Інсценізація уривку з роману "Кохання Ангела" Віолети Фіалки Дійові особи: Андрій Софія Мати Андрій і Софія виходять із залу Софія(кричучи): Я все бачила! Варто було зайти на Інтернет-сторінку каналу 24, і я до самісінького ранку не могла відійти від комп’ютера. Усе, що робилося на Майдані, безперервно показували з даху якогось будинку, і вся ваша штурханина виглядала, неначе хвиля. А я шкодувала, що не намалювала на твоїй касці якийсь знак, щоб тебе відрізняти серед решти протестувальників. Андрій: Добре, що не намалювала! Не бачитимеш мене на екрані, менше переживатимеш. Софія: Так не справедливо. Нічого не знаючи, я не зможу підтримати тебе. Андрій: Серденько, усе, що ти хочеш, я тобі розповім без вагання. Звичайно, минулої ночі я стояв у перших рядах, поруч зі щитами, під Будинком профспілок. Бійка там була справжня, беркут навмисне бив нас по ногах з-під щитів, і мені також дісталося. А потім наші хлопці поливали водою тих бійців, що стояли ближче до сцени. Тому й мене також намочили, але я був таким злим, що так і проходив до ранку в замороженому одязі. Усе, що на мені зараз вдягнуте, це вже мені друзі знайшли, і я передягнувся. Багато наших постраждало. Зі сцени постійно кричали беркутівцям, щоб вони не йшли проти власного народу, але ті, ніби глухарі, робили свою справу, тай по всьому. Софія: Мені так тебе шкода, любий. Давай присядемо чи ти хочеш підійти до самого пам’ятника Шевченку? Андрій: Я просто хотів відпочити в цьому парку, адже тут тихіше, а в мене після ночі голова розболілась. Андрій і Софія сідають на сходи, дівчина бере хлопця за руку, обіймає його та торкається губами його чола Софія: Андрійчику, та ти ж увесь гориш. Андрій: А мені здалося, що я просто змерз. Софія: Ходімо швиденько до мене додому! Тобі лікуватись потрібно. Добре відлежатись і відігрітись, бо ще схопиш запалення легень, і хто тоді буде мене захищати? Андрій пригортає до себе Софію і цілує Андрій: Я піду тільки в тому випадку, якщо ти мене влаштуєш не як пана, а десь на кухні чи в коридорі, щоб моєї присутності не було помітно. Софія: Гаразд, уночі підеш спати на кухню, а вдень лежатимеш на моєму ліжку. Ти хворий, тому не сперечайся. Андрій: Як скажеш, Сонечко, але мені немає часу розлежуватись. Температура спаде, і я піду на Майдан. У нас так половина хлопців ходить, у одного горло болить, у іншого нога. Ліків наковталися – і знову до роботи, бо вороги лише того й чекають, щоб ми на морозі похворіли та розбрелись по домівках. Софія бере Андрія під руку Андрій: Але ще хвилинку. Хочу дещо запитати. Кому це пам’ятник стоїть? Вірніше, хто на ньому сидить?(показує рукою на пам’ятник) Софія: Це дуже важливий пам’ятник. Михайлу Грушевському. Першому президенту Української Народної Республіки, відразу після революції у 1917 році. (показуючи рукою)А позаду пам’ятника – друга частина університету імені Тараса Шевченка. А он там далі білі колони – це Будинок учителя. (пригортається до Андрія) Андрій: Зрозуміло, сьогодні в тебе немає особливого настрою щось розповідати. Софія: Ходімо. Андрій та Софія піднімаються зі сходів та прямують до сцени Відкривається завіса З правого боку сцени стіл застелений білою скатертиною, на столі – ноутбук, книги і дві корзини – корзина з фруктами та корзина з ліками. З обох боків столу стоять стільці. З лівого боку сцени стоїть вішалка для одягу Мати в цей час сидить на кріслі та гортає стрічку новин у ноутбуці Звучить дзвінок у двері Мати виходить за куліси «Відкриває» двері, до кімнати заходять Софія з Андрієм Софія: Мамо, це Андрій, про якого я тобі розповідала. Здається, він застудився на Майдані, і мені потрібно якомога швидше його підлікувати. Мати: Ну от до чого влада регіоналів доводить наших дітей. Та нічого, роздягайтесь, зараз розберемось, чим вас лікувати. Софія та Андрій знімають верхній одяг Андрій: Дякую вам! Але ви сильно не переймайтесь, нічого страшного немає. Мати: Доню, веди гостя до столу , я поставлю щось на стіл поїсти. Мати виходить за куліси Софія: Ходімо до столу! І почувай себе, як удома. В цей час Софія забирає від Андрія куртку та йде до вішака Андрій(сміючись): Ага, зрозуміло… Тобто посуд я митиму після себе сам?! Софія(сміючись): Ні, любий! У нас хворі посуд не миють. Андрій: Шкода, адже це перше, що допомагає почувати себе, як удома. Софія: А тепер будь серйозним і розповідай про свої симптоми. (торкається рукою голови Андрія). Андрій: Болить голова, горло і стан всього тіла якийсь важкий. Софія: Зазвичай я користуюсь давніми порадами лікаря, тому ось тут на столі головні ліки і від горла, і від головного болю, а також від температури. Думаю, що тобі потрібно спочатку поїсти, а вже потім займемося лікуванням. А поки що потрібно поміряти температуру. Софія шукає у корзині із ліками градусник, знайшовши – дає його Андрієві Андрій: А що це так неймовірно пахне з кухні? Софія: Це спеціально для тебе мама напекла пиріжків! В цей час з-за куліс виходить Мати з підносом, на підносі у неї тарілки з пиріжками та перша страва – суп, ставить на стіл все Мати: Смакуйте на здоров’я. Мати виходить Андрій: Я в раю, бо вже й не пам’ятаю, коли спеціально для мене пекли пиріжки! А я нічим не можу віддячити за них. Софія: Любий, хіба може щось зрівнятись із тим, що ти робиш для нашої родини, захищаючи нашу свободу – і мою, і мамину, і бабусину, воюючи з беркутом, потерпаючи від їхніх ударів та знущань. Це наша подяка тобі, дуже мізерна й лише така, на яку ми здатні. Андрій: Ну, Сонечко, це ти вже переоцінюєш нас, чоловіків. Це наш повсякденний обов’язок, як захисників. Нам, чоловікам, віками доводиться жити під жіночою опікою, адже ви постійно прагнете будувати у облаштовувати свої оселі, а ми, чоловіки, лише пишаємось престижною роботою та зароблянням грошей, які так і прагнемо потратити на розваги, для власного задоволення. І раптом така нагода – пригадати, що й ми повинні докласти зусиль у розбудові власної країни й кожної оселі, поки жінки народжують для нас дітей і скрізь усе встигають. Софія: Любий, ти так говориш, ніби був колись одруженим. Андрій: Я ніколи не був одруженим, але завжди був спостережливим і багато спілкувався з одруженими чоловіками. Тому всі їхні потяги й таємниці знаю. Софія: Мені так пощастило! Я зустріла найкращого у світі хлопця, із загостреним почуттям справедливості (присідає поруч біля Андрія і цілує його). Андрій: Кохана, мені вже час іти. Якщо знову підскочить температура, я обіцяю повернутись і продовжити лікування… Софія: Андрійку, тобі не потрібно забувати про хворобу, бо вона могла зачаїтись, тому обов’язково вживай ліки, щоб не було ніяких ускладнень. Андрій(стаючи за столу): Гаразд, я обіцяю все робити, як ти мене вчила, але зараз маю йти на Майдан. Щоб ми з тобою могли надалі вільно жити й планувати своє майбутнє. Софія шукає у корзині із ліками таблетки та дає їх Андрієві, а разом із тим у салфетці дає пиріжки Андрій йде до вішалки та бере верхній одяг, одівається Софія: Ти мій захисник і я тебе дуже кохаю! З першого погляду! Андрій притискає Софію до себе , цілує . Поцілувавши виходить за куліси Завіса закривається |