МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ПСИХОЛОГІЇ
ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТИ
Кафедра цивільного права та процесу
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Цивільне право»
на тему:
«Спадкування за заповітом»
Виконала:
Студентка ІІ курсу групи ПВ-38
денної форми навчання
Федак Василина Володимирівна
Науковий керівник:
Завідувач кафедри цивільного
права та процесу
Личенко Ірина Олександрівна
Львів – 2022
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ОБ’ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
1.1 Об’єкти цивільного права
Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів [9]
За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:
1) об'єкти, які обертаються вільно;
2) об'єкти, які обмежені в обігу;
3) об'єкти, вилучені з обігу.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям
Цивільного кодексу України " власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.
Ці положення відображені у ЦК України, яка має назву "Оборотоздатність об'єктів цивільних прав". Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає вчинення угод та інших не заборонених законодавством дій щодо таких об'єктів, спрямованих на передачу останніх у межах цивільного обороту. Тобто, обіг не слід звужувати виключно до переходу права власності.
Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступництво. При універсальному правонаступництві до правонаступника в результаті одного акта переходять всі права та обов'язки правоволодільця. Таке правонаступництво має місце при спадкуванні або при реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до особи переходять лише деякі права та обов'язки іншого Це стосується, наприклад, відчуження майна'.
Об'єкти, обмежені в обігу, — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу. Статтею 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено перелік товарів, реалізацію яких дозволяється здійснювати виключно після отримання у встановленому законодавством порядку відповідного дозволу — ліцензії. Згідно з вищенаведеним законом до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами.
Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.
Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно.
Нарешті, слід сказати про необхідність вчинення певних дій для визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку потрібно отримати акт введення в експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт нерухомим майном.
1.2 Суб'єкти цивільно-правових відносин
Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.
До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхніх право- та дієздатності.
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений уній[16, c. 125].
Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: – повна дієздатність; – часткова дієздатність; – мінімальна дієздатність; – обмежена дієздатність; – визнання громадянина недієздатним[16, c. 127].
Повна дієздатність настає з досягненням повноліття – 18 років. Згідно з чинним законодавством у випадку одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам.
Мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було внесено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися цим вкладом до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (усиновителі чи опікуни) [2].
Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.
Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство нездатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи недієздатною, припиняють свою дію. В разі одужання чи значного покращення здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його в дієздатності [17, c. 95].
Якщо громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначеному чинним законодавством.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді.
Правовими ознаками юридичної особи є: – організаційна єдність; – наявність відокремленого майна; – можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; – здатність самостійно нести майнову відповідальність [18, c. 125]
Юридична особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.
Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: – з моменту затвердження статуту або положення; – з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації; – з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.
Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб; державні; колективні; орендні; акціонерні, спільні, за участю закордонних суб'єктів приватні; сімейні; релігійні та ін.
Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи – колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування, будівництва й т. д.).
РОЗДІЛ 2. МАЙНОВІ ПРАВА В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
2.1 Цивільно-правовий аспект реєстрації майнових прав
Незалежно від того, що на законодавчому рівні майнові права визнано об’єктами цивільних правовідносин, у цивільно-правовій теорії питання про можливість визнання таких прав об’єктами донині оспорюється, авторитетні вчені висловлюють серйозні сумніви щодо цього. Слід відзначити, що ця проблема обговорюється переважно в російській цивілістиці (В.А. Бєлов, А.О. Рибалов, І.А. Полуяхтов, Л.А. Чеговадзе); у вітчизняній юридичній науці вона не дискутується Ę вчені обмежуються констатацією того факту, що одним з об’єктів цивільних прав є майнові права (О.В. Дзера, В.Д. Примак, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова тощо).
Відомий правник В.А. Белов заперечує можливість визнання майнового права об’єктом цивільного правовідношення; вчений стверджує, що такими є виключно речі; а всі майнові права (в тому числі речові та зобов’язальні) як складова цивільного правовідношення є об’єктами цивільного обороту. Аналогічну думку висловлює А.О. Рибалов, який вбачає в такому розмежуванні особливий практичний сенс, а майнові права визнає єдиним об’єктом цивільного обороту [20, с.92].
В баченні цих науковців цивільний оборот є оборотом суб’єктивних цивільних прав, а не їх об’єктів майнового походження. Але при цьому В.А. Бєлов, наприклад, зазначає, що «оборот об’єктів цивільних правовідносин (цивільний оборот) це сукупність випадків зміни носіїв суб’єктивних цивільних прав». Зауважимо, що таке тлумачення цивільного обороту врешті може призвести до висновку, що в цивільному обороті об’єкти знаходяться в статиці, а в динаміці перебувають самі суб’єкти. Проте важливішим видається інше, адже з цих слів випливає також і те, що цивільний оборот, за задумом вченого, це оборот об’єктів цивільних правовідносин (курсив С.Ш.). Проте у цій самій праці вчений зауважує, що об’єктом цивільного правовідношення є будь-яка субстанція, яка має відповідне юридичне значення і не співпадає з його суб’єктами, змістом, а також не входить до кола підстав його динаміки». В таке визначення, за словами самого автора, вписується традиційне розуміння об’єкта, яке закріплене в цивільному законодавстві, з пануванням речової концепції [19, с.63].
Але ж із цього слідує висновок, що цивільний оборот як оборот об’єктів цивільних правовідносин є оборотом речей, грошей, цінних паперів, іншого майна, майнових прав. Таким чином, пропоноване вченими розмежування, в якому вони відокремлюють цивільний оборот з його об’єктами (суб’єктивними правами) від цивільного правовідношення з його власними об’єктами (речами та ін.) втрачає сенс. На думку про правильність такого висновку наштовхує і спроба згаданого вченого вивести нормативне визначення поняття цивільного обороту, який у цьому випадку пояснюється як соціальне явище, що виражається в зміні стану приналежності привласнювання одними особами та відчужуваності від інших осіб об’єктів цивільних прав (правовідносин)» [19, с.69].
Отже цивільний оборот вже розглядається як зміна стану приналежності об’єктів цивільних прав (правовідносин), тобто зміна стану приналежності» речей, грошей, майнових прав тощо. Похибка, на нашу думку, спричинена кількома чинниками. Передусім, це прагнення вчених наділити категорію цивільний оборот» якостями статичного явища, яке є результатом чогось», що вже відбулося; про це свідчать і самі словесні конструкції, використані вченими: сукупність випадків» (совокупность случаев»), зміна стану», тоді як очевидно, що слід говорити про процес». Відтак, спроби відокремити об’єкти цивільного обороту і цивільного правовідношення виглядають штучними. До речі, інший зі згаданих вчених І.А. Полуяхтов відзначає, що цивільний оборот є процесом переходу суб’єктивних майнових прав учасників цивільних правовідносин, що ґрунтується на здійсненні причинно обумовлених розпорядчих юридичних вчинків, а стосовно речових договорів Ę розпорядчих односторонніх правочинів»; автор робить висновок, що цивільний оборот співпадає з цивільно-правовою категорією правонаступництва [21, с.38].
Зазначимо, що за такого підходу зі сфери цивільного обороту виключаються будь-які життєві реалії, як-от речі, гроші, цінні папери; якщо в цивільному обороті обертаються виключно права (явища ідеальні), то цивільний оборот також слід вважати категорією абстрактною, яка існує виключно в ідеальному світі. Цікаво й те, що В.А. Бєлов вважає елементами цивільного обороту» купівлю-продаж, міну тощо та позначає їх терміном випадки» (случаи»). Єдине, що може мати на увазі автор під випадками купівлі-продажу тощо» як елементами сукупності», якою є цивільний оборот, Ę це правочини (договори). Відтак, цивільний оборот мав би вважатися сукупністю правочинів (договорів) з відчуження майна, передання його в користування тощо. Якщо виходити з такого уявлення, то ми неминуче дійшли б висновку, що цивільний оборот (як сукупність правочинів) є підставою виникнення цивільних правовідносин. Але ж позиції автора досліджуваної думки, цивільний оборот є радше наслідком, оскільки означає «зміну носіїв прав». Важливо, щоб, досліджуючи категорію «цивільного обороту», ми не виходили за межі площини цивільного права, в якому купівля-продаж це правовідносини, а не випадки». Об’єктом таких правовідносин є речі (та майнові права), цього не заперечує й згаданий автор. Якщо правовідносини купівлі-продажу, міни тощо є елементами цивільного обороту, то об’єктами цивільного обороту є об’єкти купівлі продажу, міни тощо, тобто об’єкти цивільних правовідносин (речі, гроші, майнові права тощо). Такий висновок видається природним, адже цивільний оборот це цивільні правовідносини, які опосередковують рух, обертання майнових цінностей (об’єктів) в суспільстві, відображають динаміку майнових відносин і регулюються нормами зобов’язального права. Доцільно нагадати також, що певна група вчених притримуються думки, що виключно лише майнові права (враховуючи й право власності), а не речі, підлягають відчуженню й виступають об’єктами правовідносин [22, с.26; 5, с.19].
Такий підхід виділяє в якості єдиного об’єкта суб’єктивні майнові права й усуває зі сфери об’єктів будь-які інші явища. Це спірна позиція, яка ґрунтується на моністичній теорії об’єкта і не відповідає усталеному погляду на об’єкти цивільних правовідносин як певну сукупність явищ, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (плюралістична теорія об’єкта). Більшість російських та українських вчених розглядають майнові права в системі об’єктів цивільних прав (правовідносин); а в працях А.С. Брітвіна, В.А. Лапача, А.Н. Лисенка, А.С. Яковлєва та деяких інших правознавців проблема майнових прав як об’єктів вивчається досить докладно. В юридичній науці виділено дві течії, що сформувалися в поглядах на систему об’єктів: моністичну та плюралістичну. Нині, як відомо, переважає плюралістична, однак яскраво вираженою була й моністична тенденція теорії цивільно-правового об’єкта, яка відстоювала ідею єдності, визначаючи його виключно через якусь одну категорію. В межах моністичної теорії різні автори називали об’єктами цивільних прав різноманітні предмети і явища. Прихильники традиційних поглядів (більшість вчених) відстоювали думку, що єдиним об’єктом є річ, за що звинувачувалися опонентами у штучному звуженні кола об’єктів. До об’єктів цивільних прав відносили також сили блага, осіб, дії осіб тощо.
Засновником моністичної теорії об’єкта вважається Я.М. Магазинер; досить ґрунтовно її обстоював свого часу О.С. Йоффе, однак згодом цей вчений погодився з думкою про множинність об’єктів цивільного правовідношення. Прибічників моністичної концепції серед вчених радянських часів було не так багато С.Н. Братусь, Д.М. Генкін, Б.С. Никифоров та деякі інші. З позиції авторів протилежної думки (9, с.48; 10, с.13) існує певна сукупність явищ, які є об’єктами цивільних правовідносин. Скажімо, В.М. Хвостов відносив до таких об’єктів: власну особистість, речі, інших осіб, їхні дії, продукти духовної творчості .Плюралістичні теорії об’єкта правовідношення також розроблялися в юриспруденції радянської доби такими вченими, як М.М. Агарков, Н.Г. Александров, С.И. Вильнянский, М.В. Гордон, С.Ф. Кечекьян, О.А. Красавичков, И.Б. Новицький, В.И. Серебровський, Л.С. Явич тощо. Плюралістична теорія об’єкта цивільних правовідносин панує не лише в науці, вона знайшла своє відображення в сучасних кодифікаціях, насамперед, у країнах СНД. Найґрунтовніше систему об’єктів цивільних прав дослідив російський правознавець В.А. Лапач. Цей вчений відзначає, що об’єкти цивільних прав являють собою ієрархічно структурно-впорядковане системне ціле, що наділене власною якістю і самостійністю стосовно його складових елементів. Автор розглядає систему об’єктів цивільних прав як необхідне, доцільне, структурно впорядковане відносно самостійне, гомоморфне системі цивільного права та об’єктивній дійсності об’єднання за змістовною підставою частин (правових цілих), які являють собою узагальнення юридично значимих ознак, властивостей та якостей предметів і явищ об’єктивної і правової дійсності, які виступають у якості об’єктів суб’єктивних прав і матеріальних об’єктів правових відносин [13, с.200] .
Зазначимо, що специфіка поглядів цього науковця полягає в тому, що він виключає з числа об’єктів ті блага, які не наділені ознакою оборотоздатності (особисті немайнові блага та ін.) і відносить до цієї системи лише майнові блага та нематеріальні блага, пов’язані з майном». Системний характер правової моделі об’єктної дійсності», на думку вченого, виявляється, передусім, у тому, що вона обіймає весь можливий спектр реалій, з приводу яких складаються відносини предмета цивільно-правового регулювання на даному етапі соціально-економічного розвитку суспільства. Системність сукупності об’єктів виявляється в кількох аспектах. По-перше, їй притаманна самостійність, яка полягає в тому, що вона інтегрує в собі весь регулятивний потенціал окремих видів об’єктів, створюючи загальну передумову існування та реалізації суб’єктивних цивільних прав; жоден окремо взятий об’єкт такою якістю не наділений. В.А. Лапач називає цю властивість системи об’єктів загальною об’єктною передумовою правоздатності» фізичних та юридичних осіб. По-друге, ця система здатна до самопереформування перерозподілу змістовного та функціонального навантаження серед своїх складових частин. Так, у разі, коли виявилася недостатність нормативних правових засобів для адекватної характеристики існуючих об’єктних явищ (енергетичних ресурсів і подібних), система самостійно компенсувала це, підвівши такі об’єкти в цілях обороту під поняття речей через критерій товарності». По третє, вона здатна до самоорганізації; так, в межах сукупності об’єктів (як системи) утворюються нові елементи, встановлюються нові взаємозв’язки, перерозподіляється навантаження між старими й новими елементами [24, с.20].
ЦК України у ст.177 називає об’єкти цивільних прав у такій послідовності: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. З аналізу цієї правової норми, а також ст.190 ЦК України, яка визначає поняття і склад майна, можна дійти висновку, що законодавець прагне навести об’єкти у взаємозв’язку та логічній послідовності, формуючи певну впорядковану систему. Так, найзагальнішим є поняття об’єкта» цивільних прав, яке виступає родовим; видові поняття об’єктів представлені: матеріальними та нематеріальними благами. Важливо, що законодавець, позначаючи види об’єктів, використовує саме терміни «матеріальні» та нематеріальні», а не майнові» та немайнові» блага. За такого підходу речі та майнові права виявляються в різних видових категоріях об’єктів (матеріальній та нематеріальній). Зважаючи на те, що майновість» (майновий характер) блага означає можливість його адекватної грошової оцінки, за критерієм майновості вказана сукупність явищ розподілялася б інакше, майнові права виявилися б в одному видовому переліку з речами.
На підставі аналізу практики застосування положень чинного законодавства у сфері реєстрації майнових прав виявлено тенденцію до зменшення питомої ваги державного компонента у правовій природі реєстрації в сучасних умовах розвитку публічного управління. Якщо на первинних етапах реєстраційні дії здійснювалися виключно в державному реєстрі, силами державних службовців та під контролем повноважних державних органів, то на сьогоднішній день відмічено зміни такого підходу: повноваження з реєстрації прав на нерухоме майно були делеговані приватним нотаріусам, обмеження прав можуть реєструватися приватними нотаріусами, а реєстрація місця проживання залишилася у віданні органів місцевого самоврядування. Таким чином, спостерігається перехід від суто державної реєстрації до концепції публічної реєстрації, що передбачає децентралізацію механізмів формування реєстрів.[12]
Доведено, що процедура державної реєстрації передбачена законодавством в широкому колі суспільних відносин, завжди має на меті засвідчення певних фактів, статусів або окремих прав, однак може виконувати окремі незалежні функції. Серед таких функцій пропонується виділяти такі: інформаційно-статистична (використання наявних даних у процесі здійснення функцій держави); управлінська (спосіб впливу держави на формування та розвиток публічно-правових суспільних відносин; інвентиразаційно-технічна та функція індивідуалізації (здійснення контролю за технічним станом окремих об’єктів, їх граничною кількістю тощо; наділення предмета реєстрації унікальним номером, що дозволяє відрізнити його від аналогічних предметів); функція визначення перебігу часу (визначення моментів початку періоду або спливу терміну); протекційна (забезпечення стійкості відносин, попередження правопорушень).[16]
Доведено, що державна реєстрація як юридична конструкція має подвійну юридичну природу, виступаючи як елементом фактичного складу у майнових відносинах, так і публічною процедурою з відповідним адміністративно-правовим режимом. За обома напрямками державна реєстрація виконує відповідні функції: управлінську, інформаційно-статистичну, інвентиразаційно-технічну та функцію індивідуалізації за публічним напрямком; функцію визначення перебігу часу та протекційну функцію за приватним напрямком.[12]
Визначено, що методологія наукового дослідження реєстрації майнових прав у цивільно-правовому аспекті повинна виходити з якнайширшого тлумачення поняття «майнові права». Враховуючи специфіку об’єктів цивільного права (широке коло таких об’єктів та їх неоднорідність) важливим для науки цивільного права є визначення глобальних закономірностей та формування широких узагальнень для забезпечення загального характеру норм цивільного права в подальшому. Аргументовано, що під майновими правами слід розуміти будь-які цивільні права щодо об’єктів, які мають економічну значущість, такі як речові права, майнові права інтелектуальної власності тощо. У межах дослідження проаналізовано сучасні тенденції щодо здійснення централізованої реєстрації цивільних прав в Україні та зарубіжних країнах. Визначено, що єдина централізована система реєстрації майнових прав на сьогоднішній день є вибором більшості держав у світі. З’ясовано, що система гарантій та практичних засобів забезпечення стабільності відносин власності зазнала значної еволюції, а найрезультативнішим способом захисту речових прав на майно загалом є система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно органами держаної реєстрації прав. Визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Функціонування єдиної централізованої системи реєстрації майнових прав важливе для забезпечення стабільності майнового обороту та належної підтримки цивільно-правових відносин .[14]
Державна реєстрація майнових прав відіграє важливу роль у процесі реалізації функцій держави стосовно захисту прав власників, виступає гарантією здійснення такого захисту, офіційного визнання і юридичного закріплення прав власності фізичних і юридичних осіб на об’єкти нерухомого майна. Функціонування єдиної централізованої системи реєстрації майнових прав важливе для забезпечення стабільності майнового обороту та належної підтримки цивільно-правових відносин. Процес становлення в Україні системи реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна на даний час проходить якісно нову стадію свого розвитку, однак неможливим є одноманітне вирішення всіх наявних проблем у цій сфері. Однак, створювана система має забезпечити існування досконаліших механізмів гарантування і захисту прав власників нерухомості. Доведено, що значення єдиної системи реєстрації майнових прав не обмежується виключно захистом прав власників. Функції централізованої системи державної реєстрації речових прав та їх обтяжень є значно ширшими. Серед функцій системи реєстрації майнових прав виділено функції попередження правопорушень, контролю за оподаткуванням, інформаційно-статистичну функцію. З’ясовано, що до недавнього часу категоріальний апарат окремих нормативно-правових актів містив терміни «обтяження» і «обмеження» на позначення одного й того ж правового явища. Однак, шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України» в лютому 2010 р. термінологічна плутанина була ліквідована і єдність термінології була встановлена з обранням варіанту «обтяження» на позначення юридичних обмежень речового права. Проте положення земельного законодавства, зокрема Земельний кодекс України, до сих пір містять обидва терміни, які вживають паралельно.[14]
Законодавцем не обрано єдиного підходу до визначення обтяжень речових прав, адже, якщо щодо нерухомого майна обтяження визначаються через додаткові обмеження для власника права, то, у свою чергу, обмеження рухомого майна визначені через дуалістичну формулу додаткових прав обтяжувача та додаткових обов’язків боржника. Зрозуміло, що такі відмінності зумовлені різною природою рухомого та нерухомого майна, однак відсутність консолідованого законодавчого підходу до визначення обтяжень перешкоджає коректному з’ясуванню їх ознак, дійсного кола та місця в системі правореалізації. Обтяження речових прав на нерухомість передбачають для власника тимчасові або постійні додаткові обов’язки враховувати певні обставини при вчиненні правочинів з нерухомістю, то обтяження рухомого майна одночасно передбачають певний об’єм прав обтяжувача щодо даного рухомого майна. У чинному законодавстві України передбачено реєстрацію обтяжень майна в низці державних реєстрів, множинність яких пов’язана з необхідністю врахування особливого правового режиму об’єктів, стосовно яких впроваджується обтяження. Головне значення має юридична класифікація майна на рухоме та нерухоме. Визначено, що державна реєстрація майнових прав є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою майнового права та є елементом в юридичному складі, який призводить до виникнення окремих майнових прав. Реєстрація окремих майнових прав і їх обтяжень є необхідною умовою, з якою закон пов’язує виникнення даних прав, однак реєстраційні дії мають розглядатися у нерозривному зв’язку з тими юридичними фактами, на підставі яких виникають майнові права суб’єкта, а державна реєстрація окремо не може бути способом набуття майнового права.[14]
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як вже зазначалося вище являє собою централізовану інформаційну систему, що містить дані щодо майнових прав на об’єкти нерухомості та їх обмежень, суб’єктів даних прав, окремі кількісні та технічні характеристики об’єктів нерухомості, кадастровий план земельної ділянки, а також дані про вчинені щодо таких об’єктів правочини.[14]
Визначено, що Цивільним кодексом прямо не передбачено державної реєстрації прав на рухоме майно, однак чинне цивільне законодавство містить ряд норм, що дозволяють говорити про певне правове регулювання державної реєстрації майнових прав на рухоме майно. Доведено, що державна реєстрація майнових прав на рухоме майно та їх обтяжень врегульована законодавством і має місце на практиці. Відповідність завдань державної реєстрації майнових прав на рухоме майно загальній меті проведення державної реєстрації вказує на важливість ведення відповідних реєстрів з дотриманням принципів об’єктивності, публічності та відкритості. Результати дослідження визначають напрями та методологію подальших досліджень у сфері державної реєстрації майнових прав на рухоме майно. З’ясовано, що розміщення персональних даних в єдиному електронному реєстрі, інформація в якому має статус відкритої, як таке не порушує прав осіб на захист персональних даних. У той же час інформація, що міститься в Державному реєстрі прав, може мати статус конфіденційної, а її захист повинен забезпечуватися державою шляхом вживання заходів технічного, організаційного та юридичного характеру. Механізм забезпечення відповідного рівня захисту персональним даним, що містяться в Державному реєстрі прав, потребує конкретизації та вдосконалення, а отже має актуальний характер як предмет дослідження в межах науки цивільного права.[12]
Аргументовано положення, що дії щодо отримання майнових прав на нерухомість є такими, що висловлюють згоду на публікацію персональних даних власника таких прав із метою захисту його майнових прав.Аргументовано думку, що існуючі тенденції діджиталізації системи реєстрації майнових прав вимагає ефективної колаборації представників державної влади та ІТ-спеціалістів у питаннях впровадження інноваційних рішень у процеси реєстрації майнових прав. Використання переваг блокчейн-технологій може забезпечити вихід на новий рівень захисту інформації в межах Державних реєстрів, стати вагомим інструментом боротьби з рейдерством на корупцією в питаннях виникнення та переходу речових прав на нерухомість в Україні. Завдання покращення технологічного функціоналу доступу до Державного реєстру та формування прозорих умов користування реєстром нотаріусами та реєстраторами повинно висуватися перед представниками виконавчої влади, а його вирішення дозволить забезпечити сприятливе середовище для ефективного функціонування Державного реєстру прав та інших реєстрів[14]
ВИСНОВКИ
Дослідивши тему курсової роботи, я дійшла до висновків, які виклала нижче. Отже, Значення, місце та сприйняття суспільством поняття «фізична особа» за останнє десятиріччя наповнилось більш глибоким змістом, ніж у період комунототалітаризму. Поняття прав людини, імплементації норм міжнародного права до національного законодавства наповнює більш значимим змістом це поняття. Частішають у судовій практиці з цивільних питань рішення, стосовно захисту та забезпечення невід'ємних прав людини, особи, громадянина. Але, на жаль, такі прецеденти ще не мають стійкої тенденції до всеохоплюючої практики. Поняття делікту (відшкодування збитків) фізичним особам ще, здебільшого, носять поодинокий характер, базуючись на горезвісному, так званому «залишковому принципі». До матеріальних об’єктів належать речі, в тому числі гроші, цінні папери, інші речі, а також інші матеріальні блага; очевидно, що всі вони є речами; всі речі є майном, отже всі ці об’єкти є майновими. До нематеріальних об’єктів належить більш різнорідна сукупність: майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші нематеріальні блага. В цій сукупності можна виділити два підвиди об’єктів: майнові (майнові права, результати робіт, послуги) та немайнові (інформація, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інші нематеріальні блага, в тому числі особисті немайнові блага). Підсумовуючи зазначимо, що для цивільного права має значення поділ системи об’єктів за критерієм матеріальності» (матеріалізованості), бо він дозволяє визначити, на які з них можливо поширити режим речей і застосовувати класичні правові конструкції речового та зобов’язального права. Диференціація ж об’єктів за критерієм майновості» слугує окресленню кола тих благ, які наділені ознаками оборотоздатності. Завершеність структуризації системи об’єктів вимагає використання обох цих критеріїв. Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринкової економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, підприємств, установ, громадських та інших організацій.
Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 80 ЦК України: юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною право дієздатністю. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїм діям набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Відповідно до ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40-44, Ст.356.
3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про внесення змін до деяких законів України щодо кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю» від 01.01.2020 р
4. Про підприємництво: Верховна Рада України; Закон України від 22 вересня 2011 р. № 3773- VІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 19-20. — Ст. 179.
5. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» 10.10.2022
6. Гришин С. А. Щодо визначення поняття «майно» у цивільному та господарському праві України
7. Дзера О.В., Кузнецова Н.С. Цивільне право України. —Книга перша. — К., 2002.
8. Заіка Ю. О. Українське цивільне право: навч. посіб. / Ю. О. Заіка.-2008.-367 с.
9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України ТОМ 1, 2011р. — Ст. 507.
10. Підопригора О.А., Д.В. Боброва Д.В., Загальна теорія цивільного права: підручник - К., 1992.-454 с.
11. Харитонов Є.О.,Старцев О.В. «Цивільне право України».-2007,С.139-141,151-158.
12. Щенникова Л.В. Значення категорії «об'єкт цивільних прав» для практичного цивільного законодавства / / Законодавство. 2004. № 11.
13. P. О. Стефанчук Цивільне право України. Навчальний посібник [Електронний ресурс].
14. Непомящая І. О. Цивільно-правовий аспект реєстрації майнових прав. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2021.
15. Н.І. Горбаль, Л.В. Смерека, О.З. Микитин Національний університет “Львівська політехніка”
16.. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 113.
17. Кравчук В. М. Ознаки та поняття юридичної особи // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. – К., 1999. – Т. 12. – С. 625-637.
18. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. – К. : ДП “Юридичне видавництво “Аста”, 2004. – 328 с.
19. Белов В. А. Обєкти цивільного права Статут, 2007. Ę С. 6Ę77.
20. Рібалов А. Л.Обєкти цивільного обороту : сб. ст. Ę М. : Статут, 2007.
21. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А.Бірюкова,
Ю.О.Заїки. – К.: Істина. - 2007. – 224 с
22. . Красавчиков О. А. / О. А. Красавчиков // Питання цивільного трудового права і цивільного процесу.: 1975
23. . Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. СпасибоФатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. —С. 301–348.