Ім'я файлу: Соціальна філософія.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 05.04.2020

Барський гуманітарно - педагогічний коледж імені М. Грушевського

Реферат на тему: «Соціальна філософія»

Виконав

Студент 1 – Б (ОМ) групи

Флерчук Богдан Леонідович

Керівник: Шандрук Сергій Миколайович

2020р.

Соціальна філософія

План

1.Розкрийте сутність суспільства як “відкритої динамічної системи”.

2.Охарактеризуйте чотири основні сфери суспільного життя.

3.Чим відрізняються поняття “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”?

4.Які проблеми вивчає філософія історії?

5.Які основні концепції історико - культурного розвитку Вам відомі?

6.Назвіть ознаки інформаційного суспільства.

1.Розкрийте сутність суспільства як “відкритої динамічної системи”.

У сучасній філософії активно розробляється філософська методологія розуміння суспільства як складної багатофункціональної системи. Іноді уточнюється, що суспільство є відкритою динамічною системою. Суспільство є системою, оскільки складається з декількох сфер, невідємних одна від одної. Воно є динамічною системою, тому що постійно перебуває у процесі видозмін і розвитку. Цей процес стосується як певного, конкретного суспільства, так і людства в цілому, може носити як прогресивний, так і регресивний характер.

Суспільство – гранично широка форма людської спільності, яка складається з усіх можливих зв’язків і відносин між людьми.

Суспільство є відкритим, оскільки відбувається постійний обмін людського суспільства з навколишнім природним середовищем речовиною, енергією та інформацією. Своєю цілісністю філософський підхід до суспільства відрізняється від спеціалізованого його дослідження з боку інших наукових дисциплін, у першу чергу соціології. Філософська система має свої підсистеми,функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення.

2.Охарактеризуйте чотири основні сфери суспільного життя.

Виділяють чотири основні сфери суспільного життя: матеріальна сфера суспільства; соціальна сфера суспільства; політична сфера суспільства та духовна сфера суспільства.

Матеріальна сфера суспільного життя – сфера спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання «речей». Ця сфера виконує такі функції:

матеріальне виробництво забезпечує вихідні умови для життєдіяльності усього суспільства, є головною причиною й умовою історичного процесу, оскільки люди потребують матеріальних умов і засобів для свого існування, розвитку продуктивних сил;

матеріальне виробництво завжди має суспільний характер: суспільство впливає на природу з метою перетворення природних речовин на необхідні для людини матеріали і предмети;

економічна сфера визначає принципи соціальної диференціації, розподіл людей за соціальними групами, зокрема, за рівнем матеріального добробуту.

Соціальна сфера суспільства включає в себе:

А) безліч конкретних соціальних груп, що відрізняються одна від іншої і перебувають у певних відносинах між собою і суспільством у цілому;

Б) соціальні інституції відповідальні за напрями функціонування суспільства.

Головне призначення цієї сфери – соціальна диференціація, розподіл людей за щаблями соціальної піраміди. Виділяють: нижчі верстви; «середній клас»; еліта.

Сучасне суспільство декларує рівність прав і стартових можливостей для всіх громадян. Західні дослідники також називають 5 основних суспільних інститутів, які забезпечують тим, хто в них зайнятий, гарантоване збереження, якщо не зростання суспільного статусу:

1)бізнес звичайний;

2)шоу – бізнес;

3)армія;

4)політика;

5)наука.

Політична сфера суспільства – це сфера спеціалізованого продукування і підтримання влади в суспільстві. Головні інститути політичної сфери – держава та право. Політична сфера містить у собі також політичну свідомість, політичні відносини, політичні інститути і дії.

Її головні функції полягають у:

  • Забезпеченні внутрішнього правопорядку;

  • Забезпеченні зовнішніх національних інтересів конкретного державного утворення.

Духовна сфера – це сфера спеціалізованого духовного виробництва, інформації. Вона найскладніша у усіх сфер суспільного життя. Водночас найважливіша, бо саме тут виробляються, закріплюються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від людини до людини предметні, смислові та ціннісні орієнтири.

До основних елементів духовного життя відносять сукупність думок, норм, ідей та принципів, пов’язаних із функціонуванням усіх сфер життя суспільного, тобто суспільну свідомість. Це економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво, релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого. Орієнтуватись в духовному житті суспільства необхідно і всьому суспільству, й окремій людині, оскільки, по - перше, без цього неможливо свідомо впливати на різні сфери суспільного життя; а по – друге, орієнтація в духовному житті суспільства дозволяє і людини визначати перспективи свого особистісного духовного розвитку.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані. В основі їхньої єдності перебуває людина з її потребами, інтересами, цінностями – суб’єкт і головна дійова особа суспільства взагалі.

Принципові проблеми функціонування суспільства – співвідношення матеріального і духовного начал, проблема рівності та нерівності, свободи та необхідності – привертають повсякчас увагу дослідників.

Щодо переваги матеріального складника виступають такі аргументи:

  • суспільство не може існувати без матеріальної бази, оскільки вона необхідна для задоволення природних потреб людей – потребу їжі, одягу, житла;

  • розвиток духовної культури також неможливий без матеріальної основи;

  • соціальний устрій суспільства, розподіл на соціальні групи залежить від місця і ролі людини в матеріальному виробництві;

  • матеріальне буття людей визначає їх свідомість;

  • значна частина революційних перетворень або радикальних реформ зумовлена економічними причинами.

Щодо значущості духовного складника вказувалося, що духовне начало слід розглядати як головну істинну ознаку, що виділяє людину з природного світу.

Людське суспільство має будуватися на розумному поєднанні матеріальної і духовної основ, без помітного переважання однієї з них.

3.Чим відрізняються поняття “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”?

Людина – основа будь – якого суспільства. Однак форми і рівні взаємодії людини та суспільства можуть бути різними.

Індивід – окремо взятий представник людської спільноти. У соціальному житті індивід виступає як клітинка соціальної групи чи суспільства в цілому. Кажучи про індивіда, мають на уваз передусім біологічні властивості людини.

Індивідуальність – неповторна своєрідність людини, набір її унікальних властивостей. Це поняття вказує на незвичайність людської істоти.

Особистість – поняття, яке підкреслює духовність людини. Воно вбирає в себе самобутність людини, її соціальні якості, багатство душі, передбачає гармонійний, універсальний розвиток усіх її задатків. Поняття «Особистість» підкреслює соціальний аспект людини як суб’єкта суспільних відносин.

Далеко не кожну людину можна назвати особистістю. Ця людина добре духовно розвинена, наділена почуттям відповідальності за свої вчинки.

Особистість – це індивід, який пройшов процес соціалізації – засвоєння зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування у суспільстві. Соціалізація охоплює всі етапи залучення до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у соціальному житті.

Становлення духовного світу особистості передбачає шлях у декілька етапів, які разом утворюють своєрідну ієрархію її соціокультурних потреб:

  • Матеріальні потреби. Вони включають у себе як основні біологічні потреби, так і елементарне прагнення до соціального облаштування. Особистість, для якої матеріальні потреби є головними залишається споживачем, байдужим до політичних змін у суспільстві, загальнонаціональних інтересів.

  • Соціальні потреби. Вони включають потребу у пізнанні, праці, спілкуванні. Задоволення соціальних потреб означає необхідність у взаємодії з іншими людьми, спонукає особистість до збільшення масштабів своїх інтересів і своєї діяльності, яким буде дана зовнішня оцінка.

  • Духовні потреби. Реалізуються у складних формах інтелектуальної, мистецької і літературної діяльності. Задовольняючи духовні потреби, особистість одночасно вбирає в себе весь попередній соціокультурний спадок і додає до нього власну унікальну новостворену частку.

4.Які проблеми вивчає філософія історії?

Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера – онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга – гносеологія історії вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувається насправді.

Еволюція історичного знання у загальному вигляді укладається у доцентрово – відцентрову схему. Спершу мало місце поступальне зростання, яке пройшло такі етапи:

  • Емпірична історіографія. Виникла у V ст. до н.е. Головною ознакою є намагання описувати історичні події у короткотерміновій перспективі;

  • Рефлективна історіографія виникає в елліністично – римський період. Вона побудована на спробі викласти історію не в деталях, а в певній змістовній послідовності, як тривалий процес;

  • Християнська теологія історії. Започаткована Аврелієм Августином у його праці про «Град Божий»;

  • Класична філософія історії. Репрезентована Гегелем, твердить, що у світі панує розум. Тому всесвітньо – історичний процес відбувається розумно і цілеспрямовано під впливом природних чинників і може бути пізнаним в основних своїх закономірностях.

5.Які основні концепції історико - культурного розвитку Вам відомі?

На сучасну філософську думку продовжують впливати класичні теорії історико – культурного процесу. Їх поділяють на: лінійно – прогресивні, циклічні, цивілізаційно – хвильові .

1.Лінійно – прогресивні теорії. (Г. Гегель, К. Маркс, К. Ясперс) спираються на переконання, що різні держави, народи і культури, вписані і рсло єдиного всесвітньо – історичного процесу на шляху до остаточної перемоги на Землі суспільства свободи, справедливості, рівності і загального матеріального добробуту, проходять через ряд однакових стадій. Наприклад, великий філософ Гегель вважав, що всесвітня історія є духовним процесом усвідомлення свободи.

2.Циклічні теорії (О. Шпенглер, А. Тайнбі) розглядають історико – культурний процес як зміну певної кількості унікальних і неповторних цивілізацій, культур, кожна з яких проходить повний цикл періодів існування – від «народження» до «смерті».

Англійський історик Арнольд Тойнбі нарахував 21 цивілізацію. Він уважав їх «одночасними», оскільки всі вони тривали досить короткий в історичній перспективі проміжок часу – 6 тис. років. Головним критерієм виокремлення цивілізацій він вважав релігійний.

3.Цивілізаційно – хвильові теорії не мають загальноприйнятої схеми історії всесвітнього масштабу, однак сформулювали певні принципи узагальнення історико – культурного матеріалу. Вважається, що історія людства хоч і має певний напрям, однак нерівномірно охоплює різні народи, культури і держави. Вона являє собою низку «злетів» і «падінь» різних народів, культур та держав у різні епохи і в різних місцях.

6.Назвіть ознаки інформаційного суспільства.

Останніми роками найчастіше для позначення сучасного стану розвитку світової цивілізації використовують назву глобальне інформаційне суспільство. Початком його теоретичного осмислення можна вважати праці американських дослідників Д. Белла та О. Тоффлера. Вони поділили розвиток людства на три основні стадії: аграрну, індустріальну, постіндустріальну.

На сьогодні виокремлюються такі ознаки глобального інформаційного суспільства:

  • Головним продуктом виробництва є інформація, знання. В інформаційному суспільстві знання є одночасно сировиною, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, капіталом, об’єктом власності;

  • Революційний розвиток і постійне поєднання інформаційних і телекомунікаційних технологій;

  • Домінування наукоємнісних галузей, тим часом і в традиційних промислових галузях щонайменше 20% персоналу зайняті науково – дослідними розробками, саме на них спрямовуються у перше чергу капіталовкладення;

  • Поступове зникнення просторових, часових, політичних та інших меж для комунікації, спілкування і взаємного обміну між людьми.

Процес включення України в загальносвітове інформаційне суспільство матиме своїм першочерговим наслідком зростання розриву в усіх сферах життя країни. Одні соціальні прошарки, території, сфери зайнятості значно вирвуться вперед, іншим передбачають ще більше відставання. Показова у цьому плані доля освіти: якщо за роки незалежності завдяки комерціалізації система ВНЗ продемонструвала помітне зростання, то середня загальноосвітня і професійна школа перебувала в стагнації, оскільки переважним чином перебувала на утриманні територіальних громад.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас