МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ
КАФЕДРА ТУРИЗМУ ТА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ
Захищено на кафедрі туризму
та готельно-ресторанної справи
з оцінкою _________________
« »_________________2020
Підписи___________________
КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА : «Становлення та розвиток європейського мистецтва »
Студентки 2 курсу, групи Т-81
Бєсєди Катерини Миколаївни
Науковий керівник
д.е.н., проф. Чепурда Л.М.,
д.е.н., проф. Чепурда Г.М.,
к.філол.н., доц. Шестель О.Г.
до захисту допущений з оцінкою
___________________________
«___»_______________20____р.
Черкаси 2020
Вступ……….……………………………………….…………………........... 3
Розділ 1 Європейський культурний спадок…………………...………….... 4
1.1 Європейське мистецтво в дослідженнях сучасних науковців………... 4
1.2 Особливості розвитку мистецтва Європи………..…...……………....... 7
Розділ 2 Специфіка становлення європейського мистецтва ……………... 10
2.1 Формування мистецтва в Європі……………………..………………… 10
2.2 Характеристика мистецтва Середньовіччя …………………………… 13
2.3 Специфіка мистецтва Відродження……………………………………. 16
РОЗДІЛ 3 Особливості європейського мистецтва………………………… 21
3.1 Європейське мистецтво в XIX столітті ………….……………………. 21
3.2. Тенденції розвитку сучасного європейського мистецтва……………. 39
Висновки………………………………………………….............................. 42
Список використаних джерел………………………………………………. 43
Додатки………………………………………………………………………. 45
ВСТУП
У структурі сучасної світової культури особливе місце посідає європейський регіон. Європейська культура – одна з найвагоміших складових всесвітнього культурного процесу, має п 'ять періодів свого розвитку: Середньовіччя, Відродження, Реформація, Просвітництво та XIX–XX століття. Європейська культура сформувалась як самобутнє явище, яке до останнього часу визначає обличчя сучасної цивілізації.
Лише ті, хто не знає європейської культурної історії, можуть стверджувати, що Європа ніколи не мала глибокого об’єднавчого і контролюючого принципу, який полягав чи то у спадкуванні класичних античних та юдейсько-християнських духовних траєкторій, чи то в системі ідей і цінностей, яка обертається навколо свободи та рівності – двох передвісниках сучасності.
Об'єктом дослідження є мистецтво Європи.
Предмет дослідження – становлення та розвиток мистецтва Європи.
Мета – дослідити особливосты становлення і розвитку європейського мистецтва.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
– проаналізувати дослідження мистецтва від найперших проявів і до сьогодні;
–дослідити європейський культурний спадок
– ознайомитись з особливостями європейського мистецтва
– опрацювати тенденції розвитку сучасного європейського мистецтва.
Методи дослідження: робота з джерельною базою, аналіз, ситез, історичний метод.
Курсова робота складається з 3 розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.
Розділ 1 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ СПАДОК
1.1 Європейське мистецтво в дослідженнях сучасних науковців
Мистецтво європейського культурного регіону започатковано в добу Середньовіччя, яка в широкому плані вбирає в себе візантійське,давньоруське мистецтво, а в більш вузькому-мистецтво Західної Європи V–XVI ст. Однією з важливих ознак мистецтва Середньовіччя є становлення активного, дієвого зв’язку естетичної теорії з художньою практикою. Біля джерел середньовічної естетики стоїть складна,суперечлива постать Аврелія Августина (354–430 рр.), естетична концепція якого склалася на ґрунті містичних ідей неоплатонізму й раннього християнства. Важливе місце в теорії Августина належить концепції краси-ієрархічного руху від матеріального через духовне до абсолюту. Августин обґрунтовує значення таких понять, як спів-розмірність, симетрія, гармонія, спираючись на які формується твір мистецтва.
Образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура) Європейського культурного регіону базується щонайперше на досягненнях мистецтва Давньої Греції, прийнятого і трансформованого Римом та розповсюдженого по всій імперії, яка включала значну частину Європи. І далі впродовж наступних 2000 років воно проявлялося в різні періоди по-різному: то органічно синтезувалося у храмовій архітектурі Середньовіччя, то небувало розквітло в епоху Відродження; розкрило різні свої грані в епохи бароко, класицизму, романтизму, реалізму і просто вибухнуло різними модерністичними течіями та напрямами XX століття.
До XIX століття значний вплив на європейське мистецтво справляла християнська церква – основний замовник як архітектури, так і образотворчого мистецтва. В останні 200 років переважна частина творів образотворчого мистецтва створювалася без посилання на релігію. Проте слід зазначити, що на європейське мистецтво, звичайно, мали вплив певні політичні погляди держави, покровителя чи самого митця, світогляд того чи того періоду в історії людства.
В образотворчому мистецтві Європи, як і в архітектурі, виділяється низка стильових періодів, які історично перехрещувалися один з одним, розвивались в різних країнах іноді самобутньо або дещо раніше чи трохи пізніше.
Середньовічні митці щонайперше намагалися передати релігійне послання, вміщене переважно в канонізованих символічних іконографічних зображеннях (фреска, мозаїка, вітраж, ікона). Визначними досягненнями візантійського мистецтва були монументальні фрески та мозаїки всередині купольних церков, готичного - витончена скульптура та дивовижні вітражі.
На розвиток середньовічного мистецтва вплинув і ранньохристиянський теоретик Іоанн Скот Еріугена (810–877рр.) (Додаток А) , котрий розробляв ідею втілення божественної краси в «зримих образах» – у єдності,цілісності,формі. Еріуген підходив до думки про можливість існування «внутрішньої» (духовної, змістової) краси-прекрасного,яке вище й важливіше за зовнішню досконалість (людини,предмета,мистецького твору).
Значний інтерес до естетики як теоретичного «наставника» мистецтва виявляють XII–XIII ст.,які представлені працями Бернара Клервоського (1090–1153 рр.) та Гуго Сен-Вікторського (1096–1141рр.). На їхню думку, мистецтво компенсує те, чого людині не може дати природа. Звідси виводилася теоретиками пізнього Середньовіччя класифікація мистецтв на «вільні» й «механічні». До останніх належали ті види , в яких домінувала розважальна функція,задовольняючи «спрощені» потреби. До «механічних» Гуго Сен-Вікторський відніс і театр,не збагнувши величезних емоційних і виховних можливостей цього виду мистецтва. Значний теоретичний доробок містили концепції схоластів XIIIст. – Альберта Великого,Ульріха Страсбурзького,Фоми Аквінського.
У XIIIст. завдяки праці Вітело «Перспектива» європейці знайомляться з ідеями арабського філософа Альхазена (965–1039рр.), який розробляв проблему специфіки зорового сприйняття мистецтва,геометричних основ перспективи,оптики. Філософсько-естетична спадщина Вітело-Альхазена сприяє розширенню мистецтвознавчих уявлень не лише Середньовіччя, а й Відродження.
Серед найважливіших осередків середньовічної художньої культури Європи було мистецтво Візантії (Додаток Б). Візантія пройшла складний шлях історичного розвитку, котрий позначився на долі й специфіці її мистецтва. На території Візантії збереглися міста,високорозвинені ремесла,активні торговельні зв’язки з іншими країнами. Візантія виконує функцію спадкоємці античної культури й творчо трансформує певні її елементи в культуру феодального суспільства. Взаємозв’язок Візантії з такими країнами, як Грузія та Вірменія,а також постійні творчі контакти зі слов’янськими культурами,які прийняли візантійську модель християнства, збагачували художню культуру Візантії.
У процесі формування середньовічного світогляду принципово змінювалися художнє мислення, система художніх образів. Для архітектури Візантії характерне створення церков двох типів: базиліки й центричної купольної споруди. Витягнутої форми, розчленована рядами колон на нефи,базиліка була розрахована на велику кількість віруючих.
Важливим етапом розвитку візантійського мистецтва був період від середини IX до середини XI ст. Дедалі активніше мистецтво підкоряється канонові – системі чітких норм і правил.
У подальшій історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський – XI–XIIст. і готичний – XIII–XIVст. Романський стиль повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови цього стилю різноманітні за типами, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.
Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва,яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності, Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.
Щодо мистецтва готичного стилю (додаток В), то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.
Культурне життя зрілого феодального суспільства було досить насиченим і різноплановим. Важливу роль відігравала рицарська культура,яка об’єднувала складний комплекс звичаїв, ритуалів, вимагала дотримання певних манер, наслідування конкретного морально-естетичного ідеалу-служіння Прекрасній Дамі. Культ кохання породжує творчість трубадурів і менестрелів – співців кохання,які жертовно присвячують не лише свої твори,а і саме життя служінню Дамі.
1.2 Особливості розвитку мистецтва Європи
У становленні і розвитку європейської культури особлива роль належала мистецтву, яке від часів античності пройшло складний і часом суперечливий шлях. Мистецтво європейського культурного регіону започатковано в добу Середньовіччя, яка в широкому плані вбирає в себе візантійське, давньоруське мистецтво, а в більш вузькому – мистецтво Західної Європи V–ХVІ століть.Європейський культурний регіон завжди займав лідируючі позиції у світовому культурному розвитку. Він ввібрав у себе мистецькі традиції різноманітних народів, які, видозмінюючи одна одну, забезпечили йому соціально-економічний, духовний прогрес. Саме тут сформувалися основні культурні стилі та були створені найвизначніші мистецькі цінності [2] .
Історію формування європейських культурних практик цікаво розкриває одна з найвідоміших і найвпливовіших книг з історії ідей «Винайдення традицій» (Додаток Г). У виданні на багатому фактичному матеріалі шотландської, англійської, британської та валлійської історії проаналізовано, як винаходять нові та переформульовують старі традиції, видаючи їх за давні.
Продовжити вивчення культури європейської цивілізації варто з народу, що подарував світу лірику Горація, героїчну поему Вергілія «Енеїду», мистецтво пантоміми, величність Колізея та багато інших видатних культурних цінностей. Книга, укладена Умберто Еко, розповість про образотворче мистецтво, літературу та музику Римської імперії від її витоків до падіння [1].
Середньовіччя є періодом, який заклав підвалини латинської культури в культури народів Європи. Латинська мова стала базисом для створення мовних традицій, а потужний вплив християнства сформував те життя, яке ми сьогодні називаєм європейським. Література, театр, образотворче мистецтво та музика зазнали значних змін.
Християнське мистецтво закладає свої основи в соціокультурному контексті, який передбачає функціонування системи державних установ релігійного і світського характеру, що здійснюють комунікацію між замовниками творів і вірянами.
Умберто Еко продовжує досліджувати мистецтво, літературу, музику, філософію в один із найскладніших і найзахопливіших періодів європейської цивілізації. Пізнє середньовіччя спочатку відзначилось несамовитим прагненням до оновлення та відкритості, а потім важким періодом конфліктів, голоду, Столітньої війни та чуми [1].
Своєрідну спонукальну функцію щодо розвитку портретного живопису мала творча спадщина Доменіко Венеціано,зокрема створений у сер.XVст. «Жіночій портрет.» Учень Венеціно – видатний італійський майстер П’єро делла Франческа (бл.1416–1492рр.), якого сучасники охрестили «монархом живопису»,плідно розвинув здобутки свого вчителя,а саме: необхідність спиратися в процесі створення портрета на раціональне пізнання,яке зумовлює перспективу,довершену пропорційність,гармонію змісту й форми.
Видатною постаттю флорентської школи живопису другої половини XV-поч. XVI ст. був Сандро Боттічеллі (1444–1510 рр.) (Додаток Д). Його творчість сприймають як наслідування кращих традицій минулого,та як відкриття нових мистецьких обріїв. Його роботи відрізняються витонченістю, ліризмом, багатством та своєрідністю колористичного вирішення. Характерною рисою мистецтва Відродження став розквіт реалістичного живопису,який спирався на ідею зв’язку людини й природи. Захоплення наукою сприяло вивченню анатомії людини,побудові нових ракурсів зображення людського обличчя.
Принципово важливим для розвитку європейського мистецтва було XVIIст. Тут чіткіше вирізнилися види мистецтва,конкретне значення кожного з них – літератури, живопису, музики, театру, архітектури.
Італія, Франція, Іспанія, Голландія – ці країни мали глибокі художні традиції і з митцями цих країн пов’язані найвидатніші досягнення західноєвропейського мистецтва. У цей час становляться три художні методи – бароко, класицизм, реалізм.
Нові рівні естетично-художньої виразності опановує музика XVIII ст. В останній чверті XVIIIст. формується мистецтво романтизму, в якому відбиваються політичні та економічні зрушення к. XVIII – поч. XIXст. Романтизму властивий трагічний пафос.
Прогресивна художня культура XIX ст. стала новим всесвітньо-історичним шаблем у розвитку реалізму в широкому розумінні. Демократичні тенденції в мистецтві XIX ст. пов’язані з розкриттям історичної ролі народних мас, з утвердженням етичних і естетичних цінностей народно-демократичної культури кожної конкретної нації. У XIXст. архітектура опинилася в кризовому становищі. Це загальмувало розвиток монументальної скульптури і живопису. Особливого значення набувають станкова картина, скульптура. Характерна риса XIXст. – це громадянський пафос, глибокий інтерес до місця людини в житті, зв’язок творчості митців із суспільно-політичною боротьбою своїх сучасників. Неоцінне значення в культурі к. XIX ст. має «Заповіт» Огюста Родена – звернення митця до молоді.
Загальновизнаною в історії європейського живопису є постать французького маляра Жака-Луї Давіда (1748–1825рр.). XIXст. минає під знаком критичного реалізму,в основі якого лежало конкретно-історичне зображення людських характерів [6].
Розділ 2 СПЕЦИФІКА СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА
2.1 Формування мистецтва в Європі
Історія європейського мистецтва охоплює історію образотворчого мистецтва в Європі. Європейське доісторичне мистецтво почалося з мистецтва розмальовування печер та рухомого каміння і було характерним для періоду між Палеолітом та Залізною добою.
Вплив мистецтва Класичної епохи зростав та зменшувався наступні 2000 років, майже непомітний в частині середньовічний, збільшившись в епоху Відродження, будучи «занедбаним» (на думку деяких ранніх істориків мистецтва) в епоху бароко, щоб знов з’явитись у витонченій формі в неокласицизмі та відродитись в постмодернізмі.
До 19-го століття християнська церква справляла значний вплив на європейське мистецтво, будучи основним замовником архітектури, скульптури та малювання. В той же період відновився інтерес до героїв та героїнь, розповідей про міфологічних богів та богинь, великі війни та дивні створіння, не пов'язані з релігією.
Секуляризм мав вплив на європейське мистецтво ще з класичної епохи, а в останні 200 років переважна частина мистецтва створювалася без посилання на релігію та часто взагалі без якоїсь ідеології. З іншого боку, на європейське мистецтво часто впливала ті чи інші політичні погляди держави, покровителя чи самого митця.
Описи історії європейського мистецтва часто починаються з Стародавнього Близького Сходу та давніх егейських цивілізацій, з 3 тисячоліття до н. е. Паралельно з цими значущими культурами, мистецтво в тій чи іншій формі існувало у всій Європі, де жили люди, залишаючи такі сліди як різьблення, орнаментовані артефакти та великі стоячі камені. Однак постійна тенденція художнього розвитку в Європі стає видимою тільки з мистецтвом Стародавньої Греції, прийнятого та трансформованого Римом та рознесеного по всій імперії. яка включала значну частину Європи.
Греція – колиска європейської цивілізації й джерело її величі. Саме в Давній Греції зародилася політична система античної демократії, саме в античній філософії, літературі, мистецтві, праві були створені шедеври, що ввійшли до скарбниці світової культури і є частиною сучасного життя.
«Історія європейської цивілізації. Греція» – сучасна енциклопедія історії Європи, яка надає повну картину політичного, військового та культурного світу Стародавньої Греції. Грецькі література і музика – найдавніші в Європі. Архітектура набула високого художнього розвитку саме у Греції. Слова «музей» і «музика» також народилися .
Міфічна Еллада – реальність поза часом, населена поетами, філософами та художниками, стала основою культурного розвитку Європи.
Продовжити вивчення культури європейської цивілізації варто з народу, що подарував світу лірику Горація, героїчну поему Вергілія «Енеїду», мистецтво пантоміми, величність Колізея та багато інших видатних культурних цінностей. Книга, укладена Умберто Еко, розповість про образотворче мистецтво, літературу та музику Римської імперії від її витоків до падіння.
Серцем безмежного новолатинського світу є Франція, а готична культура перетворюється на взірець, навколо якого створюється система знань, яка стане фундаментальною для Західної культури.
Європейська культура переживає період розквіту, що став результатом взаємообміну між культурними досягненнями держав континенту. Творчість Рубенса, Рембрандта, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Шекспіра, Лопе де Вега, Кальдерона та багатьох інших митців вивела Європу на передові позиції у світі.
Вивчаючи культуру Європи, не можливо не згадати генія свого часу, автора знаменитих художніх шедеврів, серед яких «Мона Ліза»(Додаток Е) і «Таємна вечеря» (Додаток Ж) , Леонардо да Вінчі. Митець вплинув на декілька поколінь художників і мислителів. Він бачив взаємозв’язки між мистецтвом та наукою, був точним і досконалим у своїй роботі та розробив багато методик, які ми продовжуємо використовувати дотепер [4].
Культура Європи продовжувала розвиватися і змінюватись. Цікавими були провідні тенденції та особливості культурного розвитку Іспанії у ХХ–ХХІ століттях. Іспанія – це країна, яка упродовж віків поєднувала Європу з іншими континентами. Її культура пронизана національним духом та нерозривно пов'язана з місцевим колоритом, традиціями і звичаями, побутом і менталітетом.
Іспанська земля народила багато видатних митців, серед яких відомі всьому світу Пабло Пікассо та Сальвадор Далі.
Пабло Пікассо (Додаток З) – найвпливовіший митець ХХ століття. Це історія художнього генія з особливим творчим даром, сповнена розчарувань та триумфів, відчаю, кохань та марень в атмосфері богемного Монмартра. Саме там за драматичних обставин народився один із великих шедеврів, що докорінно змінили шляхи сучасного мистецтва [5].
Нідерланди – маленька країна, що зробила великий внесок у скарбницю світової культури. Держава розвиненої промисловості зажила слави і своїм мистецтвом. Одним із найвідоміших нідерландських художників був Вінсент ван Гог.
У життєписі Вінсента ван Гога автор переповідає самотній шлях видатного художника – з рідної Голландії до французького містечка Овер- сюр-Уаз. Ця писана і мальована біографія наголошує на маловідомих та хибно витлумачених епізодах з життя Ван Гога. Картини художника стали важливою частиною культурної спадщини [3].
Європейське мистецтво поділяється на ряд стилістичних періодів, які історично перехрещуються один з одним, оскільки різні стилі розвивались в різних місцях. Якщо широко визначити, то періоди були такими: класична епоха, візантійське, середньовічне мистецтво, готика, Відродження, бароко, рококо, неокласицизм, модерн та постмодернізм.
2.2 Характеристика мистецтва Середньовіччя
Більшість середньовічного мистецтва, яке до нас дійшло, має релігійний фокус, оскільки часто оплачувалось церквою, владними церковними особами, напр. єпископами, спільнотами, напр. монастирями, або багатими приватними світськими покровителями. Багато зразків мало літургічне призначення – напр., процесійні хрести та вівтарні картини.
Одне з центральних питань в історії середньовічного мистецтва – нестача реалізму. Значна частина знань про перспективу в мистецтві та розуміння людської фігури були втрачені з падінням Римської імперії. Ймовірно реалізм не був головних для середньовічних митців, вони в першу чергу намагались передати релігійне послання, що вимагає чітких іконічних, а не точно виконаних зображень.
Візантія– держава, що виникла у східній частні Римської імперії в результаті її розпаду на рубежі двох епох: загибелі античної рабовласницької цивілізації та зародження середньовічного феодального суспільства. Столицею новоутвореної держави став Константинополь (нині – Стамбул), заснований імператором Костянтином І у 324–330 рр. на місці давно зруйнованого античного міста Візантій.
Візантійська, або Східна Римська імперія проіснувала десять століть і була економічним, політичним, духовним та культурним центром Середземномор’я. Мистецтво цієї держави, успадкувавши традиції великої античної культури, розвивалося під тиском деспотичної влади імператора та впливом аскетичних ідеалів християнської релігії. Пізніше, коли централізована імператорська влада дещо послабилась, у ньому яскравіше проступили культурні традиції південних слов’ян, народів Малої Азії, Грузії, Вірменії та іи.
Особливості суспільного та культурного життя Візантії зумовили формування нового мистецького стилю візантійського та розквіт таких видів мистецтва, як архітектура (зокрема, будівництво храмів), монументальний живопис (фрески, мозаїки, іконопис), книжкова мініатюра, декоративно-прикладне мистецтво (ткацтво, килимарство, ювелірство, різьблення), музичне мистецтво (церковні піснеспіви).
Візантійський стиль поширився далеко за межі імперії та отримав подальший розвиток у мистецтві Стародавньої Русі, народів Ватіканського півострова, Італії та Кавказу.
Характерними рисами візантійського стилю с урочистість, зовнішня пишність і внутрішня шляхетність, а також традиціоналізм, канонічність. Він вирізняється надмірною стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатства кольорів
Візантійське мистецтво змішується з так званим мистецтвом раннього християнства до першого періоду іконоборства (730–843), коли більшість мистецтва з зображенням людських фігур було знищена; залишилось так мало, що сьогодні будь-які нові відкриття додають нового розуміння. Після 843 до 1453 року існувала чітка традиція візантійського мистецтва. За якістю матеріалу та роботи це часто найкраще мистецтво Середньовіччя [8].
Мистецтво періоду міграцій – це загальний термін для позначення мистецтва «варварських» народів, які переселилися на території колишньої Римської імперії в Європі. Кельтське мистецтво в 7–8-му сторіччі злилося з германськими традиціями внаслідок контакту з англосаксами, створивши гіберно-саксонський стиль або острівне мистецтво, яке було впливове протягом Середньовіччя. Меровінзьке мистецтво — це мистецтво франків до бл. 800 року, а його наступник каролінзьке мистецтво поєднало свій погляд на відновлення традицій античності з острівним мистецтвом та розвилось у оттонське мистецтво. Англо-саксонське мистецтво розвилось на Британських островах на зміну острівному. Майже весь живопис того часу зберігся лише в ілюмінованих манускриптах, однак важливими засобами вираження в ту добу були також архітектура, робота по металу та маленькі за розміром різьблення по дереву чи слоновій кістці.
Романський стиль – В XI–XII ст. у мистецтві християнської Європи зародився новий стримано-величний стиль – романський. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який установив зв’язок архітектури цього періоду з давньоримською. Романський стиль став першою художньою системою, що охопила більшість європейських країн епохи Середньовіччя.
Романський стиль (від лат. готапия – римський) – художній стиль, що панував у Європі (переважно Західній) в XI–XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі й об'єднав в одне ціле види мистецтв, що нерозривно пов'язані з нею: монументальний живопис, скульптуру, декоративне мистецтво.
Споруди романського стилю вирізнялися міцністю і зовнішньою суворістю. Найбільше уваги приділяли будівництву храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець з товстими мурами для захисту й оборони. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь [7].
Вормський собор (Додаток Й) (нім. Wormser Dom, повна назва Собор Святого Петра, нім. Der Dom St. Peter) – собор в німецькому Вормсі, споруджений в романському стилі. Найменший з трьох рейнських імперських соборів.
Серед історичних подій, пов'язаних з собором, було обрання Лева IX папою римським (1048) та Вормський рейхстаг (1521), на якому Мартін Лютер відповідав перед імператором Карлом V.
Собор у Вормсі було побудовано протягом 1130–1181 років, для чого було знесено ранню романська базиліка початку XI століття. Стоїть на схилі (в найвищій точці міста), де раніше селилися кельти ти римляни, так як це місце було захищене від паводків. Близько 600 року тут було побудовано церкву, яка вважається попередницею собору.
Сьогодні Вормський собор є католицькою церквою. У кімнаті під вівтарем зберігаються рештки рідних та наближених імператора Конрада II, які померли протягом X–XI століть.
Готичне мистецтво – це умовний термін, що залежить від виду мистецтва, місця та часу. Вживання терміну застосовується до готичної архітектури з 1140 року, а от готичний живопис виник бл. 1200 року (точна дата є суперечливою), коли він виділився з романського стилю.
Готична скульптура народилась у Франції в 1144 році з перебудовою головної церкви Абатства Сен-Дені та поширилась по всій Європі. В 13-му сторіччі готика стала міжнародним стилем, замінивши романське мистецтво. Інтернаціональна готика – це готичне мистецтво від бл. 1360 до 1430 року, після чого готика зливається з мистецтвом Відродження, в різний час в різних місцях. Протягом періоду готики знову важливим стає живопис, на фресках або дошках, а наприкінці періоду виникає новий засіб вираження – графіка [8].
Характерними рисами є:
1 2