Ім'я файлу: Соціологія особистості.doc
Розширення: doc
Розмір: 42кб.
Дата: 12.01.2021
Розширення: doc
Розмір: 42кб.
Дата: 12.01.2021
Соціологія особистості.
Поняття особистості (людина, індивід, особистість).
Людина і суспільство. Сутність соціалізації та ідентифікації.
Девіантна поведінка.
Рольова теорія особистості: соціальний статус, соціальна роль. Рольовий конфлікт.
Соціологічна структура особистості.
Типологія особистості.
1. Поняття особистості
Особистість – об’єкт вивчення багатьох наук: соціології, політології, філософії.
Соціологічний підхід виділяє в особистості соціально-типове.
Соціологічний аналіз багатьох проблем неможливий без залучення соціологічної теорії особистості, так як елементом будь-яких соціальних систем є люди.
Відносно людини використовують різні терміни та поняття: людина, індивід, особистість.
“Людина” – це біосоціальна категорія, загальне поняття, яке означає вид у біологічній класифікації „гомо сапієнс”.
“Людський індивід” – це конкретний представник біологічного виду „гомо сапієнс”. Вперше зустрічається у Цицерона. Звідси поняття „індивідуальність” – це сукупність специфічних властивостей, які відрізняють одну людину від іншої.
“Особистість” – це термін який означає
- по-перше стійку систему соціально-значимих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності,
- по-друге, це індивідуальний носій цих рис, як вільний та відповідальний суб'єкт своєї свідомої вольової діяльності.
Тобто людина взята в її соціальній якості, є особистістю.
Основна проблематика соціологічної теорії особистості - це вивчення соціальних спільностей, закономірностей їх розвитку, їхніх взаємозв'язків із суспільством, їх регуляція та саморегуляція їхньої соціальної поведінки.
2. Сутність соціалізації та ідентифікації.
Особистість як об'єкт суспільних відносин розглядається в соціології в контексті двох взаємопов'язаних процесів – ідентифікації та соціалізації.
Ідентифікація - це спосіб усвідомлення приналежності до тої чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти сприймають поведінку батьків, родичів, друзів їхні цінності, норми як свої особисті. Тобто ідентифікація як і соціалізація - це процеси соціального навчання.
Соціалізація - це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм, цінностей, які необхідні для його успішного функціонування в даному суспільстві.
Соціалізація охоплює всі процеси навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальну природу і здатність брати участь в соціальному житті.
В процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я, школа, сусіди, друзі, засоби масової інформації (це агенти соціалізації).
Процес соціалізації на завершується в дитинстві, оскільки людина постійно повинна опановувати нові ролі. Соціалізація триває все життя індивіда.
Соціалізація, що відбувається у дитинстві – це первинна соціалізація, подальше засвоєння нових ролей, цінностей, досвіду на кожному життєвому етапі – це вторинна соціалізація. Соціалізація досягає певного завершення, коли особистість досягає соціальної зрілості.
Один із перших виділив елементи соціалізації дитини З.Фрейд (за статевими ознаками).
Стадії формування індивідуальності (У.Мур, Д.Смелзер):
Імітація – дитина імітує дорослих.
Ігрова або рольових ігор („дочки-матері”, „в школу”, „в магазин”).
Стадія колективних ігор (дворова футбольна команда).
3. Девіантна поведінка.
Процес соціалізації досягається певного завершення, коли особистість досягає соціальної зрілості. Однак в процесі соціалізації можливі невдачі. Проявом недоліків соціалізації є відхилення поведінки – девіантна поведінка.
Девіантна поведінка - це частіше спроба піти із суспільства, від проблем, невдач і, в основному, це різні форми негативної поведінки, хоча і не завжди.
В широкому розумінні слова девіантна поведінка є в таких формах:
негативна: правопорушення, злочинність, самогубство, пияцтво, наркоманія, проституція;
позитивна: героїзм, альтруїзм, самопожертвування, різні види передової нетрадиційної творчості.
В вузькому розумінні слова, девіантна поведінка – негативні форми поведінки.
Рольова теорія особистості: соціальний статус, соціальна роль. Рольовий конфлікт.
Основні положення рольової особистості були сформульовані американськими соціологами Дж.Мідом, Р.Лінтоном, розроблялися Р.Мертоном, Т.Парсонсом, Р.Дарендорфом.
Рольова теорія особистості описує соціальну поведінку особистості двома основними поняттями:
“Соціальний статус”
“Соціальна роль”
Соціальний статус – це місце, котре займає особа в складній мережі соціальних відносин, тобто соціальний статус відображає економічне і правове становище, освітній та культурний рівень людини.
Соціальний статус відображається як в зовнішніх (в одязі, мові) так і внутрішніх позиціях (в установках, цінностях).
Соціальні статуси є:
природні (національність, соціальне походження)
набуті (освіта, професія)
Кожна людина займає декілька статусів, це називається статусний набір. Але тільки один статус визначає становище людини в суспільстві, він називається головний або інтегральний.
Соціальна роль – це сукупність дій, які повинна виконати людина, яка займає певний статус в соціальній системі.
Кожний статус включає декілька ролей і ця сукупність називається рольовий набір.
Ситуація, в якій людина стикається з необхідністю задовольнити вимоги двох або більше несумісних ролей, називається ролевим конфліктом (роль матері і керівника).
Конфлікт створює стресову ситуацію, тому необхідно шукати способи гармонізації ролей (роль матері і підприємця).
Ієрархія соціальних статусів фіксується через поняття престиж, що відображає значимість в суспільстві. Престижними можуть бути професії, посади, види діяльності.
5. Соціологічна структура особистості.
Соціологічна структура особистості – це єдність трьох компонентів:
Включеність в соціальне середовище – чим більше соціальних статусів і ролей тим більша включеність.
Спрямованість особистості – це система цінностей, цінних орієнтацій, наприклад, у одної людини на першому місці кар'єра, у другої сім'я, у третьої інше.
Життєвий контроль (система життєвих планів, орієнтацій).
Джерелом активності людини є її потреби – внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність. Потреби є природні (в сні, їжі, одязі, житлі тощо) та штучні, чи соціальні (потреби людини у праці, духовній культурі та ін.) Природні потреби є основою, на якій виникають і задовольняються потреби соціальні.
У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з урахуванням ціннісних орієнтацій особистості.
Інтерес – це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.
Цінності – це суспільне ставлення особистості до об’єктів матеріального та духовного світу.
Ціннісні орієнтації – соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Типологія особистості
В основі побудови типології покладено аналіз особистості через її життєдіяльність. Отже, коли йдеться про особистість як члена суспільства, мають на увазі не властивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.
Одна із можливих типологій:
Гармонійний – широкий спектр ролей і статусів, висока включеність, чіткі цілі, вміють керувати ходом життя, тому уникають негативних ситуацій.
Головні життєві орієнтири:
цікава робота;
гарні взаємовідносини в сім'ї;
широкі громадські інтереси;
Традиційний – середня включеність, обмежене коло ролей, назавжди вдається уникнути трудності.
Головні орієнтири: якщо вже є професія – благополуччя сім'ї.
3. Технократичний – люди добре орієнтуються в умовах соціального середовища, вміють підкорити життєві обставини своїм довгостроковим планам, характерний життєвий позитивний досвід і суттєве розмежування суспільного і власного.
Головні орієнтири: кар'єра і особисте життя.
4. Неадаптований – погано орієнтуються у соціальному середовищі, переважає негативний життєвий досвід, часто випадково обирають професію, не мають чітких орієнтирів у житті.
Типологізація застосовується для вирішення конкретних соціальних проблем (добір соціальних ролей, вдосконалення соціальних інститутів).