Міністерство освіти і науки України
Фаховий коледж економіки, права та інформаційних технологій
Західноукраїнського національного університету
Циклова комісія юридичних та
суспільно – гуманітарних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
Спадкування за законом
Виконав:
Студент групи ПРт-41
А.І.Михайлюк_______
Науковий керівник:
к.і.н. О.Й.Парнета
___________________
Оцінка
___________________
Тернопіль 2020
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 . Загальні положення про спадкування………………………..10
1.1Спадкування за законом : поняття та нормативно – правове регулювання
РОЗДІЛ 2. Особливості спадкування за законом…………………………..11
2.1 Черговість…………………………………………………………………….12
2.2 Спадкування за правом представництва…………………………………...14
РОЗДІЛ 3. Здійснення права на спадкування……………………………...15
3.1 Прийняття спадщини………………………………………………………..15
3.2 Відмова від прийняття спадщини…………………………………………..16
3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України про спадкування за законом…………………………………………………………………………...17
Висновки………………………………………………………………………...21
Список використаної літератури…………………………………………….23
ВСТУП
Надзвичайно важливе значення в житті кожної людини займає спадкове право. Кожне покоління людей упродовж свого життя намагається накопичити певні матеріальні блага, а також набути власні нематеріальні активи, щоб забезпечити благополуччя своєї родини та майбутнє наступного покоління для гідного продовження роду та їх матеріального статку З виникненням у суспільстві права власності людство створило умови розвитку спадкового права, яке по суті є могутнім стимулятором дій до праці і вдосконаленням сутності та змісту життя людини. Право спадкування сприяє безперервності зв'язків кровного споріднення, надійності шлюбних відносин і зміцнення сім'ї.
Актуальність теми. З прийняттям Конституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного стану забезпечення прав суб’єктів спадкових правовідносин. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України. Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України, а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про успадкування» від 24 червня 1983 року (із змінами внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року)» містить корінні роз’яснення щодо практики застосування окремих норм права спадкування за законом. Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Важливим є також питання охорони інтересів спадкодавця, виконання його волі, якщо вона була заявлена у заповіті, оскільки останнім часом цьому питанню приділяється незначна увага.
Проблемам спадкового права приділено значну увагу у працях таких вчених як, Бірюкова І.А, Харитонова Є. О. , О.В. Дзери, , Ю.О. Заіки, Т.П., Я.М. Шевченко, Шевчук Л.В., Фурса Є.І та С.Я. Спеціального системного дослідження цієї теми в Україні не проводилось, оскільки більшість досліджень присвячувались лише матеріальним аспектам спадкового права.
Мета і завдання дослідження. Основною метою цього дослідження є правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань:
- проаналізувати всі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до розуміння спадкових правовідносин з метою об’єктивного їх розгляду та вивчення;
- на підставі узагальнення та аналізу нотаріальної і судової практики встановити нотаріальну та судову процедуру охорони і захисту прав спадкоємців;
Об'єктом дослідження є спадкові правовідносини, які виникають у процесі правомірної реалізації спадкових прав в нотаріальному процесі, а також у зв'язку з правопорушеннями, що розглядаються в цивільному процесі.
Предметом дослідження є спадкування за законом.
Структура дослідження та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 24 сторінки друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. Загальні положення про спадкування
Спадкування– це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України)[1].
Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) складає підгалузь спадкового права.
Спадкове право- це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб. Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України[1] .
Юридичні гарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючими спадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України «Про нотаріат», в інших законах та підзаконних актах.
З 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України , прийняття якого не могло не вплинути на центральний інститут цивільного права - права власності і, відповідно, на інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України «Спадкове право» чітко систематизовані в семи главах: «Загальні положення про спадкування», «Спадкування за заповітом», «Спадкування за законом», «Здійснення права на спадкування”, «Виконання заповіту» , «Оформлення права на спадщину», «Спадковий договір» [7, с.52].
Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це - безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.
Спадкування буває двох видів:
спадкування за заповітом;
спадкування за законом[3,с.32].
Законодавець надає перевагу спадкуванню за заповітом в якому особа може висловити свою волю щодо розпорядження належним їй майном на користь будь-якої іншої особи.
Заповіт - юридичний акт, який включає в себе одностороннє розпорядження фізичної особи, зроблене у встановленій законом формі, про те, що має бути зроблене після її смерті і, головним чином, по відношенню передання її майна на користь певних осіб та виконання спадкоємцями встановлених заповідачем обов’язків. За Законом України «Про нотаріат» заповіту навіть при житті заповідача надано особливу охорону від поширення відомостей про його зміст і факт посвідчення[2].
Суб’єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець
Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Об’єктом спадкових правовідносин є склад спадщини, тобто права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (її ще називають “спадкове майно” або “спадкова маса”). Об’єкти бувають майнового (речі, майнові права та права вимоги) та немайнового (авторське право на опублікування і розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди, право на одержання диплому за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, виключне право на винахід, промисловий зразок, корисну модель на підставі патенту) характеру[5,с.14].
Законодавець передбачає низку особливостей переходу майнових прав спадкодавця, а саме:
право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч.1 ст.1225 ЦК України);
до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені (ч.2 ст.1225 ЦК України);
до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (ч.3 ст.1225 ЦК України);
суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (ст.1226 ЦК України);
суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст.1227 ЦК України);
переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях (ч.1 ст.1230 ЦК України);
право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч.2 ст.1230 ЦК України);
право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ч.3 ст.1230 ЦК України)[1].
До спадкоємця переходять і обов'язки:
відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем (ч.1 ст.1231 ЦК України);
відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя (ч.2 ст.1231 ЦК України);
сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч.3 ст.1231 ЦК України).
При цьому, майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. Крім того, за позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину[9,с.23].
Законодавець покладає на спадкоємців також обов’язок відшкодувати:
розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця;
витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за 3 роки до його смерті.
При цьому, спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов’язків, так як спадщина приймається не в частині, а в цілому.
Відповідно до ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) особистісні права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які припиняються смертю одного з них.
Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.
Відкриття спадщини - це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. До обставин, що викликають відкриття спадщини закон відносить (ст.1220 ЦК України):
смерть особи;
оголошення особи померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, так як на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна[1].
Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України).
Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті, якщо особа померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове право ніякого значення не надає.
Певною особливістю наділене спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі). Так, законодавець в ст.1228 ЦК України встановлює два способи розпорядження правом на вклад у банку (фінансовій установі):
складання заповіту;
здійснення відповідного розпорядження банку (фінансовій установі).
При цьому, заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо: а) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; б) заповіт стосується усього майна спадкодавця[4, с.38].
1.1.Спадкування за законом : поняття та нормативно – правове регулювання.
Спадкування за законом відбувається у наступних випадках, якщо:
спадкодавець не залишив заповіту;
заповіт визнано недійсним;
заповідана лише частина майна або заповіт визнано недійсним в одній з частин;
спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;
спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;
спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування як негідний за законом.
На законодавчому рівні питання спадкування урегульоване
Цивільним кодексом України, також Законом України «Про нотаріат»,крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про
судову практику у справах про спадкування» та іншими
нормативно-правовими актами[8,с.12].
РОЗДІЛ 2. Особливості спадкування за законом
При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.
Спадкоємцями за законом не мають права стати :
1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;
2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку, а також за інших обставин зазначених у ст.1224 ЦКУ.
Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним[11, с.132].
Число спадкоємців за законом визначається за такими підставами, як: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі.
Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася,матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був безпорадним.
2. 1 Черговість спадкування за законом
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного Кодексу.
Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані[17,с.87].
ЦК України встановив п'ять черг спадкоємців.
До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
В другу чергу спадкоємців включено рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері.
Рідні дядько та тітка спадкодавця мають право спадкувати в третю чергу.
До числа спадкоємців четвертої черги включено осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Порядок встановлення ступеня споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, але народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
До п'ятої черги включено і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім'ї. А утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування[19, с.14].
На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи:
1.Довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку із втратою годувальника;
2.Копія рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні містити дані про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. Непрацездатність утриманця, пов’язана з віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність, пов’язана зі станом здоров’я - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи[13, с.45].
Усиновлені та їх нащадки по відношенню до усиновителів та їх родичів прирівнюються у всьому комплексі прав та обов'язків до родичів за походженням. Тому вони входять до кола спадкоємців по закону.
Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. В той же час батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.
Якщо ж за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги.
У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах (як спадкоємці другої черги).
2.2 Спадкування за правом представлення
Ще однією особливістю в порядку спадкування за законом є спадкування за правом представлення, тобто в разі смерті спадкоємця по закону після прийняття спадщини, то цю частину спадщини спадкують визначені родичі:
1) внуки і правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
2) прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
3) племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;
4) двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини[22,с.33].
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
В межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними. Але спадкоємці можуть змінити розміри часток когось з них як шляхом усної домовленості (стосовно рухомого майна), так і шляхом укладення відповідного договору (стосовно нерухомого майна).
РОЗДІЛ 3. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ
3.1 Прийняття спадщини
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини[21, с.76].
Подання заяви про прийняття спадщини
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.[11,с.123]
Строки для прийняття спадщини
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців
Прийняття заповідального відказу
Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини одержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв[3,с.45].
Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого в Цивільному кодексі , не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець,який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини[15,с.33].
3.2 Право на відмову від прийняття спадщини
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття[14, с.36].
Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи
Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь[18, с.87].
Правові наслідки відмови від прийняття спадщини
Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом[17,с.45].
3.3 Інші умови передбачені в Цивільному Кодексі України про спадкування за законом
Перехід права на прийняття спадщини
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Відумерлість спадщини
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 Цивільного Кодексу. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі[20,с.12].
Переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі
Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
Перерозподіл спадщини
Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію[16,с.44].
Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у визначені строки, позбавляється права вимоги.
Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі[13, с.43].
Охорона спадкового майна
Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.
Охорона спадкового майна триває до закінчення строку,встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.
Управління спадщиною
Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.
Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.
ВИСНОВОК
Підсумовуючи курсову роботу я можу зробити наступні висновки-інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права.З іншого боку, спадкування — це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спадкового права в сучасних правових системах і в системі цивільного права нашої країни — один із найважливіших.
Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Усі питання, пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішується державними нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.
Державні нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку померлого з них у спадковому майні. Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкодавців, які прийняли спадщину.
Правовий аналіз найбільш поширених підстав звернення до цивільного судочинства зумовлений наступним збільшенням гарантій охорони прав спадкоємців, кредиторів та інтересів спадкодавця. Для досягнення зазначеної мети у дослідженні зосереджено увагу на вирішенні основних завдань. Також спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.
Розширення кола спадкоємців за законом, є, без сумніву, прогресивним кроком на шляху удосконалення спадкових правовідносин, оскільки ЦК УРСР 1964 р. не повною мірою забезпечував права та законні інтереси громадян. Можливість скорочення числа випадків закликання держави до спадкування за наявності родичів спадкодавця навіть самого найвіддаленішого ступеня споріднення значною мірою сприяє становленню громадянського суспільства, а також укріпленню й розвитку основних засад цивільного законодавства. Однак слід бути відвертим, визнаючи той факт, що в такому значному розширенні кількості черг спадкоємців за законом є і негативні моменти. По-перше, досить проблематичною вбачається можливість встановлення самого місцезнаходження віддалених родичів, що може викликати труднощі зі вступом у спадщину у спадкоємців наступної черги, які були присутніми у місці відкриття спадщини, оскільки нотаріус може вимагати доказів відсутності вступу у спадщину попередньої черги. По-друге, зазначені особи могли не тільки не піклуватися про спадкодавця, а й взагалі не знати про його існування, що також викликає сумніви з приводу доцільності закликання їх до спадкування. І насамкінець, таке розширення безумовно спричинить багато суперечок щодо спадщини, оскільки право на спадкування за законом отримає значно більше коло осіб, тому буде значно більшою і кількість зацікавлених осіб в оспорюванні заповіту та більше можливостей оспорити вступ у спадщину.
ЛІТЕРАТУРА
Нормативно – правові акти:
1.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України 18.12.2016
Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
2. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 // Відомості Верховної Ради України. - 1993.- № 39.- Ст. 383.
Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12
Підручники та монографічна література
3.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна час тина. Навч. посіб. – К.: Наук. думка, 2000.- 304 с.
4.Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне право. Частина перша: Курс лекцій. – К.: НАВСУ, 2001. – 196 с.
5.Васильченко В.В. Визначення поняття спадкового права в об’єктивному значенні / Юридичний вісник. – 2003.- № 3.- С. 114-120.
6.Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. —Запоріжжя, 1999. - 135 с.
7.Гримм Д.Д. Лекции по догме римскаго права. — Петроград. 1916. — С. 409; Дорн Л.Б. Догма римскаго права. — Казань. 1881. — С. 599—600; Ефимов
8. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія / МВС України НАВСУ.- К., 2004.- 279 с.
9.Заіка Ю.О. Деякі проблеми спадкового права // Вісник НАВСУ. – 2003. - №3.- С. 149-153.
10.Заіка Ю.О. Зміна черговості при спадкуванні за законом // Підприємництво, господарство і право. – 2004.- №7.- С. 12-14.
11.Заіка Ю.О. Спадкування за законом за новим ЦК України // Вісник прокуратури. – 2003.- №7.- С. 15-17.
12.Заіка Ю.О. Усунення від спадщини за проектом нового ЦК України // Вісник НАВСУ.- 2000.- №4.- С.24-28.
13.Фурса Є. Основні терміни спадкового права // Підприємництво, господарство і право. – 2003. -№3.- С. 40-43. 17.Фурса С.Я, Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. – К: Атіка, 2002 – 496 с.
14.Цивільне право України: Академічний курс: Підручн.: У 2 томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Ін Юре, 2003.- 620 с.
15.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 2.- 640 с.
16.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Н.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 2.- 640 с.
17.Цивільне право України / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О.Заіки. – К.: Істина, 2004.-224 с.
18.Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -448 с
19.Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2004. – 776 с.
20.Цивільний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. -472 с.
21.Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.- 208 с.
22.Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу. – Вісник Чернівецького ун-ту. Вип. 48 – 1999.- С.48-51.