Ім'я файлу: ЛЕВЧЕНКО 2.0..docx
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 11.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота Харченко [Спілкування].docx
Розширення: docx
Розмір: 62кб.
Дата: 11.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота Харченко [Спілкування].docx
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Харківський національний університет внутрішніх справ
Кафедра теорії та історії держави і права факультету № 1
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни : «Теорії держави і права»
на тему №15: «Співвідношення права, політики, економіки»
Виконав:
курсант групи Ф1-103
рядовий поліції
Левченко Назар Ігорович
Перевірив:
доцент кафедри теорії та історії
держави і права,
кандидат юридичних наук,
доцент
Лазарєв Віктор Вікторович
Харків 2021
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ВЗАЄМНИЙ ВПЛИВ ПРАВА, ПОЛІТИКИ І ЕКОНОМІКИ 5
2. ПРАВОВІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. РОЛЬ ПРАВА У СТИМУЛЮВАННІ РОЗВИТКУ НОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН 10
3. ВЗАЄМОВПЛИВ ПРАВА І ПОЛІТИКИ. ПРАВО ЯК ОСНОВА ТА ФОРМА (ЗАСІБ) ЗДІЙСНЕННЯ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ 13
4.ПРАВОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ 18
ВИСНОВКИ 21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 24
ВСТУП……………………………………………………………………..3
1. Взаємний вплив права, політики і економік……………........5
2. Правові форми економічних відносин. Роль права у стимулюванні розвитку нових економічних відносин……….………….10
3. Взаємовплив права і політики. Право як основа та форма (засіб) здійснення політики держави……………………………………….13
4. Правова політика держави…………………………………….. ……18
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..………………..24
ВСТУП
Актуальність дослідження. Питання про співвідношення політики, економіки і права практично існував з тих пір, як з'явилося перша держава, і буде існувати до тих пір, поки буде існувати держава. Це один з тих вічних питань, який кожного разу по-новому постає перед кожною новою державною організацією як на початкових стадіях її виникнення і становлення, так і на наступних етапах її розвитку.
Аналіз даної проблематики в прикладному, практичному, так само як і в загальнотеоретичному, плані - завдання досить складна і багатоаспектна. Її вирішення присвячено величезний пласт наукової та популярної літератури однак, тема як і раніше залишається актуальною.
У сучасній науці і теорії ця проблема представляє особливий інтерес. З початком глибоких змін торкнулися організації державної влади, правової системи, економіки відповідно змінилося і їх співвідношення, поданні про їхні зв'язки і впливи один на одного. Пильне вивчення цієї проблеми необхідно для осмислення помилок допущених в минулому, і побудові системи, найбільш раціонального взаємодії економіки політики і права.
Питання про співвідношення економіки, політики і права завжди буде викликати суперечки, по-перше, тому що з поступальним розвитком суспільства все різноманіття правових, державних і економічних відносин постійно видозмінюється і перетворюється в більш досконалі форми, а, отже, змінюються і їх співвідношення. По-друге, в кожній країні розвиток і взаємодія держави, права і економіки складається з особливою специфікою, так як в різних регіонах істотно відрізняються культура, моральні цінності, історичний розвиток, релігія, звичний уклад життя і т.д., що помітно впливає на співвідношення вищевказаних категорій.
Тому в даній роботі розглядається "Проблема співвідношення політики, економіки та права".
Визначаючись економікою, право впливає на економіку — або сприяє розвитку економіки, прискорює її, або гальмує поступальний рух уперед. Гальмування відбувається в тому разі, коли економічні вимоги в праві відбиваються в перекрученому вигляді. Радянське законодавство, на жаль, протягом декількох десятиліть установлювало такі методи правового регулювання і закріплювало таку структуру управління народним господарством, що перешкоджали розвитку ринкових відносин, підривали економічні стимули трудової діяльності. Та й у перші роки незалежної України право нерідко ставило бар'єри на шляху економічного розвитку (наприклад, у податковій сфері, конфлікти в якій часто приводили людей до арбітражного (господарського) суду).
Метою даного дослідження є визначення співвідношення політики, економіки і права.
Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:
1) дослідити об’єкт, поняття, структура та принципи співвідношення політики, економіки і права;
2) визначити особливості взаємовпливу політики і права;
3)проаналізувати правові форми економічних відносин;
4)охарактеризувати роль права у стимулюванні розвитку нових економічних відносин.
Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи складає 25 сторінок. Список використаних джерел складається з 13 найменувань.
1. ВЗАЄМНИЙ ВПЛИВ ПРАВА, ПОЛІТИКИ І ЕКОНОМІКИ
Право «живе» в оточенні різноманітних соціальних явищ, які впливають на нього, але і вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика.
Яке співвідношення права і економіки?
Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права. Наприклад, власність є соціально-економічним явищем" дійсності. І лише в поєднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» суб'єкта власності до об'єкта, особи — до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише при її наявності і можна говорити про право власності. Так, право особи на річ виникає, коли ця річ їй належить на основі закону, тобто є об'єктом її власності. Звідси виходить, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, яка закріплює їх [1, c. 10].
Економіка впливає на право або безпосередньо, або опосередкованим шляхом — через державу, політику, правосвідомість та ін." Безпосередній вплив економіки на право виявляється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які знаходяться в її власності. Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право. Це виявляється у визначенні державою розміру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, встановленні правил екологічної і технічної безпеки та ін. [1, c. 10].
Зворотний вплив права на економіку відбувається у три основні способи:
— право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач);
— право стимулює виникнення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор);
— право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що знову виникли (право як охоронець) [2, с. 185].
Розглянемо кожний із зазначених способів.
1. Необхідність правової форми регулювання певних економічних відносин об'єктивно породжується економічними потребами суспільства. Виступаючи як закріплювач сформованих реальних відносин в економіці (наприклад, визначення учасників ринкових відносин за допомогою реєстраційної діяльності компетентних органів держави), право забезпечує їх стабільність. Право відповідає матеріальним умовам життя, зумовлене ними, фіксує їх. Воно не може бути вище ніж рівень економічного розвитку суспільства. Наприклад, не можна вимагати, щоб в Україні були встановлені такі ж норми права, як у США, про забезпечення старості, про допомогу по безробіттю тощо, оскільки, не маючи під собою реальної економічної підстави, вони не будуть виконані. [3, c. 11].
2. В умовах трансформації економічної системи суспільства право може виступати як певний стимулятор розвитку цих відносин. Право не може насаджувати ринкові відносини, але може сприяти їх розвитку. Необхідно подальше системне правове забезпечення розвитку економіки. Право здатне зняти перешкоди на шляху до ринку, створити додаткові економічні стимули, закріпити економічні основи ринкової динаміки, визначити коло суб'єктів ринкових відносин та ін. В Україні право стимулювало забезпечення економічної свободи, розвиток права приватної власності, затвердження рівноправності форм власності, захист бізнесу від надмірного регулюючого впливу держави, запобігання забрудненню довкілля та ін. Проте нові, більш розвинуті за своїм наповненням виробничі відносини, не можуть появитися раніш, ніж будуть підготовлені необхідні матеріальні передумови.
3. Право впливає на економіку, виступаючи як охоронець існуючих економічних відносин. Це виражається в забороні законом порочних методів ведення господарства та комерції; застосування санкцій при зловживанні рекламою, товарними знаками (антимонопольне законодавство).
Це виявляється в регламентації порядку вирішення ринкових справ і спорів про право; відновленні порушеного становища, відшкодуванні шкоди; встановленні юридичної відповідальності, насамперед матеріальної — із волі потерпілої сторони (а не за вказівкою зверху) [3, с. 477].
Отже, визначаючись економікою, право впливає на економіку — або сприяє розвитку економіки, прискорює її, або гальмує поступальний рух уперед. Гальмування відбувається в тому разі, коли економічні вимоги в праві відбиваються в перекрученому вигляді. Радянське законодавство, на жаль, протягом декількох десятиліть установлювало такі методи правового регулювання і закріплювало таку структуру управління народним господарством, що перешкоджали розвитку ринкових відносин, підривали економічні стимули трудової діяльності. Та й у перші роки незалежної України право нерідко ставило бар'єри на шляху економічного розвитку (наприклад, у податковій сфері, конфлікти в якій часто приводили людей до арбітражного (господарського) суду).
Яке співвідношення права і політики?
Політика — це система відносин між людьми та їх об'єднаннями, з приводу влади, держави, демократії. Боротьба за владу і її утримання, участь у справах держави, формування і функціонування інститутів демократії — це сфера політики. [10, c. 89].
Політика появилася разом із державою. Інші суб'єкти політичної; системи (політичні партії, громадські об'єднання тощо) формувалися поступово, набуваючи навичок впливу на розробку і здійснення політики. Політика може проводитися в різних територіальних межах — держави, регіону, області, міста, району. Ми розглядаємо політику держави, яка (політика) може бути визначена як стратегічний курс держави (реалізується в трьох видах діяльності: вироблення варіантів курсу політики; вибір курсу; реалізація обраного курсу). Вироблення курсу політики, як правило, — прерогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, вибирають курс політики держави. Реалізація обраного курсу політики здійснюється через механізм держави урядом, сформованим партією (або блоком партій), яка перемогла на виборах. Держава відповідальна за реалізацію політичного курсу, який повинен відповідати інтересам суспільства [4].
Політика впливає на право:
1) опосередковує через діяльність законодавчих та інших правотворчих органів держави будь-які інтереси людей перед тим, як вони стануть правом;
2) фіксується в праві у вигляді формально закріплених прав і обов'язків. Політичні вимоги стають правом лише в тій мірі, у якій вони закріплені в системі загальнообов'язкових норм, що охороняються державою.
Право впливає на політику у такі способи:
1) служить засобом вираження політики (якщо політика здійснюється на основних засадах права) — закріплює політичний лад суспільства, механізм дії політичної системи (поділ влади, політичний плюралізм, статус партій, виборче право та ін.), політичні права і свободи громадян; [8, с.412].
2) виступає своєрідним індикатором зрілості політики того чи іншого класу, народу (нації), держави — робить легітимними політичні рішення і органи державної влади, що забезпечує їм підтримку населення (у тому числі не допускає протидії влади у разі прийняття непопулярних рішень), визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур, перешкоджає використанню його (права) на користь політичної кон'юнктури;
3) слугує гарантом реалізації певної (демократичної) державної політики — охороняє і захищає політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх використання.
Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання, правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Актуально звучать сьогодні в Україні слова Еммануїла Канта: «...усій політиці слід преклонити коліна перед правом» [5, с.17].
2. ПРАВОВІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. РОЛЬ ПРАВА У СТИМУЛЮВАННІ РОЗВИТКУ НОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Економічні відносини — відносини, що об'єктивно складаються, між людьми, що беруть участь в суспільному виробництві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання засобів і результатів праці.
Суспільне виробництво — виробництво, яке складається з двох сфер:
- матеріальне;
- нематеріальне.
Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо) [6, с. 240].
До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля, освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.) [1, c. 10].
Виробни́цтво — процес створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для існування і розвитку людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним.
Процес виробництва за своєю структурою складається з 4-х фаз:
- власне виробництво
- основне виробництво
- виробнича інфрастуктура
- соціальна інфраструктура
- розподіл
- обмін
- споживання
Право впливає на економіку такими основними способами:
1) право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність, зумовлену матеріальними умовами життя, фіксує їх (наприклад, визначення учасників ринкових відносин за допомогою реєстраційної діяльності компетентних органів держави) (право як закріплювач);
2) право стимулює виникнення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови, здатне зняти перешкоди на шляху до ринку, створити додаткові економічні стимули та ін. (наприклад, в Україні право стимулювало забезпечення економічної свободи, розвиток права приватної власності, затвердження рівноправності форм власності, захист бізнесу від надмірного регулюючого впливу держави, запобігання забрудненню довкілля та ін.) (право як стимулятор);
3) право підгримує, охороняє і захищає існуючі економічні відносини, особливо такі, що знову виникли (забороняє законом порочні методи ведення господарства та комерції; застосовує санкції при зловживанні рекламою, товарними знаками; відновлює порушене становище; відшкодовує шкоду; встановлює юридичну відповідальність (антимонопольне законодавство) (право як охоронець і захисник) [7, с. 272].
Визначається право економікою, тому впливає на економіку або сприяє розвитку економіки, прискорює її, або гальмує поступальний рух уперед. Гальмування відбувається в тому разі, коли економічні вимоги у праві відображаються в перекрученому вигляді.
Економіка впливає на право двома шляхами:
1) безпосередньо (виявляється у праві держави розпоряджатися засобами виробництва, які перебувають у її власності); [12, c. 94].
2) опосередковано - через державу, політику, правосвідомість та ін. (виявляється у визначенні державою розміру податків, мінімуму заробітної плати, строку відпустки, встановленні правил екологічної і технічної безпеки та ін.). Найтиповішим є опосередкований вплив економіки на право.
Економічні відносини є відносинами, вираженими ззовні. Вони опред- мечені у діях суб’єктів, спрямованих на досягнення певного, економічно зна- чущого результату: укладення і виконання договорів, провадження господар- ської діяльності, вступ у трудові відносини тощо. Як предмет правового ре- гулювання, економічні відносини можуть бути охарактеризовані крізь структуру будь-яких правових відносин, що складається із суб’єктів, об’єкта (певного блага, на задоволення якого спрямовані відносини), юридичного змісту (прав і обов’язків учасників відносин) і юридичних фактів, з якими норма права пов’язує виникнення, зміну і припинення правовідносин. юри- дичними фактами є дії і події, які потрібні для того, щоб певні відносини виникли, змінились чи припинилися. Зокрема, якщо економічні відносини між певними суб’єктами, опосередковані цивільно-правовим договором, то такими юридичними фактами можуть бути: укладення договору (для виник- нення відносин), його зміна (для зміни відносин), припинення, розірвання, визнання недійсним (для припинення відносин).
Важливо також розуміти, що право не лише регулює, але і забороняє певні економічні відносини. Так, з точки зору економічної природи купівля-продаж книжок і певних товарів, обмежених чи заборонених у цивільному обігу (наприклад, наркотичних речовин), мають чимало спільних рис, але з точки зору права регулювання цих відносин є діаметрально протилежним: перші законодавець заохочує через юридичні дозволи, податкові пільги тощо, а другі є повністю або частково забороненими [8].
Крім того, економічні відносини через свій зовнішній характер є такими, що можуть бути контрольовані з боку держави. Зрозуміло, що характер контролю і межі втручання держави у різні економічні відносини є різним, однак у будь-якому випадку держава має у своєму арсеналі різні інструменти впливу на економічних суб’єктів. Вище вже зазначалося, що публічно-владний контроль має спиратися на суспільну легітимність, тобто визнання тих обмежень, які встановлені державою, доцільними і необхідними.
3. ВЗАЄМОВПЛИВ ПРАВА І ПОЛІТИКИ. ПРАВО ЯК ОСНОВА ТА ФОРМА (ЗАСІБ) ЗДІЙСНЕННЯ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним з факторів формування права. Право закріплюється в законодавстві, яке виражає державну політику. Законодавство встановлює правові форми здійснення політики і, у свою чергу, сприяє здійсненню певної політичної лінії.
У перекладі з грецької мови слово «політика» означає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави.
Термін «політика» має широкий спектр значень: влаштування державної влади; мистецтво спільного життя; сукупність настанов та мети різних соціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети; мистецтво досягнення можливого і необхідного; участь у справах держави для досягнення соціальної згоди і т. ін. [1, c. 10].
Іноді до широкого спектра значень терміна «політика» приєднується ще одне: політика як явище, сумнівне у моральному відношенні. Не випадково існує розхожа фраза: політика — це брудна справа.
У найширшому значенні поняття «політика» — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, етносами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, партіями, профспілками з приводу тих чи інших соціальних подій [9, с.232].
Названі соціальні суб'єкти реалізують свої інтереси як у політичних, так і в неполітичних формах. При цьому все, що хоч якось пов'язане з питаннями завоювання, відмежування влади і її взаємодії з державою, містить політичний зміст.
Політика — це облік і поєднання всіх інтересів, що мають місце в суспільстві. У міру того як соціальні групи усвідомлюють свої класові, національні, партійні, групові та інші інтереси, вони починають діяти відповідно до них, влада ж як центральний елемент політики потрібна для проведення тих чи інших інтересів у життя. Тобто політика підштовхує індивідів до певних політичних дій. При цьому соціальні групи, масові рухи покладаються не тільки на розум, а й піддаються емоціям, інстинктам, жаху, впливу вірувань, міфів, тобто певному психологічному впливу [10, с. 185].
Основна мета політики — маніпулювати великими групами людей, спонукати їх ідти у визначеному нею напрямку. Макіавеллі вважав, що лише незначна частина народу прагне до свободи, основна ж маса прагне до безпеки.
Отже, щоб не допустити масових політичних рухів, держава шляхом прийняття відповідних правових рішень впливає на хід політичних подій, тобто знижує тиск політичних рухів на владу (наприклад, встановлює мінімальний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум). [10, c.112].
Існування масових рухів передбачає наявність політичного лідера, вождя чи іншого керівника. Він підтримує цілісність мас, виступає як втілення ідеї нації, волі, соціальної справедливості. Однак будь-які дії мас і їх лідерів повинні базуватися на верховенстві закону, їхньої поваги до нього, поваги до прав окремої особи, контролі за проведенням політики в інтересах суспільства, що є можливим лише в умовах демократичних політичних режимів.
У сучасному суспільстві соціальні суб'єкти здійснюють свою діяльність через систему політичних об'єднань — партій, громадських рухів. Всі вони реалізують власні завдання через посередництво державних інститутів шляхом суворого дотримання вимог правових норм. У свою чергу, право впливає на політику через законодавство.
За умовами демократичної організації суспільства учасники політичних відносин поставлені в рівні межі правового спілкування. Це дозволяє підтримувати баланс різних соціальних сил у стані конструктивної взаємодії. Водночас історія людства, так само як і практика сучасного державно-правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах.
У деспотичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархіях Азії й Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політики над правом забезпечувався відповідно обожнюванням волі правителя, свавіллям феодальної влади, релігійно-общинними і моральними традиціями або ідеологічними юридичними конструкціями, вираженими в спільних актах партійних і державних органів. Політичне насильство ставало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, законодавчі акти часто набували неправового змісту [11, с. 386].
Співвідношення між політикою і правом суттєво змінилося в період буржуазних революцій у Європі та Північній Америці, коли поряд із ідеями рівності, прав та свобод сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони, що приймаються парламентом, все більше набувають правового змісту, обов'язкового для виконавчої та судової гілок влади. У свою чергу, виборці під час виборів парламенту голосують за ту чи іншу партію, а значить, визначають напрямок політики держави. Партії, які перемогли на виборах, реалізують політичні інтереси соціальних суб'єктів через механізми державної влади. Таким чином, співвідношення політики, права і законодавства залежить від ступеня розвитку громадянського суспільства, його можливості впливати на формування політичного курсу держави і здійснення прав та свобод людини. [1, c. 10].
Враховуючи викладене, можна визначити напрямки взаємодії політики і права, які виражаються у станах єдності, розбіжності, у взаємопідтримці, протиборстві, солідарності, блокуванні.
Право і політика передусім мають єдине джерело розвитку і функціонування — суспільні відносини, і, насамперед, відносини власності, на підставі яких виникають політико-правові зв'язки.
Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників громадських відносин, включаючи політичні відносини між соціальними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об'єктивно впродовж розвитку суспільних відносин. [13, c. 98].
Право і політика мають нормативну природу. Вони формуються у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди мають ознаку формальної визначеності і можуть бути закладеними в політичних поглядах, ідеях, уявленнях політичних діячів, засобах підтримки, нейтралізму, насильства, які використовує державна влада. Крім того, в політичних нормах відсутня ієрархічна структура — всі політичні норми, ідеї, програми перебувають у співвідношенні конкуренції, їхня різноманітність обмежується правом. У системі права, навпаки, існують норми, які мають вищу юридичну силу. [1, c. 10].
Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і ціннісні орієнтації, що відбивають інтереси і потреби соціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство формою вираження, здійснення захисту, переконання на користь певної політики. Шляхом прийняття нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна, екологічна, економічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певної світової політики.
Право впливає на політику такими способами:
1) є формою вираження політики (якщо політика здійснюється на основних засадах права) - закріплює в конституціях і конституційних законах політичний лад суспільства, механізм дії політичної системи (поділ влади; політичний плюралізм; статус партій, держави та інших суб'єктів політики тощо), процедури оволодіння політичною владою (виборче право); політичні права і свободи громадян (регулятор політики);
2) виступає своєрідним індикатором зрілості політики того чи іншого класу, народу (нації), держави - робить легітимними політичні рішення і органи державної влади, що забезпечує їм підтримку населення (зокрема не допускає протидії влади у разі прийняття непопулярних рішень) (пропагандист політики);
3) установлює межі певних міждержавних політичних відносин; визначає межі та можливості діяльності як опозиції, так і правлячих структур, перешкоджає використанню права на користь політичної кон'юнктури (обмежувач політики); [14, c. 11].
4) слугує гарантом реалізації певної (демократичної) державної політики - проводить її у життя, охороняє і захищає політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх використання (гарант реалізації політики).
Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур [11, с. 385].
Політика впливає на право у такий спосіб:
1) опосередковує через діяльність законодавчих (парламент) та інших нормотворчих органів держави будь-які потреби й інтереси людей перед тим, як вони стануть правом;
2) реалізує міжнародну та національну політику держави прийняттям нормативних актів і договорів, які є формами вираження права;
3) фіксується у законодавстві у вигляді формально закріплених політичних прав, свобод і обов'язків, а також певних політичних вимог. Політичні вимоги стають правом лише тією мірою, якою вони закріплені в системі загальнообов'язкових норм, що охороняються державою.
4.ПРАВОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Правова політика держави - це правова програма її діяльності, що ґрунтується на системі сучасних правових цінностей, принципів, теорій, концепцій і спрямована на вдосконалення правової системи, проведення правових реформ, підтримання правопорядку, забезпечення збалансованості взаємних прав, обов'язків і відповідальності держави, суспільства, особи.
Правова політика держави є різновидом і складовою частиною єдиної соціальної політики держави поряд з економічною, зовнішньоекономічною, бюджетною, податковою, митною, монетарною, антиінфляційною, інноваційною тощо. Без такого зв'язку неможливо реалізувати різноманітні завдання і функції держави.
Як стратегія діяльності держави у сфері правового регулювання, правова політика є особливою формою вираження державної політики. Вона спрямована на забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства і його політичної системи, є способом узаконення, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Інші види політики можуть бути успішно здійснені тільки разом із правовою політикою [12, с. 13].
Правова політика держави реалізується у трьох основних напрямках:
1) нормотворчість;
2) застосування права;
3) розвиток правосвідомості і правової культури населення.
Елементи цих напрямків різноманітні: вдосконалення стратегії і практики законотворчості, чітке встановлення сфер правового регулювання, реформування судової системи, спеціалізація юридичної практичної діяльності, розробка й утвердження державного стандарту підготовки юриста, підвищення рівня правової інформованості населення, забезпечення механізму притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб у судовому порядку та ін.
Правова політика держави перебуває в постійному русі, динаміці, на неї впливає безліч факторів об'єктивного (економічних, політичних та ін.) і суб'єктивного характеру (імідж президента та ін.), що змінюються. Можливі нові аспекти її розвитку чи зміна пріоритетів на якомусь етапі. Проте у сутності своїй вона призначена бути стабільною: її основу повинні становити демократичні, гуманістичні принципи. Така стабільність політики, за всієї її рухливості, забезпечує за допомогою права надійність формування і функціонування правової системи суспільства. [1, c. 10].
Пріоритетами правової політики в Україні є першочергові завдання, які необхідно вирішувати тепер і в найближчій перспективі:
1) втілення принципу верховенства права, побудова правової держави, громадянського суспільства; [2, c. 87].
2) удосконалення законодавства і практики його застосування, тобто наближення правових текстів законів і практики їх реалізації до реальних потреб та інтересів людини в суспільстві;
3) створення надійної, відносно стабільної правової бази державних реформ;
4) підтримка самостійності і незалежності вітчизняної юриспруденції;
5) боротьба зі злочинністю;
6) створення системи правових засобів, спрямованих на боротьбу з корупцією;
7) зміцнення охорони і захисту прав людини;
8) подолання правового нігілізму й ідеалізму, підвищення рівня правової культури населення та ін.
Правова політика держави деталізується в її різних правових підсистемах (видах):
-кримінально-правова,
-судова,
-кримінально-виправна,
- правоохоронна,
- цивільно-правова,
-інформаційно-правова та ін.
Вектором розвитку кожної з них є принцип верховенства права, забезпечення прав людини [13].
Правова політика держави відображена в програмно-правових документах (програма проведення правової реформи), проектах (проекти Конституції), концепціях (концепції цивільного, кримінального, адміністративного й інших кодексів), заявах, законодавчих актах, зокрема тих, які стосуються правозастосовної сфери, тобто сфери докладання праці юристів-професіоналів (суд, прокуратура, поліція, нотаріат та ін.).
ВИСНОВКИ
1. Предметом цієї роботи був аналіз всіх сторін взаємодії і взаємовпливу економіки, політики і права. Взаємовідносини розглянутих категорій багатобічні та іноді суперечливі.
2. Право - поняття складне і багатогранне. Спектр думок про нього і суджень, також, як і сукупність факторів, що впливають на процес формування про нього адекватного уявлення, дуже широкий і різноманітний.
3. Безліч визначень права можна розглядати як позитивне явище (можливість поглянути на право крізь призму століть, побачити право не тільки в статиці, але і в динаміці), так і негативне (наприклад, виникають труднощі, породжувані відмінностями, відсутністю єдиного, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання).
4. Вивчаючи проблему виникнення і розвитку права, не можна не враховувати величезну роль економіки. Вирішальну роль у розвитку суспільства відіграє взаємодія економіки і політики. Економіка виступає визначальною детермінантою політичного життя. Ця залежність отримала всебічне обгрунтування в марксизмі. Марксизм виходив з те, що держава, політичні відносини визначаються характером економічних відносин і рівнем розвитку продуктивних сил.. Однак позиція однолинейного економічного детермінізму, представлена в марксизмі, не дозволила відзначити відносну автономність політики і пояснити ряд історичних прикладів, які не вкладаються в цю схему, наприклад, як на основі рабовласницького способу виробництва виникла демократична форма правління в Афінах.
5. Товариства, що знаходяться на одному щаблі розвитку продуктивних сил, обміну і споживання, можуть мати різні типи політичної системи, відрізнятися соціальною структурою. Наприклад, сучасна ринкова економіка може поєднуватися як з демократичними, так і з авторитарними режимами. Нарешті, політика може бути детермінована і іншими факторами: культурними, географічними, особливостями соціальної структури суспільства та історичного розвитку. Разом з тим, вплив економічних відносин на політику існує, хоча воно і не завжди буває помітним в повсякденному житті:
6. Економічний чинник визначає головні параметри соціальної стратифікації суспільства: класову, професійну, майнову, що позначається на політичному житті. Так, наприклад, рівень політичної стабільності залежить від співвідношення багатих і бідних в структурі суспільства, наявності значного середнього класу.
7. Політичні інтереси людей перш за все визначаються розвитком культури економічними інтересами. Визначальну роль відіграють відносини власності і розподілу. Це породжує різні політичні вимоги, програми та гасла. Економічне інтереси "змушують" бізнес-еліту фінансувати виборчі кампанії, безпосередньо впливати на політиків для прийняття вигідних для бізнесу рішень.
8. Економічна нестабільність і кризи породжують кризи довіри до уряду, є причинами зміни влади, зростання протестних форм активності населення і революцій.
9. Зовнішня політика держави будується з урахуванням інтересів національної економіки. Зворотний вплив політики на економіку проявляється в наступному:
- стабільність політичної ситуації впливає на стабільність економічного життя, робить країну привабливою для інвестицій, політична нестабільність призводить до втечі капіталу за кордон, до "витоку мізків";
- через науково-технічну політику держава впливає на зростання продуктивності праці, впливає на умови і зміст праці працівників;
- вплив держави проявляється в реалізації його економічної функції;
- розробляючи нові концепції економічного розвитку, держава втілює їх в економічних реформах, тим самим змінює економічне середовище.
10. Питання про те, наскільки політичний фактор (в якості якого в першу чергу виступає держава) може бути присутнім в економіці є спірним. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Командування економікою за допомогою директив обертається зростанням тіньової економіки, дефіцитом, втратою економічної зацікавленості, що в кінцевому підсумку закінчується крахом соціальної системи. З другого боку, держава засобами політики має підтримувати порядок і урегульованість економічних відносин, стримувати негативні прояви ринку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вовк Д. O. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення / Д. О. Вовк. Х.: Право, 2009. 224 с.
Граціанов А. І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвитку правової системи України: дис. канд. юрид. наук / Анатолій Ігорович Граціанов. K., 2004. 185 с.
Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: навч. пос. / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. К.: Кондор, 2006. 477 с.
Кримінальний кодекс України: від 05.04.2001 № 2341 // Відом. Верхов. ради України. 2001. № 25–26 (29.06.2001). Ст. 131.
Погребняк С. П. Договір: загальнотеоретичне розуміння / С. С. Погребняк // Вісн. Акад. прав. наук України. 2011. № 4 (67). 17-18 с.
Погребняк С. П. основоположні принципи права (змістовна характеристика) : монографія / С. П. Погребняк. Х.: Право, 2008. 240 с.
Проблеми теорії права і конституціоналізму у працях М. В. Цвіка / упоряд.: О. В. Петришин, С. В. Шевчук, Д. О. Вовк та ін. ; відп. за вип. О. В. Петришин. Х.: Право, 2010. 272 с.
Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9. URL: http://pravo.ligazakon.ua/document/view/ vS090583edition=2009_11_06 (дата звернення: 22.02.2021).
Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб. Вид. 5-е. К.: Атіка, 2001. 232с.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підруч. X.: Еспада, 2006. 185с.
Теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / о. В. Петришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський та ін. ; за ред. О. В. Петришина. Х.: Право, 2014. 386 с.
Цвік М. Про місце санкціонування у процесі формування права / М. Цвік, Д. Вовк // Вісн. Акад. прав. наук України. 2004. № 2 (37). 13-15 с.
Цивільний кодекс України : від 16.01.2013 р. № 435-Iv // офіц. вісн. України. 2003. № 11 (28.03.2003). Ст. 461.