1   2   3   4
Ім'я файлу: курсовая.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 13.12.2020
скачати

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
Кафедра кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології
Дисципліна:Кримінальний процес

КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Слідчий у кримінальному процесі: правовий статус та повноваження»

Підготував:

студентка 147 навчальної групи,

галузь 081 «Право»

Ільєнко Аліна Ігорівна
Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Сенченко Надія Миколаївна


Національна шкала______________________
Кількість балів ________оцінка ЕСТS_______

члени комісії:

___________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

__________ ____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Чернігів

2020

Зміст

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ................................................................................................6

1.1. Правовий статус та функції слідчого у кримінальному провадженні.....6

1.2. Процесуальна самостійність та незалежність слідчого...........................15

РОЗДІЛ 2. ПОВНОВАЖЕННЯ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ........................................................................................................23

2.1. Повноваження слідчого щодо початку досудового розслідування........23

2.2. Повноваження слідчого щодо проведення процесуальних дій під час досудового розслідування.................................................................................29

2.3. Повноваження слідчого щодо завершення досудового розслідування.....................................................................................................32

ВИСНОВКИ......................................................................................................36

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ..................................................39


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших напрямків діяльності держави і державних органів є виконання завдань із захисту прав та свобод людини і громадянина, охорони прав, законних інтересів державних організацій та об’єднань громадян.

Конституцією України закріплено, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

В історії української державності перші спроби закріплення державної влади відображені в Конституції прав і вольностей Війська Запорізького Пилипа Орлика. В ній були закріплені деякі засади стосовно поділу влади на законодавчу і судову. Згодом ідея створення справедливого суду в Україні була відображена у III Універсалі центральної Ради, а потім у Конституції Української Народної Республіки. 13 квітня 2012 року Верховна Рада України прийняла новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Потреба в ньому виникла з моменту набуття нашою державою незалежності та вибору демократичного шляху розвитку держави з орієнтацією на захист прав і свобод громадян, запровадження і утвердження принципу верховенства права.

Подальше удосконалення кримінального процесуального законодавства має бути зосереджене на проблемах підвищення ролі кримінального судочинства в боротьбі зі злочинністю. Важливе місце в захисті прав і законних інтересів осіб, що потерпіли від злочину належить слідчому як ключовому владному суб’єкту досудового розслідування.

Проблематиці діяльності слідчих приділяється багато уваги в юридичній літературі, наявність численних питань щодо здійснення слідчої діяльності продовжують викликати гостру дискусію щодо того, яким є і має бути сучасне українське слідство.

Питання правового статусу і повноважень слідчого в кримінальному процесі досліджували такі вчені як М.В. Жогін, О.А. Солдатенко, О.О. Чепурний, Я.П. Зейкан, В.М. Савицький, А.О. Ляш, О.В. Баулін, П.В. Коляда, М.С. Строгович, А.П. Гуляєв, О.О. Чепурний, О.М. Лощихін, І.В. Рогатюк, В.С. Зеленецький, О.Б. Комарницька, М.П. Ткач та інші автори.

Об’єктом дослідження є теоретичні та правові засади визначення правового статусу слідчого та здійснення ним кримінальної процесуальної діяльності.

Предметом дослідження суспільні відносини у сфері кримінальної процесуальної діяльності слідчого, що безпосередньо пов’язані із здійсненням ним своїх повноважень.

Мета дослідження полягає в аналізі правового статусу та повноважень слідчого в кримінальному процесі.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:

  • проаналізувати правовий статус та функції слідчого у кримінальному провадженні;

  • розкрити зміст процесуальної самостійності та незалежності слідчого;

  • дослідити повноваження слідчого щодо початку досудового розслідування;

  • розглянути та проаналізувати повноваження слідчого щодо проведення процесуальних дій під час досудового розслідування;

  • дослідити повноваження слідчого щодо завершення досудового розслідування.

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи було використано основні правові та загальнонаукові методи. За основу був взятий метод аналізу, який використано для детального аналізу правового статусу та повноважень слідчого у кримінальному процесі. Також у процесі дослідження застосовано такі методи: формально-юридичний метод застосовано для проведення аналізу норм чинного кримінального законодавства та юридичної літератури; формально-логічний метод використано для аргументування; дедуктивний метод, який зумовив особливості побудови плану (спочатку надається характеристика явищу, і лише потім його деталям) і діалектичний метод, який дозволив вивчити право-державні явища в динаміці; метод системного підходу, який передбачає пізнання даних понять як складових систем, що складаються з взаємопов’язаних елементів; історичний метод застосовано при аналізі історичного шляху становлення ідеї процесуальної самостійності та незалежності слідчого у кримінальному провадженні; порівняльноправовий метод застосовувався в процесі порівняння норм діючого КПК України з нормами КПК України 1960 року.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з змісту, вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
1.1. Правовий статус та функції слідчого у кримінальному провадженні

Правовий статус - це становище того чи іншого суб’єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою;сукупність прав і обов’язків.

Одне з пріоритетних завдань держави - забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав та свобод, законних інтересів, виявлення і розкриття злочинів. Важлива роль у їх розв’язанні належить слідчим органам, які намагаються всебічно, повно й об’єктивно розслідувати злочини, притягнути винних до встановленої законом відповідальності.

Серед пріоритетних напрямів діяльності слідчого апарату є постійна робота щодо забезпечення охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві [1, с.18].

Тому слідчий апарат традиційно і заслужено вважається найінтелектуальнішою частиною правоохоронних органів, їх «золотим фондом». Специфічні завдання, поставлені перед слідчими, вимагають від них наявності особливих професійних навичок і знань, почуття особистої відповідальності, об'єктивності, дисциплінованості, працьовитості, високого рівня правової культури. Слідчий відіграє важливу роль у процесі розслідування кримінальних проваджень. Сьогодні йому надані великі повноваження, яких не мають інші державні службовці, щодо затримання, арешту, оголошення в підозрі тощо.

Із вступом у дію 20 листопада 2012 р. КПК України діяльність слідчих підрозділів радикально змінилась. На це вказує порівняння норм чинного та старого кримінального процесуального законодавства. Якість цих змін, перетворення у функціональних обов'язках слідчих, на перший погляд, можуть здаватись незначними, проте аналіз визначень, службових повноважень слідчого за новим законодавством вказує на протилежне.

Так, за КПК України 1960 р. слідчий - це учасник кримінального процесу, уповноважений здійснювати досудове слідство. Незалежно від відомчої приналежності всі слідчі при розслідуванні справ мають однакові процесуальні права й обов'язки, проводять розслідування в одному і тому ж процесуальному порядку [2, с.216].

Цілком слушною є думка М. В. Жогіна: «Слідчий - посадова особа державного апарату, обов'язки якої визначаються боротьбою зі злочинністю. Практично це виражено в тому, що слідчий у межах своєї компетенції зобов'язаний запобігати та переривати злочини, перевіряти заяви, що надходять до нього, та інші сигнали про скоєні злочини та при наявності ознак злочину порушувати кримінальні справи, проводити у них попереднє слідство. Слідчий також зобов'язаний брати участь у проведенні заходів щодо попередження злочинів та правової пропаганди на території, яка ним обслуговується» [3, с.18-20].

Згідно з чинним КПК України, зокрема п. 17 ст. 3, слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень [4].

Окрім того, аналіз норм повноважень слідчого за КПК України 1960 р. вказує на значне збільшення його прав та процесуальних обов'язків у кримінальному процесі. Так, активна роль слідчих у справі укріплення законності в державі, велике значення їхньої діяльності щодо розкриття злочинів та виявлення злочинців обумовили надання їм широких повноважень при провадженні досудового слідства.

Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК України;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

5) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

6) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

7) приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України [4].

У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні. Слідчий має право в порядку, передбаченому КПК України, доручати відповідним уповноваженим оперативним підрозділам поліції проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання [4].

Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.

Наведені права є одночасно й обов'язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав.

Слідчий зобов’язаний:

- дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та інших законів України під час досудового розслідування;

- забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК України строків;

- виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;

- забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;

- не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;

- не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості;

- у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК України;

- забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:

- відповідно до вимог статті 52 КПК України участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;

- підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;

- слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його [4].

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування відшкодовує держава за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст. 130 КПК України держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення [4].

Тобто, для притягнення до матеріальної відповідальності слідчого, необхідно встановити:

1. Факт відшкодування шкоди з боку держави;

2. Наявність обвинувального вироку стосовно слідчого, прокурора або ж вчинення ним дисциплінарного проступку.

У правознавстві термін «функція» визначається як соціальна роль держави, державного органу, права стосовно макро- або мікрооточення. Функції тлумачаться як основні напрями або види діяльності, що виражають сутність, призначення, роль і місце держави, державного органу, права в суспільстві [5, с.157].

Дефініції представників теорії кримінального процесу містять більш широкий процесуальний зміст. Наприклад, як зазначає О.А. Солдатенко, кримінально-процесуальна функція - це визначена законом діяльність суб’єкта кримінально-процесуальних відносин, що характеризується його рольовим призначенням, заснована на системі прав і обов’язків цього суб’єкта й цілком залежна від мети та завдань кримінального судочинства [6, с.189]. Проте О.О. Чепурний, робить висновок, що під функціями кримінального судочинства, необхідно розуміти не роль чи коло обов’язків того чи іншого учасника, а головні напрями кримінально процесуальної діяльності, в яких проявляється вплив кримінального судочинства на успільні відносини і які визначаються його завданнями [7, с.9].

Важливою ознакою функцій є те, що функції держави реалізуються через систему державних органів, а функції права - через систему права: галузі, інститути, норми, договори, прецеденти та акти застосування права [8, с. 24].

Досудове слідство - це система державних правоохоронних органів, що діють у найбільш суворій сфері соціальної практики - протидії злочинності шляхом реалізації внутрішньої державно-правової функції, пов’язаної з розслідуванням найтяжчих кримінальних порушень - злочинів.

Основними суб’єктами органів досудового слідства є слідчі, тобто посадові особи, які безпосередньо здійснюють досудове розслідування вчинених злочинів. Саме на них покладається виконання всього спектру кримінальної процесуальної діяльності, обумовленої її цілями і завданнями.

Попри посилену увагу до проблематики функцій слідчого, стан цієї дискусії свідчить про те, що єдності поглядів серед учених не досягнуто.

Так, одні автори, враховуючи концепцію трьох основоположних функцій, окреслених у ч. 3 ст. 22 КПК України: обвинувачення, захисту, судового розгляду, і вважаючи її «двигуном» кримінального процесу, беззаперечно відносять слідчого до сторони обвинувачення. Відповідно до неї слідчий виконує виключно кримінальну процесуальну функцію обвинувачення, бо поза межами трьох основоположних функцій інших не існує й існувати не може [9, с.32; 7, с.10].

Другі автори є прихильниками одночасного виконання слідчим усіх трьох визначених у ч.3 ст.22 КПК України функцій, а саме: обвинувачення, захисту, вирішення справи. Наприклад, на думку Я.П. Зейкана і В.М. Савицького, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, слідчий виконує поряд із функцією обвинувачення ще й функцію вирішення справи, а займаючись пошуком та дослідженням доказів, які виправдовують підозрюваного або пом’якшують його відповідальність, слідчий виконує і функцію захисту [10, с.43-44; 11].

Інші обґрунтовують виконання слідчим органу досудового слідства кримінальної процесуальної функції під назвою «дослідження обставин справи» [12, с.147-152; 13, с.25].

Ще інші зазначають, що функція слідчого має комбінований характер. До встановлення особи, яка вчинила злочин, слідчий виконує функцію розслідування справи, а після вручення особі письмового повідомлення про підозру - функцію обвинувачення [8, с.20].

Зрештою окремі автори наполягають на виконанні слідчим органів досудового слідства функції розслідування злочинів. Сьогодні ця точка зору є домінуючою в теорії кримінального процесу [14, с.69–78; 15, с.228; 6, с.80–83].

Не дивлячись на вищезазначене, на слідчого органів досудового слідства не можна покладати виконання функції обвинувачення, адже його кримінальна процесуальна діяльність за своєю юридичною природою, цілями і завданнями спрямована виключно на проведення матеріально-пошукового дослідження всіх обставин вчиненого злочину. Відновлення образу злочину в усіх юридично значущих деталях слідчий здійснює на основі процедури, визначеної в КПК України, тобто виконує специфічну форму пізнавальної діяльності, яка суттєво відрізняється від форм пізнавальної діяльності, що реалізується іншими владними суб’єктами досудової стадії процесу.

Функція обвинувачення є основоположною на всіх стадіях кримінального процесу, ґрунтується на результатах дослідження, проведеного слідчим, пов’язується з доказуванням-обґрунтуванням і виконується виключно прокурором, бо є конституційною, неподільною і невід’ємною від цього владного суб’єкта кримінального провадження, про що прямо наголошується в п. 1 ст. 121 Конституції України [16].

Водночас функція, яку виконує слідчий при розслідуванні кримінальних правовпорушень, не є основною, її виконання обмежується й повністю вичерпується стадією досудового розслідування, у зв’язку з чим в наступних стадіях вона повністю відсутня.

Найбільш поінформована у кримінальній справі посадова особа - слідчий, який особисто зібрав, перевірив, дослідив усі докази, повністю позбавляється права на відстоювання власного переконання під час судового розгляду цієї справи, взагалі не допускається до судових стадій і навіть не входить до кола суб’єктів, які мають право на оскарження вироку чи іншого рішення суду, постановленого за результатами розслідуваної слідчим кримінальної справи. У зв’язку із цим діяльність слідчого, який розслідує злочин, пов’язується виключно з констатацією фактів і не ґрунтується на категоричних остаточних твердженнях.

Отже, слідчий - це службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. По суті слідчий у кримінальному провадженні реалізовує дві кримінальні процесуальні функції, які є процесуально сумісними та не порушують принципу змагальності. Основна його функція полягає в досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень, у встановленні обставин, що мають значення для законного й обґрунтованого вирішення кримінального провадження. Та інша функція, яка починає реалізовуватися моменту повідомлення певній особі про підозру і завершується (для слідчого), складанням обвинувального акту, - це обвинувачення.


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас