( слайд 1) Адвентисти сьомого дня в Україні
(слайд 2) Церква Адвентистів сьомого( від лат. Adventus – пришестя, Другий прихід Ісуса Христа та Сьомий день – тобто згідно Біблії – субота) дня є протестантською християнською конфесією, яка виникла в середині ХІХ століття в США в результаті духовних та теологічних(богословських) пошуків в середовищі американських християн.
Спочатку адвентисти були поширені лише на території США та Канади, але з 80-х рр. ХХ ст., адвентистські місіонери відправляються в різні куточки світу.
Зокрема, першим адвентистським проповідником в Європі був доктор Джон Ендрюс, який в 1882 році оселився в Берні(Швейцарія).
(слайд 3) Адвентизм на українських землях
На територію українських земель адвентизм прийшов з заходу – польськими колпортерами ( книгоношами), які приїжджали на територію Волині та Галичини і там поширювали Біблії та адвентистську літературу. Найвідоміші з них Михайло Белина-Чеховський та Андрій Мащак.
А також з середовища німецьких колоністів на півдні України(15 вересня Людвіг Конраді та Герхард Перк організували другу громаду адвентистів у місті Олександрівськ (нині Запоріжжя).
Перша адвентистська громада в Україні з’явилася в селі БардибулатТаврійської Губернії в Криму 1886 р. Згодом в селі Тараща ( Київська обл.), селі Пожарки(Волинська область.
Один з перших адвентистських проповідників в Україні, саме українського походження – Теофіл Бабієнко, який будучи дяком православної церкви, почав читати Біблію та дійшов висновку що православ’я відступило від біблійного вчення. Він організував «Общество братьев исследующих Библию», за що був заарештований царською владою та висланий до Сибіру. Його син Теофіл Бабієнко – молодший теж став відомим проповідником та працював в Європі, Китаї та США).
(слайд 4) Церква АСД за Російської імперії
До першої російської революції 1905-1907 рр. адвентисти та інші протестанти в Російські імперії були офіційно забороненими та класифікувалися як «секти».
Ця ситуація змінилася коли вийшов царський указ « Об укреплении начал веротерпимости», імператора Миколи ІІ від 17 жовтня 1905 року, а також циркуляру № 55327 від 6 листопада 1906 року голови Міністерства внутрішніх справ Росії Петра Столипіна, який надавав релігійним меншинам свободу віросповідання. Завдяки цьому до кінця 1906 року чисельність церкви зросла до 2282 осіб. У 1907 році послідовників цієї конфесії було 2500, 1908 — 3077 осіб, а в 1911 церква адвентистів нараховувала приблизно 7 тисяч осіб. Більше третини служителів у церквах були українцями.
Таким чином з’явилась можливість вільно сповідувати свої погляди для багатьох громадян імперії.
У 1911-му році становище церкви погіршується через обмеження свободи віросповідання. Почалося переслідування віруючих з боку влади: заборонені друковані засоби, закриваються молитовні будинки, на богослужіннях завжди присутні поліцейські.
Негативний вплив для розвитку церкви спричинила Перша світова війна. Оскільки адвентистські організації на території Російської імперії до 1907 року входили до структури Німецького уніону, їх напередодні війни оголосили німецькими агентами. Вірян і священнослужителів переслідували та висилали до Сибіру.
(слайд 5) Адвентисти в період Радянської влади
Революція 1917 року вселяла в адвентистів надії щодо забезпечення громадянських прав і свобод. Спочатку нова влада йшла назустріч, звільнивши з тюрем і заслань «релігійних злочинців» і проголосивши свободу віросповідання в кінці 1917 року. Адвентисти проводили біблійні курси для підготовки церковних служителів, відновили регулярні суботні богослужіння та видання книжок і періодики.
на початку 1920-х років, тим, що починається черговий етап репресій в тому числі для адвентистської церкви.
У 1928 році відбулась ліквідація церковної організації як в УРСР так і в СРСР радянською владою.
Таким чином вона опинилася поза законом. А більшість церковних лідерів відправлено до в’язниці чи репресовано. Це зокрема Генріх Лебсак.
В Західній Україні становище було кращим протягом 1920-х – 1930-х рр. оскільки польська влада була більш демократичною та лояльною щодо протестантських конфесій, в тому числі адвентистів.
Загалом становище адвентистів в УРСР зокрема та СРСР загалом було складним. Радянська влада намагалася витіснити будь яку форму релігії з суспільного життя. Відповідні державні органи пильно слідкували за діяльністю учасників адвентистської церкви та тих хто цікавився її вченням.
В архівах служби безпеки України зберігається велика кількість архівних документів де відображено ставлення влади до даної конфесії, різноманітні статистичні звіти та спостереження агентів КДБ за діяльністю церкви.
До 1938 р. були заарештовані і засуджені майже всі 29 керівників АСД, а також сотні активних служителів і членів громад. Після приєднання в 1939 р. Західної України до Радянської України адвентистські громади цього регіону також були зараховані до списку «неблагонадійних», а їхні лідери заарештовані. У 1940 р. до СРСР приєднано Північну Буковину, і діючі тут адвентистські структури також підпали під репресії. У цілому ж, за підрахунками адвентистських істориків, до Другої світової війни майже 80 % лідерів адвентистського руху в СРСР були знищені.
Мій прадід Орделян Василь Семенович був у тюрмі за віру з 1939-1941роки.
(слайд 6) Церква АСД після Другої світової війни
Війна зупинила репресії проти вірян на території Радянського союзу, але влада продовжувала контролювати церкву.
У 1950-і роки з'являються підпільні видавництва духовної літератури, громади та служителі освоюють методи прихованої місіонерської роботи.
Протягом 1955—1980 років Церква адвентистівсьомого дня на території колишнього СРСР зазнала внутрішньоцерковних розколів. Органи КДБ стежили за церквою. Кожного пастора намагалися змусити доносити на своїх одновірців. Якщо ж людину не могли схилити до співпраці, то починали кампанію публічного цькування: паплюжили в колективі, звільняли з роботи, забирали дітей та організовували розкол усередині громади. Члени церкви були на «гачку» у держави. Вони були змушені постійно відмічатися. З ними проводили агітаційну роботу задля роз'єднання церкви. Важливим завданням КДБ було дискредитувати служителів в очах членів церкви.
За оцінками істориків, головними причинами розколу були: штучна ізоляція радянською владою Адвентистської церкви на території СРСР та УРСР від всесвітнього адвентизму(«Холодна війна» СРСР з США).
Але в 70-х – 80-х роках впав «Холодный занавес» і на територію СРСР і УРСР було дозволено приїхати керівникам Генеральної Конференції з США(1976 Роберт Пірсон, а в 1981 р. Ніл Вільсон). Це сприяло об’єднанню і підтримки церкви АСД.
Наприкінці 80-х років церква починає поширювати євангельську роботу на теренах України. З 1989 року церква отримала дозвіл на проведення різних публічних заходів, проведена перша Євангельська програма. Так розпочався ряд масштабних євангельських програм, аж до 2000-го року. Завдяки цьому церква на території України зросла до 50-ти тисяч осіб.
(слайд 7) Період перебудови та перших років Незалежності
З 1989 року церква отримала дозвіл на проведення різних публічних заходів, проведена перша Євангельська програма. Так розпочався ряд масштабних євангельських програм, аж до 2000-го року. Завдяки цьому церква на території України зросла до 50-ти тисяч осіб.
В 1999 р. було відкрито адвентистський вищий навчальний заклад, з державною акредитацією – Український Гуманітарний Інститут (УГІ), в м.Буча. В структурі закладу є також Теологічна семінарія, де готують майбутніх служителів Церкви АСД, а також музей-архів та середня школа.
На початку 2000-го року церква засновує радіо «Голос Надії»
У 2012-му році Церква АСД починає цілодобове транслювання програм через супутникове телебачення на каналі «Надія»
(слайд 8) Адвентисти і сьогодення
Пропагування здорового способу життя – що проявляється у діяльності декількох адвентистських санаторіїв, таких як «Барвінок»(Львівська обл..), «Черешенька» Чернівецька обл.., « Наш Дім» (Вінницька обл.).
А також функціонує понад два десятки адвентистських початкових та середніх шкіл. Зокрема «Досвітня зоря»(Київ), «Джерело мудрості»(Вінниця), «Соломон»(Чернівці), «Академія мудрості»(Львів)
Зокрема, адвентистське всесвітнє благодійне агентство АДРА, надає значну допомогу постраждалим в результаті війни та та інших надзвичайних ситуацій.
(слайд 9) Адвентисти в громадському житті
Адвентисти є активними в громадському житті та беруть активну участь в різноманітних гуманітарних ініціативах(їздимо в інтернати, допомагаємо біженцям).
Дитячий рух «Слідопити»
Розвивається молодіжний рух «Драбина» в м. Кам'янець-Подільський
Знайомства та обмін досвідом з молоддю на регіональному рівні та зарубіжному( в якій країні я б не знаходилась, мене приймуть з любов'ю)