МАКУХА ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ,
аспірант відділу глобальних систем сучасної цивілізації ІСЕМВ НАН України
СПЕЦИФІКА ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗМІСТУ СТРАТЕГІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (на прикладі Південної Кореї)
До нових рис глобалізації сьогодні можна віднести не лише посилення глобальних загроз, а й чітка фіксація її нової сутності, спричиненої уніфікацією економічного простору за принципом «економічного дарвінізму». Завдяки цьому на нинішньому етапі глобалізація набула рис одностороннього процесу (транснаціональної експансії розвинених країн), і вже очевидно, що її концепція просторової лібералізації, носіями якої є домінуючі країни, залишатиметься незмінною; що процеси глобалізації, декларованою метою якої є всесвітній добробут, уже ніколи не будуть розвиватись на принципах солідаризму держав і націй, у цих умовах більшість країн світу постає перед проблемою пошуку форм участі у системі міжнародного поділу праці та форм присутності на глобальному ринку, які б гарантували їм суверенітет і економічну безпеку.
Транзитні економіки, в тім числі і України, не можуть вступити в глобальний ринок на власних умовах, відігравати власну роль, оскільки місце транзитивної країни в нових геоекономічних умовах на висококонкурентних ринках, що контролюються провідними індустріальними країнами – технологічними лідерами, визначається впливом міжнародних системовизначальних та кон'юнктурних чинників. Взявши свого часу на озброєння, нав’язані країнами-лідерами і підпорядковані їхнім інтересам, неадекватні національним особливостям розвитку стратегії, ці країни наблизились до національних катастроф. Та усвідомивши, що їхнє місце в глобальному середовищі визначається успішністю соціально-економічного розвитку та його динамізмом; що об'єктивним критерієм майбутньої ролі і місця національної економіки є конкурентоспроможність національних економічних систем ці країни постають перед необхідністю вибору власної, унікальної моделі інституційного облаштування економічного розвитку, базованій на
стратегії економічного прориву.
У контексті пошуку такої моделі на особливу увагу заслуговує специфічний досвід країн, які виходячи лише із загальнонаціональних інтересів і спираючись на свої цивілізаційні цінності, на культурні традиції, свідомо корегують інституційну структуру суспільства, адаптуючи її до викликів глобалізації. До них можна віднести цілу низку країн Південно-Східної Азії, зокрема Південної Кореї, де ці процеси набрали найвиразніших форм, а успіхи трансформацій прямо пов’язані з особливим ментальним і інституційним середовищем, на яке орієнтовані форми державного контролю за розвитком економіки.
Вибір специфічної стратегії відіграв для цієї країни надважливу роль в ініціації і підтримці економічного зростання в цілому. Постійне зростання корейської економіки з початку 60-х завдячує адекватності цієї стратегії ресурсним можливостям та менталітету нації: вона була орієнтованою на індустріалізацію, інновації та зовнішньоекономічну експансію, і торкалася трьох аспектів: по-перше, це орієнтація на зростання а не накопичення капіталу, що дає можливість уникнути багатьох соціо-економічних проблем пов'язаних з недорозвиненою мережею інститутів; по-друге, це розвиток індустрії не зав'язаної на ресурсному потенціалі, а також зменшення долі послуг у формуванні статті прибутковості державного бюджету – у зв'язку з тим, що Південна Корея не має задовільної ресурсної бази, це стало єдиним вірним шляхом розвитку економіки і створення її міцного і надійного фундаменту; по-третє, країна використовувала зовнішньоекономічний підхід до розвитку, що у поєднанні з виробничою економікою і стало основним прискорювачем розвитку країни. Застосування цих стратегій довело, що, на відміну від результативності економічних теорій (кейнсіанської, монетаристської, тощо – як, наприклад, у США), формування центристської автономної національної експортно-орієнтованої економіки (як, до речі, і в Японії, і у ФРН) у Південній Кореї дало набагато кращий результат. Використання такої стратегії у сукупності з специфічною, національно-орієнтованою системою мотивацій трудового ресурсу дозволяє і нині досягти великих успіхів в прискоренні економічного зростання в країні з обмеженими ресурсами, слаборозвиненими інфраструктурою і системою інститутів.
У цьому розумінні на пристальний аналіз заслуговують окремі аспекти формулювання і реалізації національних стратегій внутрішнього і міжнародного розвитку цієї країни, зокрема - роль держави у захисті національної економіки і характеристика важелів впливу на її параметри за умов збереження ринкового статусу; феномен інституційної обумовленості експансіоністських стратегій міжнародної економічної поведінки Південної Кореї в умовах глобалізації; форм і підґрунтя регулюючого впливу держави на процеси формування конкурентоспроможної національної економіки, а саме: макроекономічного регулювання державою процесів модернізації в умовах глобалізації, державного управління інноваційними процесами; розвитку державою потенціалу національних монополій і ТНК як інструменту експансії на глобальний ринок; механізмів корегування її позицій у глобальному економічному просторі.
Досвід економічного прориву, базованого на реалізації свідомого, ментально-обгрунтованого і ресурсоадаптованого формування інноваційної моделі за певної корекції та урахування національних умов розвитку, на наш погляд, може бути застосований в Україні, зокрема що стосується регулювання державою ринкової національної економіки з метою забезпечення її рівноправного входження в глобальну економічну систему.