Текст
Старіюче літо в городі(містечку) – це палета чахлих алейок, сумуючих квітників та нудьгуючих доріжок. Міська осінь прибуває краплями різких злив та пройнятих продувів, з літеплим чаєм та приємно пахущою здобою, гарним фільмом або улюбленою книжкою, новоспеченим проектом чи сезоном, давніми побаченнями та відродженням покинутих зарікань. Осінь в місті різноманітна та барвиста. Смуток та журба поглинаються нахабним ароматом молодого глінтвейну та медового винограду з в'яжучим сиром. Домішуються бездонними віршами та широкою прозою.
Спіраль міської осені у серпанку старіючого літа – це сила-силенна проблискових сюрпризів, можливостей, варіантів та зусиль. Авжеж, можна сполохатись осені, затаїтися аж до Різдва (Святвечора) в очікуванні див та дзвоників Миколая. Похмурі городяни, які підчепили боязнь млявості, так і роблять. Вони бідкаються та шморгають нежиттю, кахикають та посопують, приховавшись в спокійні закутки оселі та кабінетів. Вони сердяться в своїх авто, скімліють в міських автобусах та тролейбусах, глохнуть в трамваях та потягах, їхні погляди та ноги киснуть в калюжах та струмках осінніх злив.
Йде літо…Старішає, але не хмурніє, просто сіріє тисячами відтінків в барвах осені місто. Й для кожного фон осені – це індикатор його самопочуття та світовідчуття. Міська осінь вправно вишукує та показує натури містян…Стає видно хто є хто: скиглій або мрійник, оптиміст чи песиміст, практик або фантазер, творець чи користувач, друг або перехожий, той, хто пізнає або сноб, поет чи прозаїк, імпресіоніст або романтик, диригент чи слухач.