Ім'я файлу: менеджмент ср.docx
Розширення: docx
Розмір: 283кб.
Дата: 05.04.2022
скачати

Ситуаційно-аналітична вправа 1.

Я б обрала третього кандидата, тому що:

По-перше, хоч він і схильний до суперечок, але він на відміну від перших двох кандидатів має власну думку та може її відстоювати, адже не завжди думка керівника буває правильною, до того ж правильна думка складається з кількох думок різних осіб. До того ж від досвчений спеціаліст та хороший організатор, а це означає, що він буде чітко та вчасно виконувати свою роботу.

Ситуаційно-аналітична вправа 2.

Американська модель: Ділова кар'єра зумовлюється особистими досягненнями – можливість будувати кар’єру незважаючи на свій вік та вислугу років.

Суворо формалізована структура управління – дуже важливо, аби завжди були чіткі та незмінні правила

Оцінка результатів діяльності персоналу ,Досягнення індивідуального результату – кожна людина почувати себе важливою і розуміти, що її внесок, наприклад, для фірми є важливим.

Японська модель:

Оцінка якостей керівника, Вміння здійснювати коорди­націю дій та контролювати – це дуже важливе вміння правильно координувати дії та контролювати, адже така людина швидше за все не піддається паніці тощо

Підвищення кваліфікації, Без відриву від виробництва (на робочому місці) – не призупиняє роботу

У вітчизняному менеджменті я б використала:

Суворо формалізована структура управління, Досягнення індивідуального результату, бо це важливі чинники і вони мають свої переваги, а саме кожна людина добивається власного результату і почуває себе важливою, а це доволі важливо для її морального стану. Також основою є чіткі правила та їх точне виконання.

Ситуаційно-аналітична вправа 3.

— переважає колективна форма роботи; Я

— рішучість, агресивність; А

— завзятість, висока продуктивність праці; Я

— прагнення до лідерства; Я

— індивідуалізм; А

— довічний найм; Я

— демонстрація власних досягнень;А

— часті збори, колективні заходи;Я

— перехід до мультидивізійних структур. Я

Ситуаційно-аналітична вправа 4.

Я би використала ситуаційний підхід до двох постачальників тобто:

  • До першого постачальника, з яким закінчився термін дії контракту на поставку, використала б ситуаційни підхід, бо підхід вивчає  розв’язання окремих управлінських ситуацій, тому цю ситуацій можна вирішити наступним чином – зв’язатися з постачальником та продовжити термін дії контракту.

  • До другого постачальника я б теж використала ситуаційний підхід, бо ситуція з тичмасовим виходом з ладу залізничної колії можна вирішити якщо запропонувати інший вид транспорту на поставку сировини.

Тестові завдання

  1. Г

  2. Б

  3. Б

  4. В

  5. В

  6. В

  7. А

  8. Б

  9. А, Г, Б

10.1Г

10.2Б

11.1Б

11.2Б

12. Б

13. Б

14. Б

15.А

Контрольні запитання

1. Різниця між менеджментом від управлінням полягає в наступному:

Масштаб. Управління – процес більш давній і ємний, ніж менеджмент, який є лише частиною управлінських механізмів;

Оцінка якості. Головний критерій ефективності для управління – досягнення мети. Якщо мова йде про менеджмент, то тут оцінка якості проводиться інакше. У розрахунок приймається як дотримання правил гри (принципів і методів, визначених системою), так і ефективність розподілу ресурсів (досягнення цілей при мінімальних витратах);

Наукова дисципліна. Менеджмент – це наука, що володіє своїм предметом і методом, управління – це безліч наук, що характеризуються різними предметами і методами;

Комерційна складова. На практиці поняття «менеджмент» найчастіше використовується стосовно до прибуткових проєктів, а управління – до будь-яких процесів впливу суб’єкта на об’єкт.

Менеджмент – це спосіб моделювання та використання соціально-економічних систем, при якому на перше місце ставиться ефективність розподілу ресурсів

Управління – це цілеспрямована людська діяльність, спрямована на впорядкованість процесів праці і виробництва.

2. 2. До загальних законів управління відносяться:

1. Закон відповідності соціального змісту управління формою здійснення діяльності, що є об'єктом управління;

2. Закон переважної ефективності свідомого і планомірного управління;

3. Закон єдності системи управління;

4. Закон співвідносності керуючої і керованої систем;

5. Закон відповідності змісту і форм прямого і зворотного зв'язку в системі управління економічною природою відносин між її підсистемами;

6. Закон єдності дій законів управління.

3, В своїх роботах Мінцберг виділяє 10 ролей, які, на його думку, приймають на себе керівники в різні періоди. Він класифікує їх в рамках трьох великих категорій: міжособові ролі, інформаційні ролі та ролі щодо прийняття рішень.

1.Міжособові ролі: А) головний керівник; Б) лідер; В) зв’язкова ланка. 2. Інформативні ролі: А)отримувач інформації; Б) розповсюджувач інформації; В) представник. 3. Ролі, пов’язані з прийняттям рішень: А) підприємець; Б) ліквідатор порушень; В) розподілювач ресурсів; Г) ведучий переговори. Ці десять ролей покликані відігравати менеджери в різні періоди і залежно від рангу. Ці ролі взаємозалежні і взаємодіють для створення єдиного цілого.

4. Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо). Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званомувертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються. Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією

5. 5, Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

— технічний;

— управлінський;

— інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (ке­рівників):

— керівники низової ланки (операційні управлінці);

— керівники середньої ланки;

— керівники вищої ланки.

Форма піраміди (рис. 1.2) демонструє взаємозалеж­ність рівнів управління та чисельності управлінців. У табл. 1.2 наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.

Рис. 1.2. Графічне зображення рівнів управління



Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизон­таллю є передумовою формування ефективної органі­заційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функ­ціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективнос­ті системи менеджменту організації. Збільшення чи змен­шення кількості рівнів управління спричинить знижен­ня ефективності менеджменту в організації.

Таблиця 1.2 Характеристика рівнів управління



6, Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 р., дає такі тлумачення:

Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками)

Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

Менеджмент — це уміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників).

Менеджмент — це орган управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

7, Основні принципи менеджменту:

Принцип необхідної різноманітності – означає, що різноманітність (складність) організації управлінської підсистеми повинна бути не меншою ніж різноманітність або складність об’єкта управління.

Принцип відповідності методів та засобів управління специфіці об’єкту управління.

Принцип колегіальності – у прийнятті важливих рішень мають приймати участь всі ті керівники інтересів яких вони стосуються.

Принцип єдиноначальності – керівництво окремими підрозділами або відповідальність закінчених завдань має покладатися на одну особу.

Принцип демократичності – залучення до процесу прийняття рішень працівників об’єктів управління.

Принцип науковості – застосування в практиці управління науково обґрунтованих методів, засобів. Прийняття управлінських рішень повинно ґрунтуватися на знанні економічних законів, нормативної бази, сутності людини тощо. Тому управлінські знання є комплексними, універсальними, мають теоретичний і прикладний характер, вони раціональні й інтуїтивні. Такі знання вимагають вивчення теорії організації та управління, філософії, соціології, психології, загальної теорії систем та інших наук.

Виконання суб'єктами управління взятих на себе зобов'язань, або принцип відповідальності. При невиконанні таких зобов'язань до них застосовують різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам, які зазнали втрат. Слід чітко з'ясувати, хто, перед ким і за невиконання чого відповідає.

Комплексний підхід до управління організацією як певною соціальною системою. Цей підхід нерідко розкривають на основі так званої концепції семи "С" (7—С), або семи характеристик організації: стратегії, структури, системи, складу кадрів, стилю керівництва, суми звичок, сумісних цінностей. Головним об'єктом управління має стати людський потенціал організації, який виявляється у кадровому складі, стилі та звичках працівників, цінностях організації.

8. навички активних / прямих продажів; навички ведення переговорів; здатність переконувати;

  • вміння спілкуватися з людьми;

  • вміння працювати в команді;

  • вміння планувати і організовувати свій робочий день.

  • навички планування продажів;

  • навички пошуку нових надійних постачальників;

  • навички роботи з запереченнями;

навички розміщення реклами в Інтернеті, журналах і інформаційних довідниках; активна життєва позиція; аналітичний склад розуму; здатність швидко навчатися; висока працездатність; готовність брати відповідальність; грамотна мова;дисциплінованість, бажання працювати і заробляти; стресостійкість

9. Хто такий підприємець і яка його роль у процесі управління діяльністю

організації?

Підприємець це власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід. Підприємець на противагу менеджеру, започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора. засновника, і використовує свої або позичені фінансові кошти та інші ресурси.

10. Чи може менеджер бути підприємцем?

Менеджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються, і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах.

11. Чи може підприємець одночасно бути менеджером?

Так, підприємець, який започаткував нове підпри­ємство, може його очолити, тобто стати менеджером.

12, Але існують і свої відмінності між менеджером та підприємцем. Це в першу чергу:

Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності тих ресурсів, які в його розпорядженні, а підприємець – на пошук нових можливостей.Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення і будь-що намагається його виконати, а підприємець – ризикує і може міняти ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, а підприємець – для досягнення встановленої мети. Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні та накопичуванні фондів, а підприємець проявляє гнучкість, ризикованість і використовує оренду, кредит тощо.

Організаційна структура. Менеджер використовує ту структуру управління, яка склалась і має ієрархічну природу, а підприємець надає перевагу горизонтальним організаційним структурам, які опираються на неформальні зв’язки.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас