Ім'я файлу: 3 Теорія і методика фізичного виховання.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 27.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Аналіз кондитерського ринку в Україні.docx

ЗМІСТ



Вступ 3

  1. Визначення понять метод, методичні прийоми, методика. Загальні вимоги до вибору методів навчання 4

  2. Швидкісні здібності. Характеристика елементарних та комплексних форм прояву швидкісних здібностей. Спортивний період та чинники які впливають на розвиток. Засоби та методи розвитку швидкісних здібностей 6

  3. Визначення фізичних якостей. Види переносу фізичних якостей 9

Висновки 11

Список використаної літератури 12

ВСТУП
Теорія і методика фізичного виховання як наукова та навчальна дисципліна формує систему фундаментальних знань, що визначає професійну діяльність педагога в галузі фізичного виховання підростаючих поколінь. Знання з теорії і методики фізичного виховання є необхідною умовою творчого вирішення завдання фізичної культури дітей в різноманітних організаційних формах, вони створюють основу для особистої творчості та удосконалення педагогічної майстерності працівника.

Фізична культура - частина загальної культури, сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни, фізкультурні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого населення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного виховання.

Фізичне виховання - це організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Фізичне виховання в дитячому садку як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, які передбачено програмою (щоденні заняття фізкультурою, ранкова гімнастика, рухливі ігри та ін.).


  1. Визначення понять метод, методичні прийоми, методика. Загальні вимоги до вибору методів навчання


Теорія і методика фізичного виховання спираються на широкий комплекс наукових даних фундаментальних соціальних та біологічних наук. У розвитку вітчизняної науки про фізичне виховання можна умовно виділити декілька етапів. Період з другої половини XIX століття до 1917 року характеризується створенням теорії і методики фізичного виховання як самостійної наукової та навчальної дисципліни. Він визначається інтенсивним розвитком соціальних досліджень проблем фізичного виховання у різних сферах суспільного життя. Велике значення для розвитку наукової думки про роль фізичного виховання у всебічному розвитку підростаючих поколінь мали праці з анатомії, біології, педагогіки, антропології П.Ф. Лесгафта (1837-1909) [6].

Вони були покладені в основу сучасної теорії і методики фізичного виховання як самостійної наукової та навчальної дисципліни. 20-ті роки XX ст. були етапом творчого відбору історичної спадщини соціальних та біологічних наук, синтезування її в нову систему фізичного виховання дітей, молоді та дорослого населення країни. Велику роботу у розробленні науково-практичних основ теорії і методики фізичного виховання зробили В.В. Гориневський, В.Е. Ігнат’єв, М.О. Семашко та ін.

На наступному етапі (30-ті - початок 40-х років) видається значна кількість науково-методичних публікацій з фізичного виховання школярів, з гігієнічної гімнастики, військово-прикладної фізичної підготовки, основ тренування з популярних для молоді видів спорту (В.В. Белінович, Л.В. Геркан, Х.Г. Грантинь та ін.). Зусиллями провідних спеціалістів вперше було підготовлено навчальний посібник «Методика фізичного виховання» за редакцією І.М. Короновського та ін. (1940).

Основна мета досліджень в теорії фізичного виховання – розкриття закономірностей у формуванні всебічно розвиненої особистості, наукове обґрунтування найбільш раціональних засобів, принципів та методів навчання; оптимальних організаційних форм фізичної культури, спрямованих на зміцнення здоров’я, покращання фізичного розвитку, виховання моральних та вольових рис характеру, рухову підготовленість людини на різних етапах її життя.

Дослідження можуть проводитися на різних рівнях. Емпіричний рівень дослідження пов’язаний із збиранням фактичного матеріалу, його аналізом, описанням отриманих інформаційних матеріалів, встановленням певних об’єктивних зв’язків, всебічним вивченням питань, які цікавлять дослідника. Однак для теорії фізичного виховання недостатньо опису або класифікації емпіричних фактів [9].

Необхідне розроблення концептуальних положень, які відображають сутність фізичної культури, взаємозв’язок її сторін, загальні закономірності її функціонування. Тому більш досконале вивчення предмета дослідження потребує проведення його на іншому рівні. Теоретичний рівень дослідження спирається на більш глибоке вивчення питань фізичного виховання з застосуванням комплексу певних методів дослідження, аналізом та систематизацією отриманих фактів.

Метод – це спосіб отримання наукової інформації для встановлення закономірних зв’язків, відношень, залежностей та побудови певних наукових концепцій. Основну групу складають типові для теорії фізичного виховання методи аналізу та узагальнення, педагогічного обстеження та експерименту. Поряд з цим широко застосовуються методи суміжних наук: фізіології, психології, соціології, антропології та ін. Теоретичний аналіз та узагальнення літературних даних — це невід’ємна частина будь-якого наукового дослідження.

Знання основних методів досліджень, які застосовуються в теорії і методиці фізичного виховання, необхідні кожному творчому працівникові як для вивчення та оцінки педагогічного досвіду, так і для самостійного наукового пошуку.

  1. Швидкісні здібності. Характеристика елементарних та комплексних форм прояву швидкісних здібностей. Спортивний період та чинники які впливають на розвиток. Засоби та методи розвитку швидкісних здібностей


Фізичні здібності є специфічним видом об’єктивних і суб’єктивних можливостей, генетично закладених в індивіді. Це мікровимір фізичних можливостей. Але зміст, функціональний потенціал і перспективи розвитку фізичних здібностей не обмежуються цим мікровиміром. У більш широкому розумінні, тобто на макрорівні теоретичної рефлексії, фізичні можливості людини треба розглядати у більш широкому соціокультурному горизонті. На макрорівні йдеться передусім не про фізичні здібності суб’єктів фізичного виховання, а про складно структурований потенціал тілесно-соматичного розвитку людини [10].

У визначенні цього потенціалу вже йдеться не тільки і не стільки про індивідуальні фізичні здібності і задатки, але й про суспільно створені умови їх розвитку, які включають не тільки тренувально-спортивну інфраструктуру, а й певні алгоритми життєтворчості та забезпечення життєдіяльності.

Розробка стратегії оновлення фізичного виховання студентів в Україні повинна передбачати філософське осмислення його основних трансформацій та еволюційних тенденцій, що у свою чергу, обумовлює звернення до філософсько-антропологічних передумов та чинників, що впливають на характер названих процесів. У цьому контексті, питання вдосконалення та уточнення понять і термінів має наукове, навчальне і практичне значення. Важливим є, на наш погляд, і визначення місця поняття «фізичні можливості людини» як у термінології фізичної культури, так і у філософсько-антропологічному сенсі.

З точки зору сучасної диференціальної психофізіології загальні здібності розглядаються як сукупність потенціальних (генетичних) психофізичних властивостей людини, які визначають її здатність до діяльності як фізіологічної активності без специфікації цієї активності. Часткові здібності – це різні прояви загальних. Найбільш розповсюджена трактовка Л.П. Матвєєва: «фізичні здібності, як і рухові здібності, являють собою свого роду комплексні утворення, основу яких складають фізичні якості, а форму прояву – рухові вміння й навички» [1].

Таким чином, рухові якості можливо розглядати, як якісні характеристики рухових здібностей. Філософський енциклопедичний словник 1983 р. трактує фізичні здібності, як сукупність рухових природничих та досягнутих можливостей, за допомогою яких можливо здійснювати різні за структурою і дозировкою навантаження. Ю.Ф.Курамшин розглядає фізичні здібності як комплекс морфологічних та психофізіологічних властивостей людини, що відповідають вимогам будь-якого виду м’язової діяльності та забезпечують ефективність її виконання. Усі ці визначення практично ідентичні і підкреслюють спадковість та здатність до тренування рухових здібностей.

Розробка методики виховання швидкості та м’язової сили має важливе значення для теорії й практики спорту. Підвищення рівня розвитку однієї фізичної якості може сприяти вдосконаленню інших і найбільш ефективним є комплексний підхід до їх виховання. Звідси випливає необхідність дослідження, спрямованого на виявлення раціонального поєднання засобів і методів виховання швидкості, сили й інших фізичних якостей, оптимального обсягу та міри інтенсивності застосування цих засобів [5].

Під швидкісними здібностями (швидкістю) розуміють комплекс функціональних властивостей людини, що безпосередньо й переважно визначають швидкісні характеристики рухів, а також час рухової реакції. Основними передумовами для розвитку швидкості є рухливість нервових процесів спортсмена, здатність м’язів до розслаблення, ефективність використання спортивної техніки, інтенсивність вольового зусилля та біохімічні механізми, що забезпечують рух швидкісного характеру. Для вдосконалення швидкісних здібностей застосовуються допоміжні й спеціальні рухові дії, які можуть використовуватися для розв’язання завдань прояву високої швидкості, швидкості реакції, максимального темпу рухів. Засобом розвитку швидкості є рухові дії, які виконуються з підвищеною швидкістю.

Якщо для вдосконалення елементарних форм швидкісних здібностей прийнятні всі рухові дії, то для вдосконалення комплексних проявів швидкісних здібностей – лише спеціальні рухові дії [1].

Силова підготовка як складова частина фізичної підготовки, зі свого боку, ділиться на загальну, допоміжну й спеціальну. Засобами загальної силової підготовки є різноманітні рухові дії із застосуванням різного виду обтяжувань і пристосувань. Розвиток силової витривалості складно здійснювати, застосовуючи засоби силової підготовки або підвищуючи функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем в умовах виконання роботи силового характеру.

У дослідженнях науковців [2; 4] визначено, що різнобічне тренування сприяє збільшенню сили й витривалості, підвищенню швидкості руху більшою мірою, ніж тренування, спрямоване тільки на виховання однієї з цих фізичних якостей. Увагу дослідників привертає вивчення зв’язку між силою та швидкістю.

Цілеспрямована швидкісно-силова підготовка в підлітковому віці дасть змогу створити сприятливі умови для оволодіння раціональною спортивною технікою й знизити кількість помилок, обумовлених недостатньо високим рівнем фізичної підготовленості. Раціональна методика виховання цих якостей у дитячому та юнацькому віці може бути надійною базою для подальшої спеціалізації з метою досягнення високих результатів у вибраному виді спорту [3].

3. Визначення фізичних якостей. Види переносу фізичних якостей

Термін «фізична якість» віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. Фізичні якості – це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову дію. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв’язок, який у спортивній літературі прийнято називати «переносом».

В онтогенезі людини найбільш тісний позитивний взаємозв’язок між фізичними якостями припадає на дитячий та підлітковий вік. При досягненні статевої зрілості він зменшується, а з повним біологічним розвитком може набувати негативного характеру. Характер взаємозв’язку між фізичними якостями залежить також від рівня фізичної підготовленості. Чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки, чим вищий рівень розвитку фізичних якостей, тим слабкіші позитивні взаємозв’язки та більш можливе виникнення негативного перенесення [8].

Проте широко відомий факт, що переважна більшість видатних спортсменів мають високі спортивні результати не тільки в обраному виді спорту, а і в багатьох інших, свідчить про те, що висока фізична підготовленість, яка досягнута у процесі спеціалізованого тренування, має досить широке позитивне перенесення. Вона значною мірою сприяє досягненню добрих результатів у процесі виробництва, у побуті та інших видах рухової діяльності. Разом з тим цілком очевидно, що прямої залежності між загальним рівнем розвитку фізичних якостей і результативністю у специфічних видах рухової діяльності не існує. Саме цим обґрунтовується система спеціальної фізичної підготовки у спорті та професійно-прикладному фізичному вихованні.

Відносно розвитку рухових якостей, поняття «методика» означає раціональне застосування відповідних фізичних вправ і адекватних методів їх виконання з метою ефективного вирішення конкретної педагогічної задачі в окремому занятті і системі суміжних занять [7].

Методика розвитку відповідної рухової якості повинна передбачати по можливості точні вказівки що до виконання у певній послідовності системи основних операцій, які сприяють позитивному вирішенню поставленої задачі. В основу методики розвитку рухових якостей покладено можливість та здатність організму до накопичувальної адаптації, в процесі якої під впливом дій, що регулярно повторюються, відбувається точне пристосування до характеру та сили дій, підвищуються функціональні можливості організму у цьому конкретному напрямі.

ВИСНОВКИ
Усвідомлення фізичних можливостей (рівень потенційної репрезентації тілесності) та пізнання фізичних здібностей (актуалізація можливостей) тісно пов’язані між собою і включаються у досвід самопізнання особистості. Фізичні можливості пов’язані з обґрунтуванням перспектив людини. Вони обумовлюються не лише природними, а й соціальними і культурними чинниками. Так заради реалізації індивідуальних цілей людина може знехтувати своїм фізичним тілом, поступитися часткою їжі, сном, гігієною, здоров’ям. Подібний підхід, у контексті (віртуального світу) інформаційного суспільства, часто приводить сучасну людину до феномену (зради тіла). Пізнання фізичних можливостей дозволяє людині сконструювати певний ідеал тілесного розвитку як ціль фізичного виховання. Філософські, педагогічні та психологічні теорії фізичних здібностей фіксуються не на перспективі людства, а на його структурних елементах (так у теорії фізичного виховання прийнято казати про швидкісні здібності, силові здібності, координаційно-рухові здібності та інш.). Разом з тим фізичні здібності констатують потенціал фізичних можливостей.

На нашу думку, фізичні можливості обумовлені чинниками соціокультурного буття, отже можуть розглядатися як комплекс антропологічних, адаптаційних та психофізіологічних властивостей людини, що свідчить про резерви функціональних систем її організму та визначають перспективні межи її фізичних здібностей, які не в останню чергу соціокультурно обґрунтовані. Наявність цієї індивідуальної межи нагадує викладачу фізичного виховання що фізичні можливості студентів не однакові та не безмежні, що, як казав Гольбах, людина – творіння природи, не вільне від неї і нею обмежене. Тож, вимоги до виконання фізичних вправ і навантажень не можуть бути жорстко уніфіковані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Булкин В. А. Теоретические концепции управления тренировочным процессом в спорте высших дострижений / В. А. Булкин // Тенденция развития спорта высших достижений. – М. : ГКФТ РФ, 2016. – С. 57−62.

  2. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей : навч. Посібник / М. М. Линець. – Л. : Штабар, 2016.

  3. Матвеев Л. П. Соревновательная деятельность спортсмена и система спортивных соревнований : учеб. пособие для студ. и слушателей фак. повышения квалификации РГАФК / Матвеев Л. П. – М. : РГАФК, 2017. – 78 с.

  4. Набатникова М. Я. Спортивная подготовка как многолетний процесс / М. Я. Набатникова, В. П. Филин // Современная система спортивной подготовки. – М. : СААМ, 2016. – С. 351−389.

  5. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте: Общая теория и ее практические приложения / Платонов В. Н. – Киев : Олимпийская лит., 2014. – С. 577–590, 784–785.

  6. Теория и методика физического воспитания: В 2 т. / Под ред. Т.Ю. Круцевич. - К., 2014.

  7. Теорія і методика фізичного виховання : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту] : у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2017. – Т. 1. – 391 с. ; Т. 2. – 366 с.

  8. Филин В. П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов / Филин В. П. – М. : Физкультура и спорт, 2015. – 232 с.

  9. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту] : у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т. : Навчальна книга – Богдан, 2014. – Ч. 1. – 272 с. ; Ч. 2. – 248 с.

  10. Юрко Г.П., Спирина В.П., Сорочек Р.Г., Уварова З.С. Физическое вос-питание детей раннего и дошкольного возраста. - 2-е изд. - М., 2017.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас