Соціологія конфлікту
- це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також способи попередження та розв'язання соці. конфліктів.

Конфлікт має соц. природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соц. групи та спільноти.

В свою чергу, соц. природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет.

Враховуючи, що безконфліктного розвитку соц. систем (від суспільства до особистості) не існує і не може існувати, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у рамках спеціальної соціологічної теорії- соціології конфлікту.

Предмет соціології конфлікту:

з'ясуванням сутності та структури конфліктів, їх ролі у функціонуванні соц. систем; їх функції та механізм дії; їх типологією та класифікацією; причин та умов виникнення, закономірності розвитку та фактори, що впливають на їх ескалацію та деескалацію; принципів їх діагностики та прогнозування; визначенням способів та механізмів управління соц. конфліктами, запропонувати "соціальні технології" розв'язання конфліктів.
Склалося дві точки зору на сут­ність соц. конфліктів.

1. К. Маркс ви­ходить з того, що конфлікт є тимчасовим станом суспі­льства, організації, який може бути подоланий різнома­нітними засобами.

2. Р. Дарендорф, Л. Козер та ін. - конфлікт є норм. станом, об'єкт. озна­кою соц. систем, зумовленою суперечливою приро­дою сусп. життя, результатом опору відносинам владарювання і підкорення.
У різні епохи різноманітні конфлікти охоплювали цілі континенти, країни і народи, супроводжували формування та розвиток держав, соц. спільнот та інституцій, життя окремих людей. Водночас, люди завжди мріяли про безконфліктне суспільство, створювали його різноманітні теорет. моделі, прагнули втілити їх у життя. Не випадково дослідженню причин виникнення конфліктів, способів їх розв'язання та запобігання присвячено значну кількість робіт філософів, соціологів, економістів, політологів, фахівців у галузі менеджменту..
Конфлікт -це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів су б 'єктів соц. взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів.

Термін "конфлікт" (від латинського) у буквальному перекладі означає "зіткнення".

Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.
Позитивні функції конфліктів:

соціально-діагностична - виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціальних груп;

сиг­налізація (виявлення проблем, недоліків тощо);

регулююча - конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

інтегративна - участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об'єднанні своїх зусиль. (вплив на встановлення оптимального спів­відношення індивідуальних і групових інтересів);

інноваційна - конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій; (внаслідок конфлікту визначаються шляхи подо­лання опору інновації);

комунікативна - пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соц. взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень; в ситуации конфликта люди или дру­гие субъекты социальной жизни лучше осознают как свои стрем­ления, желания, цели, так и желания и цели противоположной сторо­ны. Благодаря этому позиция каждой из сторон может как укре­питься, так и трансформироваться;

соціально-психологічна - конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності

інформація (через конфлікт розкривається латентна інформація); информации об окружающей среде (а точнее, о социальной реальности, ее недостатках и достоинствах);

стабілізуюча, гно­сеологічна, навчальна.

3) консолидирующую функцию: конфликт может консолидировать общество, так как открытое столкновение позволяет сторонам кон­фликта лучше узнать мнение и притязания противоположной сто­роны;

7) стимула для создания новых форм соц. контро­ля и новых соц. институтов;

2) разрядки напряженности: выражение своей позиции и отстаивание ее в противоборстве с противником является важным средством канализации эмоций, что также может привести к на­хождению компромисса, поскольку «эмоц. подпитка» конфликта исчезает;

4) образования групп и поддержание их целостности и гра­ниц;

5) поддержания относительной стабильности внутригрупповых и межгрупповых отношений;

6) создания и поддержания баланса между противобор­ствующими сторонами;

9) социализации и адаптации конкретных индивидов.
Негативні функції конфліктів:

дестабілізуюча - деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуванню насильницьких методів розв'язання існуючих проблем;

надлишково-витратна - конфлікти, як правило, вимагають використання додаткових матеріальних, часових, моральних, зокрема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

дезорганізуюча - конфлікти уповільнюють та ускладнюють процеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.
Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обгрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.:

- метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого визначаються змістовні та просторово-часові параметри конфлікту, з'ясовуються його структурні елементи та характер зв'язків між ними, встановлюється їх ієрархія;

- метод системно-функціонального аналізу, який дозволяє зафіксувати зовн. прояви конфлікту у суспільстві, його вплив на макро- і мікросередовище;

- методи конкретних соціолог. досліджень, зокрема, метод вимірювання, за допомогою якого здійснюється регулярне вимірювання соц. напруженості та її діагностика, методи збору та аналізу соціолог. інформації, що дозволяють узагальнити та систематизувати соц. факти про розвиток конфлікту та поведінку конфліктуючих сторін та інші.

Причинами соціальних конфліктів є
Соц. нерівність, обмеженість ресурсів, невідповідність реальної дійсності суб'єкт. уявленням про неї, етнічна або реліг. нетерпимість

розходження у поглядах та орієнтаціях сторін-суб'єктів взаємодії та ін.
Соц. нерівність (найбільш заг. причина)- такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соц. груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соц. конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.

Прагнення до всезаг. рівності, як показана історія, не може розглядатися як благо, адже приводить до зрівнялівки, згасання для багатьох стимулів творчої діяльності та ініціативи неможливо, повністю задовольняти потреби усіх бажаючих. Тому нерівність, в тому числі соціальна, є неподолаючою. Вона існує повсюдно і дуже часто має позит. значення, адже сприяє прояву спрможності, стимулює життєву енергію людей тощо.
Обмеженість ресурсів (у тому числі - й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.
1. Распределение ресурсов. Даже в самых крупных организациях ресурсы всегда ограничены. Руководство должно решить, как рас­пределить материалы, людские ресурсы и финансы между разл. группами, чтобы наиболее эффективным образом достигнуть целей организации.

2.Взаимозависимость задач. Где один человек или группа зависят в выполнении задачи от другого человека или группы, поскольку их деятельность будет зави­сеть от деятельности других людей.

3. Различия в целях. Возможность конфликта увеличивается по мере того, как организации становятся более специализированными и разбиваются на подразделения. Это происходит потому, что специа­лизированные подразделения сами формулируют свои цели и могут уделять большее внимание их достижению, чем достижению целей всей организации.

4.Различия в представлениях и ценностях. Представление о какой-то ситуации зависит от желания достигнуть определенной цели.

Вместо того, чтобы объективно оценивать ситуацию, люди могут рас­сматривать только те взгляды, апьтернативы и аспекты ситуации, кото­рые, по их мнению, благоприятны для их группы и личных потребностей.

5. Различия в манере поведения и жизненном опыте. Эти раз­личия также могут увеличить возможность возникновения конфликта. Исследования показывают, что люди с такими чертами характера, как авторитарность, догматизм, скорее вступают в конфликт.

6. Плохие коммуникации. Плохая передача информации являет­ся как причиной, так и следствием конфликта. Она может действовать как катализатор конфликта, мешая отдельным работникам или группе понять ситуацию или точки зрения других.
Більшість зах. конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів з свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єкт. уявленням про неї, зокрема:
неспівпадінням індивід. та сусп. цінностей;

неадекватністю очікувань, практ. намірів та вчинків людей;

нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного;

непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації;

нестачею або неякісністю наявної інформації.
Етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність (політичних)

Значна частина побутових та сім. конфліктів зумовлена причинами психолог. характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.
Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються/михсмЬл^ншши у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

Вже побіжний огляд причин соц. конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших - ні?

Відповідь на це запитання пов'язана з обгрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Справа в тому, що зазначені причини конфліктів існують об'єктивно, незалежно від волі та бажання учасників соц. взаємодії. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, аніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб'єктів у випадку, коли стають на перешкоді реалізації їх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.

Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соц. напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соц. напруга являє собою психолог. стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соц. напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соц. організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.
Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соц. ситуації:

високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);

посилення недовіри до офіц. структур влади й політ. лідерів;

зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.
З трьох складових напруження (проблема - суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки.

Укр. соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соц. протесту. Проте переважає підтримка ненасильн. способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підтримують більше, ніж 4/5 усього населення, то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частина населення. форм протесту свідчить про наростання у суспільстві соц. напруги.

Види (класифікація) конфліктів
1. за включеністю до системи організаційних зв'яз­ків: функціональні та дисфункціональні;

функциональным, если он ведет к повыше­нию эффективности организации.

дисфункциональным и приводит к снижению личной удовлетворенности, группового сотрудничества и эффективности организации.
2. за наслідками - конструктивні та деструктивні;
3. агоністичні (примиримі) й анта­гоністичні (непримиримі).

Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, перетворюю­ться на хронічні й навіть непримиримі.
4. за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі;
5. за тривалістю: короткотермінові й довготермінові тощо.
6. за ступенем виявлення - відкриті та скриті;
7. за масштабами - глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;
8. за сферою розгортання