Ім'я файлу: Скіфи і скіфська держава очима Геродота.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 27.05.2020

Зміст


Висновки 5

Список використаних джерел 6


Фізико-географічні умови виступають постійним важ­ливим об’єктивним фактором розвитку історичного процесу і розвитку держави як його складової. Їх вплив на питання підготовки та ведення державного устрою є складним процесом, що знаходиться в стані постійного розвитку і змін, і потребує конкретної оцінки в межах історичного періоду і певного регі­ону. В наш час є загальновизнаним факт істотних відмінностей природних умов минулого від сучасних. Недооцінка можливих змін природних умов може привести до неправильних істори­чних висновків.

Скіфи - група племен, споріднених з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї, які жили у 7-3 ст. до н. е. на території теперішньої України, згодом, до 3 ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами».

В роботах, присвячених дослідженню скіфської історії бра­лись до уваги окремі питання географічного аналізу Скіфії. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлені в роботах Н.А. Гаврилюк[3] для Степової Скіфії, В.С. Ольховського[13] для Криму, М.П. Оленковського[12] для південних областей, М.В. Агбунова[1] для Північно-Чорноморського побережжя, М.М. Ієвллева для Нижнього Побужжя і Нижнього Подніпров’я, спроба оцінки окремих елементів природних умов Скіфії в цілому зроблена в роботах Б.М. Гракова, Б.О. Рибакова, В.І. Петрука і інших авторів.

Історико-правова наука серед пер­ших паростків державності на Україні називає Скіфію. У VII-V ст. до н.е. утворюється могутній союз скіфських племен, а основу його ста­новили скіфи царські – плем’я, яке займало територію лівобережжя нижньої течії Дніпра.


1. Походження та розселення скіфів.
Найдавніші держави на території України виникли на початку І- го тисячоліття до н.е. Хоча деякі українські вчені (В. Паїк, Ю . Шилов та ін .), вважають, що значно раніше - ще в IV-V тисячоліттях до н.е., в особі держави трипільців - оріїв під назвою Оратанії (Артанії ). Однак переважна більшість учених все ж схиляється до думки , що першим державним утворенням на теренах України було Кіммерійське царство (Кіммерія ). Уперше згадується народ кіммерійці та їх держава в “Ілліаді” й “Одіссеї” Гомера (близько VIІI ст . до н.е.) і в “Історії” Геродота, а також під назвою “гімміра” в ассирійських клинописних текстах VIII ст . до н.е. 
Другою найдавнішою державою на теренах України булла Скіфія (Скіфське царство), яка виникла в VII ст . до н.е. і займала майже всю територію сучасної України. Як видно з повідомлень Геродота, Скіфія не була моноетнічною державою (на її території проживало не менше 16 народів ), а поліетнічною. За другою версією Геродота (обидві вперше висунуто саме ним), якої дотримувались самі скіфи , що називали себе сколотами, полягала в тому, що вони вважали себе автохтонами, тобто корінним населенням. Археологи вважають, що вони були носіями місцевої зрубної культури , так широко поширеної у степових районах України. 
Однак, яким би їх походження не було, факт залишається фактом , що скіфи створили на той час велику й могутню державу, що простягалася від Дністра до Дону, так звану Велику Скіфію, в якій панували царські скіфи на чолі з царем .
Видатний грецький історик Геродот, що присвятив Скіфії одну з дев'ятьох книг своєї «Історії», виділяв:

  • власне скіфів (скіфів-кочівників), які населяли степові райони на схід від Дніпра;

  • царських скіфів, що кочували по Приазов'ю та степовому Криму; 

  • осілих скіфів-орачів, які мешкали в лісостеповій зоні Правобережжя;

  • осілих скіфів-землєробів, які розташувалися на Лівобережжі Дніпра.

Панівне положення в суспільстві посідали царські скіфи,які розглядали інші племена й етноси Скіфії як рабів, які були змушені постійно сплачувати їм данину. За Геродотом, також відособленою соціальною групою, яка відігравала значну роль у житті суспільства, були жерці.

2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД ТА ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ скіфської держави

Перші спроби об'єднання скіфських племен датуються VI ст. до н. е. Вперше вони об'єдналися під час вторгнення величезного перського війська на чолі з царем Дарієм. Перси змушені були відступити.

На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів (679-585 рр. до н. е): через Кавказ вони атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Ассирії Ніневію, захопили території Мідії, Сирії, Палестини, взяли викуп з Єгипту, вторглися в Індію.

На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) держава - Велика Скіфія,яка була монархічною за формою правління.

Держава була насамперед військовою організацією:воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова скіфська знать на чолі з царями. До скіфської знаті належали військові вожді, царськідружинники. Основну частину дорослого населення складали воїни, а також хлібороби або скотарі - рядові общинники. Були у скіфів і раби.

Цар мав значнувладу:він очолював військо. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Відомо, що Атей вирішував багато .різних .важливих питань, карбував свою монету. Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III--II ст. до н. е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н. е. -- Фарзой і Інесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськими правителями і зов'нііішня політика. Так, дипламатичні переговори Атея з македонським царем Філіппом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзолеї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управліійня. Я'к і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого -- йото особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. -- 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися "під владою Скілура і його синіїв з Палакам на чолі". А синів у Скілура було, за одними даними, шістьдесят, за іншими -- вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові поімічники правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

4. Джерела і норми Скіфського права

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів і особливо від еллінів. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права -- правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населення, які жили на основі своїх законів. Зберегли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, повозки з пересувними житлами, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов'язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно договори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім'ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як майно в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім'ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одруження одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства.

Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя (замах на життя правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного.

Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти особи (вбивство, перелюбство, ображання).

Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася кровна помста.Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального процесу. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий процес.

Висновки


Наприкінці слід зауважити, що викладений вище погляд на скіфів, на їхнє життя і походження - не більш ніж офіційна версія історії, Слід пам'ятати, що існують і інші погляди на історію скіфів, які також заслуговують на увагу. Один з найважливіших - сучасні слов'янські народи ( особливо українці, росіяни, поляки ) є нащадками скіфів і отримали у спадок від них не лише кровну спорідненість але також їх мову і культуру. Ці погляди заслуговують на увагу хоча б тому, що вони були широко розповсюджені від середньовіччя аж до початку XIX ст. як в Західній Європі так і в Росії.

У скіфів панував рабовласницький історичний тип держави та права. І ця державність була першою на території сучасної України, та, безперечно, вплинула на пращурів слов'ян, які жили в цей період. Тобто до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і, можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності.

Список використаних джерел


1.          Гайдукевич В.Ф. Боспорське царство. – М.; Л., 1949.

2.           Ганусенко В.Ф. Київська Русь і Північне Причорномор'я // Укр. істор. журн. 1961. – № 6.

3.           Грушевський М. Історія України-Русі. – К., 1994. – С. 84-116.

4. Скіфи//[Електронний ресурс].-Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/%D1%EA%E8%F4%FB
скачати

© Усі права захищені
написати до нас