«Соціальні мережі»

1. Історія розвитку та класифікація соціальних мереж
З розвитком технологій Web 2.0 соціальні мережі здобули відчутну основу у вигляді порталів і веб-сервісів. Першопрохідником серед соціальних мереж з Інтернету є американський портал Classmates.com. Його розробили в 1995 року. Він допомагав своїм користувачам знаходити і підтримувати зв’язок з друзями та знайомими. Проект виявився таким успішним, що за кілька років з’явилося порядку десяти аналогічних сервісів. Але офіційним початком буму соціальних мереж прийнято вважати 2003- 2004 роки, коли було запущено LinkedIn, MySpace і Facebook.

І тому якщо LinkedIn створювалася із єдиною метою підтримування ділових контактів, то власники MySpace і Facebook зробили ставку насамперед задоволення людської потреби у самовираженні. Кожен користувач отримав таку можливість непросто спілкуватися й творити, а й ділитися плодами своєї творчості з багатомільйонної аудиторією тій чи іншій соціальної мережі.

За тематикою класифікувати соціальні мережі можна на такі:

- загально-тематичні, мережі дозвілля (MySpace, youtube, Мой мир@Mail.Ru);

- навчальні, соціалізуючі (wikipedia.org, LiveLib, X-libris.net, dumalka.ru);

- «однокласники» (Classmates, Facebook, Odnoklassniki, vkontakte, Сonnect);

- ділові (LinkedIn, Atlaskit, MoiKrug.ru, Profeo);

- політичні (Politiko, Politiki.tv, Соратники.ру);

- мережі, об’єднані навколо проблематики дому та родини (Ancestry.com, Geni.com, DrugMe.ru);

- релігійні мережі (MyChurch, Faithbook, Гефсимания).

Обсяг ринку реклами в соціальних мережах неухильно зростає. У 2007 року, за оцінками аналітичної компанії eMarketer, він досяг позначки 1,225 млрд доларів. Під час упорядкування звіту експертами eMarketer враховували всі види реклами, розміщеної в соціальних мережах, включаючи медійну, контекстну і відеорекламу, і навіть видатки маркетингові проекти, у яких маркетологи створюють профілі на свої товари і бренди в соціальних мережах. З іншого боку, в прогнозах вперше враховуються витрати створення віджетів і додатків. За прогнозами eMarketer, до 2011 року обсяг ринку реклами в соціальних мережах сягне 3,8 млрд дол.

Нині найбільше зацікавлення до соціальних мереж виявляють компанії таких секторів, як споживчі товари, виробники спиртних напоїв, автовиробники, компанії індустрії розваг. Споживчі бренди досі не вели агресивну рекламну політику Інтернету, але з 2009 року чимало їх запланували бюджети на маркетинг в соціальних мережах.

Соціальне програмне забезпечення - це широке діапазон програмних систем, що дозволяють користувачам взаємодіяти і обмінюватися даними. Такий спосіб компьютерної взаємодії став популярним з появою таких соціальних сайтів, як MySpace, Facebook, Одноклассники.ru, медіасайтів Flickr і YouTube, комерційних сайтів eBay. Чимало з цих додатків мають такі з агальні характеристики як: відкриті АПІ, сервис-ориєнтований дизайн, можливість віддаленого розміщення даних, і медіафайлів.

Усередині соціального ПО можна назвати дві групи програмних інструментів: комунікаційні і інтерактивні.

Комунікаційні інструменти застосовуються для запису і збереження даних, переважно у текстовому вигляді, але інколи і у аудіо- і відеоформатах.

Інтерактивні інструменти застосовуються на підтримку взаємодії між окремими користувачами та групами. На відміну від комунікаційних інструментів, наголошується на підтримці зв’язаності користувачів та правових механізмів спілкування. На противагу комунікаційним інструментам, що є зазвичай асинхронними, інтерактивні інструменти переважно синхронні, дозволяють взаємодіяти користувачам як реального часу (як у інтернет-телефонії, відеочатів тощо.) або майже одночасно (служби миттєвого обміну повідомлень, текстові чати тощо.)
2. Соціальні мережі як новітні медіа
Як відомо специфіка цього виду медіа полягає в тому, що він надає можливість у спеціалізованому колі чи серед зацікавлених осіб обговорювати різноманітні теми, що стосуються як і суспільства загалом, так і конкретної проблеми чи навіть приладу (до прикладу, за допомогою таких соціальних мереж можна довідатися і про доцільність придбання якогось побутового приладу, що ви запланували купити). Ще однією особливістю, яка досить суттєво відрізняє соціальні мережі від звичних нам медіа, є створення віртуальної особистості. Якщо у звичайних медіа (чи то пресі, радіо, ТБ) завжди є автор матеріалу, джерело інформації як юридичні суб’єкти, і т.д., то віртуальна особистість не є суб’єктом географічних кордонів, чи тим більше юридичних законів. Звісно при реєстрації адміністратори таких соціальних мереж отримують про комунікатора певні дані (не завжди – прізвище, ім`я, рід діяльності тощо). Такі новітні медіа забезпечують інтерактивність висловлення та багатовимірність.

Людство у своєму розвитку наблизилось до того, що Інтернет став основним генератором світових макротенденцій. Він сприяє трансформації ціннісних орієнтирів людства та його соціальних структур. Прогнозоване М. Маклюеном «глобальне село», своєрідний котел інформації, ми отримали в Інтернеті. Глобалізаційні процеси не оминули і традиційні медіа. Західні та українські вчені сходяться на тому, що комерціалізація радіо, телебачення та преси розвиває інстинкт споживацтва серед реципієнтів; суцільним шоу видається наше життя крізь призму телебачення (ток-шоу, мильні опери, різноманітні реаліті-шоу, конкурси задля одурення людей); також невпинно як на Заході, так і на пострадянському просторі зростають дискусії про таблоїдизацію як процес спрощення інформації, втрачання останньою ціннісних орієнтирів, зменшення аналітичних матеріалів, переважання розважальних. Напевно, пропагований ще у давнину грецьким філософом Епікуром, гедонізм як частина евдемонізму (в етиці – це принцип тлумачення щастя як найвищої мети людського життя), а згодом і у інших епохах, опинився на вершині свого розвитку лише у ХХІ столітті. Та наразі не про це.

Окрім всіх вищеназваних процесів та тенденцій розвитку медіа, нас турбують соціальні мережі як інструмент маніпуляції та провокації задля впливу на масову свідомість. Це і є так звана інформаційна війна. Благородність цієї війни полягає, звичайно, у фактичній відсутності жертв, беззбройному вирішенні питання, проте смертоносні ін’єкції інформації непомітно вводять у наш мозок, примушуючи нас мимоволі діяти за чітко спланованим кимось планом. Інформаційну війну ведуть усі держави як суб’єкти світової політики. Справедливе твердження українських дослідників ЗМК та соціальної психології, зокрема Л. Левченко, про те, що демократичне суспільство, якщо воно хоче залишитися саме таким, змушене балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного боку, без свободи слова не має демократії, з іншого – існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю, – що є досить актуальною темою для будь-якого суспільства, бо перш за все принижує його почуття гідності та вводить в оману, або кажучи простіше, «пошиває у дурні».

З погляду соціальної науки маніпулювання – це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Виходячи з цього визначення, дослідник Я. Любивий у своїй праці «Сучасна масова свідомість: динаміка і тенденції» виділяє два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію. Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе річище. Люди діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість.

Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що протягом багатьох років в свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з’явиться така потреба.

У кожному випадку влада тісно пов’язана з інформацією і спирається на неї.

Ярослав Сватко, дослідник масових маніпуляцій та інформаційних воєн, визначає такі основні етапи ведення інформаційної війни:

1.Усунення національно свідомої еліти, яка не підіграє ідеям противника: «Для цього добре почати з посиленого пропаґування в народі споживацьких настроїв, і паралельно – впроваджувати думку, що керуюча еліта забезпечити належний рівень споживання не може і не хоче».

2.В будь-якій державі є групи, які різняться за своїм етнічним складом чи конфесійною орієнтацією, існують певні субкультури. Оскільки дестабілізація внутрішнього становища є передумовою захоплення влади, наступним кроком інформаційної війни є провокація протиріч між групами різних поглядів чи етнічного походження. Це, до речі, при існуючій системі міжнародного права дозволить звинувачувати чинну владу в порушенні фундаментальних людських прав і потім може стати виправданням для здійснення силової акції.

3.Якщо внутрішньодержавна ситуація почала в деяких ділянках виходити з-під контролю урядуючої верстви – пора починати промоушен власної команди. Загальне гасло цієї кампанії: “Всім – все!”, але, звичайно, пристосоване до особливостей кожної країни зокрема.

4.Прихід до влади. В залежності від проведеної попередньої роботи визначається наявність чи відсутність так званого «силового варіанту» за допомогою сторонніх сил.

Вищенаведені тактики ведення інформаційної війни є надзвичайно актуальними в контексті українського сьогодення. Себто по-перше, ми маємо суцільне гіперспоживацтво як основну концепцію життєдіяльності суспільства: найперше, на нашу думку, це проявляється у аморфності і невиразності суспільства, лише окремі представники якого є людьми-монолітами; по-друге, саме суспільство стало своєрідним деструктивним елементом у функціонуванні держави завдяки злагодженому механізму провокації: проблеми тут стоять не расистського чи ксенофобського походження (хоча і такі мають місце), а до болю, за перепрошенням, «заїжджені» розмови про єдність державну, мовне питання, а також визначення вектора зовнішньої діяльності України, дискусії про національних та радянських героїв, проте жодного слова про те, хто що робить для своєї держави сьогодні, яким бачить її майбутнє.

Внутрішньо-суспільний діалог українців у соціальних мережах (маємо на увазі спілкування пересічних громадян, адже у соціальних мережах ми спостерігаємо лише за віртуальною особистістю і нам абсолютно невідомо про її соціальний статус, рід занять тощо) відбувається в контексті створених протягом минулого міфів. Дослідники Східно-Європейського Інституту Розвитку в рамках протидії расизму і ксенофобії виокремили так звану «мову ворожнечі». Ми ж вважаємо, що така ж «мова ворожнечі» присутня в контексті суспільного діалогу українців.

Соціальними мережами (відносно якісними) є форуми при інтернет-виданнях таких як «Главред», «Кореспондент», «Українська правда», «Ура-інформ», «Телекритика». Зазвичай на таких форумах працює одна людина – модератор, яка слідкує за темами обговорень, коментує їх, чи допомагає тематичним роз’ясненням. Також ці адміністратори вводять певні мовні обмеження проти вживання нецензурної лексики, виразів расистського характеру, та ін.. Насправді це ніколи не спрацьовує.

Проаналізувавши соціальні мережі вищезазначених видань, можна зробити висновок, що українська спільнота абсолютно не налаштована на співпрацю задля побудови держави. І можливо, комусь видасться не надто актуальною ця проблема, а проте створені ідеологеми «образу ворога» за допомогою мови ворожнечі мають провокативний характер. Актуальність суспільного, а також нормативного, врегулювання діяльності соціальних мереж як новітнього засобу комунікування допоможе ліквідувати негативний вплив на свідомість української молоді.
3. Вплив соціальних мереж на розвиток Інформаційного суспільства
Нині, соціальні Інтернет-мережі відіграють значну роль у житті суспільства. Особливою популярністю користуються ці ресурси серед сучасної молоді, яка все більше приділяє увагу Інтернету.

Аналізуючи процес виникнення і розвитку соціальних мереж, а також функції, які вони виконують у сучасному світі, можна дійти висновку, що значне поширення соціальних мереж має суттєві соціальні наслідки, як позитивного, так і негативного характеру.

Серед негативних аспектів впливу соціальних мереж виділяють такі:

- віртуалізація соціального життя;

- зрощування, переплетіння реального та віртуального у житті людини;

- Інтернет-залежність, що викликає комплекси, психічні розлади, часті зміни настрою та депресії;

- поява нових видів девіантної поведінки в формі різних проявів хакерства;

- фрагментація суспільства, створення великої кількості відокремлених віртуальних груп за інтересами;

- поява нових технологій у політичному житті, за допомогою яких здійснюється маніпулювання свідомістю;

- анонімність – користувачі прикриваються різними псевдонімами (ніками), під час спілкування в Інтернеті, немає впевненості в тому, що ваш співбесідник саме та людина, за яку себе видає.;

- нестримний спам, який є заохоченням під виглядом «безвинних» лінків (посилань), що пропонують перейти на різні невідомі, заражені вірусами сайти;

- крадіжка приватної інформації – людина може стати жертвою злочинців, завдяки інформації розміщеної на персональній сторінці.

Крім того, широкі можливості сучасних комп’ютерних технологій дозволяють не докладаючи великих зусиль, створювати «інформаційний портрет» користувача, починаючи від музичних вподобань та закінчуючи рівнем доходу та статків, який може бути використаний у злочинних цілях.

Поряд з цим соціальні мережі можуть надавати значні переваги. Серед них:

- оперативність та доступність зв’язку між користувачами на будь-яких відстанях;

- можливість розширення кількості контактів, встановлення нових зв’язків та пошук старих друзів і спільнодумців;

- «глобалізація» життєвого простору людини;

- поява нових технологій у сфері дозвілля;

- сприяння формуванню інформаційної культури людини .

З розвитком інформаційного суспільства, соціальні мережі сприяють зростанню можливостей впливу на соціум. Інтернет-мережі можуть використовуватись в якості інструменту інформаційного управління свідомістю користувачів, більшість з яких не здогадується і не усвідомлює реальну і потенційну небезпеку використання даних, наданих ними у соціальних мережах. Це становить загрозу інформаційній безпеці суспільства і особистості та потребує відповідного реагування, у тому числі з боку держави.