Ім'я файлу: СолодБМП31Филос.docx
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 13.04.2021
скачати

Міністерство Освіти і Науки України

Київський Національний Університет Будівництва і Архітектури

Факультет Урбаністики та Просторового Планування

Кафедра політичних наук

Індивідуальна робота с дисципліни «Філософія права» на тему:

«Співвідношення права і моралі»

Виконав студент групи БМП-31

Солод М.Р

Викладач

Безклубий І.А

м. Київ 2021

План

Вступ

Зміст

1.Мораль, моральні норми та їх особливості

2.Норми права , визначення та особливості

3.Співвідношення моралі і права

Висновки

Література

Вступ

Взаємозв'язок моралі і моральності з правом є одними з тих ключових питань, які продовжують залишатися актуальними, цікавими і важливими вже протягом багатьох століть.

Сутність права, зміст його норм стануть для нас ще зрозумілішими, коли ми розглянемо відношення його до спорідненої області — моралі (моральності). Осмислення права в його взаємозв'язку з мораллю — одна з найдавніших традицій історії суспільної думки.

Елементи понять "право", "мораль", "моральність" присутні в житті людського суспільства протягом практично всього періоду його існування, від періоду первіснообщинного ладу до наших днів, багато в чому забезпечуючи саму його структуру.

Для того щоб людина могла гармонійно існувати в певному соціумі, вона повинна дотримуватися певних соціальних норми, які регулюють, орієнтують поведінку людей в тій чи іншій ситуації .

Як одним із видів соціальних норм, в данній роботі досліджується поняття моральних ,а також правових норм, що є основними елементами двох взаємопов’язаних між собою понять- права і моралі.

1. Мораль, моральні норми та їх особливості

Мораль — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

Норми моралі - правила, що виникають із духовної потреби узгодити інтереси особи з особою і суспільством та урегулювати поведінку людей відповідно до понять добра і зла, забезпечуючи її особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра і зла, чесності, порядності, совісті. "Золоте правило" моралі в євангельському формулюванні звучить так: "В усьому, якщо хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними".

В основі морального виховання лежить процес передавання людині моральних норм, правил і принципів поведінки в суспільстві з метою перетворення їх у значущі, внутрішньо необхідні регулятори її соціальних проявів. Дії та вчинки, вимушено спрямовані людиною на дотримання моральних норм, але не пережиті особистістю як внутрішньо необхідні, моральними у психологічному розумінні не вважаються.

Мораль розуміється як загальноприйнятий у суспільстві модус поведінки й ставлення одного індивіда до іншого. Моральні норми, як незліченну кількість разів перевірені людською практикою цінності співіснування (чесність, вірність, прямота, ставлення до іншого, як до собі подібного), лежать в основі стабільного й довготривалого існування будь-якої спільноти. На відміну від правових, моральні норми не передбачають якихось зовнішніх санкцій у випадку недотримання їх. Основною інстанцією, яка контролює моральні норми, виступає совість конкретної людини як суб'єкта моральної поведінки. У психологічній літературі совість тлумачиться як особистісна форма морально-емоційного самоконтролю. У загальних рисах психологічний механізм функціонування совісті — це процес самооцінки людиною себе за певною ціннісною шкалою, яка базується на суспільно прийнятих критеріях добра й зла, справедливості та порядності. Результатом такої оцінки у випадку аморального вчинку виступає гостре почуття вини, емоційно тривожне переживання невідповідності своїх намірів або дій суспільно визначеним зразкам бажаної поведінки, які органічно ввійшли в уявлення особистості про гідну самоповаги й поваги навколишніх поведінку людини. Морально зріла особистість використовує власні моральні знання й почуття як орієнтир в організації своїх перспективних дій, прагнучи діяти "по совісті".

Таким чином, совість як ціннісно-рефлективний елемент моральної свідомості особистості поряд із моральними знаннями й ідеалами відіграє роль внутрішнього регулятора соціальної активності людини. На думку більшості психо-логів, виділення моральних критеріїв як основних в оцінці людиною себе забезпечує дійсно моральну саморегуляцію поведінки людини. А формування моральної саморегуляції і повинно виступати центральною ланкою системи морального виховання.

2. Норми права , визначення та особливості

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).
Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визна­чене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване дер­жавою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шля­хом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Основні ознаки норми права:

1) державновладний характер, тобто норми права встановлю­ються або санкціонуються державою та відображають її волю. Встановлення норми права здійснюється шляхом безпосередньо державою або делегуванням правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві правових принципів та надання їм певного ступеню обов'яз­ковості. Норма права визначає важливі суспільні відносини і ре­гулює їх. Вона завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення країни, закріплює її та охороняє;

2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права виходять від держави, поширюються на всіх суб'єктів суспільних відно­син і повинні сприйматися ними як вказівки до дії, що не підля­гають обговоренню щодо доцільності чи раціональності;

3) формальна визначеність, тобто норми права закріплюють пра­ва і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, а також санкції, які застосовуються у випадках порушень настанов норми. Форма­льно визначена норма завжди являє собою припис, який письмо­во закріплюється у тексті нормативноправового акту у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Вона формулюється державою від імені всього суспільства;

4) загальний характер, тобто дія норми права поширюється на не­обмежене коло суб'єктів суспільних відносин. В залежності від компетенції державного органа, що видає норму права, та конкре­тної мети, що ставиться перед нормою права, коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різ­ним — від населення країни загалом до невеликих його груп;

5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрар­хічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціаліза­цією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відно­син, що регулюються нормою. Вона нерозривно пов'язана з іншими нормами, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права;

6) гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних умов для добровільного виконання при­писів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосуван­ня державного примусу у разі невиконання норм права. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, кожна з них призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права.

3. Співвідношення моралі і права

Право – це, по суті, технічні норми людської поведінки, що визначаються законами держави.

Мораль – це соціально-моральні норми поведінки людей, які охоплюють сферу взаємовідносин між людьми.

Співвідношення моралі і права – одна з головних проблем будь-якого суспільства.

Виконання правових норм контролює спеціальний державний апарат, а дотримання моральних норм і правил – громадську думку.

Золоте правило загальнолюдського змісту моралі найкраще виражає загальновідома істина: «Поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою».

В античні часи поняття «право» і «мораль» були практично ідентичними. Законослухняність вважалося найвищою чеснотою. У середні століття слова «право» і «мораль» вже не є синонімами. Почалася епоха становлення системи права, досить автономної від установок моралі. Але критерій правильності як законів, так і моральних установок був один – відповідність Божому Закону.

Право і мораль не з’являються ззовні, вони є продуктами розвитку суспільства, соціуму. Співвідношення моралі і права досить непроста. Між ними існує тісний взаємозв’язок, яка має такі складові:

– єдність;

– взаємодія;

– відмінності;

Єдність: обидва поняття несуть нормативний зміст і регулюють поведінку людей, у них одна мета – узгодження взаємодії суспільства і окремої особистості. У них єдині соціальні норми, засновані на спільності культури, економічних і соціальних інтересів суспільства.

Взаємодія. Одна мета – дотримання законів. Протиправне поведінка є протівонравственним. У їх оцінці право і мораль єдині.

Відмінності: право відбивається в юридичних актах, які розробляють компетентні органи. Вимоги моралі відображаються в громадській думці. Ідеї моралі передаються мистецтвом, літературою, ЗМІ.

Суперечності: випливають з відмінностей між ними. Право і мораль знаходяться в процесі постійного розвитку так само, як і суспільство. Але право більш консервативно. Законодавство найчастіше містить багато недоліків та прогалин. Мораль більш динамічна, активна, жвавіше реагує на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Перебуваючи в тісному взаємозв’язку, обидва ці явища розвиваються нерівномірно. Тому, як правило, будь-яке суспільство має різне моральне і правовий стан.

Для того щоб людина могла гармонійно існувати в певному соціумі, вона повинна дотримуватися певних соціальних норми, які регулюють, орієнтують поведінку людей в тій чи іншій ситуації . Норма покликана визначати межі, правила поведінки, оцінювати це поведінка, тобто є засобом для забезпечення порядку.

Основні типи норм:

– звичаї;

– моральні норми;

– інституційні, т. е. втілені в соціальних інститутах;

– закони.

Порушення норм викликає негативну реакцію суспільства, спрямовану на того, хто відхиляється від встановленої моделі поведінки. Реакція виражається у вигляді певних санкцій – покарання або заохочення. Нормативні системи розвиваються разом з суспільством, змінюється ставлення соціуму до сформованим нормам. Різкі ж відхилення від загальноприйнятого загрожують стабільності суспільства.

Цінність – це певна мета (ідеал), до якої прагне індивід. Вона визначає життєві пріоритети, орієнтири, спонукає людину до постійної діяльності.

Соціальний порядок суспільства залежить від того, які основні цінності вважаються для нього обов’язковими, вибираються в якості стандарту поведінки.

Соціальні норми і цінності виконують дуже важливу функцію, вони регулюють соціальну поведінку кожного члена суспільства.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпада­ють: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб­шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли­вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу­лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра­вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють змі­цненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдос­коналення як норм моралі, так і норм права.

Висновки

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки та встановлення певної відповідальності у разі їх недотримання. Разом з тим вони суттєво різняться одне від одного. Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес.

Походження і доля моралі й права різні. Мораль значно давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, в процесі становлення праці. Право ж — лише з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль набуде більш повного розвитку в майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Якщо додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою громадської думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату.

Взаємодія права і моралі полягає у їх функціональній та соціальній взаємодії. Право і мораль в суспільстві, доповняючі одне одного є засобом соціального нормативного регулювання. В реальній дійсності право і мораль нерозривні. В процесі взаємодії, реалізуючи своє соціальне призначення право і мораль погоджено і цілеспрямовано формують нові суспільні відносини. Саме моральні джерела є засадовими для будь-якого права. Вони рансформуються в нього у мінливих формах і за різними рівнями адаптації, а тому, звичайно, справляють дійовий вплив на формування властивостей та якостей нормативно-правових актів..

Список літератури

1. Ромовська З. Моральність права: міф чи реалія // Юридичний вісник України.-2003.-№10.

2. Домбровський Є. Мораль і право як специфічні форми людської свідомості // Філософська думка.-2003.

3.Кузьмичев А. Проблемы морали или права? // Служба кадров.-2001.

4.Бєлан Л. Право та мораль: співвідношення понять (Г. Кельзен) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.-2003.

5. Удоонка Л.Г. Співвідношення права і моралі крізь призму праворозуміппя // Науковий пісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - № 4.


6. Сінькевич О.В. Взаємодія конституційно-правових норм з нормами моралі // Вісник КНУ С. Юридичні науки.-2004.-№10
скачати

© Усі права захищені
написати до нас