок).

Кришталик і скловиднетіло.Їххарактеристика

Кришталик є найважливішим оптичним середовищем, надолю якого припадає біля третини заломлюючої сили ока (до 20,0Би). Кришталик - двоопукле гладке з рівними контурамисочевицеподібне прозоре щільноеластичне безсудинне тілоектодермального походження, розташоване між райдужноюоболонкою та скловидним тілом. Стабільне розташуваннякришталика забезпечується циновими зв'язками.

За допомогою циліарного м'яза й цинових зв'язок кришталик може автоматично змінювати кривизну своєї передньої поверхні йпристосовувати око до ясного бачення предметів, розташованих на різній відстані, тобто брати участь у зміні заломлювальної сили ока.

Ця його властивість називається акомодацією. У новонародженого кришталик майже кулястої форми. Вага його збільшується з розвитком організму й до 15 років він стає на 1/3

більше, ніж при народженні. У дитячому та юнацькому віці цинові волокна ніжні, тонкі, прозоро-еластичні, до старості перетворюються в грубі, стовщені, сіруваті.

Тканина кришталика складається з води, розчинних інерозчинних білків, неорганічних речовин, вітамінів, глюкози й жирів.Процентний вміст цих речовин змінюється у зв'язку з ростомкришталика й віком людини й перебуває в постійній залежності відскладу рідини передньої камери, що живить кришталик. З вікомздатність кришталика зв'язувати воду знижується, що призводить дойого ущільнення та зниження прозорості. У похилому віці формуєтьсящільне ядро, і кришталик втрачає свою еластичність. Призахворюваннях, пов'язаних зі змінами проникності судин ока,

виникають погіршення обмінних процесів у кришталику, що призводитьдо його помутніння й розвитку катаракти, а також до послабленняакомодації, що викликає розвиток пресбіопії /старечого зору/.

Скловидне тіло- розташовується за кришталиком і складає65% вмісту ока та майже половину його маси (4 г). Воно прозоре,безбарвне, майже кулясте (радіус кривизни 9 мм), желеподібне,еластично пружне, не має судин і нервів. У склоподібному тіліміститься до 98% води і невелика кількість білків та солей.

Життєдіяльність і сталість середовища скловидного тілазабезпечується шляхом дифузії та осмосу живильних речовин ізвнутрішньоочної рідини через скловидну мембрану. Колоїднаречовина скловидного тіла має високе поверхневе натягнення і засвоїм складом подібна до внутрішньоочної рідини.

Скловидне тіло є опорною тканиною очного яблука йзабезпечує збереження його стабільної форми. Воно фіксоване вобласті заднього полюса кришталика, у плоскій частині циліарноготіла та біля диска зорового нерва. Решта скловидного тіла лишеприлягає до внутрішньої мембрани сітківки.

Крім надання стабільної форми очному яблуку, скловидне тілозабезпечує вільне проходження світлових променів до сітківки,пасивно бере участь в акті акомодації, а також створює сприятливіумови для постійності внутрішньоочного тиску. Це стає можливим

завдяки відносній постійності складу та форми, практичнійоднорідності та прозорості структури, еластичності і пружності, тісному контакту з циліарним тілом, кришталиком і сітківкою.

Скловидне тіло виконує й захисну функцію, оберігаючи внутрішні оболонки ока від дислокації, особливо при травмах органу зору, виступаючи як буфер.

З віком структура скловидного тіла змінюється, у ньому з'являються плаваючі помутніння.

Основна характеристика сенсорних систем

Система	Рецептори	Провідні шляхи	Мозкові центри
Зорова Складова системи органів чуття, аналізатор зовнішнього середовища, що призначена для відтворення обра- зів навколишньо- го середовища.	Світлові (фоторецептори) сітківки очного яблучка. Орган зору складається з очного яблука і допоміж- ного апарату,до інтенсивно- сті світла і темряви (світло- ва і темнова адаптація ока). Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою.	Зоровий нерв (ІІ пара ЧМН). Це друга пара черепних нервів, якими нервові імпульси транспортуються до потиличної ділянки кори головного мозку. Це пучок нервових волокон, що відходить від клітин сітківки.	Зорова зона (потилична частка великого мозку) - одна з чотирьох великих часток кори головного мозку, осередок центру зору, містить більшу частину анатомічної області зорової кори.
Слухова (орган слуху і рівноваги) -аналізатор зовнішнього середовища, що виконує дві важливі функції -сприймання звукових коливань, підтримання рівноваги і регулювання положення та рухів тіла в просторі.	Звукові (фоторецептори) спірального органа Людське вухо здатне сприйняти звукові хвилі з довжиною від 1,6 см до 20 м, де міститься спіральний або Кортіїв орган-рецепторний орган слуху.	Слуховий нерв (в складі присінково- завиткового VIII. Присінково-завитковий нерв (переддверно-завитковий нерв) -VIII пара черепно-мозкових нервів. Його відносять до нервів спеціальної чутливості, складається з двох частин: присінкового корінця і завиткового корінця, що починаються усередині піраміди скроневої кістки у внутрішньому вусі.	Слухова зона (скронева частка вели- кого мозку). Скронева частка залучена до первинного слуховогосприйняття й є осередком первинної слухової кори. Первинна слухова кора головного мозку отримує сенсорну інформацію від вух і передає на вторинні ділянки обробки інформації, де вона розбивається на смислові одиниці, такі як, наприклад, слова.
Нюхова-аналізатор зовнішнього середовища, що як і орган смаку визначає й контролює якість повітря, їжі і напоїв.	Хеморецептори носової порожнини — клітини, що здатні сприймати хімічні подразники зовнішнього й внутрішнього середовища. Вони розміщені у слизовій оболонці верхньої частини носової порожнини і здатні сприймати молекули різних пахучих хімічних речовин. -	Нюховий нерв (І пара ЧМН). Нюховий нерв складовою частиною нюхового аналізатора. Клітини першого чутливого нерва лежать у слизовій оболонці носа.	Нюхова зона (скронева частка великого мозку).
Смакова- аналізатор зовнішнього середовища, що відповідає за дегустаційну функцію в організмі. Складовими частинами органа смаку є: -смакові чашечки; -провідникові шляхи органа смаку	Хеморецептори ротової порожнини - Смакові рецепторні клітини (хеморецептори) розташовані в порожнині рота — на язиці, у слизовій оболонці внутрішньої поверхні щік і піднебіння. На язиці вони розташовані нерівномірно: чутливі до солодких речовин — на кінчику, до кислих — по краях, до гірких — на корені, а до солоних — на кінчику й по краях.	Язиково-глотковий, язиковий, лицевий і блукаючий нерви. Язико-глотковий нерв -IX пара черепних нервів, є змішаним, з переважанням чутливої частини. Чутливі волокна починаються від чутливих вузлів, що у сфері яремного отвору, через який язико-глотковий нерв виходить із черепа, а рухові, як і блукаючий нерв, — від клітин подвійного ядра, що залягає в ромбовидній ямці.	Смакова зона (скронева частка великого мозку). Скронева частка - одна з чотирьох великих часток кори головного мозку. Вона розташована нижче латеральної борозни на обох півкулях головного мозку^. В скроневій долі відбувається опрацювання сенсорноїінформації для подальшого збереження, в тому числі, візуальної, мовної (семантичної), емоційної та асоціативної пам'яті.
Дотикова. Дотик (тактильне відчуття) -одне з п'яти основних видів почуттів, на які здатна люди- на. Воно полягає у здатності відчу -вати дотики, сприймати щось рецепторами, розташованими в шкірі, м'язах, слизових оболонках. Різний характер мають відчуття, що викликаються дотиком, тиском, вібрацією, дією фактури і протяж- ності. Відчуття обумовлені роботою двох видів рецепторів шкіри: нервових закінчень, що оточують волосяні цибулини, і капсул, які складаються з клітин сполучної тканини. Дотик виникає при подразненні рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах виникають при доторкуванні, натискуванні, дії тепла і холоду та інших впливів.	Хеморецептори дерми і клітковини шкіри. Хеморецептори- чутливі клітини або їхні структури, за допомогою яких організм сприймає суттєві для життєдіяль- ності організму хімічні речовини (хімічні подразники). Епідерміс – це багатошаровий плоский ороговіваючий епітелій. Він складається з п’яти шарів (їх зазвичай перераховують, починаючи з нижнього шару): 1) Базальний шар 2) Шипуватий шар 3) Зернистий шар 4) Блискучий шар 5) Роговий шар. Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).	Спинномозкові нерви (їх чутливі волокна - це парні нервові стовбури, які утворені злиттям двох корінців спинного мозку - заднього (чутливого) та переднього (рухового).	Зона шкірної чутливості (задня центральна звивина кори великого мозку). Чутли́вість -одна із основних функцій нервової системи, яка полягає у здатності організму сприймати рецепторами й усвідомлювати подразнення від навколишнього середовища та внутрішніх органів. У корі кожної половини півкуль великого мозку є соматосенсор- на зона в задній центральній звивині, в якій представлена проекція протилежної сторони тіла з добре вираженою соматотопічністю.
Температура - фізична величина, яка описує стан термодинамічної системи.	Терморецептори шкіри. Терморецепторнсприймають зміни температури тканин у тих місцях, де вони розміщуються: у дермі, слизовій оболонці ротової порожнини, стравоході тощо. Холодові терморецептори сприймають температуру 10-41 °С, а теплові — 20-50 °С. Робота холодових рецепторів спричиняє відчуття холоду, теплових - відчуття тепла. Найбільша щільність «датчиків температури» - у шкірі обличчя і рук. Холодових рецепторів на поверхні тіла більше, ніж теплових.	Спинномозкові нерви (їх чутливі волокна). Спинномозкові нерви попарно відходять від сегментів спинного мозку (всього 31 пара); формуються з переднього (рухового) і заднього (чутливого) корінців, які з'єднуються в міжхребцевих отворах. До заднього корінця прилягає чутливий спинномозкової вузол. Спинномозкові нерви є структурними елементами рефлекторних дуг нервової системи людини .	Гіпоталамус, зона шкірної чутливості (задня центральна частина великого мозку). Гіпоталамус - невелика область в проміжному мозку, що включає в себе велику кількість груп клітин (понад 30 ядер), які регулюють нейроендокринну діяльність мозку і гомеостаз організму.
Больова. Біль – це системна реакція організму, спрямована на захист від пошкоджуючої дії..	Больові рецептори шкіри. Захисну функцію виконують в організмі ноцирецептори-рецепто- ри болю, що містяться і в шкірі, і в усіх внутрішніх органах. Вони інформують організм про дію шкідливих стимулів різної природи (механічних, хімічних, температурних), примушуючи якнайскоріше звернути увагу на небезпеку, що йому загрожує. У разі дії подразника на ноцирецептор зазвичай виникає гострий біль. Проте одночасно збуджуються і суміжні рецептори болю, на які подразник безпосередньо не впливає. Як наслідок, ми відчуваємо тривалий тупий біль (згадайте про зубний біль, який розповсюджується від ушкодженого зуба на всю щелепу). Вольові рецептори не адаптуються до дії подразників.	Спинномозкові нерви (їх чутливі волокна). Чутливий вузол спинномозкового нерва, чи спінальний ганглій -це анатомічна структура в організмі хребетних, яка являє собою скупчення соматосенсорних нейронів, чутливих до болю, холоду, тепла та дотику.	Таламус, зона шкірної чутливості (задня центральна звивина кора). ТАЛАМУС (зоровий бугор, внутрішня камера) - парна симетрична ділянка головного мозку, частина проміжного мозку, що відповідає за перерозподіл інформації від органів чуття, за винятком нюху, до кори головного мозку.
Гравітаційна - це функціональ- на система, що спеціалізується на сприйманні гравітаційного поля й зумовлює орієнтацію тіла в ньому. Цей аналі затор сприймає прискорення, положення тіла в просторі, зміни положення голови й тулуба, координує рухи та зберігає рівновагу тіла.	Механорецептори вестибулярного апарату. Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги забезпечуєтьсявестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і напівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контролю рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння	Вестибулярний нерв (в складі присінково- завиткового). Завиткова частина нерва (власне слуховий нерв) утворюється у чутливому завитковому (спіральному) вузлі, який розміщується у внутрішньому вусі, в ділянці завиткового лабіринту.	Мозочок, кора великих півкуль, спинний мозок. У людини розташований позаду від довгастого мозку і варолієвого моста, під потиличними частками півкуль головного мозку. За допомогою трьох пар ніжок мозочок отримує інформацію з кори головного мозку, базальних гангліїв екстрапірамідальної системи, стовбура головного мозку іспинного мозку.
Рухова. Вестибулярна система реагує на прискорення, що виникає під час рухів тіла й голови. Рецептори вестибулярної системи розмішуються у спеціальному органі — вестибулярному апараті. Він розташований поряд із завиткою в порожнині скроневої кістки черепа (кістковому лабіринті) і складається з двох мішечків і трьох півколових каналів, утворених зі сполучної тканини.	Рухові рецептори (пропріоцептори) м’язів, суглобів, сухожилків. Інформацію про зміни, що відбуваються в опорно-руховій системі, постачають пропріорецептори, розташовані в м’язах, сухожиллях, зв’язках і суглобових сумках. Ці рецептори дають нам змогу відчувати своє тіло, відносне положення різних його частин, рухи тощо. Система пропріорецепції найтісніше пов’язана з вестибулярною системою — разом вони беруть участь у формуванні схеми тіла.	Спинномозкові нерви (їх чутливі волокна) За допомогою спинномозкових нервів відбуваються рухи частин тіла (довільні і мимовільні), а також чуття шкіри.	Рухова зона (передня центральна звивина кори великого мозку), мозочок. Ядерна зона рухового аналізатора(сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м'язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м'язів нижньої кінцівки, нижче - для м'язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м'язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла. Передцентральна звивина (gyrusprecentralis) і прицентральна часіка лобової частки становлятьруховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м'язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м'язів нижніх кінцівок, нижче - верхніх кінцівок, ще нижче-невро- ни, пов'язані з іннервацією м'язів голови. Оскільки нервові шляхи перехре- щуються, праві рухові центри кори пов'язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
Вісцеральна або внутрішній аналізатор, призначена для сприйняття змін внутрішнього середовища організму, завдяки чому здійснюється рефлекторна регуляція роботи всіх внутрішніх органів за участю вегетативної нервової системи. Активність Вісцерорецептори тільки до деякої міри сприймається нами свідомо - це відчуття голоду, болю в шлунку, позиви до сечовипускання.	Внутрішні рецептори (вісцерорецептори внутрішніх органів). Вісцерорецептори розрізняють механорецептори, хеморецептори, терморецептори і ноцицептори. Так, механорецептори реагують на зміну тиску в порожнистих органах і кровоносних судинах, їх розтягування і стиснення. Це барорецептори, волюморецептори, рецептори розтягування і стиснення. Хеморецептори вловлюють зміни хімічного складу середовища. Їм відводиться провідна роль в рефлекторному регулюванні і підтримці сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу). Серед хеморецепторів є такі, які спеціалізуються на детекції концентрації в середовищі іонів натрію (натрієві рецептори), глюкози в крові (це, наприклад, рецептори нейронів гіпоталамічних центрів голоду і насичення). Хеморецептори судинних областей чутливі до зміни парціального тиску кисню і вуглекислого газу, до зниження величини рН. Терморецептори призначені для оцінки температури внутрішнього середовища організму і локалізовані в слизових оболонках травного тракту, органів дихання, в стінках кровоносних судин, в гіпоталамусі, а ноцицептори - для сприйняття агентів, що ушкоджують, що впливають на внутрішні органи.Вісцерорецептори з точки зору передачі збудження можна розділити на первинні і вторинні.	Язико-глотковий і блукаючий ЧМН та спинномозкові. Інформація від Вісцерорецептори в ЦНС передається по аферентні волокнах, що входять до складу спинномозкових і деяких черепно-мозко -вих нервів. Головними периферійними нервами, в яких вони проходять, є язикоглоткового, блукаючий, черевний і тазовий нерви. Блукаючий нерв передає аферентні сигнали в центральну нервову систему практично від усіх органів грудної та черевної порожнин, черевний нерв - від шлунка, брижі, тонкого відділу кишечника, а тазовий - від органів малого таза.	Інтероцептивна зона (лобова частка великого мозку), лімбічна система). Це зона внутрішніх органів – лобова частина мозку -відчуття голоду, спраги, ситості, бадьорості, змін у діяльності шлунку, печін- ки, серця тощо. Взаємодія різних типів рецепторів внутрішніх органів забезпечує підтримання гомеостазу організму.

© Усі права захищені
написати до нас