Доповідь на тему: «Сталий розвиток у контексті суспільно-економічних проблем ХХІ століття».
Глобальні зміни, що відбуваються в усіх сфера життя, міжнародні конфлікти, економічні кризи екологічні катастрофи і т.д. накладають відбиток на рівень розвитку всього суспільства і світу в цілому. Сучасні світові тенденції, підвищена динаміка та різноманітні трансформації гостро актуалізують проблему сталого розвитку, яка стосується не лише гармонійного розвитку людства, але навіть його виживання.
Термін «сталий розвиток» з’явився у 1980 році, після публікації «Всесвітньої стратегії охорони природи» (ВСОП), підготовленою Міжнародною спілкою охорони природи (МСОП). Ця стратегія висунула принципово нове положення: збереження природи нерозривно пов’язане з питаннями соціально – економічного розвитку країн світу. Головний принцип сталого розвитку полягає в тому, що розвиток суспільства має відбуватися за умови збереження природи. В подальшому, поняття «сталий розвиток» почали активно і широко застосовувати після публікації у 1987 році звіту Міжнародної комісії з довкілля та розвитку «Наше спільне майбутнє», підготовленого під керівництвом Г. Х. Брундтланд. Концепція сталого розвитку набула провідного статусу після Конференції ООН з довкілля та розвитку (1992, м. Ріо-де-Жанейро) і була відображена в прийнятому на конференції Порядку денному на 21 століття. Проблема сталого розвитку виникла у відповідь на домінування техногенного типу економічного розвитку. Основним поштовхом до розробки стратегічних документів, які визначають засади сталого розвитку у світовому масштабі, став Саміт Землі та прийнятий «Порядок денний на ХХІ століття» 1992 р. Поряд з ним для країн Європи найвпливовішим стосовно розробки стратегій були рішення Конференцій міністрів охорони навколишнього середовища Європи в рамках процесу «Довкілля для Європи». Зокрема, на конференції в Люцерні 1993 року прийнято «Екологічну програму дій для Центральної та Східної Європи», відповідно до якої країни мали розробити національні екологічні плани дій.
Сталий розвиток – такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх та майбутніх поколінь. Тобто, сталий розвиток суспільства спрямований на задоволення потреб сучасного покоління без екологічної шкоди наступним генераціям людей.
Вихідними умовами сталого розвитку можна визнати забезпечення:
1. економічного розвитку, що підтримується на основі радикальномодифікованої ринкової системи;
2. природно-екологічної стійкості на базі теорії біотичної регуляції навколишнього середовища;
3. тісної міжнародної співпраці та кооперації для досягнення цілей стійкого соціального розвитку на основі принципу справедливості;
4 екологізації суспільної свідомості, що ґрунтується на використанні системи освіти та засобів масової інформації.
У всіх вихідних умовах сталого розвитку йдеться про перехід від стихійності до керованості.
Сталий розвиток – це така проблема, для розв’язання якої потрібна проблема зміна суспільних відносин і формування такого суспільства, яке не руйнуватиме середовище свого існування, а не новітні технічні засоби чи технології. Перехід до такої моделі розвитку має й етичний зміст, це зсув у ціннісних орієнтаціях багатьох людей в бік розуміння необхідності збереження довкілля. Як будь-який суспільний ідеал, концепція сталого розвитку є орієнтиром для створення суспільства, яке буде розвиватись у гармонії з природою. Головними принципами збалансованого розвитку є: поєднання збереження природи і розвитку суспільства; задоволення основних потреб людини; досягнення рівності та соціальної справедливості; забезпечення соціального самовизначення та культурного різноманіття; підтримання цілісності екосистем. Концепція сталого розвитку передбачає реалізацію цілісної системи принципів діяльності. При цьому системоутворюючим є принцип цілісності.
Визначаючи інші, головні принципи сталого розвитку, слід, також, зазначити про принцип збереження культурної і природної спадщини та принципом інноваційності, творчості, що в своїй інтеграції забезпечує креативний підхід до природоперетворювальної діяльності, передбачає врахування складності природних екосистем і творчу адаптацію суспільної діяльності до можливостей екосистем підтримувати життя на Землі. Не менш важливим в даному контексті є принцип екоефективності, який полягає в тому, щоб створювати більше товарів і надавати більше послуг, використовуючи менше ресурсів і менше забруднюючи довкілля.
Особливого значення в проблемі сталого розвитку набуває й принцип достатності, який визначає межі споживання. Споживання розглядається як сукупність суспільних відносин, характеризується масовим споживанням матеріальних благ і формуванням відповідної системи цінностей і установок. На сьогоднішній момент масове споживання є однією з рис і глобальною проблемою сучасного суспільства і виходить далеко за межі потреб для існування (виживання) людини. Тобто людина споживає набагато більше ніж їй потрібно.
Сталий розвиток, окрім суто специфічних принципів, повинен ґрунтуватись і на загальнолюдських моральних принципах, таких як справедливість, відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями, солідарність, ліквідація бідності, гендерна рівність, визнання традиційних прав корінних народів тощо.
У відповідності до зазначених принципів, науковці намагаються створити системну модель сталого, стійкого розвитку, яка є системою інтегрованих компонентів, їх суттєвих відносин і зв’язків, що відображають основний зміст процесів збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку. Виходячи з цього, модель сталого розвитку повинна ґрунтуватись на наступних положеннях:
1. у центрі уваги мають бути люди та їх право на здорове й плідне життя в гармонії з природою;
2. охорона довкілля повинна стати невіддільним компонентом процесу розвитку, що не може розглядатися окремо від іншого;
3. задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища;
4. розвиток і збереження довкілля має поширюватися не тільки на нинішнє, а й майбутнє покоління;
5. зменшення розриву між життєвим рівнем у різних країнах та подолання бідності належить до найважливіших завдань світової спільноти;
6. для досягнення стійкого розвитку держави слід вилучати або обмежувати моделі виробництва та споживання, які йому не сприяють.
Окреслене коло, специфічних характеристик проблеми сталого розвитку, дозволяє зазначити, що шляхи вирішення проблем сталого розвитку повинні визначатись не стільки технологічним, скільки соціальним характером, тобто екологічні проблеми можна буде вирішити лише спільно з іншими соціальними проблемами і тільки шляхом соціальних змін – зміни суспільних відносин у соціумах, а якщо це неможливо, то зміни існуючих соціально-політичних систем. У зв'язку з цим, проблеми сталого розвитку – це, насамперед, проблеми влади і політичної волі. Для його реалізації необхідна відповідна міжнародна і національна політика. Досягнення збалансованого розвитку потребує глибоких структурних змін в управлінні та нових шляхів роботи в різних галузях економічного, соціального та політичного життя. На національних і місцевих рівнях потрібні як міжгалузеві інституції, так і такі, що ґрунтуються на принципі участі громадськості, а також інтегруючі механізми, які можуть залучати уряди, громадянське суспільство та приватний сектор до розроблення спільного бачення майбутнього розвитку, його планування та спільного прийняття рішень.
З урахуванням зазначеного стає зрозумілою необхідність визначення сучасних домінант, стратегічних засад та перспективних напрямів сталого розвитку в глобальному середовищі на основі аналізу й оцінки саме новітніх наукових концепцій господарювання, наявного стратегічного потенціалу держав, включаючи основні природні ресурси (земельний, водний, лісовий тощо), соціальну складову, умови гарантування природно-техногенної та екологічної безпеки, визначення національної еколого-економічної політики з програмною основою перспективного розвитку держави тощо. Усе це дає можливість говорити саме про системну парадигму сталого розвитку, визначати специфіку та особливості щодо можливостей та механізмів вирішення проблем, які стоять перед світом. Важливо знайти такий тип соціальної організації суспільства, який забезпечить можливість гармонізувати ставлення цього суспільства до природи.