ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, він вражає різні клітини у тілі людини, в першу чергу – імунну систему. У період, коли ВІЛ ще не перетворився на СНІД, людина може не відчувати проблем зі здоров’ям, добре себе почувати і навіть не підозрювати, що заразилася та вже є вірусоносієм.
СНІД – синдром набутого імунодефіциту, а саме кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Від зараження на ВІЛ до розвитку СНІДу може пройти не один рік і навіть роки, все залежить від способу життя зараженого, його харчування, навколишньої середи, його стану здоров’я та ін.
СТАДІЇ РОЗВИТКУ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
Всього існує 5 стадій з підстадіями від початку ВІЛ та до розвитку СНІДу:
Інкубаційна стадія (інкубаційний період ВІЛ-інфекції) – так званий період від самого початку зараження до прояву в організмі людини реакції у вигляді будь-якої клініки &”гострої інфекції” та/або виділення антитіл. Як правило, тривалість даної стадії триває від 3-х тижнів до 3х місяців, рідко бувають виключення – до року. Інкубаційна стадія несе в собі активне розмноження ВІЛ в організмі, але при цьому він клінічно себе ніяк не проявляє ті антитіла до ВІЛ не виявляються. Тобто на цій стадії підтвердити підозри на ВІЛ традиційними засобами неможна.
Стадія первинних проявів – первинна реакція організму на проникнення ВІЛ у виді проявів клінічного характеру та/або вироблення антитіл.
Перебіг даної стадії може мати варіанти розвитку:
2(а). Безсимптомна стадія – проявляється у відсутності будь-яких клінічних ознак ВІЛ-інфекції, на цій стадії відбувається лише вироблення антитіл.
2(б). Гостра інфекція (ГІ) без вторинних захворювань – може проявлятися різними клінічними ознаками. Найчастіше відзначається лихоманка, висип в області слизових оболонок на шкірі, фарингіт, можуть збільшуватися лімфовузли. Також можливі випадки зі збільшенням печінки та селезінки, діарея. Рідше можливий розвиток &”асептичного менінгіту”, у цьому випадку ВІЛ відзначують &”мононуклеозоподібним” або &”краснухоподібним” синдромом. У 14-31% ВІЛ-інфікованих яскраво проявляються саме мононуклеозоподібні чи краснухоподібні симптоми, у інших, більшою мірою, проявляються вищеперелічені симптоми зі стадій 1-2. В окремих категоріях пацієнтів зустрічаються враження аутоімунного характеру, в цьому випадку на стадій первинних проявів відзначається транзиторне зменшення рівня CD4 лімфоцитів.
2(в). Гостра інфекція зі вторинними захворюваннями – на цій стадії відзначається значне зниження CD4 лімфоцитів, що тягне появу вторинних захворювань різної етіології на фоні імунодефіциту (герпеси, кандидози та ін.).Найчастіше, вони слабо виражені і короткочасні, піддаються терапії, але зустрічаються й тяжкі вторинні захворювання, у рідких випадках на цьому етапі можливий летальний результат.
У цілому, стадії 2(б) та 2(в) зустрічаються у 49-91% хворих на ВІЛ. Клінічні симптоми стадій первинних проявів можуть повторюватися, у цілому ця стадія триває біля року з моменту проявів симптомів (ГІ) чи вироблення антитіл.
Якщо говорити про прогнози, то, звичайно, безсимптомний перебіг на стадії первинних проявів ВІЛ, сприятливіший, але чим довше вона тримає (більш 2 тижнів), тим імовірніше швидке прогресування ВІЛ. У більшості ВІЛ-інфікованих стадія первинних проявів переходить в субклінічну, але в деяких випадках, минаючи цю стадію, після первинної одразу ж починається розвиток стадії вторинних захворювань.
Субклінічна стадія – її характеризує повільне нарощування імунодефіциту, це пов’язано з тим, що компенсується імунна відповідь за рахунок надлишкового відтворення та модифікації CD4 клітин. Збільшені лімфовузли є єдиним клінічним симптомом на цій стадії. В середньому ця стадія тримає від 5 до 8 років, але може як менше, так і на багато більше.
Стадія вторинних захворювань – вона настає в наслідок виснаження виду CD4 клітин через тривалий синтез ВІЛ по організму. В наслідок даного процесу, на фоні міцного імунодефіциту починають розвиватися інфекційні та/або онкологічні вторинні захворювання. Їх існування – клінічне підтвердження вторинної стадії.
Від тяжкості вторинних захворювань виділяють три підстадії: 4(а), 4(б), 4(в).
4(а). Розвивається, як правило, через 6,5 – 10,5 років від моменту зараження. Характеризується бактеріальними, грибковими чи вірусними ураженнями слизових оболонок та шкіряних покровів, запаленнями верхніх дихальних шляхів.
4(б). Частіше виникає через 7,5 – 11 років від моменту зараження. Шкіряні захворювання при цьому стають більш серйознішими. Починається ураження внутрішніх органів та периферійної нервової системи.
4(в). Як правило, починає проявлятися через 10,5 – 12,5 років від моменту зараження. Вона характеризується досить тяжкими вторинними захворюваннями, що загрожують життю, йде ураження ЦНС.
Термінальна стадія – на цьому етапі відбуваються необоротні процеси протягом вторинних захворювань, хворий гине на протязі декількох місяців.
СИМПТОМИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА СНІДУ. ШЛЯХИ ПЕРЕДАЧІ.
Симптоми ВІЛ розрізняються в залежності від того, на якій стадії розвитку ВІЛ у пацієнта. Найтипічнішими вважаються такі симптоми:
Герпіс;
Лихоманка;
Нудота;
Блювання;
Міальгії і артралгії;
Лімфаденопатія;
Діарея;
Біль у горлі;
Висип на обличчі, тулубі та кінцівках;
Кандидоз;
Втрата ваги;
Оніхомікоз;
Кашель та затруджене дихання;
Запалення лімфатичних вузлів;
Дерматити.
СНІД є останньою стадією ВІЛ-інфекції, його симптоми тяжкі та більш помітні: туберкульоз, повторювані пневмонії, цитомегаловірусна інфекція, герпіси та інші інфекції, що мають назву – опортуністичні. У більшості випадків всі ці захворювання ведуть до дуже тяжких наслідків.
Існують три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:
Через кров, а саме:
При переливанні крові та її компонентів або при пересадці органів;
При користуванні чужими шприцами та голками;
Під час користування не стерильними медичними інструментами, інструментами для татуювання;
Якщо людина користувалася спільно з ВІЛ-інфікованим предметами особистої гігієни (бритви, манікюрні прилади, зубні щітки).
Статевим шляхом, а саме:
Під час незахищених (без контрацепції) сексуальних контактів.
Від матері до дитини, а саме:
Під час вагітності;
Під час лактації (годування);
Під час пологів.
Якщо говорити про те, через який час проявляється ВІЛ у людей, треба сказати, що у чоловіків та у жінок це практично однакові терміни, від двох до шести тижнів, не більше.
Перші ознаки ВІЛ у чоловіків:
На період ранньої стадії у чоловіків не виникає будь-яких особливих симптомів. Початковими проявами ВІЛ у чоловіків можуть бути: збільшені лімфовузли, підвищена температура, висипання, біль у горлі, нальоти в ротоглотці, всі ці симптоми легко сплутати зі звичайними вірусами, які бувають у кожної людини, в цьому і полягає підступність ВІЛ. І на даному етапі аналізи на ВІЛ будуть негативними, тому що анти тіла повністю ще не сформовані.
Найбільш достовірним для підтвердження чи спростування ВІЛ в організмі, буде ПЛР або РНК аналіз крові чи аналіз на ДНК провірус у крові.
Лікар може запідозрити на ранній стадії ВІЛ, якщо у чоловіка будуть знайдені будь-які з цих захворювань: часті молочниці слизових оболонок, повторювані бактеріальні пневмонії, оперізуючий герпес, багаточисленні папіломи чи кондиломи, підозріла втрата ваги, тривале ураження шкіри контагіозним молюском, лихоманки, що довго не проходять.
Перші ознаки ВІЛ у жінок:
У більшості жінок перші ознаки ВІЛ проявляються так саме, як і у чоловіків і найчастіше лікарі їм діагностують ГРЗ, токсичну алергію чи інфекційний мононуклеоз. В організмі як чоловіків, так і жінок більш за все від впливу ВІЛ страждають Т-лімфоцити, чим більше вірус розмножується, тим сильніше зменшується їх кількість, від чого стрімко падає імунітет.
В більшості випадків, перелік нижче перерахованих ознак у жінок, є вагомою підставою задуматися про те, щоб перевіритися на наявність ВІЛ в організмі:
підвищена втомленість та постійна слабкість;
грибкові хвороби нігтів та сухість шкіри;
підозріла втрата ваги;
постійні висипання та часті вірусні герпеси;
збільшені лімфовузли, часті молочниці зовнішніх статевих органів та інших сльозових оболонок.
Та як говориться вище у даній статті, якщо вчасно не виявити ВІЛ-інфекцію в організмі, то через 5-16 років ВІЛ переходить у стадію СНІДу і тоді вже починається незворотний процес.
ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ І СНІДУ
В сучасному світі, кожна людина може зробити так, щоб ВІЛ не став її особистою проблемою та проблемою її близьких людей. Якщо дотримуватися довічно ряд правил, які можна віднести до профілактики СНІДу, то Ви зможете зберегти своє життя та не зіпсувати життя іншим людям, а саме:
Завжди треба уникати випадкових та незахищених статевих зав’язків з наркоманами та людьми, що ведуть безладне статеве життя!
Пам’ятати, що чим більше у Вас статевих партнерів, тим більше шанс заразитися на ВІЛ.
Використання контрацептивів (презервативів) понижує у рази ризик зараження!
Говорити на цю тему з дітьми-підлітками!!!
Користуйтеся тільки стерильними чи одноразовими інструментами під час процедур, які пов’язані с проникненням до організму.
Користуйтеся виключно своїми предметами особистої гігієни!
Не бійтеся просити допомоги у спеціалістів, на ранній стадії у Вас є шанси на повноцінне життя!
Пропагуйте у сім’ї правильний та здоровий спосіб життя!
Якщо кожна людина буде вести свою боротьбу з наркоманією, алкоголізмом та безладним життям, тоді боротьба зі СНІДом буде набагато ефективнішою!
Щодо лікування ВІЛ, його починають лікувати за довго до настання стадії СНІДу, головне його вчасно виявити.
Для лікування ВІЛ-інфекції використовуються такі засоби:
АРВ препарати – противірусні або антиретровірусні препарати, які безпосередньо впливають на сам вірус та його розмноження в організмі.
Якщо вірус стає не чуттєвим до АРВ препаратів, то застосовується практика комбінованої противоретровірусної терапії.
Ліки для лікування опортуністичних захворювань.
Ліки для запобігання опортуністичних захворювань (так звана терапія превентивних заходів).
В цьому випадку починається терапія антибіотиками, яка не діє на вірус, але спроможна попереджати опортуністичні інфекції.
Постконтактна профілактика ВІЛ (ПКП). Її треба починати максимально швидко після того, як ризик зараження підтвердився, не пізніше, ніж за 72 години. Курс ПКП тримає 1 місяць, усі процедури та препарати призначає тільки кваліфікований спеціаліст в даній області. При цьому треба провести тест на ВІЛ з до та після тестовою консультацією у спеціаліста, а також пацієнт буде знаходитися на диспансерному спостереженні. Нажаль, ПКП на дає 100% гарантії, що ВІЛ не розів’ється, вона точно дає надію та зниження ризику зараження.
Поняття групи ризику у формулюванні «групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ» охарактеризовано у підпункті 4 пункту 1 ст. 1 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»[3] таким чином:
«групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ — групи населення, яким з урахуванням особливостей їх поведінки та поведінки їхнього оточення загрожує підвищений ризик контакту з джерелом ВІЛ. Визначення та перегляд переліку таких груп здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я з урахуванням критеріїв та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я» (ця норма Закону набула чинності 15 січня 2011 р.).
Підвищений ризик інфікування ВІЛ обумовлений соціально-економічними, поведінковими чи медичними чинниками.Законодавством України визначено відкритий перелік груп ризику, серед яких експліцитно (тобто явним чином) названі такі вісім груп:
«безпритульні та бездомні громадяни, передусім діти, у тому числі із сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах»;
«мігранти»;
«особи, звільнені від відбування покарань» (тобто звільнені з місць позбавлення волі);
«особи, які займаються проституцією», тобто особи, що надають сексуальні послуги на комерційній основі (ПКС);
«особи, які утримуються в установах виконання покарань» (тобто ув'язнені; використовується також формулювання «засуджені та особи, взяті під варту»);
«споживачі ін'єкційних наркотиків» (СІН);
«чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками» (ЧСЧ);
«працівники, які мають підвищений ризик інфікування ВІЛ».
Перші сім категорій визначені чинною Загальнонаціональною програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки, затвердженою Законом України від 19 лютого 2009 р. № 1026-VI[1], та Завданнями і заходами, що є додатком до цієї Програми.
Остання, восьма, категорія зазначена ст. 21 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (відповідно норма закону набрала чинності 15 січня 2011 р.).
Вираз «група ризику» може застосовуватися щодо інших інфекцій та хвороб. Зокрема, традиційно виділяються, наприклад, групи ризику зараження захворюваннями, що передаються статевим шляхом, розвитку наркоманії, розвитку психозів, вірогідність викидня при вагітності, розвитку захворювань серцево-судинної системи[4] і так далі.
Про стигму і дискримінацію ВІЛ-інфікованих
Листопад 30, 2016 Info
Незважаючи на те, що ВІЛ-інфекція переведена в область хронічних захворювань і майже 50% інфікованих ВІЛ – це люди, які не належать до груп ризику, ми все одно реєструємо високий рівень стигматизації та дискримінації ВІЛ-позитивних осіб.
Питання стигматизації і дискримінації є однією з найважливіших і найпоширеніших проблем, з якою стикаються ВІЛ-позитивні та хворі на СНІД люди.
Стигматизація – це упереджене, негативне ставлення до окремої людини чи групи людей, пов’язане з наявністю у неї/них якихось особливих властивостей чи ознак. Вона проявляється опосередковано через поширення в суспільстві негативного ставлення, що пізніше приводить до дискримінації, як прямого порушення прав.
Часто вважається, що люди з ВІЛ/СНІДом заслужили те, що з ними відбулося, своїми вчинками. Стигму у зв’язку з ВІЛ/СНІДом ще можна описати як процес знецінювання людей.
Стигма має багато негативних наслідків, наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються
за допомогою до установ охорони здоров’я і вчасно не розпочинають відповідне лікування.
Стигма та дискримінація впливають на самосвідомість людей з ВІЛ/СНІД, викликаючи у них депресію, занижену самооцінку і відчай. Це ще називають інтернальною стигматизацією, самостигматизацією або внутрішньою стигматизацією, оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією.
Стигма є не лише психологічною проблемою, вона має ще соціальні та медичні наслідки. Негативне ставлення часто штовхає людей до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям, сприяє стрімкому поширенню інфекції.
У масштабі держави стигматизація і дискримінація призводять до втрати контролю над поширенням епідемії через побоювання людей, що стане відомо про їх причетність до проблеми та їх зарахують до стигматизованої групи.
Стигматизації та дискримінації сприяє недостатність знань про хворобу, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження.
Ефективними заходами з протидії стигми і дискримінації у зв’язку з ВІЛ/СНІДом є:
– інформування та освіта для досягнення кращого розуміння проблеми;
– правовий захист людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом;
– доступність до медичних послуг, щоб люди мали можливість вчасно обстежитись, та отримати психологічну підтримку в розкритті свого ВІЛ-позитивного статусу іншим;
– дотримання професійних і етичних норм серед медперсоналу закладів охорони здоров’я; у випадку розголосу результатів обстежень передбачити адекватні форми відшкодування морального збитку;
– використання універсальних засобів захисту, що не тільки заспокоїть страх персоналу, а й допоможе захистити таємницю особи та права інфікованих пацієнтів;
– забезпечення широкого доступу до медичних препаратів і їх використання для лікування;
Кожна людина має право на повагу та гідність, незалежно від стану здоров’я та захворювання. Будьте людяними і не байдужими до оточуючих!
Постконтактна профілактика (ПКП) - це медичний захід, спрямований на попередження розвитку інфекції після імовірного контакту з патогенним мікроорганізмом. У відношенні ВІЛ ПКП означає надання широкого набору послуг для профілактики ВІЛ-інфекції після контакту або при високій імовірності контакту з даним збудником. Ці послуги включають першу допомогу, консультування і оцінку ризику інфікування ВІЛ, тестування на ВІЛ після отримання інформованої згоди і, в залежності від ступеню оціненого ризику, проведення короткого курсу (28 днів) антиретровірусної терапії (АРТ) з наданням підтримки і подальшого спостереження.
ПКП проводиться:
при професійному контакті з ВІЛ або високій ймовірності такого контакту;
при випадковому контакті, який не пов'язаний з професійною діяльністю, або при високій ймовірності такого контакту, в тому числі у лікувальному закладі.
Рішення про проведення ПКП приймається на основі клінічної оцінки факторів ризику.
Професійний контакт з ризиком інфікування ВІЛ
Професійний контакт з ризиком інфікування ВІЛ - це контакт з кров'ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами внаслідок потрапляння їх під шкіру, на слизові або ушкоджену шкіру, який трапився при виконанні службових обов’язків. Професійний контакт можливий у медичних працівників та у людей деяких інших професій (наприклад, співробітників правоохоронних органів та ін.). Небезпеку інфікування ВІЛ при виконанні службових обов’язків являють поранення гострими інструментами (наприклад, голкою), забрудненими кров'ю або іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами, контакт через ушкоджену шкіру (тріщини, садна) або слизові.
Ризик інфікування при професійному контакті залежить від форми контакту і кількості небезпечного матеріалу.
При пораненні гострим інструментом ризик інфікування складає в середньому близько 0,23% (0,00-0,46%).
Ризик інфікування при контакті із слизовими складає в середньому близько 0,09% (0,006-0,5%).
Фактори, які підвищують ризик інфікування:
глибоке (внутрішньом'язове) ушкодження;
поранення, при якому забруднений інструмент потрапляє в кровоносну судину;
поранення порожнистою голкою;
високий рівень вірусного навантаження (ВН) у особи – імовірного джерела інфікування.
Описані випадки інфікування через пошкоджену шкіру. Середній ризик для цієї форми контакту точно не встановлений, проте вважається, що він значно нижчий, ніж при контакті зі слизовими.
Ризик інфікування при контакті з іншими біологічними рідинами або тканинами також не встановлений, проте, ймовірно, він нижчий, ніж при контакті з кров’ю.
Потенційно небезпечні щодо ризику інфікування ВІЛ біологічні рідини:
Потенційно небезпечними вважаються кров і біологічні рідини, які містять видиму домішку крові.
Ризик передачі ВІЛ через спинномозкову, синовіальну, плевральну, перитонеальну, перикардіальну і амніотичну рідини невідомий.
Сперма і піхвові виділення не відіграють ролі в передачі ВІЛ від пацієнтів медичним працівникам.
Кал, виділення з носової порожнини, слина, мокротиння, піт, сльози, сеча і блювотиння вважаються безпечними, якщо вони не містять видиму частину домішки крові.
Фактори, які впливають на ризик інфікування ВІЛ після професійного контакту
При контакті з проникненням крізь шкіру ризик інфікування ВІЛ після контакту з кров'ю інфікованої людини підвищується при наступних умовах:
видима кров на інструменті (наприклад, на голці);
голка або інший гострий інструмент потрапляє у вену або артерію, або має місце глибоке проникнення.
Окрім того, високий рівень ВН в крові особи, яка є джерелом можливого інфікування, підвищує ризик передачі ВІЛ.
Контакт з ризиком інфікування ВІЛ непрофесійного характеру
Контакт з ризиком інфікування ВІЛ непрофесійного характеру – це будь-який контакт з потенційно небезпечними біологічними рідинами внаслідок потрапляння їх на слизові, під шкіру або безпосередньо у вену, який відбувся поза зв’язком з професійною діяльністю.
До контактів, які не пов’язані з професійною діяльністю, відносяться всі випадкові одиничні контакти з кров’ю та іншими потенційно небезпечними біологічними рідинами (спермою, піхвовими виділеннями та ін.), за яких існує ризик передачі ВІЛ-інфекції. До непрофесійних контактів відносяться незахищені статеві контакти; передусім статеві контакти, які супроводжуються насильством, пошкодженням або зісковзуванням презервативу; використання спільних голок, шприців, посуду та розчину для введення наркотиків споживачами ін’єкційних наркотиків (СІН); випадкові уколи голками; укушені рани; контакт зі слизовими та ін.
До контактів, які не пов’язані з професійною діяльністю, відноситься також внутрішньолікарняний контакт з ВІЛ. Випадкове інфікування ВІЛ в лікувальному закладі можливе від медичного працівника або іншого пацієнта.
Внутрішньолікарняне інфікування пацієнта ВІЛ може відбутися за трьома сценаріями:
від ВІЛ-інфікованого медичного працівника, який проводить інвазивні втручання, але не знає, що він інфікований та/або не застосовує стандартних засобів захисту;
під час неінвазивного втручання, яке проводить ВІЛ-інфікований медичний працівник (наприклад, у нього виникає носовий крововитік або пацієнт наносить йому фізичне пошкодження);
випадкове використання для інвазивного втручання інструменту або матеріалу, інфікованого ВІЛ після його використання у іншого пацієнта, в умовах недотримання стандартних засобів запобігання інфікуванню.
Ризик інфікування при однократному контакті з джерелом ВІЛ в цілому оцінюється як низький, проте він відрізняється в залежності від форми контакту:
Розрахований ризик інфікування ВІЛ при різноманітних типах однократного контакту
Форма контакту - Ризик, % на 10 000 контактів з джерелом ВІЛ
Переливання крові 92,5
Передача ВІЛ від матері до дитини 15-30
Використання спільних голок та шприців для введення наркотиків 0,8
Анальний статевий контакт: пасивний партнер 0,5
Укол голкою крізь шкіру 0,3
Контакт зі слизовою оболонкою 0,1
Вагінальний статевий контакт: жінки 0,01-0,15
Анальний статевий контакт: активний партнер 0,065
Вагінальний статевий контакт: чоловіки 0,05
Оральний статевий контакт: пасивний партнер 0,01
Оральний статевий контакт: активний партнер 0,005
Ризик інфікування ВІЛ при сексуальному насиллі може бути вищим, ніж при добровільних статевих актах, оскільки травматизація підвищує ризик передачі ВІЛ. Ризик інфікування також зростає за наявності ІПСШ (як у активного, так і у пасивного партнера), а також якщо статевому насиллю піддається дівчина підліткового віку (незрілість клітин піхви та шийки матки підвищує сприйнятливість до ВІЛ-інфекції).
Окрім статевих контактів та контактів, пов’язаних із вживанням ін’єкційних наркотиків, з певною частотою виникають запити на проведення ПКП внаслідок пошкодження шкіри використаними голками, які викидають в громадських місцях (наприклад, парках або громадському транспорті). Хоча випадків інфікування ВІЛ внаслідок подібних пошкоджень задокументовано не було, існує занепокоєння, що шприці, використані споживачами ін’єкційних наркотиків можуть бути небезпечними. Водночас, подібні пошкодження зазвичай спричиняються невеликими голками з порожнинами, що містять лише незначну кількість крові і життєздатність навіть наявного вірусу є сумнівною. У дослідженні шприців, що використовувалися для введення медичних препаратів ВІЛ-інфікованим пацієнтам, лише у 3,8% було виявлено РНК ВІЛ. (Rich JD, Dickinson BP, Carney JM, Fisher A, Heimer R. Detection of HIV-1 nucleic acid and HIV-1 antibodies in needles and syringes used for non-intravenous injection. AIDS 1998;12:2345—50).
У дослідженні життєздатності вірусу у голках, життєздатний ВІЛ було виявлено у 8% голок після 3 тижнів їх знаходження при кімнатній температурі; <1% містили життєздатний вірус після 1 тижня зберігання при більш високих температурах. (Abdala N, Reyes R, Carney JM, Heimer R. Survival of HIV-1 in syringes: effects of temperature during storage. Subst Use Misuse 2000;35:1369—83).
Перша допомога після ймовірного контакту з ВІЛ
Перша допомога після ймовірного контакту з ВІЛ - це дії, які необхідно виконати негайно після контакту. Їх метою є скорочення часу контакту з інфікованими біологічними рідинами (у тому числі з кров’ю) та тканинами.
Необхідно правильно обробити місце контакту, тим самим зменшити ризик інфікування.
При пораненні голкою або іншим гострим інструментом порядок дій є наступним:
Негайно вимити місце контакту з милом;
Потримати поранену поверхню під струмом проточної води (кілька хвилин або поки кровотеча не припиниться), щоб дозволити крові вільно витікати з рани;
За умов відсутності проточної води обробити ушкоджене місце дезінфікуючим гелем або розчином для миття рук.
Не можна використовувати сильнодіючі речовини: спирт, рідини для відбілювання та йод, оскільки вони можуть викликати подразнення пораненої поверхні та погіршувати стан рани;
Не можна стискати або терти пошкоджене місце;
Не можна відсмоктувати кров з ранки, що лишилася після уколу.
При розбризкуванні крові або інших потенційно небезпечних біологічних рідин порядок дій є наступним:
При розбризкуванні на непошкоджену шкіру:
За умов відсутності проточної води обробити ушкоджене місце дезінфікуючим гелем або розчином для миття рук;
Використовувати слабкі дезінфікуючі засоби, наприклад, 2%-4% розчин хлоргексидину глюконату;
Не можна використовувати сильнодіючі речовини: спирт, рідини для відбілювання та йод, оскільки вони можуть викликати подразнення шкіри та погіршити її стан;
Не можна терти або скребти місце контакту;
Не можна накладати пов’язку.
При розбризкуванні в очі:
Одразу промити око водою або фізіологічним розчином. Сісти, закинути голову та попросити колег обережно лити на око воду або фізіологічний розчин; щоб вода або розчин затекли під повіки, й час від часу повіки обережно відтягають;
Не знімати контактні лінзи під час промивання, тому що вони створюють захисний бар’єр;
Після того, як око промили, контакті лінзи зняти та обробити, як звичайно; після цього вони абсолютно безпечні для подальшого використання.
Не можна промивати очі з милом або дезінфікуючим розчином.
При розбризкуванні на слизову оболонку ротової порожнини:
Терміново виплюнути рідину, що потрапила до рота;
Ретельно прополоскати рот водою або фізіологічним розчином й знову виплюнути. Повторити полоскання декілька разів.
Не можна використовувати для промивання мило чи дезінфікуючий розчин.
Необхідно обстежити на ВІЛ:
особу - потенційне джерело інфікування, чия кров або інша біологічна рідина може бути потенційним джерелом інфікування (за можливістю), якщо неможливо обстежити - досліджують матеріал, з яким відбувся контакт (кров, тканина та ін.). Якщо результат ІФА неможливо отримати протягом 24-48 годин, рекомендовано провести експрес-тест на наявність антитіл до ВІЛ.
особу, яка мала контакт з потенційним джерелом інфікування ВІЛ, щоб з’ясувати, чи була вона інфікована до контакту.
Також необхідно провести обстеження або дослідження на наявність загальних антитіл до вірусу гепатиту С (Анти-ВГС) та поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg).
Ні за яких обставин проведення ПКП у особи, яка мала контакт, особливо при високому ризику інфікування, який оцінюється додатково, не може бути відкладено в очікуванні результатів тестування!
Показання до призначення ПКП при контактах, пов’язаних з професійною діяльністю:
звернення менше, ніж через 72 години після контакту; і
особа, що контактувала з небезпечним матеріалом, як відомо, не є інфікованою ВІЛ; і
особа, яка є джерелом небезпечного матеріалу, є інфікованою ВІЛ, або її ВІЛ-статус невідомий; і
мав місце контакт з кров’ю, тканинами тіла, рідинами з видимими домішками крові, концентрованим вірусом, спинномозковою рідиною, синовіальною рідиною, плевральною рідиною, перитонеальною рідиною, перикардіальною рідиною або амніотичною рідиною; і
мав місце проникаючий у шкіру контакт зі спонтанною кровотечею або глибокий укол або розбризкування значної кількості рідини на слизову оболонку або тривалий контакт небезпечного матеріалу з пошкодженою шкірою; і
якщо відбулося проникнення крізь шкіру щойно використаної порожнистої голки або іншого гострого предмету з видимим забрудненням кров’ю.
Показання до призначення ПКП особам, що піддалися сексуальному насиллю:
звернення менше, ніж через 72 години після контакту; і
особа, що була жертвою насилля, як відомо, не є інфікованою ВІЛ; і
особа, що здійснила насилля, є інфікованою ВІЛ або її статус невідомий; і
встановлений ризикований контакт, а саме:
рецептивний вагінальний або анальний статевий акт без презервативу, або з презервативом, що розірвався або зісковзнув; або
контакт між кров’ю або еякулятом насильника зі слизовою оболонкою або пошкодженою шкірою постраждалої (постраждалого); або
рецептивний оральний секс з еякуляцією; або
особа, яка зазнала сексуальне насилля, знаходилася у стані наркотичного сп’яніння або не була у свідомості під час припустимого насилля або не впевнена щодо природи контакту; або
особа зазнала групового згвалтування.
У деяких випадках немає потреби у ПКП, а саме:
особа, яка мала контакт з потенційним джерелом інфікування, була ВІЛ-інфікованою раніше (про що має бути документальне підтвердження);
контакт з ВІЛ носить хронічний характер (контакти відбуваються регулярно, а не епізодично ), наприклад, у серодискордантних парах (де лише один з партнерів інфікований ВІЛ), якщо вони лише іноді використовують презервативи; або між СІН, які користуються одним шприцем;
Контакт не загрожує інфікуванням (наприклад):
при попаданні потенційно небезпечних біологічних рідин на неушкоджену шкіру;
при статевому контакті з використанням презерватива, який під час статевого акту не розірвався та не зісковзнув;
при контакті з безпечними біологічними рідинами (кал, слина, сеча, піт), які не містять домішок крові;
при контакті з біологічними рідинами людини, про яку відомо, що її кров не містить антитіл до ВІЛ, за виключенням тих, у кого є високий;
ризик нещодавнього інфікування та перебування у «періоді вікна» (серонегативний період між інфікуванням та появою антитіл до ВІЛ - сероконверсією);
З моменту контакту пройшло понад 72 години. ПКП проводити вже недоцільно, однак, постраждалого можна направити для проведення консультування, тестування та подальшого спостереження.
Час початку та тривалість ПКП
ПКП необхідно розпочати якомога швидше протягом перших годин після контакту, не очікуючи на результати тестування, оптимально до 2 та не пізніше 72 годин після контакту. Оптимальна тривалість ПКП 28 днів.
Вибір АРВ-препаратів для ПКП
Для проведення ПКП, як професійних, так і не пов’язаних з професією, включно з крізьшкірними ушкодженнями, попаданням інфікованого матеріалу на ушкоджену шкіру та на слизову, рекомендованими є схеми з трьох антиретровірусних (АРВ) препаратів (два нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази НІЗТ та один інгібітор протеази - ІП, який має бути підсилений ритонавіром).