Ім'я файлу: Реферат Спорт як феномен людини Самойленко Лілії 1 мС.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 26.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Придбання основних засобів задача з розвязком.doc
лаб1.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Факультет фізичного виховання, спорту і здоров’я

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«СПОРТ ЯК ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ»
Підготувала

студентка 1мС групи

Самойленко Лілія Віталіївна
Викладач:

декан факультету, доктор педагогічних наук, професор

Тимошенко Олексій Валерійович


Київ – 2022

ЗМІСТ


ВСТУП 3

1.СПОРТ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН 5

1.1Фізична культура і спорт 5

1.2Спорт як соціальний інститут 7

2.СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ СПОРТУ – УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ 16

2.1 Проблемне поле соціального буття спорту 16

2.2Детермінанти оптимізації спорту в Україні 17

ВИСНОВОК 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 21



ВСТУП


Останнім часом спорту приділяють особливу увагу: з нагоди свят проводяться спортивні заходи, наприклад, масові забіги, змагання з вуличного баскетболу тощо. Важливо, що спорт існує у громадському житті та відіграє важливу роль. Сьогодні більшість дослідників згодні з тим, що його потрібно вивчати не лише з погляду фізкультурної техніки, методів викладання, а й як соціальне явище. З усвідомленням цього виникає безліч питань: як спорт впливає на соціалізацію особистості, яку соціальну функцію виконує. На ці та інші питання хотілося б відповісти у цій роботі.

Сьогодні не можна знайти жодної сфери людської діяльності, не пов’язаної з фізичною культурою та спортом. Інтенсивно розвиваються процеси інтеграції фізичної культури та спорту в економіку, культуру, охорону здоров’я, релігію, екологію та інші види соціального життя. Від осмислення соціальних аспектів проблеми співвідношення соціальної практики, спорту та способу життя людей залежить багато в житті суспільства.

Спорт як важливий соціальний феномен пронизує всі рівні сучасного соціуму, широкий вплив на основні сфери життєдіяльності суспільства. Він впливає на національні відносини, ділове життя, громадське становище, формує моду, етичні цінності, спосіб життя людей [3].

Феномен спорту має потужну соціалізуючу силу. Політики давно розглядають спорт як національне захоплення, здатне згуртувати суспільство єдиною національною ідеєю, наповнити своєрідною ідеологією, прагненням людей до успіху, перемоги.

Спорт вивчається різними галузями наукового знання, кожна з яких створює своє уявлення про нього як предмет дослідження. Проте соціологічне вивчення спорту, особливо соціальні процеси управління, залишається недостатньо дослідженим. Інтерес до її вирішення визначається багатьма обставинами, у тому числі й тим, що спорт оцінюється як невичерпне джерело суспільних нововведень. Звідси стає зрозумілим прагнення сучасних дослідників виявити потенціал спорту як соціального інституту, знайти його внутрішні резерви та нові можливості управління ним [4].

Сучасний спорт, виконуючи численні соціальні функції, стає поліфункціональним та багатовимірним. Йому під силу вирішення надзвичайно широкого кола завдань, починаючи зі зміцнення здоров’я населення, відволікання молоді згубного впливу вулиці, задоволення попиту на видовищні послуги, економічних стимулів, захисту честі країни, формування патріотизму тощо.
  1. СПОРТ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

    1. Фізична культура і спорт


Слово «спорт» походить від старофранцузького та англійського слова «de sporte» що означає «розвага, забава». Нині зміст поняття спорт лише частково відповідає цьому визначенню, нині домінує – результат, порівняння результатів у змаганні, хоча для глядачів первісний сенс зберігається і спорт залишається видовищем.

За влучним визначенням І. М. Биховської, фізична культура – ​​це область безпосередньої роботи з «тілом», хоча саме тілесно-рухові якості людини є предметом інтересу у цій галузі. Як будь-яка сфера культури, культура фізична – це, передусім робота з духом людини, її внутрішнім, а чи не зовнішнім світом [9].

Зміст поняття «фізична культура» найчастіше вживається у двох значеннях:

  1. Фізична культура постає як складова частина загальної культури, як компонент соціального життя.

  2. Фізична культура розглядається переважно як специфічна реальність, як соціальний процес з оволодіння цінностями особливого виду культури, яка називається культурою фізичною [5].

Фізична культура – ​​органічна частина загальнолюдської культури, її особлива самостійна область. Водночас це специфічний процес та результат людської діяльності, засіб та спосіб фізичного вдосконалення особистості. Фізична культура впливає на життєво важливі сторони індивіда, отримані у вигляді задатків, які передаються генетично та розвиваються у процесі життя під впливом виховання, діяльності довкілля. Фізична культура задовольняє соціальні потреби у спілкуванні, грі, розвазі, у деяких формах самовираження особистості через соціально активну корисну діяльність.

У своїй основі фізична культура має доцільну рухову діяльність у формі фізичних вправ, що дозволяють ефективно формувати необхідні вміння та навички, фізичні здібності, оптимізувати стан здоров’я.

Фізичну культуру слід розглядати як особливий вид культурної діяльності, результат якої корисний суспільству та особистості. У соціальному житті в системі освіти, виховання, у сфері організації праці, повсякденного побуту, здорового відпочинку фізична культура виявляє своє виховне, освітнє, оздоровче, економічне та загальнокультурне значення, сприяє виникненню такої соціальної течії, як фізкультурний рух. Тобто спільна діяльність людей з використання, поширення та примноження цінностей фізичної культури.

Спорт – частина фізичної культури. У ньому людина прагне розширити межі своїх можливостей, це величезний світ емоцій, що породжуються успіхами та невдачами, найпопулярніше видовище, дієвий засіб виховання та самовиховання людини, у ньому присутній найскладніший процес міжлюдських відносин. Спорт – це змагальна діяльність та спеціальна підготовка до неї. Він живе за певними правилами та нормами поведінки. У ньому яскраво проявляється прагнення перемоги, досягнення високих результатів, потребують мобілізації фізичних, психічних і моральних якостей людини. Тому часто говорять про спортивний характер людей, які успішно виявляють себе у змаганнях. Задовольняючи багато потреб людини, заняття спортом стають фізичною та духовною необхідністю.

Змагальний метод занять та принципи тренування широко використовуються під час занять фізкультурною діяльністю. Тому коли говорять про заняття спортом, то мають на увазі використання різних фізичних вправ, щоб зміцнити здоров’я та працездатність. У соціології при аналізі суспільства, його процесів та відносин керуються поняттями «суспільний» та «соціальний». Поняття «суспільний», «суспільні відносини» використовуються, як правило, коли йдеться про суспільство в цілому, про взаємодію його сторін – економічну, культурну, політичну. Коли ж йдеться про природу відносин людей один до одного, людини до людини, про їхнє відношення до умов їх життєдіяльності, до їхнього власного стану та ролі в суспільстві та до суспільства в цілому, то використовується поняття «соціальне» й відповідно «соціальні відносини» [8].

Соціальне – це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована у процесі спільної діяльності (взаємодія) індивідами чи групами індивідів у конкретних умовах місця та часу. Соціальне є результатом спільної діяльності різних індивідів, що виявляється у тому відношенні та взаємодії. Соціальне виникає в ході взаємодії людей, детермінується відмінностями місця та ролі у конкретних суспільних структурах. Тому спорт можна розглядати як соціальне явище [8].
    1. Спорт як соціальний інститут


Соціальний інститут – це освіта, що сприяє підтримці стабільності та сталості суспільства. Причиною цієї стабільності є наявність загальнорозділюваної системи цінностей – загальної мови, спільних ідеалів, цінностей, вірувань, моральних норм тощо. У процесі соціалізації індивід засвоює ці норми і в такий спосіб успішно інтегрується у соціальну систему. Соціальний інститут виступає як механізм, який забезпечує інтеграцію індивіда і збереження норм. Таким чином, соціальні інститути – це ціннісно-нормативні комплекси, за допомогою яких спрямовуються та контролюються дії людей у ​​життєво важливих сферах – економіці, політиці, культурі та сім’ї тощо.

Спорт – унікальний соціальний інститут розвитку. Загальновизнано пов’язувати спорт із суперництвом, змагальністю, під якими розуміється боротьба між людьми, між людиною та природними явищами або людини із самою собою. Ключовим у визначенні поняття є і те, що спорт постає як засіб і форма виявлення соціального визнання вищих психічних та духовних здібностей індивіда та команди [11].

Фізична культура та спорт відіграють важливу роль у формуванні особистості. Багато соціальні ситуації програються у спортивної діяльності, що дозволяє спортсмену напрацьовувати собі життєвий досвід, вибудовувати особливу систему цінностей і установок.

Поведінку людини у спортивному житті можна розглянути з прикладу концепції соціального впливу М. Вебера. Вчений виділяє чотири типи соціальної дії:

  1. цілераціональний, у якому мають місце відповідність цілей та засобів дії;

  2. ціннісно-раціональний, у якому дія відбувається заради якоїсь цінності;

  3. афективний, що базується на емоційних реакціях людей;

  4. традиційний, що відбувається відповідно до традицій та звичаїв [5].

Поклавши в основу своєї теорії соціальної дії раціональність, Вебер багато уваги звертає на два перші типи дій, оскільки лише вони є по-справжньому свідомими, соціальними.

Цілераціональна дія – ідеальний, абсолютно раціональний тип соціальної дії. Чинний суб’єкт однозначно усвідомлює його цілі, раціонально співвіднесені з осмисленими засобами, придатними з погляду суб’єкта досягнення цієї мети. Це чиста модель формально-інструментальної життєвої орієнтації, такі дії найчастіше трапляються у сфері економічної практики.

У спорті останнім часом переважає цей тип соціальної дії. Спортсмен знає свої здібності перед змаганнями (рівень підготовки, стан здоров’я тощо), тренер знає здібності спортсмена. Все заздалегідь прораховується. У зв’язку з цим вони ставлять цілі, які під силу досягти.

Ціннісно-раціональна дія – дія, сенс якої полягає не у досягненні зовнішньої мети, а у своїй вірі чинного суб’єкта в самоцінність цього впливу як такого. Здійснюються, не зважаючи на передбачувані наслідки, на основі переконань обов’язку, гідності, релігії, краси.

Така поведінка людини трапляється зараз рідше, але все ж таки є. Спортсмен хоче принести перемогу своїй країні, вважає це обов’язком, і в той же час знає, що це буде соціально схвалюваним і він може з цього отримати якийсь прибуток. На першому місці у спортсмена цінність перемоги, на другому – раціональність.

В афективних та традиційних типах дії раціональність представлена ​​дуже слабо, суб’єктивно вони ірраціональні. У першому випадку раціональність вкрай емоційна, у другому заснована на наслідуванні, дотриманні звичаїв та традицій за звичкою [5].

Поведінка спортсмена на ту чи іншу ситуацію може залежати від своїх переконань, від вимог тренера, від федерації спорту тощо. Не завжди спортсмен вирішує сам.

Прийшовши у спортивну секцію чи школу, юний спортсмен потрапляє у нову соціальну сферу: тренери, судді, спортивний колектив – це нові агенти соціалізації, конкретні люди, відповідальні за виховання та освіту, навчання культурним нормам та зразкам поведінки, що забезпечують ефективне освоєння нової соціальної ролі, у якій виявляється молодий спортсмен. Для юного спортсмена тренер грає одну із провідних ролей. Ровесники, навпаки, дорівнюють йому. Вони пробачають йому багато чого з того, що не прощають батьки та тренер. В якомусь сенсі, з одного боку – ровесники, а з іншого – батьки та тренер впливають на юного спортсмена у протилежних напрямках. Тренер посилює позиції батьків у формуванні базисних цінностей, і навіть регулює миттєву поведінку, орієнтуючи молодого спортсмена на спортивний спосіб життя, досягнення високих результатів.

Термін «вторинна соціалізація» охоплює ті соціальні ролі, які стоять у другій категорії впливу, мають менш важливий вплив на людину. У сфері фізичної культури та спорту агентами вторинної соціалізації можуть бути керівники спортивного клубу, судді. Контакти спортсмена з такими агентами відбуваються рідше, вони менш тривалі, та їх вплив, зазвичай, менш глибокий, ніж в первинних агентів [7].

Первинна соціалізація найінтенсивніше відбувається у першій половині життя. Вторинна соціалізація охоплює другу половину життя людини, коли він стикається з формальними організаціями та установами, які називають інститутом вторинної соціалізації – федераціями, ЗМІ тощо.

Люди, які пройшли «школу спорту», переконані, що спорт допоміг їм виховати віру у свої сили та можливості, а також уміння ними скористатися. Спорт вчить йти на жертви задля досягнення мети. Уроки, засвоєні юними спортсменами на спортивному полі, потім зазвичай допомагають і в житті. Багато хто зі спортсменів стверджує, що саме спорт зробив з них людину, здатну бути особистістю. За допомогою спорту реалізується принцип сучасного життя - «розраховувати на себе». Це означає, що досягнення успіху залежить насамперед від особистих, індивідуальних якостей – честолюбства, ініціативи, працьовитості, терпіння, вольових навичок.

Проте, говорячи про позитивні моменти соціалізації засобами спорту, не можна не сказати про негативні факти розвитку сучасного спорту, які серйозно вплинули на його цінності. Погоня за медалями та рекордами призвела до виникнення таких негативних явищ у спорті, як прагнення перемоги за всяку ціну, допінг, рання спеціалізація, жорстокість, насильство тощо [7].

Заняття спортом корисне для людини на будь-якому рівні. Він може об’єднувати людей, знайомити їх між собою, здебільшого спорт зміцнює здоров’я, характер і навіть розумові здібності людей, які ним займаються, розвиває в них такі навички як швидкість, спритність, реакцію, координацію, витривалість, терпіння та силу. Спорт робить людей стійкішими до негативних факторів зовнішнього середовища. Необов’язково бити світові рекорди. Спорт допомагає нам добре виглядати, підтримувати потрібну фізичну форму, заряджає енергією та оптимізмом, виліковує від депресії та стресу. Людина, яка приділяє спорту кілька годин на тиждень, завжди бадьора, підтягнута та життєрадісна.

Спорт, спрямований для досягнення результатів, рекордів – шкідливий. У професійному спорті йде сильне навантаження на здоров’я, так само неминучі травми. Деякі види спорту передбачають найжорстокіші дієти.

Масовий спорт дозволяє людині незалежно від віку зберегти здоров’я, цікаво проводити вільний час, урізноманітнити дозвільну діяльність. У той же час, займаючись масовим спортом, важливо пам’ятати про соціальну відповідальність, раціонально поєднувати освітню, трудову та спортивну діяльність. Особливо це стосується молодих спортсменів. Необхідно знайти оптимальний варіант для поєднання навчання в освітній школі та спортивної підготовки. Тренери повинні дбати про спортивну форму юних спортсменів, і виховувати у них почуття соціальної відповідальності за своє майбутнє життя. Видатний спортсмен формується не лише на тренуваннях: навчання у школі, читання книг, відвідування музеїв та театрів, допомога батькам та молодшим – необхідні умови для формування особистості спортсмена.

Висока соціальна відповідальність лягає на спортсмена, який досяг професійної майстерності навіть на рівні майстра спорту, не кажучи вже про членів збірної команди країни. Перемоги на Олімпійських іграх, світових чемпіонатах, першостях країни приносять спортсмену заслужені на славу, популярність, шану. Він стає героєм, кумиром молоді. Спосіб життя спортсмена стає моделлю соціальної поведінки. Тут необхідно пам’ятати про соціальну відповідальність спортсмена. Потрібно розуміти, що якщо він використовує допінг, рекламує неякісні товари, курить, вживає наркотики або алкоголь, то цим «тиражує» девіантну поведінку, завдаючи непоправної шкоди вихованню спортивної зміни. Юне покоління, як правило, бездумно копіює поведінку та спосіб життя своїх кумирів. Тому в дитячо-юнацькому спорті так часто присутні соціальні вади, властиві великому спорту.

Не завжди особисті інтереси спортсмена узгоджуються з інтересами спортивного клубу. Перехід з однієї команди в іншу, від’їзд до закордонного спортивного клубу також вимагають від спортсмена соціальної відповідальності за зроблений ним вибір. Зробити цей вибір нелегко. З одного боку, спортсмен багатьом завдячує спортивному клубу, саме у клубі він став майстром, багато сил вклав колектив тренерів, методистів, лікарів у підготовку спортсмена екстра-класу, з іншого – закордонний клуб надає спортсмену нові можливості для спортивної кар’єри.

Ось чому соціальна відповідальність у спорті має не лише формуватися за допомогою ефективного виховного процесу, а й регламентуватись нормативно-правовими документами. Наприклад, необхідно законодавчо визнати, що виступи за збірні команди заохочуються до грошових виплат. Спортсменам, які приносять славу українському спорту, надаються гарантії здобуття вищої освіти, пенсійного забезпечення, медичного страхування. Таким чином, можна знайти вихід із цієї складної ситуації: надаючи спортсменам соціальні гарантії, підкріплюючи спортивну діяльність законодавчо-правовою базою, можна підвищувати їхню соціальну відповідальність перед суспільством.

Спортсмен не може бути сам собою. Він постійно у якихось стосунках з тренером, з іншими спортсменами, суддями тощо.

Соціальні відносини із тренером. Благотворний, але водночас обмежуючий вплив тренера на розвиток змагальних якостей спортсмена не може бути досить високо оцінений. Проаналізувавши визначальні чинники зниження рівня жіночої легкої атлетики, Буссманн дійшов наступного висновку: тренер є вирішальним чинником як успішної кар’єри спортсмена, так і в її погіршенні. Спад є результатом людських та соціальних якостей тренера. Цікаво, що немає різниці між тією критикою, яка висловлюється на адресу тренерів – чоловіків чи жінок. Спортсменки закінчують свою кар’єру, ймовірно, тоді, коли вони оцінюють професійну кваліфікацію свого тренера негативно, і ставлять її над усіма людськими якостями. З іншого боку, соціально сприятливий клімат і хороші взаємини з тренером можуть вплинути на кар’єру спортсмена. Один з найбільш щасливих тренерів у Німецькій футбольній лізі Отто Рехагел добре відомий у зв’язку з тим, що футболісти виявляють велику повагу до нього, навіть ті, яких він різко критикує. Коли його попросили розкрити секрет свого успіху, він відповів: «Мій девіз такий: я критикую виступ спортсменів, але не людину, не особистість».

Тренування та фактори, що супроводжують тренування, такі, як, наприклад, медичне обслуговування, фізіотерапія, діагностика результатів, психологічна та офіційні сфери стали більш змістовними, диференційованішими і просто в цілому більш дорогими. У зв’язку з дедалі більшою професіоналізацією спортсменів вищих досягнень економічні можливості вдалої кар’єри з одного боку, і негативні наслідки невдалої кар’єри, з іншого боку, значно зросли. Маркетингові можливості, які є у спортсмена, тобто комерціалізація, починають враховуватися при розгляді можливого прибутку щодо «фактору продукції спортсмена».

Такий шлях розвитку може бути сформульований наступним чином: всі прямі та непрямі заходи, що впливають на результат спортсмена, є внеском, який може принести користь не тільки спортсмену, а й людям, що його оточують: тренерам, менеджерам, спонсорам та іншим, а це також означає те, що неправильно вкладені інвестиції стають дедалі дорожчими. У минулому, коли спортсмен був «любителем», можна було кинути спортивну кар’єру без великих фінансових втрат для спортсмена чи оточуючих його людей або навіть закінчити кар’єру без наслідків для будь-кого. Зараз справа найбільш складна.

За цих підрахунків зроблених інвестицій ми стикаємося з вимогами соціальної системи спорту найвищих досягнень. Інвестиції вже зроблено у молодь. Тренер не повинен заважати цим інвестиціям. Відповідний тиск починає виходити від спонсорів та менеджерів, і не слід забувати громадські фонди для спорту вищих досягнень. Розподіл грошей платників податків має бути виправданим, адже немає нічого більш виправданого, ніж успіх – а потім, наскільки це можливо, постійний успіх.

Роль спортсмена та структурних умов цієї ролі змінилася. Це призвело до відповідних поправок, необхідних щодо ролі тренера і вимог, що пред’являються до нього та його роботи, а також його особистості. Тренер – це найважливіший партнер спортсмена. Але не всі тренери бажають передавати свої знання «будь-якому і кожному» (наприклад, на олімпійській базі). Водночас, одне з наслідків стало очевидним: порівняно зі спортсменами минулого, які могли виставляти себе на ринок, ми зайняли значно міцнішу позицію щодо їхніх безпосередніх інтерактивних партнерів. В екстремальних випадках вони можуть вибрати свого тренера самі, тому що вони є особами, які платять тренеру. Професіоналізація спортсменів загалом пов’язана зі зростаючою незалежністю від федерацій.

Необхідність досягти успіху та орієнтація на успіх вимагають від тренера, щоб він «лагодив» зі спортсменом протягом тривалого періоду часу. Щоб досягти першокласних результатів, потрібно шість-вісім років підготовки, і відповідно тренеру потрібен такий період часу, щоб працювати разом зі спортсменом. Тренеру потрібна тактовність для того, щоб повністю використовувати потенціал підготовки спортсменів, а це означає бажання та можливість реагувати на сигнали соціальної обстановки та давати оцінку іншим людям відповідно до їх власних норм, не ображаючи їх. Тільки якщо тренеру вдається перейнятися потребами та інтересами спортсменів, їм захочеться слідувати за ним. Тому ясно, що керівництво без співпереживання – це не керівництво, а просто диктат.

Тренер повинен орієнтуватися на такий образ, який не обмежує спортсмена, що змагається, виключно величиною результату, який розглядається тільки з точки зору матеріального іспиту. Навпаки, спортсмена потрібно бачити у всій повноті його чи її потреб, інтересів та фаз розвитку. Така орієнтація призводить до того, наприклад, що кар’єра спортсмена після того, як він закінчив заняття спортом, та його перехід у звичайне робоче життя не виходять із поля зору. Тренер у спорті найвищих досягнень також несе відповідальність за людську долю.

Для жінок-спортсменок на вирішальній ролі грає особистий тренер. Жінки більш залежні від ситуації, більш чутливі та реагують емоційніше на зовнішні обставини, у багатьох випадках навіть надто емоційно. Спортсменки орієнтовані на людей. Їм потрібен партнер на свій вибір для більш сильної, більш емоційної віддачі, для отримання схвалення або втіхи. Незважаючи на верховенство раціональної мети, тренер повинен прагнути досягти емоційної згоди зі спортсменами.
  1. СОЦІАЛЬНЕ БУТТЯ СПОРТУ – УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

2.1 Проблемне поле соціального буття спорту


Нами було проаналізовано найбільш загальні соціальні проблеми, які пов’язані з розвитком спорту в Україні. Вони, на нашу думку, зумовлюються:

  • несформованістю концепції його розвитку, що відповідала б реаліям сьогодення;

  • частковою втратою управління фізкультурно-спортивним рухом;

  • відсутністю чіткої державної програми підтримки й розвитку фізичної культури та спорту;

  • нерозробленістю нормативно-правової бази спортивної діяльності;

  • неефективністю дії механізму «попит – послуги» у фізкультурно-спортивній сфері;

  • тоталітаризацією та надмірною комерціалізацією спорту;

  • відсутністю сталих джерел фінансової підтримки, неконкурентоспроможністю вітчизняної промисловості спорттоварів;

  • недостатнім залученням здобутків передової науки, екстремалізованістю суспільного життя та світоглядних уявлень;

  • низьким прожитковим рівнем більшості українських громадян, суперечливим ставленням різних людей до спорту [1].

На розвиток спорту в Україні найбільше впливає економічна й політична ситуація, що є свідченням надзвичайно сильної залежності спорту від інституту економіки та політики. Соціокультурні фактори (зокрема, глобалізаційні процеси) хоча і впливають на розвиток спорту, але не є пріоритетними. Соціально-психологічні фактори набувають значущості у зв’язку з поширенням у спорті платних послуг й усвідомленням як необхідності ведення здорового способу життя, так і значних потенційних можливостей спорту в цій сфері. Зміцнення функцій інформаційно-комунікативних факторів підтверджує необхідність розширення спортивного спонсорства в Україні і значних ресурсних засобів для масових комунікацій у популяризації спорту [2].

Провідними мотивами щодо занять населення спортом є:

  • бажання вдосконалювати своє тіло, свої фізичні можливості;

  • бажання самореалізуватися, знайти себе, довідатися про свої можливості;

  • формування певних особистісних якостей і бажання бути переможцем, перевершити інших.

Щоб підвищувати роль спорту у формуванні життєвої необхідності займатися фізичною культурою і спортом, підвищувати в населення інтерес до свого здоров’я і фізичного вдосконалення, до спорту в цілому, в Україні необхідна нова концепція популяризації спорту. Найбільш дієвими заходами популяризації спорту в нашій державі є:

  • проведення в Україні міжнародних змагань;

  • створення спортивного каналу на українському телебаченні;

  • підвищення видовищності спортивних змагань та організація зустрічей з відомими спортсменами.

Ефективними заходами для розвитку спорту в конкретному населеному пункті можуть бути:

  • відповідність спортивної бази шкіл, вузів сучасним вимогам;

  • підтримка спортклубів за місцем проживання;

  • будівництво спортивних майданчиків біля житлових будинків.
    1. Детермінанти оптимізації спорту в Україні


Оптимізація спорту полягає у найбільш сприятливих за сучасних умов комплексу заходів, що в широкому соціокультурному контексті покликані сприяти розвиткові спорту як важливої складової суспільного життя, яка не тільки відображає його основні тенденції, а і здатна стимулювати вдосконалення всієї системи суспільних відносин, а отже, виступати фактором національно-державного будівництва в Україні.

Розглянено оптимізацію в контексті врахування ряду об’єктивних (внутрішніх і зовнішніх) та суб’єктивних чинників. Серед об’єктивних зовнішніх – це перш за все глобалізаційні тенденції у всьому їх спектрі, які прямо чи опосередковано впливають на стан і перспективи розвитку спорту в Україні. До об’єктивних внутрішніх чинників належать:

  • трансформація відносин власності та ринкові перетворення в економіці;

  • реконструкція політичної системи;

  • складнощі інституціонального формування правової держави і громадянського суспільства;

  • зміна соціальної структури суспільства та його маргіналізація тощо.

Серед суб’єктивних факторів слід відзначити:

  • відсутність державної стратегії розвитку спорту;

  • особливості менталітету українців;

  • низький рівень добробуту більшої частини населення і, як наслідок, падіння інтересу до спортивно-оздоровчої діяльності [10].

Для оптимізації спорту в Україні можна запропонувати ряд напрямів, що включають широке коло організаційно-управлінських, фінансово-економічних, структурно-функціональних, науково-пошукових, ціннісно-світоглядних, психолого-виховних, морально-етичних тощо заходів, таких як:

  • розробка Національної доктрини спорту;

  • удосконалення нормативно-законодавчої бази, що регламентує спортивну діяльність та фінансово-господарську діяльність у сфері спорту;

  • укріплення матеріальної бази спорту;

  • посилення міжнародних спортивних зв’язків, розвиток дитячого спорту;

  • гармонізація спорту і суспільних потреб, активне включення спорту в українське національно-культурне середовище;

  • підвищення спортивної активності українців, удосконалення організації спортивної діяльності, культивування видів спорту, які, з одного боку, відповідають загальним тенденціям світового розвитку спорту, а з іншого – найбільш адекватні національно-культурним і національно-ментальним особливостям українців;

  • надання пріоритетного значення видам спорту, що сприяють гуманістичному розвиткові особистості, спрямованість спорту на самоактуалізацію суб’єкта спортивної діяльності;

  • удосконалення системи підготовки кваліфікаційних кадрів для всіх сфер спортивної діяльності;

  • посилення виховної складової в роботі із спортсменами, що ґрунтується на високих морально-етичних принципах;

  • пропаганда здорового способу життя [6, 10].


ВИСНОВОК


Зараз ставлення до спорту починає набувати філософського сенсу і значення. Це і зрозуміло: те, як людина налагодить відносини, якою буде її фізична культура, залежить її майбутнє, а отже, і майбутнє всього людства.

Зміст цінностей фізичної культури та спорту багато в чому збігаються. Проте слід враховувати їх функціональні відмінності. Фізична культура виникає й розвивається як із перших і найістотніших методів соціалізації, а спорт – як і форма виявлення соціального визнання вищих здібностей людини.

Найважливіше завдання вдосконалення системи управління фізичною культурою та спортом – формування оптимальної галузевої моделі управління, в якій будуть чітко розподілені та узгоджені компетенція та повноваження, функції та відповідальність усіх суб’єктів фізкультурно-спортивної діяльності, як на федеральному рівні, так і на рівні суб’єктів України та місцевих органів влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Борисова О. В. Сучасний професійний спорт та шляхи його розвитку в Україні : монографія. – К. : Центр навчальної літератури, 2011. – 312 с.

  2. Имас Е. В., Мичуда Ю. П., Ярмолюк Е. В. Маркетинг в спорте : монография. К. : Олимпийская литература, 2017. 288 с.

  3. Комаров М. С. «Введення у соціологію» – М.: Наука, 1994.

  4. Лубишева Л. І. «Соціальна роль спорту у розвитку суспільства та соціалізації особистості // Теорія та практика фізичної культури» – 2001. – № 4.

  5. Лубишева Л. І. «Соціологія фізичної культури і спорту»: навч. Посібник для студ. вищ. навч. закладів/Л.І.Лубишева. – Третій вид., Перероб. і доп. – М.: Видавничий центр «Академія» 2010. – 272 с.

  6. Мічуда Ю. П. Сфера фізичної культури і спорту в умовах ринку. Закономірності функціонування та розвитку. К. : Олімпійська література, 2007. 216 с.

  7. Паначов В. Д. «Спорт та особистість: проблеми соціального управління» // СОЦІС. – 2005. – № 11.

  8. Соціологія спорту: навчально-методичний посібник / М.А. Захаров. – 2-ге вид., перероб. та дод. – Смоленськ: СДАФКСТ, 2008. – 216 с.

  9. Столяров В. І., Биховська І. М., Лубишева Л. І. «Концепція фізичної культури та фізичного виховання (інноваційний підхід)» // Теорія та практика фізичної культури. – 1998. – №5.

  10. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту» (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1505/2015 (1505/2015) від 21.10.2015.

  11. Чикуров А. І. «Фізична культура і спорт як соціальні феномени». Спортивний клуб «Магма» – Красноярськ 2012. – 45 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас