1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: pokarannya-jinka.doc
Розширення: doc
Розмір: 184кб.
Дата: 20.09.2020
скачати

2.2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками


Суттєвих відмінностей між утриманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно оснащення, матеріально-побутового забезпечення (норма житлової площі для жінок – 4 кв. м), харчування, лікування, основних вимог режиму немає. Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок.

Можна виділити лише:

а) жінок-інвалідів першої і другої групи;

б) хворих на активну форму туберкульозу;

в) тих, хто досяг пенсійного віку тобто жінок у віці понад 55 років, а також

г) жінок з вагітністю понад 4 місяці;

д) жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях [20, с. 259].

Як правило, саме цим категоріям жінок дозволяється працювати за їх власним бажанням з урахуванням висновків лікарської комісії колонії (ч. 2 ст. 118 КВК). На особовий рахунок цих засуджених (на відміну від інших) зараховується не менше як 50 % нарахованого місячного заробітку, незалежно від усіх відрахувань. А засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами виправної колонії (на підставі ст. 142 КВК), – не менше як 75 % (ч. 2 ст. 120 КВК).

Продукти харчування і предмети першої потреби за безготівковим розрахунком вони можуть придбавати не тільки за гроші, зароблені в колоніях (якщо працюють), але й за гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу (ч. 1 ст. 108 КВК). Якщо жінки не працюють, не отримують пенсій, харчування, одяг, білизна, взуття і комунально-побутові послуги надаються безоплатно (ч. 4 ст. 115 КВК).

Жінкам-інвалідам першої групи, вагітним жінкам і тим, хто має дітей у будинках дитини при колоніях, дозволяється витрачати на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, у сумі, що становить мінімальний розмір заробітної плати. Жінкам-інвалідам другої групи і тим, хто перебуває у лікувально-профілактичних закладах місць позбавлення волі, – до 60 % мінімального розміру заробітної плати (частини 5 і 6 ст. 108 КВК). Усім іншим жінкам, які відбувають покарання у колонії з мінімальним або середнім рівнем безпеки, за загальним правилом – до 100 % і 80 % мінімального розміру заробітної плати відповідно [20, с. 259].

За порушення встановленого порядку відбування покарання направлення жінки в дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу можливе тільки до 10 діб. Вагітні жінки і ті, хто має дитину в будинку дитини, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор і приміщення камерного типу не поміщаються.

До жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні заходи і зброю, окрім випадків учинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору (ч. 3 ст. 106 КВК). Гамівна сорочка взагалі не може застосовуватися до жодної засудженої жінки.

Окремо слід розглянути правове становище вагітних жінок, і тих, хто має дітей. Закон (ст. 79 КК України) дозволяє звільнити їх від відбування покарання ще на стадії постановлення вироку. Отже, у разі призначення покарання у виді позбавлення волі (обмеження волі) вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до 7 років (крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкі та особливо тяжкі злочини), суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною 7-річного віку [20, с. 260].

Суд може покласти на жінку один або декілька обов'язків, передбачених ст. 76 КК України (попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу їх органу, пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших людей. Контроль за поведінкою цієї жінки покладається на органи кримінально-виконавчої служби.

Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, або звільняє її від покарання, або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. У разі коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовиться від дитини, передасть її в дитячий будинок, зникне з місця проживання, буде ухилятися від виховання дитини, догляду за нею, не виконуватиме покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинятиме правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання її стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції) направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена в період іспитового строку вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання, за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК України [20, с. 261].

На підставі ст. 83 КК України суд може звільнити від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкі та особливо тяжкі злочини, у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Законодавством передбачена відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 після них (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей – 70 днів). Жінкам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 днів до пологів і 90 після них).

Таке звільнення застосовується до жінок, якщо вони: а) мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або б) мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Після досягнення дитиною 3 років або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням, або направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Так само вчинить суд, якщо звільнена від покарання жінка відмовиться від дитини, передасть її у дитячий будинок, буде ухилятися від виховання дитини, догляду за нею, систематично вчинювати правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, або зникне з місця проживання [20, с. 261].

Контроль за поведінкою таких жінок і жінок, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, здійснюється кримінально-виконавчими інспекціями ДДУПВП за місцем їх проживання.

Якщо жодна із зазначених підстав звільнення від відбування покарання не застосовується судом при постановці вироку, засуджені жінки з вагітністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до 3 років, направляються для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини: тих, які вперше засуджені до позбавлення волі, – до Чорноморської колонії в Одеській області, жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, – до Чернігівської виправної колонії [20, с. 262].

В останні роки в цих колоніях утримувалося, в середньому, біля 70 жінок, які мали дітей до 3-річного віку, або народили їх у колонії. Для них згідно із законом (ч. 3 ст. 115 КВК України) створювалися поліпшені житлово-побутові умови та встановлювались підвищені норми харчування. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть проживати разом зі своїми дітьми у будинку дитини. Якщо засуджена жінка не має такого бажання, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з дитиною без обмежень. Не вважається обмеженням спілкування жінки зі своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину в час, вільний від виконання покладених на неї обов'язків (ст. 141 КВК). Матері-годувальниці і вагітні жінки одержують посилки (передачі) спеціально за медичними рекомендаціями. Нині ДДУПВП за домовленістю з Швейцарським Бюро співробітництва в Україні впроваджують у Чернігівській колонії проект "Жінки і матері з дітьми у в'язниці".

Після досягнення дитиною 3 років вона, за згодою матері, може передаватися її родичам, або іншим особам (за рішенням органів опіки і піклування), або її направляють до відповідних дитячих закладів. Жінці у цих випадках надається право короткочасного виїзду за межі колонії для влаштування дитини у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше 10 діб (ст. 111 КВК України).

Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини у будинку дитини може бути продовжено адміністрацією колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення жінкою-матір'ю вимог режиму відбування покарання це рішення може бути скасовано (ст. 141 КВК України) [20, с. 262].

До нового кримінально-виконавчого кодексу (ст. 142) автоматично перейшла ст. 35 виправно-трудового кодексу 1970 p., яка дозволяє жінкам проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку. Вона застосовувалася лише тоді, коли в системі установ виконання покарань не було колоній, при яких існували будинки дитини. Нині ця стаття практично не діє.

В останні роки приблизно 33 % жінок суди призначали покарання строком до 3 років (до 1 року – 2 %, від 1 до 2 років – 10 %, від 2 до 3 років – 21 %,), від 3 до 5 років – 34 %, від 5 до 8 років – 20 %, від 8 до 10 – 7 %, від 10 до 15 років – 6 %. Можна стверджувати, що 11 % жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55 % вчинили злочини середньої тяжкості, а решта – приблизно 34 % жінок відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30 % (коливання в різні роки становлять 2-3 %) абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 13 % жінок покарання від 8 до 15 років [20, с. 263].

Під час перебування в місцях позбавлення волі руйнуються сім'ї, втрачаються родинні зв'язки, приблизно 2/3 засуджених жінок зовсім не мають тривалих побачень з рідними, 40 % не отримують посилок і передач, навіть не листуються, 6 % не забезпечені житлом. Тому важливого значення набуває ефективна організація виховної роботи в колонії. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінок в ізоляції руйнує їх психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужі до оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. У всіх колоніях створені кімнати психо­емоційного розвантаження, психологи колоній проводять психодіагностичну і корекційну роботу, застосовують групові та індивідуальні заняття, тренінги із засудженими на підставі вивчення їх особистості за допомогою різних тестів, методик, залучають до роботи самодіяльних організацій, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої роботи, до навчання у школах (курсах) підготовки до звільнення.

Засуджені жінки, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, з січня 2010 р. мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів (Закон України від 21 січня 2010 p. № 1828-IV "Про внесення змін до КВК України щодо забезпечення прав засуджених осіб в УВП").

Приблизно 35-40 % жінок звільняється з установ виконання покарання умовно-достроково, кожна третя – відбуває призначений строк покарання повністю [20, с. 264].

Необхідно зазначити, що наше суспільство ще не готове до адекватного сприйняття і оцінки жіночої злочинності, розуміння особи злочинниці, пояснення причин злочинної поведінки жінок. І справа тут не лише в тому, що основна маса злочинів учиняється чоловіками, а й у тому, що звичайна свідомість такі дії пов'язує саме з ними.

Вчинення жінкою будь-якого злочину, а особливо насильницького, майже завжди є явищем надзвичайним, і оточуючими вона набагато частіше і більш суворо засуджується за антисуспільні дії, ніж чоловік. Окрім того, винна ніби виштовхується із середовища, і набуте тавро злочинниці існує з нею досить довго, іноді залишається на все життя. Звідси – досить значні труднощі і проблеми ресоціалізації після звільнення, отримання допомоги жінками, які відбули покарання. Біля них утворюється, так би мовити, певний вакуум, що паралізує волю і зводить нанівець несміливі зусилля почати нове життя. Багато хто не витримує такого напруження і знову потрапляє в місця позбавлення волі, а суспільство починає платити подвійну ціну за новий злочин. Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстких заходів впливу на злочинність завжди нетривала: якщо первинний успіх не закріплювався системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.

1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас