Ім'я файлу: Словник.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 26.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Практична робота №7.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 26.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
Практична робота №7.docx
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
Автономне мовлення – один з ранніх етапів розвитку мовлення дитини. Характеризується тим, що слова або склади, які відтворюються дитиною за зразком мовлення дорослих, суттєво спотворюються. Автономне мовлення ситуативне, невизначене та багатозначне.
Адаптація – процес пристосування, зміни під впливом зовнішнього середовища і результат цих змін.
Ампліфікація (за О. Запорожцем) – широке розгортання та максимальне збагачення змісту специфічних дитячих форм ігрової, практичної та зображувальної діяльності, а також спілкування дітей один з одним та з дорослими з метою формування психічних властивостей і якостей, для виникнення яких найсприятливіші передумови створюються у ранньому дитинстві.
Біологічний вік – вік, який вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини.
Близнюковий метод – метод вікової психології, який використовується для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків.
Вік – відносно замкнутий цикл розвитку людини, який має свою структуру та динаміку.
Вікова психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.
Вікові кризи – теоретичне поняття, яке позначає перехід у віковому розвитку до нового якісно специфічного етапу.
Вікові особливості – специфічні властивості особистості, які закономірно змінюються в процесі зміни вікових стадій розвитку.
Виховання – цілеспрямоване формування особистості з метою підготовки її до активної участі у суспільному і культурному житті відповідно до соціокультурних нормативних моделей.
Гармонійний розвиток особистості – цілісність особистості, яка характеризується рівновагою, рівномірним розвитком її інтелектуальної, емоційної, вольової та фізичної сфер.
Генетична (грец. genesis – походження) психологія (психологія розвитку) – галузь психології, що вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і властивості особистості, особливості психічного руху, що виявляються у почуттях, відчуттях, уявленнях, а також специфіку процесів, результатом яких є думка.
Генотип (грец. рід, походження та відбиток, зразок) – сукупність спадкових структур організм (насамперед, генів). У Г. індивіда кореняться причини спадкових захворювань психіки, а для здорових людей – витоки темпераменту, індивідуальних рис обдарованості тощо. Знання Г. має істотне значення для ефективності організації навчання й виховання людини.
Госпіталізм – сукупність психічних і соматичних розладів, які виникають у дітей в перші роки життя і пов’язані з тривалим дефіцитом спілкування.
Гра – активність індивіда, скерована на умовне моделювання тієї або іншої розгорненої діяльності.
Гуманізація – гармонійний розвиток властивих людині можливостей, вищий розвиток людської культури, моральності і відповідної поведінки стосовно інших людей та оточуючого.
Дезадаптація психологічна – відносно короткочасний ситуативний стан, що є наслідком дії нових, незвичайних подразників середовища, що змінилося і сигналізує про порушення рівноваги між психічною діяльністю і вимогами середовища, а також спонукає до переадаптації; досить стійкий, складний психічний стан, що виражається в неадекватному реагуванні й поведінці особистості, зумовлених функціонуванням психіки на межі її регуляторних і компенсаторних можливостей або в позамежовому режимі.
Детермінізм – причинна зумовленість, загальний закономірний зв’язок природи, суспільства, мислення; закономірна і необхідна залежність психічних явищ від факторів, що їх викликають.
Діяльність дитяча – активна взаємодія дитини з навколишнім світом, в ході якої відбувається онтогенетичний розвиток її психіки.
Дисгармонія особистості – особистісне відхилення, що супроводжує кризові ситуації, які виникають на різних етапах життєвого шляху, з достатньо вираженою визначеністю (відхилення розвитку від гармонійного, оптимального, що виявляється в дедалі ширших поведінкових збоченнях, комунікативних проблемах, невротичних симптомах). Дисгармонійна особистість, неадекватно відображаючи власні статево-вікові, індивідуальнопсихологічні, комунікативні та інші властивості, сприймає й довколишню дійсність крізь фільтри внутрішньособистісних викривлень, що породжує нові невідповідності і вдруге ускладнює подальшу гармонізацію.
Дитинство – етап онтогенетичного розвитку індивіда, який включає період від його народження до появи можливості включення у доросле життя.
Дитяча психологія – галузь психології, яка вивчає факти та закономірності психічного розвитку дитини.
Дозрівання – прояв онтогенезу, визначений генотипом, що полягає у послідовному становленні всіх систем організму. Дозрівання забезпечує необхідні для психічного розвитку дитини властивості її організму (особливості нервової системи, прямоходіння, органи мовлення), але не визначає змісту і складу психічного розвитку, які зумовлені засвоєнням людського досвіду. Водночас, психічний розвиток дитини сприяє її дозріванню.
Духовність – вияв внутрішнього світу людини, здатність до творення духовного світу, до самовдосконалення.
Емоційна деривація – тривале позбавлення людини емоційних вражень.
Експеримент – метод наукового пізнання, що полягає в цілеспрямованому вивченні будь-якого явища дійсності в контрольованих і керованих умовах.
Женевська школа генетичної психології – напрям у дослідженні психічного розвитку дитини, створений Ж. Піаже та його послідовниками.
Предмет вивчення – походження і розвиток інтелекту в дитини; головне завдання – дослідження механізмів пізнавальної діяльності; основний метод – клінічна бесіда орієнтована не на фіксацію зовнішніх ознак явища, а на процеси, які приводять до їх виникнення.
Закон – необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами об’єктивної дійсності.
Закономірність – об’єктивно існуючий, суттєвий зв’язок між явищами або процесами, що повторюються, і характеризує їх розвиток. З. виражає певний порядок причинного, необхідного стійкого зв’язку між явищами і властивостями об’єктивного світу, при якому зміна одних явищ викликає цілком певні зміни в інших.
Зона найближчого розвитку – поняття, введене Л. Виготським. Характеризує можливості психічного розвитку дитини внаслідок активної взаємодії з дорослим, який шляхом навчання забезпечує здатність дитини розв’язувати завдання певного типу.
Комплекс пожвавлення – поняття, введене у 20-ті рр. ХХ ст. М. Щеловановим, перший акт поведінки, позитивна емоційно-рухова (емоційно-дійова) реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матерії, її обличчя, дотики.
Криза першого року життя — криза, зумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Криза трьох років – криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.
Лонгітюдний (англ. longitude – довгота) метод – метод вікової психології, суть якого полягає у вивченні одних і тих самих осіб чи їх груп у різні моменти їхнього життя.
Моральність – відповідність поведінки людей нормам моралі. Навчальна діяльність – учіння, спрямоване на засвоєння знань, умінь і навичок як на свою пряму мету.
Навчання – стимулювання та керівництво учінням. Наслідування у дошкільному віці – шлях проникнення у смислові структури людської діяльності.
Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду.
Педологія – течія у психології та педагогіці, в основу якої було покладено практико-орієнтований підхід для всебічного вивчення дітей та складання цілісного уявлення про їх життя і психічний розвиток. Її основна мета – об’єднати підходи різних наук (медицини, біології, психології, педагогіки) до розвитку дитини.
Періодизація психічного розвитку – виділення в онтогенезі якісно своєрідних ступенів психічного розвитку.
Предметні дії – дії, які відповідають призначенню предмета.
Пренатальний розвиток – дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.
Психологічна готовність дитини до школи – здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов’язки, зумовлена рівнем її загального розвитку.
Рівень научуваності – вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності.
Рівень психічного розвитку – зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.
Рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.
Рушійні сили розвитку – суперечності, які виникають у процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спонукають до оволодіння новими видами діяльності.
Сензитивні періоди розвитку – вікові інтервали індивідуального розвитку, при проходженні яких внутрішні структури найбільш чутливі до специфічним впливам навколишнього світу.
Сенсорний еталон – поняття, розроблене О. Запорожцем у межах теорії формування перцептивних дій, яке позначає системи якостей предметів, які пропонуються дитині для засвоєння і використання як зразки при обстеженні об’єктів та аналізі їх властивостей.
Соціалізація – процес засвоєння та відтворення індивідом досвіду.
Учіння – самостійна пізнавальна діяльність, спрямована на засвоєння знань, умінь і навичок, а також зміни самого суб’єкта учіння.
Я-концепція – динамічна система уявлень особистості про себе.