12
далі переклад В. М. Досліджуючи закономірності розвитку виробництва К. Маркс писав: “... частина вартості основного капіталу, перетворена... в гроші, може послужити для того, щоб розширити підприємство або провести в машинах вдосконалення, які підвищать їх ефективність. Таким чином через певні проміжки часу здійснюється відтворення, і притому - якщо розглядати його із суспільної точки зору, - відтворення в розширеному масштабі: розширеному екстенсивно, якщо розширюється тільки поле виробництва; розширеному інтенсивно, якщо застосовуються більш ефективні засоби виробництва “ [160, с. 193].
Оскільки інтенсивний тип відтворення на відміну від екстенсивного в більшій мірі сприяє вирішенню соціально-економічних задач, важливим моментом, на нашу думку, є розкриття суті першого. Інтенсивний тип відтворення - це категорія, яка відображає особливий характер розвитку суспільного виробництва [9, с. 8]. Більшість економістів пов’язує інтенсивний тип розширеного відтворення з якістю техніки і технології, при цьому посилаючись на К. Маркса, який вказував, що “...зокрема від специфічної природи даного підприємства залежить, чи здатне воно і в якій мірі до такого поступового розширення; отже, від цієї специфічної природи залежить також, в яких розмірах повинен бути створений резервний фонд, щоб його можна було вкласти в те ж підприємство, та в які терміни може здійснюватися це вкладення. З другої сторони, що стосується можливості вдосконалення деталей
існуючих машин, то вона залежить, звичайно, від характеру вдосконалень та від конструкції самої машини” [159, с. 193]. Дану цитату, на нашу думку, слід розглядати в контексті вирішення ним питання про фінансування відтворення основного капіталу. К. Маркс пояснює, що амортизація “...може послужити для того, щоб розширити підприємство або здійснити в машинах вдосконалення, які підвищать їх ефективність” [159, с. 193 ]. Крім цього, він стверджує: кожному окремому капіталісту необхідний амортизаційний фонд для тієї частини капіталу, для якої тільки через декілька років настає строк відтворення

і яку тоді необхідно відтворювати повністю. Крім того, коли відтворення по частинах відбувається таким чином, що через короткі проміжки до обесціненого складу основного капіталу приєднується новий, то, щоб зробити можливим це відтворення, необхідне попереднє нагромадження грошей в більшому або меншому розмірі, - залежно від специфічного характеру даної галузі виробництва” [159, с. 203 ]. Тут, на нашу думку, К. Маркс характеризує амортизацію, як джерело для розширеного відтворення.
Питання про взаємодію екстенсивних та інтенсивних процесів є головним в розкритті суті розширеного відтворення. Виробництво може розширюватися тільки екстенсивно або тільки інтенсивно лишена окремо взятому підприємстві, або в галузі тільки на якомусь короткому відрізку функціонування. В економічній науці є напрям, прихильники якого вважають, що ці два способи нерозривно пов’язані між собою. Зокрема, А. Анчишкін писав: “Екстенсивні та інтенсивні методи розширення виробництва тісно пов’язані між собою. Алена різних стадіях економічного розвитку... роль цих двох методів розширення виробництва змінюється” [13, с - 25]. Ми погоджуємось з таким підходом, оскільки він дозволяє розкрити єдність і взаємодію екстенсивних та інтенсивних процесів, вивчити зміни їх пропорцій в напрямку посилення інтенсивних процесів та підвищення їх ролі в розширеному відтворенні, що є важливим напрямком в розвитку народного господарства на сучасному етапі.
Екстенсивний ріст виробництва сам по собі завжди має межу, встановлену нагромадженням, тобто наявністю додаткових засобів виробництва і працівників, які можна приєднати до існуючого виробництва. Тому він в чистому вигляді не має внутрішніх джерел розвитку, отже самостійною формою розширення і розвитку виробництва бути не може. При інтенсивному рості виробництва кількість засобів праці і робочої сили може не збільшуватися, а випуск продукції буде рости. Якщо б виробництво в цілому розширювалося тільки інтенсивно, то при повній

14
зайнятості виробництво певного виду продукції швидко б перевищило потребу суспільства в ньому і подальше розширення виробництва втратило би зміст.
Отже, інтенсивний ріст не має також джерел для самостійного розвитку.
Створення та розвиток засобів праці відбувається за межами тих галузей, де вони застосовуються. Іншими словами, передумовою функціонування та розвитку інтенсивного способу є екстенсивне розширення виробництва. Дана залежність свідчить про те, що між ними існує певна пропорція. Якщо ж вона порушується, то це негативно відображається на розвитку виробництва в цілому.
Слід погодитись з думкою акад. Лукінова, що без надійних капіталовкладень, гарантованих, перш за все, доходами від оновлених і новостворених виробництв, тобто від тих же відтворювальних процесів, неможливо забезпечувати створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва”
[149, с. 5]. В багатьох розвинутих країнах в умовах науково-технічної революції утвердився ресурсозберігаючий інтенсивний тип розширеного відтворення. При цьому відбувається безперервне якісне вдосконалення всіх елементів продуктивних сил (насамперед, капітальних ресурсів – засобів виробництва та трудових ресурсів – робочої сили). В СРСР (а потім і в Україні) переважав екстенсивний тип розширеного відтворення. Оновлення основних виробничих фондів, зокрема робочих машин і технологічного обладнання, також носило переважно екстенсивний характер. Це проявлялось в тому, що вироблені засоби праці спрямовувались в основному на розширення машинного парку, збільшення виробничих потужностей. Шляхом активного реформування економіки,
Україна суттєво просунулася вперед у сфері лібералізації господарських відносин, приватизації

та роздержавлення власності, макроекономічної стабілізації. Водночас вплив реформованих виробничих відносин на стан економіки ще явно недостатній.
Позитивні тенденції поки не вдалося закріпити, триває дія негативних чинників економічної і соціальної нестабільності, спостерігається згортання ділової та
інвестиційної активності в окремих регіонах, посилюється криміналізація економіки.
“Аналіз пройденого з жовтня 1994 року шляху, – відзначав Л.Д.Кучма в посланні до Верховної Ради України, – засвідчує, що основні завдання етапів лібералізації економіки та здійснення політики грошової стабілізації значною мірою себе вичерпали. Нині створено об’єктивні передумови переходу до етапу економічного зростання… Це єдиний спосіб нашого виживання”. [200, с В процесі відтворення оновлюються та вдосконалюються економічні відносини. Можна виділити техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Техніко-економічні відносини, пов’язані з розвитком техніки, з укріпленням матеріально-технічної бази та відображають розвиток безпосередньо продуктивних сил.
Організаційно-економічні відносини (відносини в процесі і із приводу суспільного поділу праці, його спеціалізації та кооперації, концентрації та централізації виробництва) знаходяться на стику виробничих сил та виробничих відносин. Соціально- економічні відносини – це відносини безпосередньо власності, присвоєння факторів та результатів виробництва. Відносини власності конкретизуються та реалізуються у відносинах володіння, користування та розпорядження.
Аналізуючи процеси індивідуального відтворення слід враховувати суперечливу єдність та взаємодію двох його сторін. Перша сторона охоплює внутрішні умови, які залежать від зусиль трудового колективу та його керівників: стан матеріально-технічної бази підприємства, рівень організації праці та виробництва, кваліфікацію працівників, ефективність управління. Друга сторона, представлена зовнішнім економічним середовищем, яка впливає на кругообіг виробничих фондів та результати виробничо-господарської

16
діяльності даного підприємства. Тут найбільш важливе значення мають оподаткування, кредитування, наявність конкурентного середовища, державна підтримка виробників.
Індивідуальне відтворення може здійснюватись тільки при наявності та відповідному поєднанні на підприємствах речових та особистих факторів виробництва, виробничих ресурсів визначеної кількості та якості. На промислових підприємствах основним речовим фактором виступають капітальні ресурси (виробничі фонди), а особистим фактором – трудові ресурси
(робоча сила. Для аналізу нагромадження, інвестиційної діяльності на підприємствах необхідно враховувати структуру виробничих фондів, а також специфіку формування та поповнення основного та оборотного капіталу (основних та оборотних виробничих фондів). Ці складові частини капіталу кожного підприємства повинні бути у визначених об’ємах та співвідношеннях. Оборот основного капіталу включає його купівлю, виробниче користування, фізичний та моральний знос, відшкодування по вартості та відшкодування по натурально-речовій формі. В процесі розвитку суспільного виробництва відбувається швидке моральне старіння основного капіталу і його необхідно своєчасно оновлювати з врахуванням зносу першого й другого виду. Швидкий моральний знос активної частини основного капіталу викликає необхідність зменшення нормативних строків служби та прискорення амортизації машин, обладнання та інших засобів праці. Амортизаційні відрахування при певних умовах можуть сприяти і розширеному відтворенню основного капіталу. Та частина постійного капіталу, - писав К. Маркс. яка щорічно враховується як зношена та входить в якості зносу в вартість продукту, насправді не виходить із споживання” [159, c.533]. Саме це і дозволяє знос, виражений у формі амортизації, використовувати в якості фінансового фонду нагромадження та розширення виробництва.

17
Науково-технічний прогрес викликає необхідність прискореного оновлення саме активної частини основного капіталу, постійного покращення його технологічної структури, збільшення частки капіталовкладень на приріст машин, обладнання, інструментів.
Інвестиційні процеси – невід’ємна складова відтворювального процесу.
Останній відбувається у формі кругообігу матеріально-речових і трудових ресурсів та фінансових коштів; перші спрямовуються на створення умов відтворення, а другі – для функціонування самого процесу відтворення.
Економічна роль інвестицій у відтворювальному процесі відображена на рис. 1.1.