Ім'я файлу: СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТО
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 29.03.2021


УКД

Ваші дані

Анотація. У даній статті визначено та встановлено визначення та головні особливості стильові стильового прояву у американській поезії другої половини ХХ століття. Досліджено стильові течії які були актуальними тих часів та їх головні витоки та походження, проаналізовано праці видатних американських поетів, письменників Америки другої половини ХХ століття. Встановлено видатних митців того часу які відрізнялись стильовими особливостями у написанні та поетичних літературних рядків у своєму творчому доробку.

Ключові слова: літературний стиль, стильові особливості, американська література, поети, поетична творчість, ХХ століття, поезія, письменники, літературний доробок.

СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Стильові особливості відіграють важливу роль під час ґрунтовно аналізу будь-якого тексту, зокрема і в поезії останніх десятиліть.

Загальні питання стильових особливостей як літературознавчого проблематичного питання поезії різних часів та народів, зокрема і американського, досліджували та аналізували такі автори, як М.Гіршман, В.Ейдінова, Ю.Ковалів, Г.Поспєлов, О.Чичерін та багато інших. Так, Ю.Ковалів надав визначення стильових особливостей як «сукупностей мовних засобів, що охарактеризує вартісний твір відповідного до часового періоду, напрямку чи епохи», тобто визначить «літературну стилістику в якості мистецтва доцільного відбору і в процесі використання мовних засобів врахує специфіку експресивного мовлення».

Американську поезію в загальному сприймають любителі літературознавства та поезії як незалежну від англійської тільки з другої половини ХХ століття. Саме в цей період можна спостерігати тривалий розвиток поезії, яка яскравого була висвітлена у Америці в загальному.

Відповідно до цього, літературу ХХ століття Америки потрібно досліджувати у зв’язку із необхідністю політичних легітимацій молодої американської демократії, зокрема завдяки підкресленню культурної тяглості європейської літературної традиції.

Потрібно зазначити, що письменники, як Марк Твен або Волт Вітмен неодноразово висвітлювали свою «американськість» (Americanness) та задавались питаннями, що власне означає - бути американцем, які особливості та суперечності пов’язані саме з цим. Відмежування Американської поезії від Європейської відбувалось у зв’язку з тісним контактом даних континентів.

Задля багатьох американських поетів другої половини ХХ століття пошук власної ідентичності передусім полягав у тривалих перебуваннях в Європі. До письменників, що в своїх пошуках новітнього звертались до теми Європейських спрямувань (European theme), належать багато видатних постатей.

Проблематику американської поезії другої половини XX століття визначається фактом величезного значення, серед яких варто визначити такі, як:

  • найбільш багата;

  • провідна та структурна;

  • сильна капіталістична країна, яка іде на чолі усього світу в цілому та яка слугує прикладом для інших.

Наприкінці XX століття в американській поезії з’явилися було відкрито новітні течії, завдяки яким було зроблено оригінальний внесок до становлення літературної галузі країни в цілому.

Провідним стилем американської поезії досліджуваного періоду є функціональний стиль, адже він являється одним з головних понять сучасної у сукупності.

Під ним зазвичай розуміють варіанти мовних систем, які залежить від форм, умови та мети мовлення [2, 34], а також сукупність мовленнєвих засобів і прийомів, вибір яких обумовлено відповідно до змісту, характеру та мети висловлювань. Варто зазначити і те, що художний стиль, так само посідає вагому ланку у системі стилів будь-якої мови та країни.

Широта стильових особливостей мови, чи, як зазначають, її жанрових видів, пов’язана із різноманіттям змісту мови і її різновекторною комунікативною зорієнтованістю. Варто зазначити, що саме завдяки меті спілкування відбувається відбір стилістичних прийомів та композиційної структури мовлення задля кожного відповідного випадку слововживання та текстотворення, внаслідок цього, кожен функціональний стиль мовлення містить свої типові риси, свій склад лексики і синтаксичних структур.

Художній стиль написання робіт поетичного спрямування не являється винятком, хоч варто встановити, що його особливості лексико-граматичних рівнів досить унікальні.

Досліджено, що саме він виступає одним з «найбільших та найпотужніших стилів мови», своєрідність в узагальнені та поєднанні усіх стилів, адже письменники та поети досить таки органічно вплітають ті або інші стилі до своїх творів задля надання їм більшої переконливості і достовірності у зображенні подій [1, 54].

Науковці літературно-поетичного спрямування, досліджуючи стильові особливості американської поезії другої половини ХХ століття, у мовленнєвій діяльності, в якій поєднують усі стилі мови, зазначають, що у ньому елементи інших стилів перетворюються та починають виконувати особливі функції, детерміновані специфікою в процесі самого художнього зображення і вираження.

Варто встановити, що жодному іншому функціональному стилі взаємодія з всіма ресурсами і усіма засобами мови не досягає таких глибин та не набуває таких різних форм, як в стилі художньої літератури американьскої поезії [1, 36]. Уведені у текст художнього твору ознаки різних функціональних стилів, за словами М.С.Чаковської, слугують меті створення достовірного поетичного твору. Особливо важливу роль у художній прозі відіграють поетичні діалоги, адже вони відображають особливості розмовного стилю [4, 117].

Американська література в цілому стала демократичною та різнорідною, адже з’явились кардинально видозмінені літературні витвори, в яких класичні літературні канони порушені, стандарти звичайної манери письма зруйновані, поєднані раніше непоєднувані стилі та техніки. У результаті це привело до створення нової форми художньої літератури – експериментальної.

Доцільно зазначити, що для американської літератури другої половини ХХ століття характерним є пережиток стрімкого підйому, пов’язаного, передусім, з розквітом реалістичного мистецтва яке почало розвиватись у 30-х роках та саме набрала обертів починаючи з 50-х років. В даний період друкували свої поетичні видання такі класики світового мистецтва, як видатні Т.Драйзер, Е.Сінклер, Е.Хемінгуей, Ш.Андерсон та багато інших відомих постатей. Соціальні умови розвитку Америки виступом сприяли письменників з критичними переоцінками буржуазних цінностей і направлень.

Серед головних тенденцій по розвитку поетичної літератури у другій половині XX століття мав великий вплив ідеї екзистенціалізму. Проза «сердитих», специфіки ного жанру в творчому доробку Г.Гріна, В.Голдінга, А.Мердок та багатьох інших.

Доцільно зазначити, що Джон Фаулз був письменником романістом. Своєрідність у поєднанні у його літературних традиційних та новаторських, реалістичних та модерністських роботах повною мірою відображались в численних працях видатного митця. Естетичні напрямки на інтертекстуальність та романи письменника «Подруга французького лейтенанта», «Відкрита» полягають у формі оповідей в творі, наведенням різних варіантів художнього розв’язання конфлікту особистості та суспільства в цілому.

Доцільно встановити що Вістен Гью Оден – відомий англомовний поет XX ст. Еволюція його творчості полягала у екзистиційній конкретиці та філософській наповненість лірики поета, її висока версифікаційна майстерність.

Оден видав около чотирьохсот своїх поетичних віршів, серед них є чотири поеми довгого змісту (дві з яких були видані окремими книжками).

Поезія видатного автора вражала розмаїттям стилів і методів написання – починаючи від модерністських напрямків до ясних традиційних форм, серед яких варто визначити:

  • балади;

  • лімерики;

  • доггерелів;

  • хайку;

  • віланел та інші.

Творчий доробок Вістена Гью Одена славиться і «Різдвяної ораторії» і барочної еклоги із використанням англо-саксонського метричних розмірів. [8] Стильові особливості, тональність і зміст поезій Вістена варто охарактеризувати завдяки появі як філософських роздумів, так й кліше, що були взяті з народних пісень [8]. Видатний Оден також написав більше чотириста есеїв і рецензій щодо літературу, історії, політики, музики і релігії.

Він «співпрацював разом з Крістофером Ішервудом над п’єсами, разом з Честером Каллманом - над оперними лібрето, а також працював над документальними фільмами разом із акторами та режисерами у 1930-х роках та з вокально-інструментальним ансамблем «New York Pro Musica» у 1950-1960 роках Оден написав про проведені проекти в 1964 році: «співпраця принесла мені більше еротичної радості… аніж будь-які сексуальні стосунки, які в мене були»» [86].

Оден переписав та викинув з вибраного видання своїх творів деякі з свої надзвичайно популярних літературних віршів. Він пояснив таке рішення тим, що вони були чи «нудними», чи «нечесними», у тому сенсі, що «в них висловлювались погляди, які він ніколи не поділяв, але висловлював, розуміючи їхню риторичну ефективність» [8].

Варто зазначити, що серед встановлених риторичних поем опинились вірші «Іспанія» і «1 вересня 1939 року». Його творчий душоприказник Едвард Мендельсон в своєму вступі до «Вибраних віршів» Одена визначив припущення щодо того, що ці дії Одена засвідчили щодо усвідомлення ним сили переконування, яка повною мірою притаманна літературним та поетичним доробкам і його небажанню використовувати її у неправильній формі (до цього видання Мендельсона ввійшли численні вірші, що відмовився там розміщувати Вістена Гью Оден, та ранні тексти, які з часом підлягли переробці та переписанню поетом) [8].

Отже, варто зазначити, що американська поезія, як і уся американська література в цілому, постає з прагнень зробити свій особливий внесок до англійської літератури. Деякі поетичні твори другої половини ХХ століття лише зараз, в сьогоднішні часи з’явились в публікаціях сьогоднішніх Сполучених штатів Америки. В той самий час на американському континенті існувала потужна фольклорно-поетична традиція північно-американських індіанців.[2]

Англомовна поезія в загальному була направлена на теми, поетичні розміри і стилістику тогочасної англійської поезії. В другій половині ХХ століття почи формуватись американські варіанти англійської мови, так само й поетична галузь почала набувати особливих, відмінних від англійської поезії рис стильового характеру.

Кожен поет досліджуваного періоду по-своєму приніс на американський ґрунт різну поезію, зокрема і романтичну. Американська поезія стала сприйматись як цілком самодостатня та навіть як своєрідний авангард англомовної поезії в цілому.

Не дивлячись на велику популярність поетичного спрямування, все ж таки багато сторінок поезії Сполучених штатів Америки залишились малодослідженими але вони достойні уваги особливо з стилістичного плану. Так, варто навести приклад, що не мало поетичних творів 1940-1965 років було втрачено, адже вони публікувались у малотиражних виданнях, зокрема лівого спрямування, вагома частина яких в 1950-ті роки була знищеною у американських бібліотеках під час епохи маккартизму [3].

Особливим явищем у американській поезії постають доробки поетів-бітників 1950-х років. Про престиж американської творчості говорить і той факт, що в 1960-ті роки молоді поети «Британського поетичного відродження» (англ. British Poetry Revival) орієнтувались передусім на своїх американських попередників і сучасників.

Наприкінці ХХ століття було спостережено диверсифікацію поетичного світу Штатів, окрім англомовних авторів все частіше з’явились про себе афро американські і іспано-американські поети, зокрема представники поезії чіканос (вихідців з Мексики).

Розвиток подій по завершенню Другої Світової Війни призвело до того, що історія стала сприйматися як порушення безперервності: «кожна дія, переживання і мить мислилися як щось неповторне. Стильові особливості та форма розглядалися відтепер як щось умовне, свого роду імпровізація, яка відображає творчий процес і самосвідомість автора. Звичні категорії вираження думки стали викликати підозру: оригінальність була зведена в ранг нової традиції» [4].

Доцільно зазначити, що тогочасне співіснування сукупностей поетичних стильових особливостей, одні з яких були властивими регіонам в загальному, інші пов’язують з відомими поетичними школами чи іменами відомих поетів. Але варто зазначити, що потрібно визначити виділити три напрями, які перетинаються частіше всього: «на одному полюсі - традиціоналісти, в центрі - поети-одинака, чий голос суто індивідуальний, і поети-експериментатори, на іншому полюсі.

Поети-традиціоналісти зберігають спадкоємність поетичної традиції або прагнуть вдихнути в неї нове життя. Поети-одинака використовують як традиційні, так і новаторські техніки, домагаючись неповторності поетичного голосу. Поети-експериментатори звертаються до нових культурних стилів».

Доцільно зазначити, що до поетів-традиціоналістів належать визнані майстри традиційних форм та поетичних слів, які блискуче володіють техніками віршової прози та не рідко використовують риму та усталену метрику.

До представників зазначених поетів-традиціоналістів варто віднести видатного Річарда Еберхарта та Річарда Уилбера, поетів-фьюджітівістов старшого покоління Джона Кроу Ренсома, Аллена Тейта й Роберта Пенна Уоррена. Поети-традиціоналісти у своїй діяльності користувались визнанням, відповідно їхні твори додавали до численних антології.

Доцільно виділити наступні стильові особливості американської поезії що були властиві поетам-традиціоналістів. Серед них є точність опису, реалістичність, схильність до парадоксів; часто, як, наприклад, в випадку із Річардом Уїлбера, вагомий вплив на їх поезію зробили англійські поети-метафізики минулих стольть, захоплення якими було спровоковано видатним Т.С.Еліотом. Доцільно зазначити, що «відомий текст Уилбера: «Світ, позбавлений предметів - відчутна порожнеча» (1950 року), зобов’язаний своєю назвою рядку Томаса Траерна, одного з поетів-метафізиків. Ці вірші служать прекрасним прикладом того, як поет може досягти прозорої ясності, використовуючи риму і формально закріплену структуру».

Поети-традиціоналісти другої половини ХХ століття Америки, на відміну від багатьох експериментаторів у поезії, руйнували «занадто поетичні» тканини віршів, що охоче вдавались до звучних фраз. Поети-традиціоналісти при цьому не рідко були схильними до «риторичної архаїки, вживання рідкісних слів, тязі до визначень і інверсія, так що природний розмовний синтаксис англійської мови невпізнанно перетворюється».

Варто встановити, що як у поезії Уоррена, визначений ефект надає шляхетності поетичного літературного мовлення в цілому, з часом вірші виглядали надто ходульними та втратили зв’язок з відчуттям реального переживання, як наприклад в Тейта. Згодом потік свідомості поєднався з літературними алюзіями, парадоксами та каламбурами.

Видатний Джеймс Меррілл, який був відомим завдяки своїм численним новаціями, мав характерні саме для нього урбаністичні тематики, римовані вірші, суб’єктивізм під час опису та не нав’язливу розмовну тональність, що розділяло з поетами-традиціоналістами пристрасть до парадоксальності; так у збірнику «Розбите серце» (1966 року) можна зустріти уподібнення шлюбу коктейлю.

Швидкість поетичної мови та словесна піротехніка Меррілла дає змогу йому домагатись великого успіху, користуючись традиційними формами, але відповідно до цього його творчість відкривала задля поезії принципово новітні напрямки подальшого розвитку.

Не дивлячись на те, що поети традиціоналістичного спрямування у другій половині ХХ століть широкою мірою користувались римою, аж ніяк не уся римована поезія традиційна в виборі тих або інших інтонації. Поетеса Гвендолін Брукс писала на протязі життя про його тяготи, що і виступало її головною тематикою у міських нетрях.

Дуже багато поетів, в тому числі й Гвендолін Брукс, Річард Уилбер, Роберт Лоуелл і Роберт Пенн Уоррен, почали писати з використанням традиційних манер, користуючись римами та розмірами. «Під тиском зміни настроїв в суспільстві і поступового переходу до відкритих формам в мистецтві, відмовилися від них».

Доцільно зазначити, серед най авторитетніших поетів другої половини ХХ століття які використовували особливу стильову основу у своїх роботах варто виділити, Роберта Лоуелла, адже саме він починав свою діяльність як традиціоналіст, але при цьому випробував на собі вплив різних тогочасних літературних течій. Так як його життя та творчість припали на проміжок, який відокремив сучасних авторів від робіт модернізму, що належать до старшого покоління, як Езра Паунд, то еволюцію Лоуелла потрібно розглядати у широкому контексті більш пізньої експериментальної поезії Сполучених Штатів Америки.

Доцільно зазначити, що до книги Лоуелла яка мала назву «Тартак Каванаха» (1951 року), ввійшли драматичні монологи схвильованого змісту та характеру, що були написаними від імені членів його сім’ї, що розповідали про ніжні уподобання та слабкості. Як завжди, стильові особливості видатного Лоуелла у зазначеному видання відрізняються з’єднанням буденно-людського та величного у сукупності.

Не рідко поет використовував традиційну риму, але все ж розмовна інтонація змушує сприймати їх як відповідну і вигадану мелодію, яка звучить десь на задньому плані. Відповідно до зазначеного, дана книга є поетичним дослідницьким експериментом, який дав можливість Лоуеллу пробитись до індивідуальних творчих методик.

Під час поїздки по Сполучених Штатів Америки з читанням своїх віршів, розпочатої у середині 50-х рр., Лоуелл вперше почув деякі з експериментів молодих літературно-поетичних митців. Варто зазначити, що «Крик» Аллена Гинсберга та «Міфи і тексти» Гері Снайдера ще не були опубліковані, але їх можна було почути в усному прочитанні.

Отже, видатний Лоуелл, подібно багатьом поетам після нього, прийняв виклик конкуруючої традиції - поетичної школи, біля витоків якої стояв Вільям Карлос Вільямс, - аби вчитися заново. «»Мабуть, ніхто з поетів, крім Вільямса, не бачив справжньої Америки і не чув її мови», - писав він в 1962 року. З цього моменту Лоуелл рішуче змінює манеру письма, використовуючи «різкі зміни інтонації, настрої і темпу поетичної мови» - все те, що він перейняв у Вільямса».

Згодом Лоуелл відмовився від властивих йому численних прихованих алюзій; його рими народжувались з «самої суті досвіду, фіксованої у віршах, а не дописують поверх них. Руйнується загальна структура, виникають новітні імпровізаційні форми.

В «Сторінках життя» (1959 року видання) він звернувся до сповідної поезії – новітньої для його вже сформованої творчості сфері, - з граничною чесністю та щирістю оголюючи самі болісні внутрішні проблематичні питання. В загальному, він не лише відкривав власне «я», але вітав таке навіть у його найбільш спірних та особистісних проявах поезії. Власну особистість він перетворював на витвір сучасного мистецтва, що дорівнювало самому собі, роздроблене на фрагменти, а його форма - сам процес його становлення.

Отже, трансформація Лоуелла у стильових особливостях була своєрідним вододілом для післявоєнної поезії, він проклав дорогу для багатьох молодих митців. Варто встановити і те щ в збірці «За Союз полеглих» (1964 року) та «Нотатки» (1969 року), як і у наступних за ними більш пізніх книгах, Лоуелл продовжував аналізування свого життєвого шляху, поєднуючи йогоі з технічними нововведеннями, почерпнутими, зокрема, з досвіду проходження курсу психоаналізу. Сповідальна поезія Лоуелла справила глибоке вплив на сучасних йому поетів. Досить згадати вірші Джона Беррімен, Анни Секстон і Сільвії Плат (останні були його студентками), які немислимі без «напрацювань» Лоуелла».

Отож, у підсумку варто встановити те, що стильовим особливостям поезії Сполучених Штатів Америки у другій половині ХХ століття характерними являється різноманітність у творчих проявах видатних поетів, які заклали початок нового і в той самий момент продовжували вчитись на працях своїх попередників. Різноманітність американського стилю черпав свої витоки як з особистих проявів та бажань творити видатних митців, так і з запозичень інших країн, зокрема і країн Європи.

Список використаних джерел


  1. Бабелюк О.А., Полістилістична практика текстотворення постмодерністського художнього тексту. Ужгород, 2015. 13-17 с.

  2. Білоножко Л. В. Стильові особливості поетичної думи (на матеріалі романів Е. . Доктороу «Регтайм» і Т. Моррісон «Джаз»): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.05. Київ, 2016. 20 с.

  3. Білоус П.В. Вступ до літературознавства. Київ, 2017. 336 с.

  4. Висоцька Н.О. Єдність множинного. Американська література кінця ХХ - початку ХХІ століть у контексті жанрово-стилістичних особливостей: монографія / Н.О. Висоцька. Київ, 2017. 456 с.

  5. Горенко І.В. «Оповідь про життя Ф. Дуґласса, американського раба, написана ним самим» та жанрова видозміна оповідей невільників. Тернопіль, 2017. 277–285 с.

  6. Зайцев А.В. Африкано-американська поетична лірика та її стильові особливості і проблеми (XX століття). Москва, 2018 с. 137.

  7. Денисова Т.В. Історія американської літератури. Київ,  2015. с.487.

  8. Оден, Вістен Х'ю Енциклопедичний довідник / ща ред. Н.Михальської та Б.Щавурського. Тернопіль, 2006.

  9. Wilson, Edmund. Patriotic Gore: Studies in the Literature of the American Civil War. Boston, 2019.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас