Ім'я файлу: 8. Конфлікти.doc
Розширення: doc
Розмір: 132кб.
Дата: 25.10.2021


Соціологія конфлікту
- це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соці. конфліктів.

Конфлікт має соц. природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соц. групи та спільноти.

В свою чергу, соц. природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет.

Враховуючи, що безконфліктного розвитку соц. систем (від суспільства до особистості) не існує і не може існувати, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у рамках спеціальної соціологічної теорії- соціології конфлікту.

Предмет соціології конфлікту:

з'ясуванням сутності та структури конфліктів, їх ролі у функціонуванні соц. систем; їх функції та механізм дії; їх типологією та класифікацією; причин та умов виникнення, закономірності розвитку та фактори, що впливають на їх ескалацію та деескалацію; принципів їх діагностики та прогнозування; визначенням способів та механізмів управління соц. конфліктами, запропонувати "соціальні технології" розв'язання конфліктів.
Склалося дві точки зору на сут­ність соц. конфліктів.

1. К. Маркс ви­ходить з того, що конфлікт є тимчасовим станом суспі­льства, організації, який може бути подоланий різнома­нітними засобами.

2. Р. Дарендорф, Л. Козер та ін. - конфлікт є норм. станом, об'єкт. озна­кою соц. систем, зумовленою суперечливою приро­дою сусп. життя, результатом опору відносинам владарювання і підкорення.
У різні епохи різноманітні конфлікти охоплювали цілі континенти, країни і народи, супроводжували формування та розвиток держав, соц. спільнот та інституцій, життя окремих людей. Водночас, люди завжди мріяли про безконфліктне суспільство, створювали його різноманітні теорет. моделі, прагнули втілити їх у життя. Не випадково дослідженню причин виникнення конфліктів, способів їх розв'язання та запобігання присвячено значну кількість робіт філософів, соціологів, економістів, політологів, фахівців у галузі менеджменту..
Конфлікт -це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів су б 'єктів соц. взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

Термін "конфлікт" (від латинського) у буквальному перекладі означає "зіткнення".

Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.
Позитивні функції конфліктів:

соціально-діагностична - виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп;

сиг­налізація (виявлення проблем, недоліків тощо);

регулююча - конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

інтегративна - участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль. (вплив на встановлення оптимального спів­відношення індивідуальних і групових інтересів);

інноваційна - конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій; (внаслідок конфлікту визначаються шляхи подо­лання опору інновації);

комунікативна - пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соц. взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень; в ситуации конфликта люди или дру­гие субъекты социальной жизни лучше осознают как свои стрем­ления, желания, цели, так и желания и цели противоположной сторо­ны. Благодаря этому позиция каждой из сторон может как укре­питься, так и трансформироваться;

соціально-психологічна - конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності

інформація (через конфлікт розкривається латентна інформація); информации об окружающей среде (а точнее, о социальной реальности, ее недостатках и достоинствах);

стабілізуюча, гно­сеологічна, навчальна.

3) консолидирующую функцию: конфликт может консолидировать общество, так как открытое столкновение позволяет сторонам кон­фликта лучше узнать мнение и притязания противоположной сто­роны;

7) стимула для создания новых форм соц. контро­ля и новых соц. институтов;

2) разрядки напряженности: выражение своей позиции и отстаивание ее в противоборстве с противником является важным средством канализации эмоций, что также может привести к на­хождению компромисса, поскольку «эмоц. подпитка» конфликта исчезает;

4) образования групп и поддержание их целостности и гра­ниц;

5) поддержания относительной стабильности внутригрупповых и межгрупповых отношений;

6) создания и поддержания баланса между противобор­ствующими сторонами;

9) социализации и адаптации конкретных индивидов.
Негативні функції конфліктів:

дестабілізуюча - деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем;

надлишково-витратна - конфлікти, як правило, вимагають використання додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуюча - конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.
Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обгрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.:

- метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого визначаються змістовні та просторово-часові параметри конфлікту, з'ясовуються його структурні елементи та характер зв'язків між ними, встановлюється їх ієрархія;

- метод системно-функціонального аналізу, який дозволяє зафіксувати зовн. прояви конфлікту у суспільстві, його вплив на макро- і мікросередовище;

- методи конкретних соціолог. досліджень, зокрема, метод вимірювання, за допомогою якого здійснюється регулярне вимірювання соц. напруженості та її діагностика, методи збору та аналізу соціолог. інформації, що дозволяють узагальнити та систематизувати соц. факти про розвиток конфлікту та поведінку конфліктуючих сторін та інші.

Причинами соціальних конфліктів є
Соц. нерівність, обмеженість ресурсів, невідповідність реальної дійсності суб'єкт. уявленням про неї, етнічна або реліг. нетерпимість

розходження у поглядах та орієнтаціях сторін-суб'єктів взаємодії та ін.
Соц. нерівність (найбільш заг. причина)- такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соц. груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соц. конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Прагнення до всезаг. рівності, як показана історія, не може розглядатися як благо, адже приводить до зрівнялівки, згасання для багатьох стимулів творчої діяльності та ініціативи неможливо, повністю задовольняти потреби усіх бажаючих. Тому нерівність, в тому числі соціальна, є неподолаючою. Вона існує повсюдно і дуже часто має позит. значення, адже сприяє прояву спрможності, стимулює життєву енергію людей тощо.
Обмеженість ресурсів (у тому числі - й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.
1. Распределение ресурсов. Даже в самых крупных организациях ресурсы всегда ограничены. Руководство должно решить, как рас­пределить материалы, людские ресурсы и финансы между разл. группами, чтобы наиболее эффективным образом достигнуть целей организации.

2.Взаимозависимость задач. Где один человек или группа зависят в выполнении задачи от другого человека или группы, поскольку их деятельность будет зави­сеть от деятельности других людей.

3. Различия в целях. Возможность конфликта увеличивается по мере того, как организации становятся более специализированными и разбиваются на подразделения. Это происходит потому, что специа­лизированные подразделения сами формулируют свои цели и могут уделять большее внимание их достижению, чем достижению целей всей организации.

4.Различия в представлениях и ценностях. Представление о какой-то ситуации зависит от желания достигнуть определенной цели.

Вместо того, чтобы объективно оценивать ситуацию, люди могут рас­сматривать только те взгляды, апьтернативы и аспекты ситуации, кото­рые, по их мнению, благоприятны для их группы и личных потребностей.

5. Различия в манере поведения и жизненном опыте. Эти раз­личия также могут увеличить возможность возникновения конфликта. Исследования показывают, что люди с такими чертами характера, как авторитарность, догматизм, скорее вступают в конфликт.

6. Плохие коммуникации. Плохая передача информации являет­ся как причиной, так и следствием конфликта. Она может действовать как катализатор конфликта, мешая отдельным работникам или группе понять ситуацию или точки зрения других.
Більшість зах. конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів з свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єкт. уявленням про неї, зокрема:
неспівпадінням індивід. та сусп. цінностей;

неадекватністю очікувань, практ. намірів та вчинків людей;

нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного;

непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації;

нестачею або неякісністю наявної інформації.
Етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність (політичних)

Значна частина побутових та сім. конфліктів зумовлена причинами психолог. характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.
Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються/михсмЬл^ншши у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

Вже побіжний огляд причин соц. конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших - ні?

Відповідь на це запитання пов'язана з обгрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Справа в тому, що зазначені причини конфліктів існують об'єктивно, незалежно від волі та бажання учасників соц. взаємодії. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, аніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб'єктів у випадку, коли стають на перешкоді реалізації їх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.

Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соц. напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соц. напруга являє собою психолог. стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соц. напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соц. організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.
Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соц. ситуації:

високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);

посилення недовіри до офіц. структур влади й політ. лідерів;

зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.
З трьох складових напруження (проблема - суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки.

Укр. соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соц. протесту. Проте переважає підтримка ненасильн. способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підтримують більше, ніж 4/5 усього населення, то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частина населення. форм протесту свідчить про наростання у суспільстві соц. напруги.

Види (класифікація) конфліктів
1. за включеністю до системи організаційних зв'яз­ків: функціональні та дисфункціональні;

функциональным, если он ведет к повыше­нию эффективности организации.

дисфункциональным и приводит к снижению личной удовлетворенности, группового сотрудничества и эффективности организации.
2. за наслідками - конструктивні та деструктивні;
3. агоністичні (примиримі) й анта­гоністичні (непримиримі).

Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, перетворюю­ться на хронічні й навіть непримиримі.
4. за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі;
5. за тривалістю: короткотермінові й довготермінові тощо.
6. за ступенем виявлення - відкриті та скриті;
7. за масштабами - глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;
8. за сферою розгортання

політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні, сімейно-побудові, ідеологічні, соціокультурні тощо;

Соц.-ек. конфлікт виникає внаслі­док незадоволення існуючим ек. становищем, погіршення порівняно із звичним рівнем споживання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим порівня­но з ін. соц. групами станом (конфлікт інтересів).

Нац.-етнічний конфлікт спричиняється проблемами утвердження, збереження, захисту держ. суверенітету, вирішення тер.-статусних питань, міжкланових суперечностей тощо.

Політ. конфлікт пов'язаний зі свідомо регу­льованими цілями, спрямованими на перерозподіл вла­ди, боротьбою нової політ. еліти за свої інтереси.
9. за формою - прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (сусп. протест, бунт, соц. революція, війна)
10. за напрямком впливу - вертикальні та горизонтальні, в залежності від характеру соц. зв'язків між суб'єктами конфлікту;
11. за суб'єктами - внутриособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та вел. соц. спільнотами, міжетнічні та міждержавні;
1. Внутриличностныи конфликт. Различные формы:

а) ролевой конфликт - когда к одному человеку предъяв­ляются противоречивые требования по поводу того, каким дол­жен быть результат его работы;

б) производственные требования не согласуются с личными потребностями или ценностями.

2. Межличностный конфликт. Са­мый распространенный. может также про­являться и как столкновение личностей с разл. чертами характера, взглядами и ценностями.

3. Особистісно-групові. Конфликт между личностью и группой. Он возникает:

а) если ожидания группы находятся в противоречии с ожиданиями отдельной личности;

б) если эта личность занимает позицию, отличающуюся от позиции группы.

4. Межгрупповой конфликт.
- особливості сторін, що беруть участь у них: рольові (особистісні), міжособові, міжгрупові, позиційні, загальносоціальні.
- за соц. рівнем учасників: міжіндивідуальні; міжгрупові (групи інтересів, етнонаціональні групи); конфлікти між асоціаціями (партіями);

внутрі- та міжінституційні конфлікти; конфлікти між секторами суспільного роз­поділу праці;

конфлікти між держ. утворення­ми; конфлікти між культурами або типами культур.
12. за об′єктом:

а) объектом выступает человек (ребенок в се­м. спорах, любимый — любимая и т;д.);

б) матер. ценностей (предметы собствен­ности, например, земля, дом, квартира, деньги, ценные бумаги и т.д.; условия труда и его оплата);

в) интеллектуальной собственности;

г) «престижных» объектов и/или объектов, спо­собных принести выгоду (например, выгодная и престижная долж­ность, за которую борются несколько претендентов);

д) религ. верой. Здесь можно выде­лить конфликты внутри конфессий (раздоры по по­воду толкования догматов веры, культа, церк. собственности и др.), и межконфессиональные конфликты;

е) конфликт, связанный с тем, что были нарушены представления од­ной из сторон о справедливости вознаграждения (например, спор вокруг награды, которая, по мнению одной из сторон конфликта, является незаслуженной; сюда же можно отнести и споры вокруг оплаты труда).
13. за мотивацією –

конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій,
а) конфлікти ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (ек., матер. та ін.), що існує практично завжди. Їх розподіл викликає суперечності;

б) конфлікти цілей. Як правило, позиційні. Коли сторони, що виконують одне й те саме завдання, займають різні позиції, переслідують свої цілі;

в) конфлікти цінностей. різних індивідів та соц. груп щодо значущих аспектів соц. життя;

г) конфлікти комунікацій - недо­статня передача або викривлення інформації.
♦Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство нових і нових суб'єктів.

Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому і, навіть, на міждерж. рівні.
Структурними елементами (статичні характеристики) конфлікту є:
1. Суб'єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) особи, групи, спільноти, здатні створювати конфліктну ситуацію, впливати на її розвиток.

- це безпосередні учасники конфлікту, вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи ін. змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання.

Згідно К. Боулдінгу, суб'єктами конфлікту виступають або окремі індивіди, або соц. групи та спільноти, що з них складаються.

Необхідно проаналізувати їх якісний та кількісний склад, рівень організації, обсяг ресурсів, здатність до ефективних дій в умовах протиборства.

Види конфліктів: міжособистісні; між окремою особистістю та групою - особистісно-групові; міжгрупові.

Окремим видом конфлікту за цією класифікацією можна вважати внутрішньоособистісний конфлікт, коли індивід немов би "роздвоюється" на протилежних суб'єктів і відчуває внутр. боротьбу із самим собою за те, яким чином йому діяти.
2. Відносини, що склалися між ними. Характер відносин визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності.

Наприклад, у труд. та сім. конфліктах конфліктуючі сторони пов'язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано, оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту.

Якщо ж у суб'єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому, вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації.

Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини вони планують після його завершення.

За спостереженнями Л. Козера, якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту і визнає її достатньо високою, це може спонукати її намагатися врегулювати спірне питання неконфронтаційним шляхом.

До того ж, співставлення сил дає можливість кожній із сторін обрати більш раціон. засоби досягнення поставлених цілей або взагалі відмовитись від подальшого "розкручування" конфлікту.
3. Предмет конфлікту (проблема, спірне питання, з приводу якого він виникає, які суб'єкти прагнуть розв'язати вигідним для себе чином)

- є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному, а, отже, є об'єкт. основою виникнення між ними конфліктних відносин.

Та сукупність характеристик об'єкту, що робить увагу до них та прагнення кожного з учасників такими, що суперечать увазі та прагненням іншого, і становить предмет конфлікту. Для аналізу предмету конфлікту надзвичайно важливим є використання таких показників, як

глибина спірних питань, їх кількість та взаємозв 'язок, значущість для кожного з учасників, а також: ступінь та характер їх усвідомлення учасниками.

Об'єктами більшості соц. конфліктів виступають:

Ресурси - все те, що може бути використано для задоволення потреб, норм. життєдіяльності суб'єктів конфлікту, реалізації його інтересів та цілей - фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матер. ресурси), а також культура, наука, освіта та ін. види дух. ресурсів. є засобом забезпечення

Статус є умовою забезпечення норм. життєдіяльності. Саме від статусу залежить, яким - рівноправним або нерівноправним - буде положення суб'єкта у суспільстві, серед ін. соц. суб'єктів, наскільки вільними або примусовими будуть його взаємини з ними, у якій мірі буде збережене або принижене його почуття люд. гідності.

Цінності, у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соц. суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги ін. суб'єктів. Виникають, як правило, на грунті примусового нав′язування їх одним соц. суб'єктом іншому.
4. Соціальне середовище, у якому протікає. здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти у оцінках соц. ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищу.

До факторів зовн. середовища належать ЗМІ, гром. думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.
Стадії (динамічні показники) конфлікту:

1. конфліктна ситуація, коли формуються соц. умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту, відбувається усвідомлення такого розходження соц. суб'єктами, формулюються цілі кожного з них та шляхи їх досягнення;

1) Передконфлікт (виникнення соц. напруже­ності). Скрыта стадия

Противоречия еще не осознаются. Конфликт проявляется лишь в явном или неявном не­довольстве ситуацией.

Несоответствие цен­ностей, интересов, целей, средств их дос­тижения не всегда выливается в конфликт: противоположная сторона иногда либо сми­ряется с несправедливостью, либо ждет своего часа, затаив обиду

2) Зростання напруги (поява конфліктної ситуації). Стадия формирования

Важливою умовою переростання соц. напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенц. суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Формируются противоречия, четко осозна­ются претензии, которые могут быть выс­казаны противоположной стороне в виде требований.

Оформляются группы, прини­мающие участие в конфликте, в них выдви­гаются лидеры.

Происходит демонстрация аргументов и критика аргументов против­ника.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Используется также провокация, то есть действия, которые направлены на формирование выгодной одной стороне обществ. мнения, то есть благопри­ятного об одной стороне и неблагоприят­ного - о другой

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиц. структур соц. взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку - формування "образу ворога" та установки на боротьбу з ним. Якщо ці умови - у наявності, необхідний лише формальній привід для початку безпосереднього зіткнення сторін, переростання конфліктної ситуації у відкритий конфлікт. Таким приводом виступає інцидент.
2. конфліктна взаємодія, в межах якої відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін - інцидент,

наступне поглиблення конфл. протистояння - ескалація конфлікту та досягнення ним вищої точки напруги - кульмінації;

3) Безпосередній розвиток конфлікту (стадія відкри­тої боротьби сторін).

Инцидент - событие, которое переводит конфликт в стадию активных действий, то есть стороны решают вступить в открытую борьбу

Після інциденту можливі три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:

Сторони (сторона) прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс.

Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося" (втеча від конфлікту).

Інцидент стає початком відкритого протистояння і конфлікт проходить всі стадії свого розвитку.

Стадия активных действий - конфликт требует большого количества энергии, поэтому он быстро достигает мак­симума конфликтных действий - критической точки, а затем быстро идет на убыль
3. завершення конфлікту, або вихід з нього шляхом обраного однією або двома сторонами способу насильства, примирення або розриву.

Обрання способу залежить від цілей конфліктуючих сторін, засобів їх досягнення, співвідношення сил, а також ролі третьої сторони у конфлікті.

Так, обмежені прагнення, як правило, підвищують ймовірність завершення конфлікту на компромісно-консенсусній основі.

Ненасильницькі засоби сприяють завершенню конфлікту на консенсусній основі, водночас примус і насилля провокують розрив.

Третя сторона може як змінити баланс сил на користь одного з учасників, так і відігравати нейтральну роль посередника, сприяючи завершенню конфлікти цивілізованими засобами.

4) Регулювання (розв'язання соц. конфлікту). Конфликт завершается, что, однако, не оз­начает, что притязания сторон удовлетво­рены.

В действительности может существовать несколько исходов конфликта

Розв'язання конфлікту - це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту.
До методів розв'язання конфліктів належать: метод уникнення, метод переговорів, метод посередництва та метод третейського розгляду.
Метод уникнення - дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже — і ймовірності і виникнення конфлікту у майбутньому. Застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, труднощів у формуванні лінії власної поведінки.
Метод переговорів дозволяє уникнути насильн.методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва. Предметом переговорів мають бути лише питання, що беспосередньо стосуються змісту конфлікту, усі учасники переговорів повинні демонструвати схильність до досягнення консенсусу, взаємоповагу та належний рівень культури спілкування. У процесі переговорів сторони повинні прагнути до зняття психологічної напруги, до створення атмосфери публічного обміну думками, відкрито і аргументовано аналізуючи позиції один одного
Метод посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Не випадково у складних соц. конфліктах на Заході до посередництва залучаються найбільш авторитетні у світі люди - лауреати Нобел. премії, видатні гром. та політ. діячі.
Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнар. права.
Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту - головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.
До стратегій виходу з конфлікту

Компроміс — часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони. Ефективним буває, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків;

Співробітництво — конструктивне розв'язання проблеми конфлікту па основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів. Найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;

Домінуваннязадоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав’язування їй вигідного першій стороні рішення.

Виправдане, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;

Пристосуваннявимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов

усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза вел. збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.
Конфліктологи розглядають такі способи подолання конфліктів: конкуренція, втеча, згода, компроміс, співробітництво,

вважаючи співробітництво єди­ною конструктивною можливістю подолання конфлікт­ної ситуації.
Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних держ. органів, гром. організацій на характер відносин між: соц. суб'єктами з метою: уникнення їх конфліктної взаємодії, усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів, а у разі їх виникнення –

корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв 'язання.

є однією з центр. проблем суч. соціології конфлікту. Подолання, а й попередження конфліктів.
Інституалізація конфліктів - формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соц. взаємодії.
Наявність інституційних механізмів, які забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів.

І, одночасно, перспективи застосування примусу, насильства значно зростають, коли інстутиційні механізми виявляються не задіяними.
Поряд із закріпленням у сусп. свідомості певних правил і норм конфліктної поведінки, інституалізація конфліктів також передбачає:

- закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального, а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у сусп. свідомості;

- визнання альтернативності соц. позицій – політ., соц.-ек., дух.ідеолог., соціокульт., нац.-етпічних, реліг. тощо;

- розповсюдження загальновизнаних правил, норм конфліктної поведінки не тільки на дії суб'єктів конфліктів,

а й їх закріплення у політико-правовій культурі суспільства, держави;

- наявність або формування спец. інститутів регулювання соц. конфліктів;

- існування конституційних підходів до управління соц. конфліктами.

Проте, за популярним серед політиків афоризмом, "стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту"', і тому нормативно-правове регулювання соц. конфліктів є необхідною, але не достатньою умовою їх успішного подолання.

Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціон. поєднання інституц. механізмів із апробованими соц. технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.
Конфлікт набагато легше попередити, аніж розв 'язати, тому профілактика конфліктує не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.

Профілактика конфліктів - сукупність напрямів, засобів та методів управління, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.

Основні напрями:

- оптимізацію організаційно-управліпських умов створення та функціонування організацій як можливих причин виникнення конфліктів

- корегування поведінки членів організації у відповідності з загальноприйнятими в організації нормами та правилами

- створення сприятливого соц.-психолог. клімату

- переведення відкритого зіткнення у конструктивне співробітництво;

- функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності;

- чітке розмежування посадових повноважень;

- управління компетенцією співробітників шляхом підвищення кваліфікації, вдосконалення труд. навиків та навиків спілкування, зміни видів діяльності, залучення персоналу до прийняття управлінських рішень тощо.

- важливою складовою запобігання конфліктів є "навчання" співробітників організації правилам безконфліктної поведінки, дотримання яких дозволить зменшити ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб'єктивних причин.
Пам’ятка:

- прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів

- спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента

- уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу - контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно

- спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв 'язатія конфліктної ситуації

- перевіряйте об 'єктивність інформації, пов язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними
скачати

© Усі права захищені
написати до нас