Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 385кб.
Дата: 25.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
история славарь.docx
Борисов Company Тютюкіна Ю. В..docx
Реферат 2-МО Волков (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 385кб.
Дата: 25.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
история славарь.docx
Борисов Company Тютюкіна Ю. В..docx
Реферат 2-МО Волков (2).docx
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра Інформаційних систем та мереж
Реферат
з дисципліни: «Інформаційний маркетинг та менеджмент»
на тему: «Стратегічний розвиток електронних комунікацій»
Виконав:
студент групи ІТУП-11
Крук Р.А.
Прийняв:
Рішняк І.В.
Львів 2021
Зміст
Вступ 1
Що таке електронна комунікація 2
Електронна комунікація в державі 4
Електронна комунікація як інституційна структура регулювання послуг 4
Стратегічне удосконалення регулювання електронних комунікацій на державному рівні 5
Електронна комунікація в бізнесі 6
Вплив електронної комунікації на економіку 6
Вплив електронної комунікації на роздрібну торгівлю 8
Вплив електронних комунікацій на підприємство 12
Висновок 14
Список використаних джерел 16
Вступ
Розвиток інформаційних технологій і нові соціальні умови, що призвели до активізації та динамізації суспільно значущих процесів у різних галузях життя, спричинили зростання популярності електронної комунікації, у межах якої створення, зберігання, оброблення та передача інформації виконуються технічними засобами, зокрема за допомогою глобальної комп’ютерної інформаційної мережі Інтернет. Завдяки новим технічним можливостям «всесвітня павутина» стала не лише джерелом інформації, а й забезпечила зворотній зв’язок між комунікантами.
Започаткував вивчення електронної комунікації канадський професор Маршал Маклюен. Головний методологічний принцип його теорії полягав у тому, що духовний та матеріальний прогрес людства визначають не знаряддя праці чи опанування природою, не економіка, політика чи культура, а технологія соціальної комунікації. Залежно від домінування тих чи інших засобів масової комунікації, М. Маклюен поділяв історію людства на чотири епохи: 1) епоха «дописемного варварства»; найвищим комунікативним досягненням людини є членороздільна мова, що сприймається на слух; 2) епоха «писемної кодифікації», коли в комунікації починає домінувати не слух, а зір, не акустичне повідомлення, а текст, закодований у писемності; 3) епоха Гутенберга - час «типографської ери»; для цьоо періоду характерним є те, що людина стає розумнішою не за рахунок спілкування з людьми, а завдяки індивідуальному читанню; 4) сучасна епоха синтезу «людини слухаючої» та «людини, що дивиться». Електричні та електронні засоби зв’язку, за словами Маклюена, - це «комунікаційна революція» в історії людства.[1]
Надзвичайно широке розповсюдження Інтернету, проникнення його в усі сфери життя вимагає детального вивчення, а також розуміння його ролі в різних галузях комунікативної взаємодії. При цьому очевидно, що спілкування за допомогою комп’ютерної мережі Інтернет має певні характерні особливості, які спричинили формування специфічних принципів організації Інтернет-комунікації, а також зумовили поширення в цій комунікативній сфері специфічних жанрових форм та тактико-стратегічних моделей.
Що таке електронна комунікація
Електронна комунікація, або Інтернет-комунікація, – один з можливих термінів для позначення спілкування в мережі Інтернет, при якому створюється особлива модель реальності, що характеризується ефектом присутності людини в ній і яка дозволяє діяти з уявлюваними й реальними об’єктами. Синонімами до цього терміна також можуть бути: Інтернет-спілкування, комунікація в електронному середовищі, комп’ютерно-опосередкована комунікація, опосередковане комп’ютером спілкування, веб-комунікація, віртуальна комунікація та ін.[2]
Найбільш важливими характеристиками Інтернету як комунікативного середовища є:
зумовленість соціальними факторами;
особлива відкритість;
інтерактивність;
процесуальність;
розширення (порівняно з традиційним уявленням про комунікацію) діапазону каналів зв’язку й особлива їхня комплексна взаємодія.
Проте цей перелік ознак електронної комунікації не є вичерпним. Різні дослідники виокремлюють інші її суттєві риси, які узагальнено можна подати у вигляді такого переліку:
Інтернет-комунікація відбувається у новому інформаційному просторі, який характеризується великою кількістю суб’єктів спілкування та їх взаємодією.
Прагматична організація Інтернет-комунікації основними одиницями вважає такі гіперкатегорії, як гіпертекст, віртуальний дискурс, жанровий формат.
Суб’єкт Інтернет-комунікації одночасно виконує багато ролей, одночасно існує в багатьох реальностях.
Інтернет-комунікація заснована на принципах актуальності, доступності, інтерактивності, автономності та інтертекстуальності.
Дистантність, розділення у часі та просторі, опосередкованість комп’ютером.
Інтернет-комунікація використовує нову форму мови – усно-писемну, яка специфічно впливає на нормотворення та реалізацію всієї комунікації в мережі.
Організація Інтернет-комунікації спирається на такі прагматичні характеристики, як наявність гіпертексту, віртуального дискурсу та специфічного жанрового формату. У перспективі цікавим і актуальним є дослідження мовної реалізації тактико-стратегічних моделей комунікації.
Електронна комунікація в державі
Електронна комунікація як інституційна структура регулювання послуг
Національні інформаційні функції держави розподілені за предметом використання електронних комунікацій. Так існує законодавство в сфері телекомунікацій (електрозв’язку), радіомовлення та телебачення. В сучасній українській науці термін «телекомунікації» ототожнюється з терміном «електрозв'язок», що отримало своє законодавче закріплення на рівні Закону України «Про телекомунікації». Законодавче визначення телекомунікації розкривається як суто технічний процес, яким передбачає виконання різноманітних технологічних операцій, пов'язаних з обігом та обміном інформацією (у різних видах і формах) у мережах електрозв'язку. Слід підкреслити, що законодавче визначення жодним чином не торкається питання природи тих суспільних відносин, що виникають у зв'язку, та не розкриває ролі телекомунікацій у житті держави та суспільства.
В законодавстві України для суспільних відносин, пов’язаних зі створенням і діяльністю багатоканальних телемереж (ефірних і кабельних), а також наданням послуг у галузі телебачення та радіомовлення споживачам, на сьогодні встановлений особливий правовий режим регулювання телекомунікації, передбачений законом України про телебачення і радіомовлення. Відповідно з цього закону, єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, а органом регулювання в сфері телекомунікацій, згідно зі законом України про телекомунікації, є Національна комісія з питань регулювання зв’язку України.
Таким чином, на сьогодні в Україні склалася ситуація, коли суспільні відносини, які є однорідними за своїми сутнісними та змістовними ознаками, регулюються державою по-різному. Це призводить до неефективного державного управління у галузі, низького рівня координації органами виконавчої влади діяльності з розвитку мереж загального користування, що породжує суттєве технологічне відставання України від розвинутих країн Європи і світу та зниження конкурентоздатності нашої держави у світовому просторі. Окрім того, як зазначено в концепції розвитку телекомунікацій в Україні[3], подальше вдосконалення управління та регулювання у сфері телекомунікацій слід проводити з урахуванням процесів конвергенції (взаємного проникнення) видів телекомунікаційної і інформаційної діяльності під час створення мереж наступного покоління та побудови інформаційно-комунікаційної інфраструктури.
Стратегічне удосконалення регулювання електронних комунікацій на державному рівні
Враховуючи вплив конвергенції на законодавчому рівні доцільно було б встановити однаковий правовий режим регулювання як для телекомунікацій, так і для телебачення й радіомовлення в Україні, з метою вдосконалення регулятивного впливу держави, поглиблення процесів інформатизації та формування інформаційного суспільства в сучасних умовах. Такі заходи передбачають утворення єдиного центрального органу виконавчої влади з регулювання у сфері телекомунікацій, телебачення та радіомовлення в Україні, що передбачатиме докорінну зміну існуючої в державі інституційної моделі (див. Рис 1). Стосовно цієї моделі необхідно об’єднати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення та Національну комісію з питань регулювання зв’язку України в один інституційній орган Національної комісії з питань регулювання електронних комунікаційних мереж та послуг, що надасть ефективне регулювання з єдиного органу електронними комунікаційними мережами так і послугами, що представляються з допомогою їх[4].
Основні принципи регулювання ринку, якими повинен керуватися незалежний регулювальник, можуть бути наступними [5]:
забезпечення максимального задоволення попиту споживачів на електронні комунікаційні послуги;
сприяння розвитку конкурентного середовища на основі запобігання монополізму;
створення сприятливих організаційних і економічних умов для залучення інвестицій;
забезпечення рівних умов діяльності всім учасникам ринку у сфері електронних комунікацій;
сприяння розвитку і модернізації електронних комунікаційних мереж;
забезпечення інтеграції національних електронних комунікацій в світовий інформаційний простір.
Рис 1. Модель зміни інституційної структури регулювання електронними комунікаціями
Електронна комунікація в бізнесі
Вплив електронної комунікації на економіку
Електронні комунікації безпосередньо впливають на розвиток економіки кожної країни по-окремості і світової економіки вцілому.
Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють підприємства та організації, центри обробки й аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв’язку, засоби інформаційної взаємодії. Однією з ключових технічних характеристик інформаційної економіки є мережа Інтернет, що стала платформою для нових способів ведення бізнесу, надання урядом державних послуг та забезпечення можливостей безперервного навчання.
На думку Р. Ліпсі, який вивчає взаємозв’язок між технологічними змінами і економічним розвитком, впровадження цифрових технологій матиме значний вплив на суспільство [6]:
– початковий спад продуктивності і затримка виграшу продуктивності від впровадження нових технологій;
– скорочення штату (оскільки багато старих навичок не будуть більше потрібні);
– технологічне безробіття;
– зростаючі відмінності в розподілі доходів, які мають тимчасовий характер до моменту, коли пропозиція робочої сили наздожене нові вимоги до кваліфікації персоналу;
– значні зміни в регіональній структурі розміщення продуктивних сил, необхідній освіті і кваліфікаціях персоналу, інфраструктурі, нормах і правилах (інтелектуальна власність, антимонопольне законодавство і т. д.), способі життя.
З процесом входження в життя суспільства новітніх цифрових засобів комунікації в інформаційній економіці відбуваються структурні зміни на макро- та мікроекономічному рівнях. На мікрорівні така зміна означає появу підприємства нового типу, яке функціонує у мережі Інтернет, використовує окремо функціонуючих та територіально відокремлених робітників, а також майже не має матеріальних активів (віртуальні корпорації).
На макрорівні з’являється нова галузь економіки – інформаційна індустрія, що виникла в результаті злиття галузей обчислювальної техніки (виробництво комп’ютерів, розробка програм, здійснення послуг з їх обслуговування), зв’язку (Інтернет, телефон, кабельне телебачення, супутниковий зв’язок, радіо) та інформаційного наповнення (бібліотечна, архівна та видавнича справа, інформаційні послуги, індустрія розваг).
Поряд з терміном «інформаційна економіка» виник термін «інформаційне суспільство». В основу дефініції «інформаційне суспільство» покладено положення про те, що кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою – інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство характеризується збільшенням ролі інформації і знань у житті суспільства, зростанням частки інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у ВВП та створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їхніх потреб в інформаційних продуктах і послугах[7].
На цьому етапі доцільно більш детально розглянути зміни та процеси, що відбуваються у нових галузях, створених розвитком інформаційної економіки, зокрема в електронній торгівлі.
Вплив електронної комунікації на роздрібну торгівлю
Електронна торгівля, як компонент електронних комунікацій в бізнесі, є однією з найбільш вагомих та найстрімкіших у розвитку галузей економіки. Особливо її роль стала відчутна з початком пандемії Covid-19. Актуалізація проблематики стратегічного розвитку електронної торгівлі посилюється в міру глобалізації товарних ринків та зростання конкуренції.
Сучасний розвиток потенціалу електронної торгівлі характеризується багатовекторністю розвитку моделей комп’ютерних технологій і комунікацій. Однією з таких базових моделей, яка забезпечує функціонування роздрібної торгівлі у віртуальному (on-line) режимі та являє значний інтерес для науки і практики, є модель В2С (бізнес-споживач). Така модель передбачає використання Інтернет-технологій для взаємодії торговельних компаній із роздрібними покупцями і забезпечення повного циклу продажу товарів і послуг.
Основними перевагами системи роздрібної електронної торгівлі слід визнати простоту створення, обслуговування та використання комерційних проектів. Вона охоплює порівняно невеликий спектр ділових відносин, не потребуючи таким чином значної чисельності персоналу та високого рівня складності інформаційних технологій. Відносно невеликі суми угод визначають менш жорсткі вимоги до рівня безпеки та технічного оснащення. Початкові капіталовкладення також порівняно незначні.
Важливо підкреслити, що електронна торгівля доступна для широкого кола суб’єктів ринку в організаційно-технічному та фінансово-економічному плані. За розрахунками, термін окупності вкладених коштів в об’єкти електронної торгівлі складає 2,5-3 роки, у той час як у реальній торгівлі цей строк сягає не менше 6 років. Ефективність функціонування комерційних Інтернет-проектів також помітно відрізняється від реальної торгівлі. У сфері В2С економічна ефективність у середньому коливається між 6-9% за критерієм «витрати-випуск».
В Україні масштаби і темпи розвитку роздрібної електронної торгівлі зумовлені соціально-економічними, технологічними, організаційними та зовнішньоекономічними чинниками. Найпотужнішим фактором розвитку електронної торгівлі є зростаюча кількість персональних комп’ютерів, а, відповідно, й користувачів Інтернету, які стають потенційними покупцями. Аналіз показує, що серед європейських країн Україна є найбільш динамічною у сенсі перетворення відвідувачів у потенційних покупців. При цьому 47% користувачів купують товари через мережу Інтернет декілька разів на рік. (За умов пандемії Covid-19 це значення значно зросло).
Однією з характерних рис електронної роздрібної торгівлі є надання доступу до максимального обсягу інформації, завдяки чому відвідувачі Iнтернет-ресурсу мають можливість одержувати об’єктивні та вичерпні відомості про товари різних торгових марок, самостійно визначати доцільність одержання реклами й окремих видів даних, використовувати програмне забезпечення для пошуку та порівняння пропозицій значної кількості продавців. Важливим моментом у цьому випадку є прозорість і можливість порівняння цін на однотипні товари, що досягається залученням значної кількості баз даних з інформацією.
Попри складнощі ведення та розвитку онлайн-бізнесу на сьогодні він здатний надати операторам роздрібного ринку дуже серйозні переваги. Основна стратегія при цьому повинна полягати в збільшенні пропозиції товарів та послуг, підвищенні рівня обслуговування покупців, впровадженні ефективних інноваційних рішень та додаткових сервісів. Також необхідно стежити за тим, щоб онлайнова і традиційна (оффлайн) торгівля не взаємовиключалися, а якісно доповнювали одне одного. Важливе значення для ефективного функціонування електронної торгівлі у секторі В2С має забезпечення розрахунків за придбані товари.
Так, зокрема у Великобританії, платіжними картками оплачується 58% покупок у мережі Internet (у тому числі в 67% використовувалися кредитні картки), у Норвегії – 60%, у Франції – 59%. Частка банківських переказів становила 30% у Швеції, 45% – у Фінляндії. Електронними грошима розраховувалися 23% британських покупців, 22% – іспанських, 26% – німецьких, 19% – французьких. Висока частка післяплати готівкою при одержанні товару характерна лише для електронного ринку Іспанії (23%), у решті країн вона не перевищує 7%, а в середньому складає 4% [8] (див. Рис. 2).
Рис 2. Форми оплати в Інтернет-магазинах країн Євросоюзу
В Україні система розрахунків у Інтернет-торгівлі наразі тільки формується. У ній переважають післяплата та поштово-банківські перекази. Подальший розвиток електронної торгівлі в Україні вимагає глибокого удосконалення організації та технології електронної торгівлі.
Орієнтація на конкретного споживача є визначальним фактором прихильності відвідувачів до певного Iнтернет-ресурсу, що сприяє максимально повному задоволенню потреб ринку при розробці нових та удосконаленні вже наявних продуктів. Такий підхід має назву масової індивідуалізації. Його основними принципами практичної реалізації є такі положення:
− залучення нових покупців обходиться приблизно в 5 разів дорожче, ніж «утримання» наявних;
− орієнтація на принцип Парето, відповідно до якого 80% надходжень фірми забезпечують 20% клієнтів;
− при продажу одиниці товару торгові представники використовують у середньому 10 звертань до нових потенційних покупців та 2-3 до існуючих;
− зростання частки постійних покупців на 5% призводить до зростання обсягів продажу на понад 25%.
Таким чином, розвиток електронної торгівлі в Україні на період першої половини 2010-их років за темпами та масштабами суттєво відставав від країн Європи. Основними причинами такого стану були:
− слабко розроблені теоретичні, методологічні та науково-методичні положення розвитку і функціонування торгівлі;
− відсутня система правового регулювання і захисту електронної торгівлі в Україні;
− низька платоспроможність аудиторії Інтернет-користувачів, якими переважно є молодь, студенти;
− обмежені засоби розрахунку за товар або послугу, що стримує створення об’єктів торгівлі з повнофункціональним циклом;
− асортиментна політика в Інтернет-торгівлі тільки формується;
− організаційні форми електронної торгівлі інфраструктурно та інституційно слабко забезпечені. Стратегія розвитку електронної торгівлі в Україні пов’язана з вирішенням низки проблем у загальнодержавному масштабі. Ключовими серед них є:
− формування правової бази розвитку і функціонування електронної торгівлі. В Україні відсутні законодавчо-нормативні акти регулювання електронної торгівлі, тому ця сфера розвивається на загальних правових засадах без урахування притаманних їй суттєвих особливостей;
− створення економічних механізмів ринкового та державного регулювання функціонування електронної торгівлі. Йдеться про фінансово-економічні, податкові, кредитні, митні та інші механізми, які визначають економічний розвиток і ефективність функціонування електронної торгівлі;
− удосконалення системи розрахунків в електронній торгівлі шляхом розширення платіжних засобів, організації ефективних форм і методів розрахунків, заснованих переважно на використанні електронних кредитних карток, електронних грошей та інших електронних платежів;
− дерегулювання порядку і правил впровадження електронної торгівлі, реєстрації та перереєстрації суб’єктів електронної торгівлі, припинення їх діяльності.
З точки зору станом на 2021-ий рік, можна підбити підсумки, які проблеми були подолані, а які залишилися/з’явилися і які мають стати пунктами стратегічного розвитку індустрії електронної торівлі (а отже й електронних комунікацій у бізнесі) на наступну декаду.
Були вирішені:
низька платоспроможність аудиторії Інтернет-користувачів, оскільки на даний момент інтернет-покупками користується значно більше половини населення України, зокрема тверді представники середнього класу;
обмежені засоби розрахунку за товар або послугу, оскільки на даний момент доступно безліч сервісів онлайн-оплати карткою, онлайн-бангінки та інтегровані сервіси від провідних ІТ-компаній світу як Apple та Google, такі як ApplePay та GPay.
Сформована асортиментна політика інтернет-торгівлі. Провідними її складовими є Інтернет-відповідники реальних магазинів, великі агрегаційні сайти, такі як Rozetka, Prom тощо. Та сайти-агрегатори даних з інших сайтів, такі як HotLine, які не замаються безпосередньою продажею, проте дозволяють покупцю максимальну інформацію для вигідної купівлі товарів;
Проблеми, які мають отримати стратегічний пріорит у наступну декаду:
слабко розроблені теоретичні, методологічні та науково-методичні положення розвитку і функціонування торгівлі;
відсутня система правового регулювання і захисту електронної торгівлі в Україні;
Вплив електронних комунікацій на підприємство
Електронні комунікації розглядають як універсальний інструмент цілеспрямованого впливу на цільову аудиторію через різновекторні інформаційні потоки з метою безпосереднього або опосередкованого сприяння досягненню стратегічних, тактичних й операційних цілей підприємства. Адже до цільової аудиторії можуть входити посередники, контактні групи, а електронні комунікації можуть відбуватись між споживачами товарів та послуг шляхом розповсюдження чуток, рекомендацій, експертних оцінок та ін. [9].
Розвиток цифрових технологій зумовив формування віртуального ринку та організацію електронної комерції. Як наслідок, інноваційна діяльність підприємства полягає у впровадженні електронної комунікаційної політики на засадах діджиталізації бізнес-процесів. З огляду на це застосування принципу клієнтоорієнтованої діяльності підприємства у розрізі електронної комунікаційної політики полягає у диверсифікації каналів комунікації (електронна пошта, Telegram, WhatsApp, Viber, Skype, Messenger та ін.) із зовнішніми (покупець, споживач) і внутрішніми (персонал) клієнтами шляхом впровадження автоматизованих програм управління (до прикладу, CRM), що сприяє інтеграції ієрархічної структури управління, налагодженню оперативного зворотного зв’язку, прозорому розподілу зон взаємодії із клієнтами.
Це обумовлює необхідність перебудови соціально-трудових відносин, розробку інноваційних механізмів управління персоналом, створення нетрадиційних умов для побудови професійної кар’єри, забезпечення балансу між роботою і сім’єю, вивчення організаційної поведінки, безперервності навчання, запровадження нових форм зайнятості (телезайнятість, фріланс), віртуальної комунікації та ін. Застосування цифрових інструментів електронних комунікацій на підприємстві сьогодні є доцільним з метою синергії поколінь працівників X, Y і Z, а саме створення мультивікових команд і, як наслідок, зниження рівня конфліктності та плинності персоналу[10]. Крім того, діджиталізація електронних комунікацій (Instagram, YouTube) сприяє формуванню лояльності до бренду підприємства, особливо покоління споживачів Z, яке характеризується відкритістю у спілкуванні, відсутністю вікових комунікаційних бар’єрів, «кліпковим мисленням» (надають перевагу коротким відеосюжетам) та ін. Процес впровадження віртуальної системи електронної комунікації на підприємстві полягає у реалізації таких основних заходів:
проведення аналізу інвестиційної політики у сфері інформаційних технологій (наявність програмістів, системних адміністраторів, тестерів у команді), рівня діджиталізації процесів управління маркетингом та іншими підприємствами (бенчмаркетинг);
визначення ризиків ротації і скорочення штату працівників у результаті автоматизації документообігу, узгодження і прийняття рішень та ін.;
розробка критеріїв оцінювання ефективності віртуальної комунікації із клієнтами. Крім того, трансформація електронних комунікацій підприємства в умовах діджиталізації бізнес-процесів передбачає створення мобільних (соціальних) платформ, що забезпечують:
вільний і зручний доступ до відповідної інформації (налаштування таргетингової реклами);
проактивність клієнта (публікація онлайн відео, коментарів до постів, відгуків про діяльність підприємства, поширення рекомендацій щодо співпраці із підприємством на персональній сторінці, у тематичних групах, блогах);
синхронізацію сайту із соціальними мережами (Facebook, Instagram, Snapchat, YouTube, Twitter, LinkedIn та ін.), мобільними каналами комунікації (Telegram, WhatsApp, Viber, Skype та ін.) та ін.
Отже, діджитал виклики функціонування сучасного підприємства зумовлюють інтеграцію інструментів звичних способів комунікації з цифровими технологіями. Така трансформація системи управління електронними комунікаціями в сучасних умовах розглядається як утвердження бренду підприємства в результаті підвищення рівня та частоти встановлення контакту із цільовою аудиторією, забезпечення оперативності прийняття рішень та поширення інформації.
Висновок
Подібно до структури цього реферату, висновок щодо стратегічного розвитку електронних комунікацій слід розділити на дві частини: стратегічні проблеми державного рівня і напрямки їх вирішення, та стратегічні проблеми підприємництва, ринку та економіки вцілому.
Система регулювання електронних комунікацій в Україні на даний момент не є повністю адаптованою до реалій. Значною мірою більш-менш ефективне використання електронних комунікацій у державі зумовлене відсутністю будь-якої регуляції в певних сферах (використання електронних документів «Дія» тощо), тимчасом як в інших надмір застарілої регуляції призводить до неможливості ефективного використання всіх переваг електронних комунікацій.
В умовах посилення інтенсивності процесів конвергенції доцільно виділити декілька груп суспільних відносин, які належать до предмета державного регулювання електронних комунікацій, а саме:
Відносини щодо управління та регулювання діяльності у сфері телекомунікацій і телерадіомовлення (у тому числі щодо розподілу та використання цифрових ресурсів та адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, доступу на ринок, здійснення державного контролю та нагляду за ринком тощо).
Відносини суб’єктів ринку телекомунікацій і телерадіомовлення щодо будівництва, експлуатації та використання телекомунікаційних мереж загального користування та мережі Інтернет.
Відносини щодо надання та отримання телекомунікаційних і мультимедійних послуг.
Регулювання електронного документообігу.
Що стосується економіки, ринкових відносин та підприємництва вцілому, то слід зауважити, що на території України провідні особливості електронних комунікацій, такі як розвиток ІТ-індустрії, електронна торгівля, діджиталізація процесів підприємства та оновлення маркетингових способів комунікації, значною мірою розвиваються пропорційно до ринку саме у вагу того, що відсутня деталізована регуляція з боку держави. Досвід нашого державотворення показує, що втручання держави в певний сегмент ринку часто закінчується недосконалими регулюваннями, котрі навпаки мінімалізують прибутковість ринку та призводять до його монополізації великими «гравцями». Тому втручання держави у регулювання електронної комунікації є водночас і головним стратегічним пріоритетом і головним стратегічним ризиком в Україні у найближчу декаду.
Нарешті, визначним стратегічним завданням на рівні ринку електронної торгівлі є максимальна адаптація до економічної ситуації, спонуканої пандемією Covid-19 та підготовка до пост-пандемічного ринку.
Щодо підприємницької діяльності, то серед стратегічних завдань можна виділити два:
Діджиталізація бізнес-процесів підприємств;
Трансформація маркетингової комунікації підприємств у сферу електронної комунікації та сучасних засобів обміну інформацією, індивідуалізація підходу до покупця, розвиток контекстної реклами, розвиток нових способів поширення інформації про продукцію з використанням поточних та прийдешніх засобів електронної комунікації.
Список використаних джерел
Маклюэн Г. M. Галактика Гутенберга. Сотворение человека печатной культуры. Перевод с английского и примечания: А. Юдин. М.: 2003. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://gtmarket.ru/laboratory/basis/3568
Калита О. М. Електронна комунікація: мовнокомунікативні особливості й жанрова диференціація. УДК 811.161.1’42 Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nchnpu_10_2012_9_32.pdf
Про схвалення Концепції розвитку телекомунікацій в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України / Офіційний вісник України. – 2006. № 23.
Клімушин П. С. Удосконалення інституційної структури регулювання електронних комунікацій та послуг УДК 338.47 Режим доступу: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/4110
Стрий Л. А. Модель механизма регулирования телекоммуникационного рынка / Л.А. Стрий, А.К. Голубев, О.М. Рустамов // Механізм регулювання економіки. – 2010. – № 1. – С. 118–127.
Lipsey R. Technological Shocks: Past, Present and Future [Електронний ресурс] / R. Lipsey. – 2002. – Режим доступу : http://www.sfu.ca/
rlipsey/T&G.PDF Вступ 1
Що таке електронна комунікація 2
Електронна комунікація в державі 4
Електронна комунікація як інституційна структура регулювання послуг 4
Стратегічне удосконалення регулювання електронних комунікацій на державному рівні 5
Електронна комунікація в бізнесі 6
Вплив електронної комунікації на економіку 6
Вплив електронної комунікації на роздрібну торгівлю 8
Вплив електронних комунікацій на підприємство 12
Висновок 14
Список використаних джерел 16
зумовленість соціальними факторами;
особлива відкритість;
інтерактивність;
процесуальність;
розширення (порівняно з традиційним уявленням про комунікацію) діапазону каналів зв’язку й особлива їхня комплексна взаємодія.
Інтернет-комунікація відбувається у новому інформаційному просторі, який характеризується великою кількістю суб’єктів спілкування та їх взаємодією.
Прагматична організація Інтернет-комунікації основними одиницями вважає такі гіперкатегорії, як гіпертекст, віртуальний дискурс, жанровий формат.
Суб’єкт Інтернет-комунікації одночасно виконує багато ролей, одночасно існує в багатьох реальностях.
Інтернет-комунікація заснована на принципах актуальності, доступності, інтерактивності, автономності та інтертекстуальності.
Дистантність, розділення у часі та просторі, опосередкованість комп’ютером.
Інтернет-комунікація використовує нову форму мови – усно-писемну, яка специфічно впливає на нормотворення та реалізацію всієї комунікації в мережі.
низька платоспроможність аудиторії Інтернет-користувачів, оскільки на даний момент інтернет-покупками користується значно більше половини населення України, зокрема тверді представники середнього класу;
обмежені засоби розрахунку за товар або послугу, оскільки на даний момент доступно безліч сервісів онлайн-оплати карткою, онлайн-бангінки та інтегровані сервіси від провідних ІТ-компаній світу як Apple та Google, такі як ApplePay та GPay.
Сформована асортиментна політика інтернет-торгівлі. Провідними її складовими є Інтернет-відповідники реальних магазинів, великі агрегаційні сайти, такі як Rozetka, Prom тощо. Та сайти-агрегатори даних з інших сайтів, такі як HotLine, які не замаються безпосередньою продажею, проте дозволяють покупцю максимальну інформацію для вигідної купівлі товарів;
слабко розроблені теоретичні, методологічні та науково-методичні положення розвитку і функціонування торгівлі;
відсутня система правового регулювання і захисту електронної торгівлі в Україні;
проведення аналізу інвестиційної політики у сфері інформаційних технологій (наявність програмістів, системних адміністраторів, тестерів у команді), рівня діджиталізації процесів управління маркетингом та іншими підприємствами (бенчмаркетинг);
визначення ризиків ротації і скорочення штату працівників у результаті автоматизації документообігу, узгодження і прийняття рішень та ін.;
розробка критеріїв оцінювання ефективності віртуальної комунікації із клієнтами. Крім того, трансформація електронних комунікацій підприємства в умовах діджиталізації бізнес-процесів передбачає створення мобільних (соціальних) платформ, що забезпечують:
вільний і зручний доступ до відповідної інформації (налаштування таргетингової реклами);
проактивність клієнта (публікація онлайн відео, коментарів до постів, відгуків про діяльність підприємства, поширення рекомендацій щодо співпраці із підприємством на персональній сторінці, у тематичних групах, блогах);
синхронізацію сайту із соціальними мережами (Facebook, Instagram, Snapchat, YouTube, Twitter, LinkedIn та ін.), мобільними каналами комунікації (Telegram, WhatsApp, Viber, Skype та ін.) та ін.
Відносини щодо управління та регулювання діяльності у сфері телекомунікацій і телерадіомовлення (у тому числі щодо розподілу та використання цифрових ресурсів та адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, доступу на ринок, здійснення державного контролю та нагляду за ринком тощо).
Відносини суб’єктів ринку телекомунікацій і телерадіомовлення щодо будівництва, експлуатації та використання телекомунікаційних мереж загального користування та мережі Інтернет.
Відносини щодо надання та отримання телекомунікаційних і мультимедійних послуг.
Регулювання електронного документообігу.
Діджиталізація бізнес-процесів підприємств;
Трансформація маркетингової комунікації підприємств у сферу електронної комунікації та сучасних засобів обміну інформацією, індивідуалізація підходу до покупця, розвиток контекстної реклами, розвиток нових способів поширення інформації про продукцію з використанням поточних та прийдешніх засобів електронної комунікації.
Маклюэн Г. M. Галактика Гутенберга. Сотворение человека печатной культуры. Перевод с английского и примечания: А. Юдин. М.: 2003. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://gtmarket.ru/laboratory/basis/3568
Калита О. М. Електронна комунікація: мовнокомунікативні особливості й жанрова диференціація. УДК 811.161.1’42 Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nchnpu_10_2012_9_32.pdf
Про схвалення Концепції розвитку телекомунікацій в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України / Офіційний вісник України. – 2006. № 23.
Клімушин П. С. Удосконалення інституційної структури регулювання електронних комунікацій та послуг УДК 338.47 Режим доступу: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/4110
Стрий Л. А. Модель механизма регулирования телекоммуникационного рынка / Л.А. Стрий, А.К. Голубев, О.М. Рустамов // Механізм регулювання економіки. – 2010. – № 1. – С. 118–127.
Lipsey R. Technological Shocks: Past, Present and Future [Електронний ресурс] / R. Lipsey. – 2002. – Режим доступу : http://www.sfu.ca/
Малик І. П. Тенденції розвитку інформаційної економіки в Україні. УДК 334.02. Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Vsuem_2013_1_5.pdf
Апопій В. В., Шалева О. І., Креденець О.В. Особливості електронної торгівлі та проблеми її сучасного розвитку в Україні. УДК 339.16:004.738.5(477). Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/regek_2012_3_23.pdf
Нагаєць І. Ю. Управління маркетинговими комунікаціями на підприємствах машинобудування : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04 ; Бердянський університет менеджменту і бізнесу. Бердянськ, 2011. 20 с.
2. Борисяк О. В. Оптимізаційні виклики у системі управління персоналом підприємств. Економічний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2018. Вип. 1 (13). С. 78-82