Стою на березі мовчання,
Кидаючи каміння в океан.
Прокляте бісове кохання...
Лишився з ним я сам на сам!
Воно не йде, не відпускає,
Трима за серце, душу рве!
Його кляну і тихо лаю...
Воно ж кричить, що ще живе!
Руками груди роздираю,
І ними ж серце вирива.
Гаряче миттю помирає,
І миттю знову ожива.
Кидаю серце у нікуди,
воно летить, неначе птах.
І опиняється у грудях,
Щораз зриває мені дах.
Я вже замучився до краю,
Що сил нема впиратись.
Стаю навколішки, благаю,
Щоби пішло прокляте.
Воно лиш різко зарегоче,
І скаже, щось незрозуміле :
«Як тільки ти цього захочеш,
То я залишу душу й тіло…»